"Пишаюся, що наша родина ніколи не була "совками", - історія киянки, яка знайшла в архівах інформацію про репресованого прадіда

Автор: Дарина Рогачук

Віта Михайлюк була ще зовсім маленькою дівчинкою, коли бабуся Параска Саввівна з Житомирщини розповіла їй історію родини. Жінка, якій випало пережити і радянську, і німецьку окупацію, була прямою і безстрашною, адже, живучи в СРСР, навіть і не думала приховувати від онуки правду про "казкове комуністичне життя".

Віта з дитинства знала, що її сім’я пережила розкуркулення та Голодомор 1932-1933 років. Пригадує, що це були найболючіші спогади Параски Саввівни, яка не хотіла, щоб ці свідчення були загублені: "І про пухлих людей вона мені розповідала, і про те, як скидали ще напівживих чоловіків та жінок на вози, аби поховати їх у ямі. Як "червоні" штиками протикали землю в пошуках їжі, забирали кожну квасолину… Також мені закарбувалося те, що бабуся до останніх своїх днів не могла їсти щавлевий борщ - казала, що в Голодомор наїлася цього щавлю на все життя вперед".

Параска Саввівна з дітьми

Пережити ті страшні часи допомогла родичка, яка працювала у їдальні і таємно приносила сім’ї картопляні лушпайки. На них і вижили, ще й відгодували сусідського трирічного хлопчика.

Утім життєві випробування для бабусі на цьому не закінчилися. 1938 року, у розпал Великого терору, сталася ще одна біда – невідомі забрали її батька, Ревенка Савелія Єфимовича. "Коли інша його донька, Софія, пішла дізнаватися що трапилося, то у в’язниці побачила на комусь із НКВДистів його кожух. Тоді стало зрозуміло, що прадіда родина вже навряд чи побачить у живих".

Вже у наш час, зовсім випадково, праонука побачила у Фейсбуці пост Архіву національної пам’яті, який допомагає українцям шукати документи про репресованих рідних. За словами Віти Михайлюк, її сім’я сприйняла цю інформацію як знак. Увечері того ж дня, вона дізналася, що справа на Ревенка Савелія Єфимовича зберігається у Державному архіві Житомирської області.

Діти Єва та Михайло допомогли скласти запит електронною поштою – і оцифровані документи 1938 року відкрили нащадкам історію прадіда.

Архівно-слідча справа Савелія Ревенка та його 4 односельців

Фатальні родинні зв’язки

На момент арешту Савелію Єфимовичу із села Забілоччя Радомишльського району Житомирської області було 55. У слідчо-кримінальній справі він проходив разом з іще чотирма односельцями. Усі – "контрреволюционеры, участники банды Мордалевича".

"Річ у тому, що прадід був кумом брата Юліана Мордалевича, підполковника Армії УНР. Бабуся казала, що особисто вони не були знайомі. І от за цей зв'язок його взяли офіційно, а потім уже й все інше додалося", – каже Віта Михайлюк.

У самого Мордалевича доля склалася непересічно – будучи військовим Української народної республіки, він пішов на співпрацю із більшовиками. За якийсь час виїхав за кордон, жив та навчався у Чехословаччині, де наприкінці 1920-х його слід і загубився.

Втім ці факти не бентежили енкаведистів, які шукали будь-які приводи для арешту людей. Квоти на знищення ворогів народу треба було виконувати – і, на жаль, 13 лютого 1938-го Савелій Ревенко потрапив у жорна системи.

У слідчо-кримінальній справі збереглася характеристика чоловіка від сільської ради. Завдяки їй Віта Михайлюк дізналася, що прадід походив із доволі статної сільської родини: успадкував 25 га землі, 4-5 корів, 10-15 свиней та 15-20 овець. Звісно ж, з приходом радянської влади все це майно стало "загальнонародним" – тобто, вкраденим більшовиками. Тож очевидно, що Савелій Ревенко навряд чи був прихильником комунізму.

У цій же характеристиці йдеться, що "в колхозе работал плохо, но зато вел активную подрывную работу проти колхозного господарства і Советской Власти, за що ісключался из колхоза. Агітірует против депутатов, выдвинутых нами в Верховный совет СРСР.... агітітрует проти виходу на роботу в колхоз. Во время оперирования банды Мордалевича в себе в квартире передерживал отманов банд … а також разведкой занимался і поза селом, докладывая банде Мордалевича про число и расположения Красных Войск". Орфографія збережена.

Схожі характеристики Савелія Ревенка можна знайти й в інших документах – допитах його односельців, які, по суті, стали доносами і підставою до розстрілу чоловіка.

Допити та доноси

"Доноси у справі є, штук 5-6, – каже праонука Ревенка, – Коли ми читали ці прізвища, то мама багатьох людей позгадувала. Каже, вони були непутящі, п’янички. Один із них під час Голодомору особисто вилучав їжу у селян. Волосся трішки дибки ставало, коли усвідомлювали, хто наговорював на прадіда".

Цілі сторінки нищівних характеристик деякі односельці дали щодо всіх п’ятьох фігурантів справи, включно із Савелієм Ревенком. Впадає в очі, що їх зміст усюди ледь не однаковий – цілі цитати, які арештовані чоловіки нібито розповідали направо та наліво.

Одна зі сторінок із показаннями на Савелія Ревенка

Ось, наприклад, наводять слова Савелія Ревенка: "Дурак тот колхозник, который честно работает в колхозе, нужно меньше работать, а больше вредить колхозу, чтобы скорее его развалить и тогда коммунисты возвратят все наше добро и будет жить намного лучше". Або "Вот скоро будет война, поляки и немцы придут на Украину и тогда всех активистов села будут расстреливать, пока еще не поздно нужно из колхозов выходить".

При цьому, самого Савелія Ревенка слідчі допитали лише двічі. У лютому 1938 року, одразу після затримання, всі звинувачення про агітацію проти радянської влади, участь у банді Мордалевича чи в інших контрреволюційно-повстанських організаціях він впевнено заперечив. Лише у квітні, очевидно, після страшних катувань, якими НКВС "вибивали" "зізнання" він розповів, що у 1932-му його таки виключили з колгоспу за антирадянські висловлювання (якраз у рік початку Голодомору), що разом із Мордалевичем він не служив, але його квартиру відвідували деякі УНРівці. Винним себе довелося визнати.

Вже за кілька днів Савелію Ревенку оголосять вирок - розстріл. Виконають його 23 квітня 1938 року.

"Особисто мене вразили слова із його вироку: "Внедрял среди отсталых элементов села пораженческие настроения, доказывая неизбежность войны … доказывал о якобы существующем голоде и нищете в колхозах". Якобы! Це жах просто", – ділиться вражена документами праонука Віта.

Перегляд справи: не такий вже й контрреволюціонер

У 1960-му, коли настала хрущовська відлига, чимало слідчо-кримінальних справ 30-х та 40-х були переглянуті. Хоч і з запізненням, але справедливість дісталася й долі Савелія Ревенка та його односельців.

Зокрема, вже КДБ опитав родичів арештованих та деяких людей, які давали проти них свідчення. Через тридцять років показання стали кардинально іншими – більш позитивними.

"Отношения у меня с ними были нормальные, – сказав один зі свідків по справі, – В 1938 году все вышеперечисленные лица были арестованы органами НКВД, а за какие преступления я не знаю. Мне лично ничего неизвестно об их преступной деятельности против Советской власти. … Антисоветский проявлений я за ними не замечал, антисоветских высказываний я от них не слышал".

Опитані не заперечили, що у 1938 році давали свідчення щодо Ревенка та його односельців, але нічого не розповідали про їхню злочинну діяльність. Стверджували – слідчі НКВС не дали їм ознайомитися з протоколами показань, просто запропонували їх підписати: "Ознакомившись с содержанием протокола допроса меня по этому делу от 15 февраля 1938 года … я свои прежние показания не подтверждаю потому что они записаны совершенно неправильно и не соответствуют действительности".

Коли саме були щирими свідки – у 1938-му чи у 1960-му - дослідити вже неможливо. Праонука Ревенка Віта Михайлюк згадала, що якийсь із донощиків згодом вибачався перед родиною одного з розстріляних, сказав що його змусили чи то говорити наклепи, чи то підписати їх. Як було насправді – ці люди вже давно забрали правду із собою в могилу.

Зрештою, усі звинувачення щодо Савелія Ревенка, Василя Міщенка, Костянтина Поштового, Пилипа Мордалевича та Павла Загоровського були зняті за недоведеністю злочинів. Чоловіків посмертно було визнано невинними.

Постанова президії Житомирського обласного суду УРСР щодо Ревенка, Міщенка, Мордалевича, Загороднього та Поштового

Правда, що принесла полегшення та гордість

Прочитавши справу, Віта Михайлюк знайшла на Житомирщині родичів інших чотирьох фігурантів "справи Мордалевича" і поділилася з ними копіями. Сім’ї були вражені, дізнавшись про існування цих документів і дуже вдячні родичці Ревенка за їхнє знаходження. Тепер Віта мріє поставити пам’ятник жертвам політичних репресій у селі Забілоччя – щоб усі наступні покоління знали, що комунізм це не тільки смачний пломбір із дешевою ковбасою.

Жінка зізнається – прочитання справи прадіда надало їй сил та посилило відчуття гордості за свою сім’ю. Вона нарешті зрозуміла від кого успадкувала свою принциповість:

"Найцінніший спадок – це репутація твоєї родини. У мене і бабуся була така, і мама, і батько – ми ніколи не були "совками". Син Савелія Ревенка Йосип свого часу відмовився вступати до комуністичної партії заради просування по кар’єрних сходах. Ми ніколи не жили при "совєтской власти", були наче самі по собі, не чекали від влади ніяких подачок. Але загалом українці – це дуже непролікована нація. Нас всіх треба лікувати від страху – через Голодомор, репресії, комунізм ми боїмося бути господарями на своїй землі. І зараз, через роки, я відчуваю силу правди, силу незламних борців за Україну та за справедливість".

Син Савелія Ревенка Йосип з дружиною Ольгою.

Фотографії самого Савелія Єфимовича, на жаль, не збереглося

Якщо ви також хочете дослідити історію свого репресованого родича, звертайтеся до Архіву національної пам’яті. Отримати безкоштовну консультацію щодо пошуків, зразок звернення в архіви та відповіді на ваші питання можна у такі способи:

• телефони: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;

• електронна пошта: [email protected];

• Facebook: https://www.facebook.com/hdauinp.

Дарина Рогачук, для Цензор. НЕТ