Захист адвокатів – захист правосуддя: відповіді на побоювання щодо нового закону

ВСТУП: ЧОМУ ВИНИКЛА ДИСКУСІЯ НАВКОЛО ЗАХИСТУ АДВОКАТІВ

Незабаром в Україні очікуються дві важливі події, що посилять захист адвокатів. Перша – приєднання України до першої міжнародної Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката, ухваленої у березні 2025 року (18 країн уже підписали документ). Друга – сподівання, що Президент Володимир Зеленський підпише ухвалений Верховною Радою закон про заборону ототожнювати адвоката з його клієнтом. Цей закон, підтриманий конституційною більшістю депутатів (262 голоси у другому читанні), вводить адміністративну відповідальність за небезпечне ототожнення і дає практичні інструменти захисту адвокатів.

Однак довкола закону розгорнулась публічна дискусія. Деякі громадські активісти та журналісти закликають президента ветувати документ, стверджуючи нібито про "удар по свободі слова" та загрозу демократичним цінностям. З іншого боку, більшість адвокатської спільноти і правників наполягають, що такий закон вкрай необхідний для вирішення реальної проблеми насильства і тиску на захисників через їхню професійну діяльність. Ситуація дійшла до того, що адвокатів фактично звинувачують у злочинах їхніх клієнтів, і це має небезпечні наслідки для суспільства в цілому.

Пропоную свій погляд на всі основні побоювання щодо закону про заборону ототожнення адвоката з клієнтом. Розберемо ключові міфи, пояснимо суть явища та міжнародний контекст, а також покажемо, чому захист адвокатів – це підсилення, а не послаблення демократії.

ЩО ТАКЕ ОТОТОЖНЕННЯ АДВОКАТА З КЛІЄНТОМ І ЧОМУ ЦЕ НЕБЕЗПЕЧНО

Ототожнення адвоката з клієнтом – це ситуація, коли захисника починають сприймати як співучасника злочинів його підзахисного лише через факт надання правової допомоги.

На побутовому рівні прикладом є думка: "Якщо адвокат захищає підозрюваного у вбивстві, то, мабуть, він сам мало чим кращий за вбивцю". У випадку публічного розголосу це набуває ще більш токсичних форм: у медіа чи соцмережах поряд з ім’ям адвоката можуть публікувати його контактні дані, адреси, ярлики на кшталт "адвокат-зрадник" – і таким чином розпалювати до нього ненависть.

Далі – гірше: адвокатові починають відкрито погрожувати, палять його автомобіль, нападають на родину, б’ють або навіть вбивають юриста лише за те, що він взявся захищати непопулярного клієнта. Це і є ототожнення у повному сенсі – коли до адвоката застосовують негативне ставлення та насильство, мотивуючи це його роботою на клієнта. В українських реаліях вже були такі випадки, і їхня кількість зростає щороку.

Варто наголосити: саме негативні наслідки є визначальною ознакою небезпечного ототожнення. Кожен має право мати будь-яку думку про моральність того чи іншого адвоката. Але коли ця думка переходить у публічну площину із закликами розправи чи призводить до реальних погроз і нападів – проблема перестає бути питанням особистих оцінок і стає суспільно небезпечною.

Чому це небезпечно? Якщо адвокат, виконуючи професійний обов’язок, постійно ризикує стати мішенню агресії – він не зможе ефективно захистити права свого клієнта. Боячись за життя чи репутацію, юрист або імітуватиме роботу, або взагалі відмовиться братися за резонансні справи. Від цього страждає не тільки конкретний підзахисний, а й суспільство в цілому, адже підривається сам фундамент верховенства права.

Адвокатів недарма порівнюють з лікарями: як медик надає допомогу будь-якому пораненому (навіть якщо той злочинець), так і адвокат забезпечує кожному право на захист, гарантоване Конституцією України. Якщо ж захисник сам під ударом, то права кожного з нас опиняються під загрозою. Добре захищений адвокат – це надійно захищені права громадян, так само як захищений журналіст не боїться викривати гострі теми, а захищений лікар забезпечує якісне лікування.

На жаль, в Україні досі бракувало розуміння цієї простої істини. Принцип "адвокат ≠ його клієнт" часто не сприймається ні пересічними громадянами, ні подекуди журналістами, ні деякими активістами. Наприклад, захищаючи обвинуваченого в державній зраді, адвокат ризикує сам отримати тавро "зрадника".

Показовий кейс: у 2016 році в Україні був убитий один з українських адвокатів – за повідомленнями Amnesty International, це сталося після серії погроз і залякувань, пов’язаних з його захистом підозрюваного у державній зраді.

Є і десятки інших прикладів: адвокатам погрожували, палили автомобілі, групи радикально налаштованих "активістів" зривали судові засідання і нападали на адвокатів Олега Поваляєва та Олексія Несвітайла просто в залі суду. За даними Міжнародної комісії юристів (ICJ), такі атаки на українських адвокатів мають системний характер. І це не враховуючи сотень випадків, коли адвокати отримують погрози онлайн і офлайн – багато хто навіть не звертається зі скаргами, бо дієві механізми захисту досі були відсутні.

Динаміка теж тривожна: за час повномасштабної війни число зафіксованих випадків ототожнення адвокатів із клієнтами невпинно зростає. Якщо у 2022 році було документовано 13 таких випадків, то у 2023 – вже 21, у 2024 – 28, а лише за перше півріччя 2025 року – 32 випадки. Це лише верхівка айсберга, адже багато інцидентів просто не доходять до офіційної статистики.

При цьому юридична відповідальність за подібні переслідування практично не наставала: з 2006 року в Єдиному реєстрі судових рішень знайдено лише два вироки за статтею про втручання в діяльність захисника (у 2015 та 2016 роках), тоді як щороку десятки проваджень просто не доходять до суду. Тобто, на практиці адвокати захищені не краще, ніж журналісти, які також часто стають жертвами нападів за свою діяльність.

Саме проти цих небезпечних наслідків і спрямований новий закон про захист адвокатів. Він не вводить нічого принципово нового – етична і правова заборона ототожнювати адвоката з клієнтом існувала в Україні й раніше. Закон лише робить наступний крок: встановлює покарання у вигляді адміністративного штрафу (3400–5100 грн, тобто близько $100) для тих, чиї публічні дії призвели до реальних загроз чи шкоди адвокату.

Кримінальний кодекс також уточнюється: напад чи насильство щодо адвоката через його професійну діяльність розглядатиметься як обтяжуюча обставина, але відповідна стаття (ст.397 ККУ) існувала і раніше. Іншими словами, закон конкретизує і підсилює вже наявні норми, щоби зробити захист правників реальнішим.

МІФ 1: "ЗАКОН Б’Є ПО СВОБОДІ СЛОВА" – ДЕ МЕЖА КРИТИКИ І ПОГРОЗ?

Найбільш гучний закид опонентів – буцімто цей закон становить загрозу свободі слова та незалежній журналістиці. Мовляв, тепер медіа чи активісти не зможуть навіть згадати, кого захищає той чи інший адвокат, боячись покарання. Деякі видання охрестили ініціативу "загрозою свободі слова" та "наступом на демократію".

Насправді це міф, заснований на перекручуванні вмісту закону.

По-перше, жодної заборони інформувати про те, кого саме представляє адвокат, немає і не планується. Ніхто не штрафуватиме журналіста за фразу "Адвокат Петренко – захисник олігарха N". Ототожнення – це зовсім інше. Каратися може лише свідоме прирівнювання адвоката до свого клієнта, якщо воно призвело до негативних наслідків.

Тобто, проблема не у факті згадки, а у доданні ярликів на кшталт "адвокат-вбивця", "адвокат-зрадник", які підбурюють натовп до розправи. Законопроєкт прямо вимагає, щоб адвокат довів: такі висловлювання чи публікації реально вплинули на його безпеку, незалежність або родину. Без цього ні про який штраф не йтиметься.

Отже, критичні статті, розслідування, аналітика – усе це захищено свободою слова, як і раніше. Під відповідальність підпадає тільки вкрай вузький сегмент – заклики до розправи, погрози чи наклепницьке ототожнення, яке заподіяло шкоду.

У Європейській конвенції з прав людини, до слова, свобода вираження поглядів теж не є абсолютною: вона може обмежуватися заради захисту репутації чи безпеки інших осіб (ст.10 ЄКПЛ). В даному випадку йдеться саме про захист життя і професійних прав адвокатів – легітимну мету, визнану в усьому демократичному світі.

По-друге, процедура застосування штрафу побудована з кількома рівнями перевірки, аби уникнути будь-якого зловживання чи тиску на ЗМІ. Адвокат, який вважає, що його ототожнили з клієнтом у небезпечний спосіб, не може просто "заборонити статтю" або стягнути гроші з журналіста. Спершу він змушений спершу звернутися до регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (склад – 10 осіб), яка проводитиме окреме засідання й оцінюватиме, чи були негативні наслідки. Далі, якщо комісія погодиться, адвокат іде до суду, де мусить довести причинно-наслідковий зв’язок між публікацією і, скажімо, погрозами на свою адресу. Лише якщо суд підтвердить факт ототожнення і його шкідливі наслідки, порушнику загрожує штраф у кілька тисяч гривень. Це близько $100 – цілком символічна сума, яка радше принципово вказує на порушення етичної межі. Та й ці гроші ще треба зуміти стягнути, вигравши суд.

Іншими словами, закон виписаний так, щоб притягнути до відповідальності лише очевидних порушників, які своєю риторикою спричинили реальну шкоду. Для доброчесних журналістів, блогерів чи активістів, які критикують, але не переходять до погроз і особистих образ, практично нічого не змінюється – вони і дотепер можуть отримати хіба що цивільний позов за наклеп, якщо поширять відверту брехню.

По-третє, заборона ототожнення адвоката з клієнтом – не українське "ноу-хау", яке буцімто суперечить європейським нормам, як стверджують критики. Навпаки, такий підхід цілком відповідає європейській практиці. Новітня Конвенція Ради Європи про захист адвокатів прямо передбачає норму, що "адвокати не повинні зазнавати жодних санкцій чи гіршого ставлення через ототожнення їх із клієнтами" (ст.6.5). Важливо, що європейські експерти прописали це положення з урахуванням балансу зі свободою слова – необхідно довести реальний зв’язок між висловлюваннями і шкодою, як зазначив один з розробників Конвенції, британський баристер Джеремі Макбрайд.

Більш того, Конвенція чітко застерігає: оціночні судження та критика самі по собі не вважаються ототожненням. Тобто європейські норми вже містять ті самі запобіжники, що й український законопроєкт. Сумнівно, що 18 країн ЄС та Рада Європи дружно вирішили "порушити свободу слова" – радше йдеться про захист базових принципів правосуддя. Україна, прагнучи вступити до ЄС, навпаки, зобов’язана імплементувати такі підходи.

Варто також зазначити, що поважні медіа і раніше дотримувалися елементарних стандартів і не таврували адвокатів злочинцями без рішення суду. Жодне серйозне видання не написало б, наприклад, що "адвокат олігарха Х винен у фінансових махінаціях нарівні зі своїм клієнтом", якщо проти самого адвоката немає вироку. Тому новий закон аж ніяк не змусить чесних журналістів "мовчати" – він лише обмежує право ЗМІ розпалювати ворожнечу і погрожувати, чим, зрештою, і так не мають займатися відповідальні медіа.

На практиці українська журналістика вже стикалася з подібними обмеженнями в інших сферах – наприклад, існують же закони проти наклепу, проти закликів до насильства, проти розголошення таємниці слідства тощо. І це вважається не наступом на вільну пресу, а навпаки – цивілізованою нормою.

Отже, твердження про "удар по свободі слова" не витримує критики. Закон звужено спрямований на захист адвокатів від екстремальних форм тиску і не обмежує доброчесну роботу журналістів. Більше того, його норми гармонізовані з європейськими стандартами свободи вираження, що визнають можливість відповідальності за заклики до розправи чи серйозні наклепи.

МІФ 2: "ЗАХИСТ АДВОКАТІВ НЕ НА ЧАСІ / ПРОБЛЕМА НАДУМАНА"

Інший аргумент критиків: мовляв, ризики для адвокатів перебільшені, в Україні є важливіші проблеми, а ототожнення – рідкісний випадок, що не потребує окремого закону. Подекуди навіть звучить думка, що самі адвокати винні – недостатньо "комунікують", а треба було провести піар-кампанію замість проштовхувати зміни в Кодексі.

Дійшло до того, що на спеціальній обговорювальній конференції, організованій за підтримки західних донорів, більшість доповідачів взяли бік критиків, а самих адвокатів фактично не допустили до слова, зробивши їх об’єктом обговорення. Отож важливо поставити крапки над "і": проблема насильства проти адвокатів – реальна і серйозна, і замовчувати її далі неприпустимо.

Факт 1: Адвокатів убивають, б’ють і залякують не лише десь у "третіх країнах", а й в Україні, і це відбувається дедалі частіше. Ми вже згадували кілька кричущих прикладів. Додамо, що за інформацією Національної асоціації адвокатів України, тільки за 2023 рік офіційно зареєстровано 46 кримінальних проваджень за фактами втручання в діяльність захисників (для порівняння, у 2022-му було 15, у 2024 – також 46). І це лише те, що потрапило в поле зору правоохоронців. При цьому майже ніхто не поніс покарання – тиск на адвокатів залишається де-факто безкарним. Це системний збій у правопорядку: люди, які стоять на захисті конституційних прав громадян, самі виявляються незахищеними.

Факт 2: Світовий контекст свідчить, що проблема не надумана. За опитуванням Ради адвокатських та юридичних спільнот Європи (CCBE), приблизно 57% адвокатів у Європі за останні кілька років стикалися з погрозами або агресією, а більше третини через це замислювалися залишити професію. Тобто навіть у розвинених демократіях насилля щодо адвокатів – не виняток, а на жаль, поширене явище. У відповідь на тривожні тенденції Рада Європи і підготувала нову Конвенцію на їхній захист. В різних країнах зафіксовано сотні випадків атак чи переслідувань юристів саме через їхніх клієнтів. Наприклад:

• Патрик Фінукейн, Північна Ірландія – вбитий у 1989 р. за те, що захищав підозрюваних в ІРА; розслідування виявили змову з боку владних структур.
• Розмарі Нельсон, Північна Ірландія – підірвана в авто в 1999 р. після погроз під час захисту клієнтів-республіканців.
• Станіслав Маркелов, Росія – застрелений у 2009 р. радикалами за те, що захищав жертв військових злочинів; нападників засудили, але життя юриста не повернути.
• Гейр Ліппестад, Норвегія – отримував погрози смерті у 2011–2012 рр. за те, що погодився захищати масового вбивцю Андерса Брейвіка.
• Ебру Тімтік, Туреччина – адвокатка померла 2020 р. після 238-денного голодування на знак протесту проти ув’язнення; її засудили за "тероризм" фактично через захист опозиціонерів, справу визнано політично мотивованою.

Цей список можна продовжувати дуже довго. В тому-то й річ, що ототожнення адвоката з клієнтом – глобальна проблема, і Україна, на жаль, не виняток. Навіть навпаки: у наших нинішніх умовах – війна, підвищена чутливість до теми колабораціонізму – адвокати, які беруться захищати, наприклад, обвинувачених у державній зраді або співпраці з ворогом, легко стають мішенню для радикально настроєних елементів.

Зафіксовано цілу хвилю нападів на адвокатів, що ведуть справи військових (про злочини у військкоматах) – тільки в першому півріччі 2023 року третина всіх порушень прав адвокатів була пов’язана з такими справами. Були випадки, коли правоохоронці самі тиснули на адвокатів: приходили з обшуками до них додому або в офіс у справах їхніх клієнтів, намагаючись отримати доступ до конфіденційних досьє захисту. Усе це створює дуже небезпечний прецедент: адвокат сприймається як "ворог" лише через виконання своїх обов’язків. Так не має бути в правовій державі.

Факт 3: Існуючі закони раніше не давали належної відповіді на цю проблему. Кримінальна стаття за напад на адвоката (ст.397) є вже давно, але, як ми бачили, майже не працює. Етичні норми адвокатури теж засуджують ототожнення, але це радше моральний заклик, ніж механізм захисту. Тому потрібні спеціальні заходи, щоби порушники нарешті відчули відповідальність.

Введення адміністративного штрафу – якраз такий захід. Він має превентивний характер: публічні діячі, лідери громадської думки задумаються двічі, перш ніж називати чийогось адвоката "пособником злочину", знаючи, що за це можуть притягнути до відповіді. Інакше кажучи, закон запроваджує культуру відповідальності за слово – те, чого нам часто бракує.

Як слушно зазначив представник Міністерства юстиції Олександр Олійник, в Україні досі панує практика, коли блогер чи активіст почувається вседозволено – мовляв, "я скажу, що хочу, і мені за це нічого не буде". Така вседозволеність слова без огляду на наслідки рано чи пізно руйнує правопорядок. Зараз саме час вчитися оцінювати можливі наслідки своїх слів, особливо якщо ти лідер думки або відоме медіа.

Отже, применшувати проблему неправильно і небезпечно. Захист адвокатів – це не примха вузької групи, а нагальна потреба для всієї системи правосуддя. Українська Феміда й так переживає нелегкі часи, і якщо не зупинити тенденцію травлі адвокатів, завтра кожен громадянин може опинитися без кваліфікованого захисту, коли його права порушуватимуть.

МІФ 3: "ЦЕЙ ЗАКОН ЗАХИЩАЄ ПОГАНИХ АДВОКАТІВ / КОРУПЦІОНЕРІВ"

Ще одна хиба у сприйнятті – начебто закон на руку тільки самим адвокатам, і навіть тим з них, хто займається відверто "брудними" справами, захищає корупціонерів, зрадників тощо. Мовляв, суспільство має право знати "героїв" в обличчя, а тут їх прикривають імунітетом. Насправді ж, закон не про індульгенцію для недоброчесних юристів, а про захист права кожного на справедливий суд. Пояснімо детальніше.

По-перше, якщо сам адвокат порушує закон, займається корупцією, вводить суд в оману чи іншим чином переступає межу дозволеного – ніхто його не захистить від відповідальності. Ні чинне законодавство, ні нові зміни не дають адвокатам жодного імунітету від покарання за власні злочини чи дисциплінарні проступки. І журналісти, і громадськість цілком можуть критикувати адвоката, якщо він сам скоїв правопорушення або неетичний вчинок – закон про ототожнення цього ніяк не забороняє.

Мова лише про те, що не можна безпідставно таврувати юриста злочинцем тільки за те, що він старанно виконує свій обов’язок захищати когось іншого.

По-друге, захист стосується не стільки особистостей адвокатів, скільки інтересів їхніх клієнтів та суспільства в цілому. Розберімо парадокс: коли йдеться про, скажімо, затриманого журналіста чи активіста, у правозахисному середовищі негайно звучить вимога забезпечити йому адвоката, не допустити тиску на захист. Це правильно. Але якщо завтра цього адвоката почнуть цькувати за те, що він захищає "не того" клієнта – хіба не страждає той самий активіст чи журналіст? Права підзахисного напряму порушуються, якщо його захисника залякали або усунули від справи через погрози.

Тому, підтримуючи інструменти захисту адвокатів, ми підтримуємо права кожного, кого може торкнутися система правосуддя. Сьогодні це умовний олігарх чи політик, а завтра – будь-яка людина, несправедливо обвинувачена або зіштовхнута з репресивною машиною.

По-третє, існує хибне уявлення, що адвокати бувають "погані", бо звільняють злочинців від покарання, "розвалюють справи" тощо. Так, у масовій культурі є стереотип образу спритного адвоката, який за гроші витягає негідника з в’язниці на основі формальних зачіпок.

Але реальність правосуддя складніша. Головна місія адвоката – не "відмазати" винного, а гарантувати, що не буде засуджено невинного або не буде призначено більш суворе покарання, ніж людина заслуговує. Адвокат стежить, щоби слідство і обвинувачення діяли в рамках закону, не фабрикували докази, не перевищували повноважень. Адже, на жаль, бувають випадки зловживань і помилок.

В Україні після Революції Гідності виникла тривожна тенденція: правоохоронці і суди дедалі частіше порушують презумпцію невинуватості, публічно оголошуючи людину винною ще до вироку суду. Показові обшуки з викладенням фото вилучених грошей в телеграм-каналах, гучні брифінги про "викриття зрадників" до завершення слідства – все це стало нормою. У такій атмосфері роль адвоката як голосу здорового глузду і законності неймовірно важлива. Він один нагадує: "чекайте рішення суду, надайте докази, дотримуйтесь процедури". І якщо його голос заглушити – система скотиться до середньовічного правосуддя натовпу.

Історія дає яскраві приклади, чому навіть найгірші злочинці мають право на захист. На Нюрнберзькому трибуналі після Другої світової війни адвокати представляли нацистських лідерів – Герінга, Ріббентропа та інших. Здавалося б, навіщо давати слово адвокатам для очевидних військових злочинців? Однак судді наполягли: щоб вироки були бездоганно справедливими і ні в кого не виникло сумніву, що засуджені – не "мученики", а справжні винуватці. Адвокати зробили свою роботу, і декому з підсудних навіть замінили страту на ув’язнення – світ побачив, що правосуддя відбулося чесно, без лінчування.

Аналогічно, ізраїльський суд забезпечив адвокатів для нацистського злочинця Адольфа Ейхмана у 1961 році, бо розумів важливість максимально відкритого і справедливого процесу. Ці приклади – не про "жалість" до злочинців, а про принцип: нема справедливого суду без права на захист.

Отже, закон про заборону ототожнення не "прикриває поганих людей", а захищає механізм, завдяки якому ми відрізняємося від самосуду і диктатури. Він захищає інститут адвокатури, без якого справедливість перетворюється на фарс. Демократія вимірюється саме тим, наскільки держава гарантує права навіть непопулярних, навіть одіозних фігур – і адвокат у цьому процесі є ключовою фігурою, хай як суспільству іноді прикро це визнавати.

ЄВРОПЕЙСЬКІ НОРМИ І ПРИКЛАД ДЛЯ УКРАЇНИ

Закон про захист українських адвокатів від цькування абсолютно узгоджується з європейськими нормами і тенденціями. Більше того, його можна назвати виконанням міжнародних зобов’язань, які Україна незабаром формально візьме на себе, підписавши згадану Конвенцію Ради Європи про захист адвокатської професії.

Ця Конвенція – перший у світі міжнародний договір, спрямований виключно на гарантування безпеки і незалежності адвокатів. Вона з’явилася не на порожньому місці: в преамбулі прямо згадано "зростання повідомлень про напади, погрози і перешкоджання" роботі адвокатів в Європі та світі. Українські фахівці брали участь у її розробці, тож наш контекст було враховано. 13 травня 2025 року в Люксембурзі документ відкрили для підписання, і в той же день його підписали 18 держав, зокрема всі ключові країни ЄС (Франція, Німеччина, Італія, Швеція, Польща, Велика Британія тощо). Україна теж заявила про намір приєднатися, і вже ведеться робота над перекладом і підготовкою до ратифікації.

Що передбачає Конвенція? Коротко кажучи, вона гарантує адвокатам право виконувати свої обов’язки без страху фізичних нападів, залякування, втручання чи переслідувань. Прописані чіткі гарантії: право адвоката на свободу висловлювання, на конфіденційність спілкування з клієнтом, на доступ до клієнта, на професійну таємницю – все те, що є фундаментом незалежної адвокатури.

І, як уже згадано, Конвенція окремо застерігає від ототожнення адвоката з клієнтом як небезпечної практики. Цю норму гармонізували з існуючими документами Ради Європи у сфері прав людини, аби захист адвокатів не суперечив свободі слова. Європейці витратили на узгодження тексту близько десяти років, ретельно зважуючи кожне слово. Результат – збалансований підхід, що враховує і права журналістів, і права адвокатів.

Окремо варто згадати позицію представників європейської адвокатури, озвучену під час міжнародної конференції в Києві. Віце-президент Національної ради адвокатів Франції Марі-Еме Пейрон наголосила: "Адвоката ніколи не можна ототожнювати з клієнтом", адже всі – навіть найгірші – мають рівне право на правосуддя.

Її підтримав член Ради адвокатів Франції Фредерік Тепер, який зазначив, що без дотримання цієї умови адвокат не зможе гарантувати якість юридичної допомоги. Тобто, якщо адвокат боятиметься бути змішаним із брудом клієнта, він не зможе ефективно працювати – а отже, правосуддя постраждає.

Колишня президентка Європейської асоціації адвокатів Марія Шльонзак (Польща) навела цікавий факт: у Британії й Канаді є прямий обов’язок адвоката братися за захист навіть дуже непопулярних клієнтів – відмовити можна лише у виняткових випадках. Це робиться якраз для блага громадян: якщо адвокати почнуть вибирати лише "симпатичних" клієнтів, сотні людей можуть лишитися без захисту.

"Захист не означає згоди з поведінкою клієнта чи його вчинками, захист – це гарантія справедливого суду", – підкреслила пані Шльонзак. В контексті України вона зауважила, що зараз перед нашими адвокатами стоять особливо складні виклики – зокрема, захист тих самих обвинувачених у колаборації чи навіть ворожих військових. І саме тому такий захист адвокатів законом є надзвичайно потрібним.

Отже, замість того щоб віддалятися від Європи, як побоюються опоненти, Україна, впроваджуючи цей закон, стає ближчою до європейських стандартів. Ми демонструємо, що переймаємо найкращі практики і розділяємо цінності верховенства права. У країнах ЄС адвокат – шанована фігура, а замах на адвоката сприймається як замах на правосуддя і демократичні інститути. Нам теж варто цього прагнути.

До речі, пряма заборона ототожнення адвокатів вже існує у законодавстві деяких європейських країн. Наприклад, в Польщі діє норма, що публічні висловлювання, які прирівнюють адвоката до його клієнта, можуть розцінюватися як порушення закону (там це, щоправда, регулюється етикою та цивільним правом). Тож український крок – аж ніяк не унікальний, наші сусіди рухаються в тому ж напрямку.

ЧОМУ ЗАХИСТ АДВОКАТІВ ВИГІДНИЙ СУСПІЛЬСТВУ І ДЕРЖАВІ

Підсумуймо: адвокати – це ключова ланка правосуддя, такий самий необхідний елемент демократії, як незалежні суди, вільна преса чи чесна поліція. Коли ми захищаємо адвокатів, ми захищаємо право кожного громадянина на справедливий судовий розгляд. Від сильного адвокатського корпусу виграють усі:

• Громадяни. У критичний момент, коли людину звинувачують у злочині або вона стає жертвою свавілля, тільки адвокат стає на її бік проти машини державного обвинувачення. Якщо адвокатів залякати, будь-хто з нас може залишитися сам-на-сам із системою. Добре захищений адвокат не боїться братися за найскладніші справи – отже, і простий громадянин не буде покинутий напризволяще.

• Держава і правосуддя. Парадоксально, але захищаючи адвокатів, держава захищає і своє обличчя. Бо немає гіршого удару по репутації країни, ніж убитий чи побитий адвокат за виконання професійних обов’язків – це свідчить про правовий хаос. Навпаки, якщо Україна впровадить нові гарантії і покаже, що цінує роль адвокатури, це буде позитивно сприйнято її європейськими партнерами і міжнародною спільнотою. І це, зрештою, допоможе залучати інвестиції, зміцнить довіру до наших судів.

• Журналісти та активісти. Попри начебто існуючий конфлікт, чесні журналісти виграють від порядку і законності так само, як адвокати. Неможливо вибудувати справедливе суспільство, якщо нехтувати правами однієї професійної групи (в даному випадку адвокатів). Сьогодні хтось виправдовує переслідування "чужих" адвокатів, а завтра та сама логіка може обернутися проти журналістів чи правозахисників. Прецедент безкарного цькування є небезпечним для всіх. Тому правила, що забороняють насильство і погрози, корисні для кожного, хто користується свободою слова відповідально. Це створює більш здорове інформаційне середовище, де критика відділена від мови ненависті.

Опоненти закону іноді апелюють: мовляв, у час війни треба боротися з колаборантами, зрадниками, а не "вигадувати привілеї" для адвокатів. Але ця війна якраз і точиться за те, щоби Україна залишалася правовою демократичною державою, а не перетворилася на дзеркало свого ворога. Верховенство права – наш щит від скочування в авторитаризм. Якщо ми дозволимо позасудову розправу хоча б над одним адвокатом (або журналістом, або суддею – неважливо), то хіба будемо кращими за режим, проти якого воюємо? Недарма в Європі так високо цінують дотримання процедури навіть у найемоційніших ситуаціях. Це не слабкість і не бюрократія – це сила здорового глузду, який пройшов через численні війни та катаклізми і довів свою правоту.

Захищений адвокат – це пряме виконання вимог Конституції. Презумпція невинуватості, право на захист, право на справедливий суд – всі ці принципи, записані у статті 62 Основного Закону, оживають лише тоді, коли адвокат може вільно виконувати свою роботу. Якщо ж його залякати – конституційні гарантії залишаться красивими словами на папері.

ПАРЛАМЕНТ ЗРОБИВ РЕАЛЬНИЙ І НАДВАЖЛИВИЙ КРОК ДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Всі розглянуті аргументи свідчать про одне: закон про заборону ототожнення адвоката з клієнтом потрібен Україні.

Він не становить жодної загрози свободі слова – натомість, ліквідовує правовий пробіл, що дозволяв безкарно цькувати захисників. Він не суперечить європейським нормам – навпаки, впроваджує національний механізм у руслі новітньої європейської Конвенції, яка покликана підняти стандарти демократичного правосуддя. Він не "розбещує" адвокатів і не шкодить суспільству – навпаки, сприяє тому, щоб кожен громадянин мав доступ до сміливого і незалежного адвоката, не озираючись на можливі розправи над ним.

Президенту Зеленському варто підписати цей закон, продемонструвавши тим самим відданість принципу верховенства права не на словах, а на ділі. Це буде позитивний сигнал для всієї правничої спільноти – як в Україні, так і за її межами. Повага до адвокатів означає повагу до справедливого суду, а без справедливого суду не може бути ані справжньої демократії, ані успішних реформ, ані довіри громадян до держави.

Для журналістів та лідерів думок цей закон теж несе важливий урок. Він нагадує про відповідальність: слова мають вагу, особливо коли вони здатні заподіяти комусь реальну шкоду. Вільна преса – це не вседозволеність, а передусім відповідальність перед суспільством. Критика – це кисень демократії, але заклики до розправи – це отрута. Відмовившись від останнього, ми лише оздоровимо інформаційний клімат і зробимо його більш цивілізованим.

Наостанок, слід зазначити: захист адвокатів – це не про привілеї, а про безпеку кожного з нас. Уявімо, що завтра саме вам знадобиться адвокат – не важливо, з якої причини. Ви захочете, щоб ця людина могла захищати вас сміливо і професійно. Ви не захочете, щоб її відмовилися підтримати через страх за власне життя або репутацію. Отже, підтримуючи закон про захист адвокатів сьогодні, ми інвестуємо у власну безпеку і справедливість на завтра. І це – ознака зрілості нації, що вибрала шлях права, а не самосуду.