Ексревізор "Укрзалізниці" Олександр Рудоманов: "Ти не можеш звільнити довбой#ба через те, що він довбой#б. Не можеш звільнити провідника, який працює 20 років і не знає, де включати вентиляцію"

Автор: Валерія Бурлакова

Журналіст та блогер, який став у АТ "Укрзалізниця" менеджером із покращення обслуговування пасажирів та "головним пасажиром" - про неправдиву інформацію, що доходить до керівництва компанії, про те, як до нього почали звертатися зі своїми проблемами машиністи та провідники, про те, чому провідники приймають вагони у поганому стані, про реакцію Пасдепартаменту на пропозиції, надані на початку пандемії, та про корупційні схеми.

"НА ЗАЛІЗНИЦІ КОЖЕН НАМАГАЄТЬСЯ ПРИКРИТИ БУДЬ-ЯКІ ПРОЙ#БИ"

Запрошення на роботу в "Укрзалізницю" було неабияким здивуванням. Я чимало писав про пасажирські перевезення - але все одно спочатку не розумів, який сенс мене запрошувати.

Мені сказали, що до керівництва "УЗ" доходить неправдива інформація. Потрібно, щоб хтось писав, як все є насправді, а також подавав пропозиції стосовно того, що можна змінити та як. Потрібне було бачення, не затьмарене службовими інструкціями, алгоритмами, за якими всі залізничники працюють, коли "крок вліво, крок вправо - розстріл". (Між іншим, за півтора року роботи я зрозумів, що і у мене мозок вже деформується. До мене звертаються з якоюсь пропозицією, а у мене перша думка: "Технічно неможливо!")

Я думав, чи приймати пропозицію, бо розумів репутаційні ризики... Думав, думав, думав... І погодився.

На залізниці кожен намагається прикрити на своєму рівні будь-які прой#би. Тому нагору і доходять або звіти про те, що "все добре", або та інформація, яку люди оприлюднюють у соцмережах. Вважаю, що саме пасажирські перевезення відсотків на 90 є обличчям "Укрзалізниці".

Моїм керівником був безпосередній член правління "УЗ", тому я не боявся писати правду, тому міг дискутувати із керівництвом Пасдепартаменту. Дуже запам’яталася одна з нарад. Підлегла щось каже, а керівник відповідає їй: "Пельку стули". Нагло так... Якщо ж до мене хтось починав звертатися на "ти" - я у відповідь також переходив на "ти". Я знав, що від цих людей не залежу. Знав, що доповідні, які я пишу, йдуть вище - тому Пасдепартамент ніяк не може на них вплинути та має розглядати їх.

"ДАВАЙТЕ МИ ВАС ПЕРЕСАДИМО"

Місяців за два мене почали впізнавати провідники. Моє фото кидали у групу у Viber, де спілкуються між собою начальники поїздів. А у Маріупольському депо, наприклад, деякі начальники поїздів показували мої фото своїм провідникам. І понеслося...

Мене "вели". Майже завжди залізничники знали, у який момент де я знаходжуся. На додачу у нас були допотопні відрядження, усюди потрібно було ставити штампи. Приїхав я у Франик, "проштампувався" - і, звичайно, всі вже знають де я. Я розумів, що електрички та поїзди не синхронізовані, намагався трохи виляти.

Щоб я "не помічав" безбілетних або інші проблеми - провідники інколи намагалися запропонувати мені чай, пропонували перевести мене у купе окреме, тощо... Була весела історія, коли я їхав на "Інтерсіті" з Херсона у Київ. "Сидячка", другий клас. Кондиціонер зламався, спека страшна. Пасажири кіпішують. Я підходжу до начальника поїзда, він відповідає на мої запитання, а потім і сам мене підходить:

-Там є місце у першому класі, де прохолодно, - зауважує. - Давайте ми вас пересадимо.

-У вагоні є жінки та діти, - відповідаю. - Давайте пересадимо спочатку їх, а потім незадоволених пасажирів. Я не хочу.

А він такий:

-Ого. Я вас почав поважати...

Після цього я стою, про щось з ним спілкуюся, і підходять знову пасажири - мовляв, спека... А начальник поїзду такий:

-Так ось людина з главку, з нею розбирайтеся!

Я сказав, що я дійсно менеджер "Укрзалізниці", що дійсно сталася поломка. Але бачите - я з вами у одному вагоні їду, я нікуди не перейшов. І мужики, що підходили, погодилися: "Ну, так..." Пішли, сіли. Конфлікт вичерпано.

"МЕНІ МАШИНІСТИ ПОЧАЛИ ПИСАТИ!"

Моя ключова проблема полягала у тому, що я брався за все та одразу - замість того, щоб взятися за один якийсь напрямок та системно за ним працювати.

До мене зверталися пасажири з якимись ідеями та пропозиціями - і я брав усе до уваги. Потім мені машиністи почали писати! При тому, що я до машиністів взагалі жодного стосунку не мав. Але я завжди відповідав та завжди намагався щось вдіяти. І залізничники знали, що я їх не здам. Була історія, коли в Одесі перестали видавати мило, провідники мені пожалілися, я написав доповідну. Отримав відповідь, що все добре... Але і мило почали видавати. Потім була якась нарада, і мене почали розпитувати.

-Скажи, хто сказав! Скажи!

-Я не скажу, - відповідаю. - Якщо ти вважаєш, що я збрехав - напиши, що це мої фантазії, що це неправда. Мені байдуже...

Своєю заслугою я вважаю те, що контакт-центр "УЗ" все ж таки почав відповідати у Facebook. Я за це, сука, боровся три місяці - притому,  серед моїх союзників були і керівник кол-центру, і тодішній керівник прес-служби УЗ. Вони підтримували мене, а Пасдепартамент - ні.

Я подаю пропозицію, а мені відповідають: "Технічно неможливо". Чому? Пояснюйте! Вони починають пояснювати. І замість того, щоб щось робити, ми граємо у таку гру.

… На залізниці є журнали з записами на кшталт "тамбур такого-то вагону, знайдено бичок, оперативно усунуто". І спробуй їх не вести! Або - провідник весь час має бути у туфлях. Ну зробіть ви зручні кросівки чорні!

А ще є посадові інструкції. Приїжджаю я на станцію - а там два годинники, різниця між ними у 5 хвилин. Я прошу перевести час. Ок, перевели. Доповідають: "Майстру-інженеру станції такої-то у службові посадові інструкції внесли, що треба дивитися на синхронізацію двох годинників", бо без цього не можна. Капєц!

"ТИ НЕ МОЖЕШ ЗВІЛЬНИТИ ПРОВІДНИКА, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, ДЕ ВКЛЮЧАТИ ВЕНТИЛЯЦІЮ"

Ти не можеш звільнити довбой#ба через те, що він довбой#б. не можеш звільнити провідника, який працює 20 років - і не знає, де включати вентиляцію. Так, я таке бачив... Щотижня я їздив у поїздах.

Ти приходиш у Пасдепартамент і кажеш: давайте ми проведемо тестування, зокрема по вентиляції. Хто не знає - піде на додаткові курси, навчиться. Якою була відповідь? "Ти знаєш, яка у них зарплата?.."

Я знаю, що оклади у них дійсно малі: 6-7 тисяч. Але два тижні ти від’їздив, а два тижні - вдома. Зараз, коли у них простій, вони частково поїхали до Польщі працювати, отримуючи при цьому зарплату вдома. Також у них є вислуга. Виходить 9-10 тисяч за два тижні роботи.

Водночас мотивованій людині я б, мабуть, не радив іти працювати провідником. Це середовище, де нікому нічого не потрібно. Немає мотивації до якихось додаткових навчань. Серед усіх провідників за весь час я бачив до 10 людей толкових.

Провідникам не вигідно бути хорошими. Який сенс напружуватися, якщо у тебе все одно є оклад та премія? Це у будь-якому випадку буде, якщо ти не накосячив.

Коли я виїжджав на місце - дивився локальну проблематику за зверненнями на "гарячу лінію". Звичайно, це завжди була крапля у морі проблем. Люди не люблять скаржитися, і провідники просять цього не робити: ось вам чай, а ось ми вас у лобик поцілуємо, тільки не залишайте скаргу! Адже замість того, щоб допомогти усунути існуючу проблему - як правило, "рублять" провідника. Дають йому догану. А люди бояться за свою роботу, яку вони не люблять... І тому вони приймають вагони у поганому стані, тому вони платять профспілкам, платять за вихід у рейс... Але нічого не роблять для того, щоб щось змінити.

"ДОСІ Ж КАРАНТИН"

На початку пандемії я зробив перелік проблем, які побачив у цьому контексті, надіслав. Десь у вересні заходжу у Пасдепартамент і кажу: "Я вам у березні надсилав те, що треба змінити. Ви щось змінили?"

-А на рахунок чого це було?

-Ну, коронавірус...

-Так досі ж карантин! - відповіли мені.

Ви що? Серйозно?! І так у всьому...

Поки були Євген Кравцов (голова правління "УЗ" у 2016-2017 роках, - Ред.), Марчін Целеєвський (член правління у 2019-2020 роках, - Ред.) Желько Марчек (тимчасовий керівник "УЗ" у лютому-квітні 2020, - Ред.) - я ще міг піти до когось і поскаржитися, їм влітало, і вони щось починали робити. Потім я вже, як дурник, намагався щось змінити - а їм все було байдуже...

Велика проблема "УЗ" - безквиткові пасажири. Але без згоди профспілки нікого не можна звільнити. Людину ловлять на безквиткових пасажирах - а профспілка згоди на звільнення не дає. І людина далі їздить, а профспілка, скоріш за все, бере з неї якийсь відсоток... Якщо пасажир щодо безквиткових пасажирів дзвонить на "гарячу лінію" - то начальник поїзда буде брехати до останнього. Інколи кажуть, що безквиткові - це просто проводжаючі. А ревізорів, як я вже казав, "ведуть".

Приїхав я в Одесу. Стою з контролерами, нічого не роблю, просто знімаю - і виручка у касі різко збільшується на 30%. Бо там схема яка: ти не купуєш квиток у касі, сідаєш у електричку, даєш п’ятірку - і тобі не видають квиток. Або, буває, даєш повну вартість квитка - і тобі все одно квиток не видають. Потім вони план виконують, а все, що вище - ділять між собою. А інколи і план не виконується. Або одна людина на маршруті його виконує, а інша - ні... (В Одесі, між іншим, СБУ згодом викрила схему на міжміських перевезеннях - заробляли на ній близько 1,5 млн на місяць).

І ось стою я в Одесі, погода погана, і я думаю: "Навіщо я тут стою? Що я зміню? Та нічого..."

Це був один з останніх таких моментів. Все разом наклалося на те, що з березня 2020 року мені не давали практично жодної відповіді. Все було ніби у порожнечу. Піти поскаржитися мені не було вже до кого. Плюс постійний негатив...

У листопаді я звільнився. Після того вже їздив у поїзді 3 чи 4 рази. Підходили залізничники - "просто поспілкуватися, тому що цікаво".

Валерія Бурлакова, Цензор НЕТ