Brave1 розробили ударний БПЛА, стійкий до дії РЕБ

Незважаючи на очевидні виклики, пов’язані з браком ресурсів, технологічними обмеженнями та складними умовами війни, Україна продовжує інвестувати у розвиток безпілотної авіації. Нещодавно було оголошено про створення нового ударного БПЛА, який позиціонується як більш технологічно досконалий у порівнянні з попередніми моделями. Його ключовими перевагами називають підвищені льотні характеристики та більшу стійкість до впливу систем радіоелектронної боротьби, що є критично важливим фактором у сучасних бойових умовах.

За наявною інформацією, апарат вже пройшов основний етап випробувань і у найближчій перспективі має бути переданий для практичного застосування на фронті. Якщо він покаже себе ефективним у реальних умовах, це стане не лише черговим етапом розвитку українських безпілотних технологій, але й підтвердженням здатності оборонної промисловості адаптуватися до швидкозмінної тактики війни.

Що відомо про новий БПЛА?

Перші повідомлення про новий український ударний БПЛА з’явилися 15 вересня. Практично одночасно про нього розповіли Міністерство цифрової трансформації та організація-розробник Brave1. Обидві структури обмежилися короткими нотатками, де підтвердили сам факт існування проекту, окреслили його призначення та згадали деякі технічні успіхи.

Водночас обидві сторони утрималися від розкриття будь-яких суттєвих деталей. Поки що невідомою залишається навіть офіційна назва нового проекту, не кажучи вже про зовнішній вигляд апарата. Для ілюстрації новини було використано кілька фотографій безпілотників літакового типу, але який саме із них відповідає новій розробці – залишилося незрозумілим.

Контекст появи цього проекту цілком очевидний. Українські військові регулярно стикаються з ефективними російськими системами РЕБ, які здатні засікати БПЛА, придушувати канали управління та навігацію. Це змушує Україну та її партнерів шукати нові рішення, які б дозволили мінімізувати втрати й зберегти ефективність застосування безпілотників. За твердженням Brave1, їм вдалося створити апарат літакового типу, стійкий до дії РЕБ, здатний виконувати завдання навіть у складній завадній обстановці.

Повідомляється, що новий безпілотник призначений для ударів «на великій глибині» оборони противника. Заявлена дальність польоту – не менше 40 км, однак розробники не розкривають, яким чином досягнуто таких характеристик і яке саме бойове навантаження здатний нести апарат. Це створює ефект контрольованої невизначеності, коли частина даних залишається під грифом секретності, а сама інформаційна кампанія покликана підкреслити прогрес української військової індустрії.

Основним завданням проекту називають підвищення стійкості до впливу засобів радіоелектронної боротьби. Brave1 стверджує, що апарат не боїться глушіння чи підміни сигналів супутникової навігації і здатний продовжувати виконання завдання навіть за умов інтенсивних перешкод. Проте конкретні технічні рішення щодо захищеної навігації та каналів зв’язку залишаються нерозкритими.

За офіційними даними, новий БПЛА вже пройшов випробування на тиловому полігоні, де підтвердив заявлені характеристики. У найближчій перспективі очікується його перевірка в зоні бойових дій. Якщо результати будуть позитивними, проєкт може стати черговим кроком у підвищенні ефективності українських ударних безпілотників, які вже довели свою роль як одного з головних інструментів сучасної війни.

Технології стійкості

До повідомлення про новий проєкт додали кілька ілюстрацій різних літакоподібних БПЛА. Який саме з них відповідає новій розробці — невідомо; однак сьогоднішній інтерес медіа й фахівців уже не зосереджений на формі платформи, а на її радіоелектронному оснащенні та здатності протистояти засобам РЕБ.

Типова сучасна система безпілотної авіації складається з кількох ключових радіоелектронних компонентів: канали командно-контрольного зв’язку, канали передачі телеметрії й потокового відео, а також супутникові навігаційні системи (GPS, ГЛОНАСС тощо). Саме ці елементи є найбільш вразливими до зовнішніх впливів: системи РЕБ можуть виявляти робочі частоти, створювати перешкоди в смузі, придушувати радіоканали або здійснювати підміну навігаційних сигналів з метою дезорієнтації платформи. Отже, питання електронної стійкості — не технічна дрібниця, а визначальний фактор боєздатності БПЛА в сучасній операційній обстановці.

Існує низка технічних підходів для підвищення стійкості до РЕБ, кожен із яких має свої сильні й слабкі сторони. По-перше, частотна агілкість (frequency hopping) — перебудова робочої частоти в реальному часі — ускладнює супровід і спрямоване пригнічення каналу. Це відносно просте й перевірене рішення, але воно не гарантує захисту від високопродуктивних засобів перехоплення або комплексної апаратури широкосмугового заглушення.

По-друге, використання супутникового зв’язку зі спрямованими антенами підвищує витримку до наземних завад: спрямована антена приймає сигнали в основному з напрямку супутника, тому перешкоди з інших азимутів менш ефективні. Однак супутниковий канал залежить від доступності сервісу, затримок та ризику кібероперацій проти супутникових мереж; до того ж спрямована антена збільшує вагу й складність платформи.

Третій напрям — мультисенсорна навігація: поєднання інерціальних систем, супутникових каналів, оптичного/візуального позиціонування та радіолокаційних маячків. Така гібридна архітектура дозволяє зберігати навігацію навіть при втраті GPS, але потребує високої обчислювальної потужності та додаткових датчиків, що підвищує вартість і енергоспоживання.

Існують і радикальніші підходи: фізичне з’єднання оптичним або оптоволоконним кабелем між БПЛА і пунктом управління практично виключає можливість радіоелектронного придушення каналу. Проте такий підхід серйозно обмежує оперативну дальність, маневреність і вразливий до механічних ушкоджень кабелю — тому він застосовний лише в дуже специфічних сценаріях (наприклад, випробування, демонстраційні місії або короткі рейси поблизу лінії фронту під контролем).

Кожен із методів має оперативні наслідки: частотна агілкість підвищує витривалість каналу, але не вирішує проблему підміни навігації; супутниковий зв’язок зменшує ризик локального заглушення, але залежить від інфраструктури; мультисенсорна навігація дає автономність, але ускладнює апарат і підвищує витрати; кабельне рішення прибирає радіоуразливість ціною мобільності. Реальні системи зазвичай поєднують кілька підходів, намагаючись збалансувати вартість, масу, енергетику та рівень захищеності.

Отже, ключове питання для оцінки нової розробки Brave1 — не лише декларація “стійкості до РЕБ”, а те, які саме технічні рішення були обрані та як вони вплинуть на експлуатаційні характеристики: дальність, вантажопідйомність, час польоту, складність технічного обслуговування і собівартість. Поки ці деталі не розкриті, оцінка ефективності залишатиметься попередньою і базуватиметься переважно на загальних припущеннях.

У підсумку: розповсюджені методи підвищення радіоелектронної стійкості добре відомі й апробовані, але жоден із них не є універсальною панацеєю. Практична цінність заявленого рішення залежатиме від інженерних компромісів, інтеграції декількох технологій і тестів у реальних бойових умовах — саме це і стане остаточним способом верифікації заявлених характеристик.

Все доведе поле бою

Україна разом зі своїми іноземними партнерами розробляє та випускає безпілотні літальні апарати різних класів, намагаючись впроваджувати сучасні технології, зокрема ті, що підвищують стійкість до електромагнітних перешкод. Але чи все так, як на папері?

По-перше, архітектура захисту від РЕБ у вітчизняних БПЛА варіюється залежно від класу платформи та її завдань. Малогабаритні FPV-ударні системи часто використовують прості, але ефективні заходи — наприклад, оптоволоконний зв’язок у зоні пілотування, що практично виключає вплив радіоперешкод, але істотно обмежує дальність і оперативність застосування. У свою чергу безпілотники літакового типу отримують комплексніші рішення: частотна агілкість, супутникові канали зв’язку зі спрямованими антенами, мультисенсорна навігація та інші заходи, що балансують мобільність, дальність і стійкість.

По-друге, з огляду на розкриті фрагменти інформації, у новому проєкті Brave1, ймовірно, застосовано комбінований підхід: радіозв’язок із перебудовою частоти (frequency hopping) і захищена супутникова навігація з заходами проти підміни сигналів. Такі рішення дають відчутний приріст стійкості в умовах локального приглушення або спроб підміни GPS-позиціонування, але не усувають повністю ризиків від високопродуктивних широкосмугових заглушувачів або комплексних атак, спрямованих одночасно на канали зв’язку й навігацію.

По-третє, заявлена дальність польоту близько 40 км теоретично відкриває можливість використання провідного зв’язку (оптоволоконного), проте цей підхід має очевидні обмеження — обмежена маневреність, ризик механічного пошкодження кабелю та практична непридатність для глибоких рейдів у тил противника. Тому найбільш правдоподібним є саме гібридний сценарій: основний компонент — радіоканал із засобами захисту, резервні рішення — мультисенсорна навігація та, можливо, супутникові канали з шифруванням і спрямованими антенами.

По-четверте, важливо відзначити, що декларація “стійкості до РЕБ” не дорівнює автоматичній бойовій ефективності. Справжня цінність проєкту вимірюється не словом у пресрелізі, а комплексом факторів: які конкретно технічні алгоритми й апаратні модулі використовуються, як вони впливають на вагу й енергетичну збалансованість платформи, який реальний радіус дії та час перебування в повітрі, наскільки складне техобслуговування і якою є собівартість серійного виробу. Без цих даних будь-які прогнози залишатимуться попередніми.

На завершення: новий проєкт Brave1 виглядає логічним кроком у бік підвищення електронної витривалості українських БПЛА. Однак остаточну оцінку дасть лише практика — результати випробувань у різних режимах роботи й особливо в реальних бойових умовах. Поки що ж мова йде про перспективну інженерну ідею, яка потребує відкритих технічних підтверджень і якісної інтеграції в операційну екосистему.