Кіберполіція не може - чи не хоче зупинити хвилю онлайн-шахрайства?

Натрапив я на сюжет Бугус.Інфо про масовий продаж в Україні підроблених гаджетів: як шахраї впарюють дешеві китайські підробки різної коштовної техніки за фул-прайс.
Як виявилося, розводяги навчилися підробляти усі ознаки справжності і тому перевірити чи не підробку тобі продали за ціну якісного оригіналу - стає вже майже неможливо.
Тим більше, що на підробку можна натрапити не лише на підозрілих сайтах онлайн-магазинів, але і на відомих “солідних” та “надійних” маркертплесах.
Зокрема, у сюжеті наводиться приклад продажу фейків у мережах Алло та Розетка.

Безумовно, матеріал знято актуальний та корисний – більше сто тисяч переглядів.
Мене ж тригернула та частина, коли жертви зверталися до поліції/кіберполіції, де мсра відверто ігнорували проблеми жертв, знущалися та навіть посилали матом.

Але на цей аспект якось не був акцентуваний, і тому не вистачило мені глибини цього сюжету. Якогось логічного завершення. Серйозного висновку.
Так, треба розказувати як вберегтися від підробок і що робити якщо тебе ошукали.
Але ж навіть у самому сюжеті прозвучало типу “…якщо ви лишилися сам-на-сам з проблемою” – але якось скромно, по дитичній.

Але ж ось вона - головна причина.
Корінь усіх проблем саме у цьому і полягає: поліція не може, але головне – не хоче розслідувати випадки шахрайства в Інтернеті.
Чим свідомо чи несвідомо допомагають злочиності та розвивають її.
Особисто я вірю у те, у більшості випадків вони тупо отримують “відкати” від великих шахрайських банд і “не помічають” розгулу онлайн-шахрайства або “замилюють” розслідування.
У окремих випадках – менти самі є організаторами злочинних схем. Хотілося б вірити, що все ж у меншій частині випадків.

І саме ось цього не прозвучало у розслідуванні Бігусів: онлайн-бандитизм процвітає лише та виключно через бездіяльність поліції.
Якби вони дійсно боролися з цим – рівень злочинності в Інтернеті був би значно нижчий, на порядок.
Бо з точки зору технологій розшукати шахраїв достатньо просто: вони використовують простенькі засоби анонімізації, гроші йдуть на лівих ФОПів, на банківські рахунки IBAN та картки, які легко відслідувати, у них є фейкові сайти – з якими ще простіше.
Якщо це не разова акція, а постійно повторювані операції – це вираховується на раз.
Бляха, та у них величезні склади “готової продукції” – і це не гаражі якісь, а дуже цивільно виглядаючі сучасні приміщення. Які неможливо не знайти.

Наголошу ще раз: знайти системних онлайн-шахраїв є нескладною технічною задачею, запевняю.
Особливо за наявності у поліції купи супер-сучасних засобів, подарованих союзниками для протидії російським інформаційним операціям.
Але чомусь кіберполіція користується ними точно не для захисту громадян.

До речі, у тих же Бігусів колись вийшла ціла низка убойних сюжетів про топ-керівників кіберполіції: про їхні статки, шикарні маєтки, квартири у Києві, коштовності, елітні закордонні вояжі та розкішний відпочинок. І що все це ніяк неможливо пояснити скромними зарплатами чи підзорілою “бізнес-діяльністю” їхніх силіконових утриманок, коханок та дружин.

Ну тобто Бігуси прекрасно це знають, розслідують та показують. Дякую їм за це.
Але от саме у цьому  сюжеті якось першопричина не була акцентована: “Коли держава залишає людину “сам-на-сам з проблемою” – це дуже, дуже погано”.

Що це прямий сигнал суспільству: поточний держапарат не справляється з покладеним на  нього завданням. Не рОбить те, для чого створений.
Більше того – займається строго протилежним, набиваючи свої кишені “чорним кешем”, а жертв злочинів – нахабно посилає нахрін.

І це викликає цілком логічний висновок: “А нахіба нам таке щастя”?
Чому ми за власні гроші маємо утримувати відморозків, які відверто дзюрять нам в очі?

І справа ж не у зміні прізвищ керівників МВС чи Нацполіції.
Кого туди не признач – зміниться приблизно ніхуа.
Система як була совковою- такою нею і залишається.

От якби місцева громада щороку обирала собі шерифа – тоді б він був і підзвітний, і боявся не виправдати довіри. І фінансувався б за принципом ефективності роботи, а не “договороздатністю” з криміналом.
Те саме - з прокурорами чи суддями: виборність, підзвітність, їхати, а не шашечки.
Це досить непогано працює у США та деяких інших країнах розвинутої демократії. Не без проблем, звісно, але такого як у нас свавілля - там точно немає.

Але поки у нас існує поточна совкова версія правопохеронної системи – допоки мсра будуть плювати в очі громадянам, занісши начальнику валізу брудної готівки, отриманої від бандюків.
І тому кожен з нас й надалі залишатимемося сам-на-сам з організованої злочинною системою онлайн-шахрайства.
Та й не тільки “онлайн-”