Командир 101-ї бригади Олександр Вдовиченко: "Війна не стала народною. І армію постійно розхитують"

Автор: Віолетта Кіртока

Офіцер, який з 2014 року захищає Україну в найгарячіших точках фронту, отримавши посаду в столичному підрозділі, на власні очі побачив "зраду", срачі у фейсбуці та обвинувачення у неіснуючих гріхах. І подекуди ця війна набагато брудніша і неприємніша, ніж та, яку він пройшов на Донбасі.

Цю людину краще знають за позивним – Слов’ян. Відомим він став у 2017 році, коли батальйон, яким він командував, опинився на промці і був задіяний у боях за ворожу позицію "Алмаз", яку згодом переіменували на "Орел" - за позивним загиблого заступника Слов’яна. Про все це було багато написано. Рік тому Олександр Вдовиченко дав іще один привід говорити про нього – він ледь не загинув в ДТП, коли його машину протаранив джип. Ситуація була настільки страшною, що, здавалося, Слов’ян не вибереться. Але – відмолили...

Декілька днів тому ім’я Олександра Вдовиченка знову з’явилося в інформаційному просторі. Пов’язане це було з улюбленою темою фейсбуку – їжею в армії. На полігоні, де резервісти проходили збори, начебто погано годували. Фотографії сірої каші та якогось ріденького супчика викликали обурення інтернетної спільноти. "Фу. Як таке можна їсти", "Обрали Зеленського, то й маєте", "Все розікрали"… Коментарі були цілком передбачувані. Людина, яка починала скандал, явно не недооцінила, з ким доведеться мати справу. На тому полігоні, звідки прийшли ці знімки, навчання відбувалися якраз під керуванням Олександра Вдовиченка. А він за роки служби в армії пройшов всі етапи забезпечення – від гнилої картоплі до червоної риби. Тому він одразу вв’язався у цей безглуздий бій, адже будь-які пояснення у фейсбуці сприймаються виключно як виправдання. А фотографії з їдалень і кухонь – як показуха. Але Слов’яну важливіше пояснити ситуацію максимально чесно. Тому він якнайвідкритіше готовий всім охочим показати свою частину, служби підрозділу, місця приготування їжі. Він як людина, віддана армії, нікому не дозволяє її паплюжити.

До речі, ми познайомилися з Олександром у 2017 році на авдіївській промці саме за тарілкою борщу. І він був не просто смачний, а смачнющий, ще й з гарними шматками м’яса. Можу сказати, що найсмачніші страви я їла на війні - і на Карачуні з польової кухні, коли ще ані забезпечення продуктами, ані умов для кухонь не було, і на Світлодарці, і під Маріуполем… Нещодавно, побачивши на бездоганно чистій кухні на Зеніті під Донецьким аеропортом отриману кухарями свинину, була щиро здивована: "Вам таке постачають?" М’ясо таке гарне – на базарі не завжди таке зустрічаю. Мені спокійно пояснили: "Так, ми отримуємо непогані продукти, і м’ясо, і рибу, і овочі. Але з огляду на сезон відмовилися від молочного – немає де зберігати на ВОПах, на позиціях, не всюди є холодильники. Тому враховуємо погодні умови і наші можливості – так і замовляємо".

Все завжди залежить від людей – і як буде збережене, і як приготоване. Невмілому кухарю можна дати найкращі продукти і отримати неїстівну страву. І тоді можна також розганяти фейсбуком хвилі: "Погано годують. В армії крадуть…"

Саме про види зради в армії ми і поговорили з Олександром Вдовиченком.

"ПОТРІБНО ВІДНОВИТИ ЧАСТИНУ, ЯКА ЗА ОСТАННІ РОКИ ПОМІТНО ЗНИЗИЛА СВІЙ ПОТЕНЦІАЛ"

Показуючи мені частину, командиром якої став у лютому цього року, Олександр зауважив, що доводиться наводити порядок. Склади були в жахливому стані, як і тир, геть не обладнаний на сучасний манер. Так само доводиться перебудовувати на плацу трибуну, яка просто розвалилася. А я звернула увагу на величезний багатоквартирний будинок, що нависає над плацом. І зачепила болючу тему – бо шмат території цієї частини, що знаходиться, вважайте, в центрі Києва, був проданий забудовнику, який пообіцяв 125 квартир військовим у Києві, але виділив їх зовсім в інших населених пунктах. Більше того, повертати територію частини довелося через суди. Амбіційність Олександра Вдовиченка полягає ще й в тому, що він хоче сформувати снайперські групи, щоб вони ефективно працювали на лінії вогню.

- Відмінність служби в Києві полягає в тому, що ти постійно на виду, - говорить полковник Олександр Вдовиченко, позивний Слов’ян. - Завдання, які ставлять перед військовою частиною, специфічні. 101-а бригада входить до бойового складу Збройних сил України. Крім охорони та оборони апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних сил, Генерального штабу та видів сил, окремі групи виконують завдання на лінії розмежування. Завдання військовослужбовців та офіцерів контрактної служби – охорона та оборона основного командного пункту Операції об’єднаних сил, який розташований у місті Часів Яр на Донбасі. Переступивши КПП частини, шкірою відчув, яка тут висока планка відповідальності. На території частини знаходиться ряд департаментів та управлінь військової служби правопорядку, їхнє головне управління, центральне. Тут базуються особи, які займають високі посади, керують Збройними силами. Одна річ знаходитися в 28-ій бригаді, в Чорноморську під Одесою, далеко від Києва, від Генерального штабу, друга - коли постійно на виду. Будь-яка похибка, будь-яка неправильна дія береться на контроль і ретельно розбирається.

- Що тебе тут дивувало чи дратувало, коли ти вперше сюди потрапив?

- Якщо бути чесним, я думав, у центрі Києва структура військового містечка набагато сильніша, бо вона підпорядковується безпосередньо Генеральному штабу Збройних сил України. У 2018 році я проходив службу в президентському полку, куди мене відправили на реабілітацію після того, як 72-у бригаду вивели із Авдіївки після року важких боїв. Інфраструктура президентського полку в рази краща, ніж даної частини. Думаю, мене сюди і призначили, щоб я свіжим поглядом на все подивився. І ми вже відновлюємо, перебудовуємо, ремонтуємо все, що необхідно, щоб зробити потужну військову частину в центрі столиці, яка за останні роки помітно знизила свій потенціал. Це потрібно виправити.

На території частини є ряд гуртожитків, проживають сімейні контрактники. Виплата компенсації на піднайом житла допомагає декільком військовим гуртом винайняти собі житло. Але родині це зробити важче – всі знають, скільки коштує оренда житла в Києві. Тому наші гуртожитки дуже доречні. І в них більш-менш пристойні умови проживання.

- Чому ти все ще не перевіз родину до Києва?

- Мені поки немає куди їх привезти, немає умов, в яких я б хотів, щоб ріс мій син. Дружині байдуже, де жити зі мною. Кімната, яку мені виділили, для одного – як то кажуть "пойдьот". А син… Ми 12 років чекали його народження. І йому я хочу дати найкраще.

Я наполягла, щоб Олександр показав мені, як живе командир частини. І чесно кажучи – це могло б бути справжнім приводом для розгону "зради". За дверима з написом "умивальник" ховаються декілька кімнат із слідами ще радянського ремонту. В "спальні" стоїть розкладне військове вузеньке ліжко, де і спить командир частини. Із комфорту тут – килим на підлозі, який Слов’ян явно привіз з дому, і окремі туалет і душова, які також не ремонтувалися ще з часів Щербицького… При цьому полковник не жаліється, а сміється: "В моєму житті умови були набагато гірші. Доводилося спати і під бронею в голому полі, і в окопах, і в бліндажах. Єдине, ти ж сама розумієш – сюди я сина не перевезу. Відремонтуються житлові приміщення, тоді буде видно"…

"ПІСЛЯ ЗБОРІВ РЕЗЕРВІСТІВ 11 ЛЮДЕЙ ВИРІШИЛИ ПІДПИСАТИ КОНТРАКТ З АРМІЄЮ І ПРОДОВЖИТИ СЛУЖБУ"

- Чому ти так гостро зреагував на пост про харчування на полігоні?

- Пост виставила людина, яка навіть не проходила збори. Це ж легко було перевірити. Тих, хто безпосередньо жив на полігоні, задовольняла їжа, яку там готували. Звичайно, це не так, як в нашій їдальні в пункті постійної дислокації, де щодня є страви на вибір – сосиски чи котлети, два супи, два салати… Але і там було все в порядку.

- Розкажи детально, що таке збори резервістів.

- У 2014 році, коли 1 березня Збройні сили України привели в повну бойову готовність, до нас почали приходити мобілізовані. Це ті люди, які інколи проходили збори, мали військовий фах. Ними доукомплектовували бригади, вони могли стати на сержантські та солдатські посади, обійняти офіцерські посади. Але процес ішов дуже важко. Коли прийшли перші мобілізовані, ми оформлювали 300 людей, а на ранок залишалося 200. Батьки приїздили із скандалами: "Ніхто не поїде воювати!" Жінки не відпускали чоловіків: "По закону не маєте права забирати їх на війну". Турчинов підписав закон про мобілізацію, але і після нього більшість з тих, хто мав би підсилити армію, не прийшов у підрозділи. А скільки людей потім самовільно залишили частини (СЗЧ), коли зрозуміли, що їм треба на війну їхати, а не побухати в лісочку подалі від родини, як було під час зборів…

Навесні 2015 року було підписано указ про створення оперативного резерву в кожній військовій частині. Для того, щоб коли почнеться повномасштабна війна, були підготовані люди, які мають відповідний фах і можуть по-справжньому підсилити армію. Ці люди підписують контракти для включення їх в оперативний резерв тієї чи іншої військової частини. На цьогорічні збори резервістів нашої частини прийшли декілька сотень людей. Лише один з них за станом здоров’я не пройшов двотижневі збори, які проводяться раз на рік. Але якщо людина хоче пройти ще додаткові збори, її відправлять в іншу частину. На цей період виділяються кошти на харчування. Живуть всі в палатках, де є світло і навіть спеціальні засоби проти комарів. Всім видають форму, спальники. Також люди отримують гроші, як за відрядження. Це від двох до трьох тисяч гривень.

Ці резервісти – та сама міць, яка у разі повномасштабної агресії, заповнить місця в лавах Збройних сил. 70 відсотків цих резервістів мають статус учасників бойових дій. Є і ті, хто вперше прийшов на збори, вперше побачив армію. Це близько десяти відсотків. А ще 20 відсотків – це ті, хто колись служив строкову службу, але не має бойового досвіду.

Збори, які відбулися на Гончарівську, відбувалися вперше в цій частині. Тому ми і намагалися зробити їх якнайкраще. Досвід у мене був - в 72-ій бригаді, у 28-ій я залучався до проведення зборів…

До речі, 11 людей після зборів виявили бажання служити за контрактом. Двоє з них – мої колишні підлеглі по 72-ій бригаді. Ще декілька людей виявили бажання служити в бойові частини. "Хочемо вбивати ворога", - кажуть. Їм дали відношення в інші частини.

- Щодо харчування на полігоні…

- І не тільки! Фірма, яка виграла тендер, харчує кожну людину на суму 81 гривня 42 копійки на добу. Це триразове харчування. І цього вистачає. Коли є нормальні стаціонарні умови зберігання і приготування їжі, з отриманих продуктів готуються нормальні смачні страви. Для тих, хто на полігоні, сума на добу збільшується на коефіцієнт 1,1, ще додається 14 відсотків на воду, і виходить близько 100 гривень. У 2016 році я проходив збори з американцями. У них є стаціонарні бази, де передбачається харчування. Але як тільки вони виходять в поля, їм видають сухпаї. Ніхто їх не годує. І чомусь вони не жаліються.

В частині я формую заявку на продукти на тиждень. З продовольчою службою рахуємо калорійність, бо на добу має бути не менше 3500 ККал. В наказі № 140 від 29 квітня 2020 року є типове меню, яким ми керуємося з завідувачкою виробництвом. Я вивчив досконало все, що сказано в цьому наказі, бо мені потрібно бути компетентним. І ще раз переконався, що у нас в частині все відбувається як слід.

Чому я так поставився до цієї ситуації? Тому що звинуватили не командира бригади, не на місці кухарів сварили – звинуватили всі Збройні сили. Знову нас хочуть розмежувати з людьми, щоб було, як на початку війни чи під час Майдану, коли я в формі не міг вийти з частини – на мене буквально нападали: "Ти беркутівець, ви людей вбиваєте". І хоча я намагався пояснити, що представляю Збройні сили, що у нас різна форма, мене не чули. Зараз знову намагаються роз’єднати - народ окремо, військові окремо.

Таким чином, вважаю, ображають пам'ять і тих, кого вже немає серед нас. Вони в складі цих сил віддали своє життя. Також подібні скандали відображаються на тих хлопцях і дівчатах, що зараз знаходяться в окопах. Може, зараз з ранку до ночі не падають тисячі снарядів, як декілька років тому, але лінія оборони тримається, люди гинуть. Армію потрібно поважати і підтримувати, а не протиставляти народові і принижувати.

На жаль, в 2014 році наша війна не стала народною. Всім байдуже, що там і як. Всі, кому не лінь, розхитують Збройні сили. Але ж кожний напад на армію – гра на руку ворогу. Навіть цей випадок з харчуванням на Гончарівську, при тому що ми вияснили, що це неправда, підхопили проросійські сайти. Хіба це добре?

Для мене, як для командира, найголовніше, щоб в будь-який момент моя частина могла виконати бойовє завдання, ми маємо бути до цього готові. Але замість того, щоб проводити заняття особовому складу, займатися покращенням інфраструктури частини, я безкінечно зустрічаю перевірки і комісії, вивчаю кожну букву наказу про харчування.

Все працює досить просто. Як готують, чи смачно, чи достатньо, залежить від командира військової частини, який має контролювати, щоб всі продукти приймалися нормально, щоб зберігалися як слід, обрати кухарів, які вміють готувати.

Якби підтвердилися зазначені у фейсбуці факти, я б розбирався і далі, доки не знайшов винних. Але минулого тижня, перед тим як вийшов пост, я був на зборах резервістів, спілкувався з ними і не чув ніяких нарікань. Причому у нас серед резервістів було троє народних депутатів. Вони не мали ніяких претензій. Всюди і завжди я обов’язково заходжу в їдальні, бо завжди перевіряю, як і що приготоване. Скажу більше – харчуюся разом з особовим складом, з одного котла як то кажуть. Так було і в той мій приїзд. Нормально смачно пообідав з усіма. А потім отримав скандал.

"ЧИМ ДАЛІ ВІД ВІЙНИ, ТИМ БІЛЬШЕ ЗРАДИ"

- Але погодься, що пости у фейсбуці неодноразово робили добру справу, допомагали виправити ситуацію...

- Так. Сто відсотків.

- І написане часто виявлялося правдою.

- Були такі випадки, коли я і сам сприяв, щоб якісь факти мали резонанс, активно поширювалися. Так було в Авдіївці влітку 2017 року, коли оголосили чергове перемир’я. Людям мого батальйону сказали не стріляти. Людям, які понад пів року просиділи в окопах, ховали своїх побратимів! Багато хто був поранений, а дехто і двічі, і ці люди поверталися назад, тому що мали захищати землю, политу кров’ю побратимів. І до нас приїхав заступник командувача АТО, з ним – близько 40 офіцерів. Всі вони сіли на ВОПи і сказали: не стріляти. Зрозуміло, у них нічого не вийшло, бо по нас постійно стріляли, ми не могли не давати відповідь. Але я був шокований тим, що відбувалося. І сам голосно про це говорив, вважаючи, що такого на війні не має бути.

В принципі, готовий погодитися, що диму без вогню не буває ніколи. На 90 відсотків впевнений, що знімки було зроблено все ж на гончарівському полігоні. Але ж можна було попросити насипати більше, взяти ковбасу чи сардельки, які в той день ішли до каші. Але це спеціально було зроблено. Можливо, ці знімки вислав знайомому той, хто вперше проходив збори, ніколи не бачив вівсяної каші, яка вариться на воді… Але те, що інформація не відповідає дійсності, - правда. Це було суб’єктивне сприйняття ситуації.

Кожного тижня я спілкуюся з бійцями конкретної роти, питаю їх і про побажання в харчуванні. Якось мені сказали, що занадто часто готують скумбрію. Ми поміняли її на хек. Я чую людей і їхні побажання. Зовсім не важко щось змінити в харчуванні, щоб людям було смачно і приємно. Хлопці, що стоять у варті, зауважили, що під час чергувань їх часто годують рисом, тому в пункті постійної дислокації вони б хотіли їсти інші каші. Немає питань. Скорегували і це. Можливо змінювати все в межах суми і калорійності. Коли тільки ввели каталог, ми могли замовити навіть червону рибу. Здається, тоді сума на добу була більшою. Але і таке було.

А я згадала, як під Попасною, майже на лінії вогню, на кухні побачила консервовані ананаси та персики, які на обід отримували бійці. Пам’ятаю, як мене це здивувало. І це було рік тому…

- Чи не найбільшою зрадою в армії зараз є те, що з армії ідуть бойові досвідчені офіцери. І це точно не пов’язано з харчуванням.

- Точно не з харчуванням, - акцентує Олександр Вдовиченко. - Якщо взяти офіцерів війни... Я прийняв батальйон у вересні 2015 року. Два командири взводів при мені приймали роти. Це лейтенанти Поп і Волос. Вони закінчили виш і прийшли зразу на війну командирами взводів, через місяців зо два прийняти роти. Коли ми готувалися до міжнародних навчань, до мене прибув третій офіцер – лейтенант Дармограй. В 2016 році двоє з них стали замкомбата. В 2017 начальником штабу став і третій. Крім війни та втрат, що ці молоді хлопці бачили? В перервах між боями, під час поїздок додому познайомилися з майбутніми дружинами, створили сім’ї. Але дітей своїх виховували епізодично. Не дивно, що у 2020 році майор Волос звільнився. Рік побув на цивільному житті. Але нещодавно зателефонував: чи не маєте для мене посади. Ми його призвали. Зараз він буде приймати 1-ий батальйон 101-ої бригади. Молоді офіцери звільняються, бо хочуть хоча б побачити свої родини, як ростуть діти, пожити трохи. Але в цивільному житті до цих людей не ставляться, як слід, їм важко знайти гідну роботу. Образливою є ситуація, що посвідчення учасника бойових дій видали тим, хто просто був в АТО, стояв на блокпостах. Грань між бойовими військовими і звичайними військовослужбовцями стерли. Поки частина армії зупиняла ворожу навалу, інші, хто десь трішки побув,  - швиденько створили спілки, громадські організації, вигризли собі хороші ділянки землі, пільги. Таких багато. Це страшенно ображає і знецінює подвиги справжніх героїв.

-Ну і ті, хто знаходиться в окопах, які зараз через регулярні дощі перетворюються на суцільні ріки грязюки, не скаржаться ні на що, крім того, що готові іти вперед, а їх тримають на лінії оборони, вимагаючи ще й дотримуватися режиму тиші. Це єдине, що їх злить…

- Погоджуюся. Чим далі від війни – тим більше зради.

Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ