"Трампятина" на мінімалках від Навроцького

Те, що pan Навроцький заявив про необхідність репарацій від Німеччини за Другу світову - воно, з одного боку, й не новина.

Там же яка передісторія. Польща від таких репарацій офіційно відмовилася ще 1953 року. Ясно, це була, скажімо так, підрадянська Польща. І от аж 2017-го поляки знову підняли це питання - партія "Право і Справедливість" підняла, хто ж іще. Німці тоді сказали: та ви ж відмовилися вже. А поляки їм: To nie my! Тим паче, те рішення, мовляв, офіційно державними друкованими органами не публікувалося і юридично обов'язкового статусу в такий спосіб не набуло.

І організували комісію з оцінки завданої шкоди. 2022-го польський сейм на основі досліджень комісії прийняв постанову, що Німеччина винна 6,2 трильйони злотих, близько 1,3 трильйони євро, значить; рейхсмарками не берем. Ось рівно за два тижні буде рівно три роки тій постанові. А в жовтні 22-го навіть офіційну дипломатичну ноту Берліну відправили.

Ну - там у відповідь знову нагадали про 53-й, плюс про угоду 1990 року "два плюс чотири", була така. І на тому наче все заглухло. Але, як бачимо, тимчасово.

На українську голову тут миттю спадає думка, шо а від росії вони там не хочуть репарацій вимагати? А то як з беззахисними українськими імігрантами воювати чи до цивілізованої Німеччини доскіпуватися, то ого які моцні!.. Що ж: принаймні, в тій постанові сейму 22 року було сказано, що і до правонаступниці срср претензії теж є.

Разом із тим, характерно, що у "репараційних" вимогах Польщі взірця 22-го року йшлося не тільки про 6,2 трильйони. В тій постанові аж вісім вимог. І три з них - взагалі не про гроші. А про такі речі, як

- Співпраця щодо вшанування пам’яті жертв війни.

- Реабілітація польської меншини у Німеччині.

- Визнання польського національного статусу у Німеччині.

Якої там реабілітації потребує польська меншина в Німеччині, і що таке має бути той національний статус - підіть спитайте. Знов-таки, українську голову такі штуки не можуть не дратувати: щодо українців цілу кампанію цькування влаштували, ще й побудовану на брехні (про співвідношення внеску українців у польську економіку і, навпаки, витрат цієї економіки на них усі ж не раз читали?). А як для себе - то вимагають прав там, де їх, по суті, й не чіпає ніхто.

Звернімо увагу, в Україні, й це навіть на четвертому році ексзистенційної, з пісні слова не викинеш, війни, подібного рівня націоналізму таки й нема. Русофобія - то є, цього не заперечиш, і причина зрозуміла. А оце-о у польських друзів - це вже ближче навіть до шовінізму, в його оригінальному значенні, від того наполеонівського Шовена.

Та головне - не в порівняннях "нас і їх" і не в нашому обуренні, хай якому справедливому. Справа в тому, що всі ці ультраправі штуки - це все ті ж закладення мін і ліній розламів. Всередині Європи в цілому, і в польському суспільстві - теж.

Така собі трампятина на мінімалках, але ж її багато скрізь, не тільки в Польщі.

Між тим, президент Навроцький точно має рацію в своїй сьогоднішній заяві, коли говорить про Польщу як дуже важливу опору НАТО на сході Європи. Але сам же закладає під цю опору згадані міни й поглиблює тріщини.

Вгадайте з одного разу, в якій столиці з цього не тільки радіють, але й обов'язково скористаються. І для нас це - проблема проблем.

Сторінка автора в Facebook.