Голова партії СН Олександр Корнієнко: "Коли нам Китай казав, як закони писати?! У нас усі реформи повністю узгоджені із західними партнерами"

Автор: Ольга Москалюк

Ми записували інтерв’ю із Олександром Корнієнком 30 липня вранці – за кілька годин до того, як почався "чаусчелендж", який заполонив весь інформаційний простір. Тому ця тема у нашій розмові не прозвучала. Але із керівником партії та першим заступником голови фракції "Слуга народу" завжди є про що поговорити. Спілкувалися скайпом, тому що Олександр Сергійович зараз їздить Україною. За останній місяць був на Івано-Франківщині та Черкащині. Тепер за планами – Південь.

- Чому більшість депутатів відпочивають, а ви працюєте? – запитую.

- Я потім поїду відпочивати, - говорить Корнієнко. - Просто у нас з 5 по 8 серпня дуже серйозний захід – форум нашої "Зе!молодіжки". Туди з усієї країни приїжджають кілька сотень людей. Я вирішив виїхати на пару днів раніше, щоб відвідати Херсонську область, заодно й Миколаївську, раз уже їдемо в той бік.

Взагалі потрібно відвідувати регіони. Через насичену роботу під час сесії це не завжди виходить: сесійні засідання, комітети, а в тиждень роботи із виборцями у нас відбуваються наради із головою Верховної Ради, президентом, на яких плануємо подальшу роботу. Тому я можу собі дозволити їздити Україною тільки у таке "міжсезоння". Люди до цього гарно ставляться. І нам це корисно.

"НАША ОПОЗИЦІЯ ОБРАЛА "КЛАСНИЙ" ПІДХІД: ТИШКОМ-НИШКОМ ЇЗДЯТЬ ДО ЄВРОПИ, "КАПАЮТЬ" НА НАС І ЗАКЛИКАЮТЬ НЕ ПРОВОДИТИ ЗУСТРІЧІ ІЗ УКРАЇНСЬКОЮ ВЛАДОЮ"

- Поки ви у відрядженні, ваш колега та шеф по фракції Давид Арахамія став просто ньюзмейкером тижня, зробивши дві резонансні заяви. Почну із його слів про те, що Україна зробила "фатальну помилку", підписавши Будапештський меморандум, адже за умови збереження ядерного потенціалу могла б "шантажувати весь світ". Я бачила ваш коментар про те, що це такі розумові вправи. Але ж ви розумієте, що подібні публічні виступи, як мінімум, вам не на користь? Хіба голова пропрезидентської фракції може так публічно висловлюватися?

- Цю заяву вчора (29 липня. – О.М.) коментував Подоляк. Я можу в чомусь із ним погодитися, що для тих, хто слідкує за українською політикою та заявами мого шановного колеги і, як ви кажете, шефа Давида Георгійовича, розуміють: він якраз і є представником нового політичного прошарку, який Зеленський привів до влади. Він, як і багато хто з нас, і я в тому числі, не є досвідченим політиком із двадцятирічним досвідом. Зрозуміло, що інколи комунікація вибудовується у такі способи, якими раніше політики не користувалися. У цьому теж є плюси – до адресатів швидше надійде сигнал, аніж якщо діяти дипломатичними розшаркуваннями. Звичайно, дипломатія – річ консервативна, із певними правилами дій. Але повернімося знову до того, що парламентарі - не дипломати. Вони – представники народу, які виражають його волю. А офіційними дипломатичними питаннями займаються президент та МЗС. Думаю, дипломати зможуть дати коментарі та своє трактування, що саме мав на увазі Давид Георгійович. Але я повторюся, що розглядаю цю заяву в контексті "Північного потоку-2", і того занепокоєння, яке виникає не лише у Давида, а й усіх нас. І в мене, звичайно.

- Тему "Північного потоку-2" мають обговорити і Зеленський із Байденом на зустрічі 30 серпня. Арахамія сказав, що ця розмова буде "на підвищених тонах"…

- Це можна сприймати як метафору. Необов’язково голосно говорити для того, щоб "голосно" сказати. Взагалі тут йдеться не тільки про Україну. Ця ситуація дуже схожа на ту, яка склалася із конфліктом на Донбасі та окупацією Криму. Так, формально це проблема України. Але всі розуміють, що вона геополітична та знаходиться у площині безпеки. Наприклад, наші колеги з Польщі днями знову говорили про те, що запуск "Північного потоку-2" – безпекова проблема Європи. Якщо хтось цього не розуміє, то поляки якраз навпаки усе усвідомлюють, тому намагаються пояснити іншим. А "підвищені тони" – більше не про форму, а про те, що нас ця ситуація дуже непокоїть.

- Так, але такі питання треба спочатку обговорювати безпосередньо на зустрічах. Зараз ваші опоненти, коментуючи висловлювання Арахамії, говорять: "Ще пару таких заяв, і зустрічі Байдена і Зеленського взагалі не буде. Таке враження, що цього й домагаються".

- Нашим опонентам чим гірше – тим краще. Коли таке говорять представники проросійського табору з ОПЗЖ, мені це зрозуміло. Для них будь-який наш додатковий контакт із Заходом – ще один "цвяшок" в їхні трунки "русского мира"", адже ми в Україні це питання поступово закриваємо. А от наша продемократична і проєвропейська опозиція замість того, щоб "підставити плече" і запропонувати разом вибудовувати політику, обрали такий "класний" підхід: тишком-нишком їздять до Європи, "капають" на нас і закликають не проводити зустрічі із українською владою. Так у світовій дипломатії не працюють! Якщо ви - проєвропейська опозиція, то маєте бути єдиною із владою у питанні руху в Європу. Ми всередині країни можемо скільки завгодно дискутувати про методи, а назовні маємо бути монолітними. Ми ж не хаємо опозицію перед міжнародними партнерами. А вони навпаки. Це не дуже корисно для країни загалом.

- Так добивається влада, щоб ця зустріч була скасована, чи ні?

- Ні, звичайно! Як можна такого добиватися?! Дивіться, усім, хто розпускає такі чутки в контексті Арахамії, краще погуглити, хто він такий, які у нього стосунки із Америкою та їхніми дипломатами. Він там жив та працював. Крім того, думаю, головою групи дружби із США не може бути випадкова людина. Я це говорю не до того, що через такі стосунки Давид може собі щось дозволити зайве. Я до того, що він перебуває у постійному контакті із конгресменами. Взагалі у нього краще детально розпитати. А то я уже за нього проадвокатував (посміхається. – О.М.). Його риторика спрямована не на ускладнення стосунків, а на те, щоб нас почули.

- Я особисто звертаю увагу на такі висловлювання, тому що зовсім нещодавно Арахамія і ви також заявляли, що нам потрібно в певних речах наслідувати Китай. Спікер ТКГ по Донбасу Олексій Арестович висловив думку, що Україна може переорієнтувати свої інтереси із Заходу на Схід. Правда, потім сказав, що його неправильно зрозуміли, і що це його особиста думка. Але такі слова все одно "підливають олії у вогонь", і можна припустити, що Україна планує тихо змінювати свій геополітичний курс.

- Ми не можемо змінювати геополітичний курс, бо він записаний у Конституції - євроатлантична інтеграція та вступ до НАТО. На цій темі можна довго спекулювати. Але я і Давид неодноразово коментували, що Китайська Народна Республіка – це найбільший торговельний партнер України. Зрозуміло, що весь ЄС дає більше експорту, але окремо жодна європейська країна не має з нами такий товарообіг. Специфіка побудови влади в КНР така, що там існує монопартійність. Якраз Комуністична партія Китаю відіграє досить серйозну роль в управлінні країною. Не зважати на це і робити вигляд, що торгівля з найбільшим торговельним партнером буде сама якось відбуватися, теж неправильно. Ми маємо займатися дипломатією. Що ми і робимо. Існує так звана партійна дипломатія. Ми співробітничаємо із сотнями партій по усьому світу. Однак усіх турбує лише Китай. А давайте говорити, як ми співпрацюємо з польською партією, або як налагоджуємо стосунки, щоб мати двопартійну підтримку в США, бо у нас йде дуже активна робота із інституціями, які представляють в Україні і Республіканську, і Демократичну партії. Зараз у нас ведеться активний діалог із німецькими партіями, які беруть участь у передвиборчих перегонах. Але усі хайпують на КНР. О’кей, обговорімо це. Я неодноразово артикулював, що особисто звернув би увагу на меритократію, яка у наших китайських колег розвинена досить непогано. Так, у нас ці процеси не будуть швидкими, бо ми зробили досить серйозне оновлення еліт, тому треба час, щоб усе запрацювало. Але вже й сьогодні є приклади у нас всередині, коли ті ж Ляшко (міністр охорони здоров’я. – О.М.) та Кубраков (міністр інфраструктури. – О.М.) проявили себе і за рік отримали підвищення, очоливши міністерства. Тому давайте "відділяти зерно від полови". Зрозуміло, що навряд ми побудуємо в Україні комунізм. Уже пробували – не вийшло. Про зміну ідеології взагалі не йдеться. Але можна дивитися на управлінські принципи або планування в Китаї. Треба відкинути наші політичні нюанси й почитати їхню програму на наступні п’ять років, яку прийняли Всекитайські збори народних представників. Там ідеться про те, що потрібно робити, щоб китайські екіпажи могли висаджуватися на Марсі, що необхідно подвоїти кількість швидкісних доріг та будувати підводні міста. Нам варто подивитися, як люди займаються економічним плануванням, як працюють над збільшенням своїх ринків збуту, експортом, імпортом і так далі. Ось з цього можна брати приклад. Звісно, негатив є у кожному режимі. Його теж можна обговорювати.

- Річ не в тому, що взагалі звучить тема Китаю. А в тому, коли це відбувається. Ми обговорюємо країну, яка, м’яко кажучи, демократією не славиться, напередодні перегорів президентів України та США, на які давно очікували. Паралельно відбувається процес знакових кадрових перестановок у нашому силовому блоці. Зеленський за день звільнив трьох заступників міністра оборони, ухвалив низку рішень щодо високопосадовців СБУ, Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак теж позбувся посади. Не так давно змінився міністр внутрішніх справ. Складається враження, що президент хоче сконцентрувати в своїх руках всіх силовиків.

- А хіба за Конституцією оборона не в руках Верховного Головнокомандувача? Керівник СБУ теж призначається Верховною Радою за поданням президента. У нас питаннями національної безпеки і оборони займається саме він. Біля нього навіть спеціальний орган є – РНБО. Половина силового блоку – це точно прерогатива президента.

Усі перестановки в армії спрямовані на те, щоб вона була більш боєздатна і краще захищала нас у тій ситуації, в якій ми, на жаль, знаходимося вже вісім років. Якщо почитати сторонніх спостерігачів і навіть критиків, то останні призначення у Генштабі та ОСС вітаються. Йдеться про знаних бойових генералів. Тут би я взагалі відкинув "зраду". Це виключно важливі, тактичні кадрові зміни, спрямовані на те, щоб українська армія була кращою. По Міноборони були питання, тому прийнято рішення замінити заступників, щоб завдання по забезпеченню військових виконувалися краще. Думаю, восени ця розмова продовжиться, коли запрацює Верховна Рада. Ми прийняли необхідні фундаментальні закони, зокрема про національний спротив - відповідно, про збільшення чисельності ЗСУ. Тепер Міністерству оборони потрібно розгортати всю інфраструктуру, щоб цей закон запрацював, і у нас нарешті з’явилася територіальна оборона, яка дозволить бути стримуючим фактором для нашого агресивного північного сусіда.

- Ваш колега по парламенту із "Голосу" Роман Костенко, який є полковником СБУ, мені в інтерв’ю сказав, що взагалі-то потрібно було б заслухати звільнених посадовців з Міноборони та Служби безпеки. Нехай би вони розказали, що зробили на посаді, та чому їх звільнили. Також виникає питання, чому на посаді залишаються їхні керівники Баканов та Таран, адже керівництво несе відповідальність за роботу своїх підлеглих…

- Згідно з регламентом, заступників можна було б заслухати хіба що на комітеті. Але вони уже не на посадах, тому не вийде. Пан Завітневич (голова комітету ВРУ з питань нацбезпеки. – О.М.) говорив, що вони неодноразово спілкувалися і з Халімоном (колишній заступник міністра оборони. – О.М.), і іншими його колегами. Думаю, ці кадрові зміни пов’язані із позицією членів комітету. Але це краще у них уточнити.

А Баканова, Тарана та деяких інших силовиків ми викликатимемо до Верховної Ради та заслуховуватимемо восени. Тим більше, по графіку мають бути щорічні звіти. Доживемо до осені, відкриємо парламент і подивимося, як тут працювати в межах регламенту. Річ же не в тому, заслухати їх чи ні. Цей інструмент зрозумілий. До речі, він більше опозиційний. Нам, як правлячій коаліції, необов’язково часто їх викликати - достатньо години запитань до уряду, тому що багато питань ми вирішуємо в оперативному режимі.

Щодо СБУ не треба забувати, що у нас тут відбувається реформа. Потрібно прийняти закон і уже після того можна заслухати Баканова та його колег, щоб розуміти, як далі імплементовуватимуть документ. До речі, повертаючись до розмови про Китай і наш міфічний так званий розворот на Схід, закон про СБУ повністю виписаний в контакті з НАТО на 150 відсотків. Судова реформа – із міжнародними партнерами. Європейці говорили, що зроблено навіть більше, аніж вони від нас очікували. Закон про корпоративне управління писався за участі Європейського банку реконструкції та розвитку. А коли ж нам Китай казав, як закони писати?! У нас усі реформи повністю узгоджені із західними партнерами на двісті відсотків. Вони самі кажуть, що за минулої влади таке було неможливо.

- Закон по реформі СБУ ще не прийнятий. Мар’яна Безугла, яка є одним із авторів законопроєкту, говорила про колосальний супротив у цьому питанні. Так звана "зрада" по змінах у силовому блоці полягає в тому, що як тільки Верховна Рада пішла на канікули, президент почав такі серйозні перестановки. Якраз і насторожує те, що такі події відбуваються у "мертвий політичний сезон".

- Верховна Рада діє у рамках, які визначають Конституція та закони України. Тобто ми призначаємо міністрів, а їхніх заступників та голів центральних органів виконавчої влади – президент і відповідний керівник міністерства. А розмови про узурпацію влади ми чуємо не перший день і не перший рік. Але давайте не забувати, що у нас, з одного боку, за Конституцією та законами – парламентсько-президентська республіка. З іншого – найвища явка на президентських виборах. Потім йдуть парламентські, а тоді уже місцеві. Це свідчить про те, що люди все-таки схильні вважати: якщо в країні – головний хтось один, то є з кого спитати. Зрозуміло, що не треба скочуватися у диктатуру. Хоча взагалі в Україні це зробити вкрай важко. Тому що українці – дуже волелюбна нація. Через що усі спроби, навіть такі комічні, як у Януковича, закінчувалися відомо чим. Однак коли йдеться про запити суспільства на наведення порядку, на відновлення справедливості, на забезпечення безпеки, на укріплення армії в умовах війни, президент, як відповідальний політик та лідер політичної команди, має приймати певні рішення й брати за них на себе відповідальність. Це нормально.

- Так, Міністерство оборони і СБУ – прерогатива президента. Але чому Зеленський ухвалює рішення по міністру внутрішніх справ, як це було із Денисом Монастирським?

- У нас традиційно так склалося, що президент, як політичний лідер нашої партії, бере участь у кадрових питаннях. Ми не бачимо в цьому проблеми. Все одно усі кандидатури проходять коаліцію, комітети та сесійну залу. Ми ж теж пам’ятаємо випадки, коли кандидати у міністри не підтримувалися.

Але по Монастирському ініціатива була з двох боків – від президента і від депутатів. Зрозуміло, що на таку посаду важче призначити, умовно кажучи, чужу людину. А Денис депутатам знайомий і зрозумілий.

- Перед самим засіданням фракції, де вирішувалося це кадрове питання, називали кілька кандидатур на посаду міністра, зокрема і Монастирського. Один із ваших депутатів розказував, що особисто говорив із ним за 5 хвилин до того, як приїхав президент, і той не знав, що Зеленський озвучить саме його прізвище.

- Неправда. Це якісь наші внутрішні анонімні "телеграм-канали" (посміхається. – О.М.) Денис із самого ранку був точно в курсі. Розмова була до того, як ця інформація з’явилася публічно.

- Заміна міністра внутрішніх справ стала одним із найважливіших рішень Верховної Ради перед закриттям сесії. Ми з вами неодноразово вже обговорювали цю тему. Ви сказали, що Аваков може піти на мера Харкова від вашої політичної сили…

- Це я так вважав. Зрозуміло, що у нього є своя думка з цього приводу.

- Розмова з ним про це була?

- У нас поки ні. Не знаю, чи була у наших колег на місцях. Але ми подивилися на реакцію. Здається, не дуже й збирається (посміхається. – О.М.). Політика – це ж така справа. Особливо місцева. Потрібно мати нерви та здоров’я, щоб цим займатися. Можливо, у людини інші плани на життя.

- Як на мене, це трохи вже не його рівень. От і Арахамія заявив, що восени Аваков може отримати посаду віце-прем’єра. Про це спілкувалися?

- Знову ж, не знаю, чи мала місце така розмова. Але ідеї про підсилення силового блоку обговорювалися. Звичайно, такі професіонали, як Арсен Борисович, в уряді зайвими не будуть.

- Депутат "Голосу" Сергій Рахманін вважає, що президент вирішив провести такі зміни в МВС, тому що боїться вулиці. Мовляв, це було помітно по ситуації із розмальованими дверима Офісу президента. Що можете відповісти?

- Незалежно від того, хто на посаді міністра внутрішніх справ, вулиця була, є і буде. У демократичній країні це нормально. Звичайно, вулиця може себе по-різному поводити – обмальовувати двері чи щось палити. Я був на ефірах з тими хлопцями – учасниками акції, зокрема із Ратушним (активіст, якого підозрювали в хуліганстві під час мітингу 20 березня під ОП. – О.М.). Вони мені розповідали: "Ви не проводите судову реформу, тому ми так поводимося". От ми робимо цю реформу! Може, хтось вибачиться за спалені двері?! Тому я б сказав, що цей фактор вулиці перебільшений. Таке певне нагнітання з боку проросійських ЗМІ та телеграм-каналів, як то: "В Украине улица все решает, тут разгул национализма, Бандера" і таке інше. Так, вулиця в Україні багато на що впливає. Але б я її не підносив до таких великих показників у системному характері. Якщо, дійсно, йдеться про серйозне обурення людей (Майдан), що у нас було уже двічі, то це має вплив. Але Майдан не може бути "цілодобово". Так не буває! А мітингової активності, насправді, дуже багато і зараз. Її більше, аніж обмальований Офіс. Я часто буваю на нарадах в ОП. Там постійно хтось мітингує. Як і у нас під офісом під час засідань фракції. Біля Верховної Ради теж. Але я б не став говорити, що сьогодні це визначальний фактор.

Щодо задач міністра внутрішніх справ, звичайно, вони є. Зокрема і питання безпеки на масових заходах. Думаю, Денис Анатолійович справиться.

- А коли ви востаннє були на нараді в Офісі президента?

- Позавчора (28 липня. – О.М.).

- Що обговорювали?

- У нас була більш поточна внутрішня нарада. Такі технічні моменти. Ми постійно узгоджуємо дії з Офісом, щоб рухатися в одному напрямку.

- Президент був?

- Так, нарада була за його участі.

- Кадрові зміни в уряді на осінь обговорювали?

- Ні, це не була нарада для обговорення системних питань. У нас є певні партійні та інфраструктурні проєкти. Ми говорили, як їх краще реалізувати.

- Що вам сказав президент?

- Президент нас завжди надихає! На таких зустрічах він постійно нагадує нам, що думають люди з того чи іншого приводу, як реагують. Пропонує подумати, як покращити ситуацію. Тобто він завжди виступає "захисником та адвокатом" людей. Бо, зрозуміло, що реформи на когось діють позитивно, а на когось – негативно. Тому треба корегувати питання на місцевості.

- А він як відслідковує настрої людей? До речі, заходить в соцмережі?

- Якщо чесно, не знаю. Думаю, у нього точно є різні засоби для отримання інформації. Звичайно, він бачить і опитування, які постійно проводяться в Україні.

"ДАВАЙТЕ ВАКЦИНУВАТИСЯ, А ПОТІМ ЗАЙМЕМОСЯ КАДРОВИМИ ПИТАННЯМИ В УРЯДІ"

- Зупинюся детальніше на питанні можливих кадрових змін в уряді. Кажуть, міністр юстиції Денис Малюска уже написав заяву на звільнення. Що вам про це відомо?

- Кажуть, що у нас усі пишуть такі заяви, коли стають міністрами. Такий от фольклор (посміхається. – О.М.). Якщо серйозно, то я не знаю, чи написав він таку заяву. Він довго працює. Можливо, має інші плани на життя. Це краще у нього перепитати. Ми зі свого боку розглядатимемо усі заяви, які надходитимуть, і даватимемо їм хід.

- А під Тараном "хитається крісло"?

- Не думаю, що прямо зараз "хитається". Але коли відбуваються такі кадрові зміни, як по його заступниках, то з’являється можливість ще раз переосмислити свою роботу і краще її налагодити.

- А чи може перший віцепрем’єр-міністр економіки Олексій Любченко замінити на посаді Дениса Шмигаля? Якби це питання виникло, ви б проголосували за такого прем’єра?

- Звільнення прем’єра означає відставку всього уряду. Це складне питання, яке запускає механізми із можливим подальшим розпуском Верховної Ради. Адже якщо протягом двох місяців після відставки Кабміну не буде сформований новий, президент має право розпустити парламент. З одного боку, це може бути стимулюючим фактором. З іншого – стати початком для маніпуляцій тих, хто має вплив на окремих народних депутатів всередині навіть нашої фракції. Тому я вважаю, що до відставки уряду мають призводити якісь серйозні передумови. Я таких зараз не бачу. Більше того, для того пандемічного часу, в який потрапив Денис Анатолійович (Шмигаль. – О.М.), він з цим завданням впорався непогано. У нас ситуація більш-менш керована, як в економіці, так і в медицині. Можуть ходити різні чутки. Але поки я не бачу перспектив для таких змін.

Любченко – непоганий управлінець, що уже продемонстрував неодноразово. Однак тут інший масштаб. Крім того, йому потрібен ще час, щоб увійти в роботу та налагодити свої служби. Тим більше, перший віцепрем‘єр всередині уряду координує багато "поточки". У нас ця посада довго була вакантною, тому було розпорошення обов’язків між віцепрем’єрами. Зараз це усе потрібно перебудувати, що зазвичай займає пару місяців. Паралельно у Олексія Миколайовича є серйозні завдання з економічних реформ. Ми розуміємо: без неординарних дій в економічному секторі, фіскальній політиці та дерегуляції не зможемо залучити в країну стільки інвесторів, скільки б нам хотілося.

- Ми уже проінформовані, що за місяць варто очікувати на чергову хвилю COVID-19, через що можливий локдаун…

- На жаль, так. Але в такий час точно треба займатися не кадровими перестановками, а боротьбою із пандемією та економічними питаннями, якщо все ж доведеться вводити локдаун. Сподіваюся, до того часу у нас буде достатня кількість вакцинованих...

- Ви – оптиміст.

- Так. Дивіться, у нас зараз немає проблем із вакциною. Але є проблема із бажаючими вакцинуватися. Потрібно використовувати усі засоби, щоб змінити цю ситуацію, зокрема і наше інтерв’ю. Якщо є можливість поставити у заголовок: "Давайте вакцинуватися, а потім займемося кадровими питаннями в уряді", то я б так і зробив.

Тут проблема не катастрофічна, але досить серйозна. Статистика поки дає нам слабкі надії. Якщо 40 відсотків населення вакцинується, далі нам потрібно прийняти стимулюючі заходи. Справді, вакцина не звільняє від хвороби. Але ми бачимо по інших країнах, що при вакцинації смертність в сотні разів падає. Як і кількість звернень до лікарень, що якраз розвантажує медичну інфраструктуру. Це ж теж серйозні речі – у нас йде другий етап медреформи. Але зокрема і через історією із COVID-19 розподіл по відділеннях у лікарнях дуже розпорошений. Тому коли людина відмовляється вакцинуватися, їй треба пояснювати: йдеться не лише про можливу хворобу в неї та її оточення, а й про усю систему медицини в країні.

- Локдаун – це серйозне навантаження на економіку. Тому й виникають припущення, що можуть відбутися кадрові зміни через можливі економічні проблеми.

- Звичайно, якщо виникатимуть аж такі ситуації, дивитимемося. Поки уряд нормально пройшов два локдауни. Єдине, як я зрозумів із позиції головного санітарного лікаря, наступний потенційний локдаун може бути більш індивідуальним. Наприклад, якщо 80 відсотків вчителів вакциновані, то школи можуть працювати. Це теж уже стимул отримати вакцину. Так само щодо магазинів та інших закладів. Тут уже треба лікарям та урядовцям радитися, які моделі можна застосувати у разі необхідності.

У світі зараз економічна ситуація більш на підйомі. Так, нас лякають різними тарифними історіями на осінь. Над цим питанням уже замислилися, включаючи РНБО. Але не треба забувати, що осінь – час експорту зернових. Разом із сировиною та рудою це буде основним бюджетонаповнювачем. У нас цього року великий урожай. Один із найбільших в історії. Відповідно, матимемо гарні надходження від експорту, від податків. Сьогодні уже є досить непогане перевиконання по ПДВ. Сподіваємося, буде перевиконання і по митниці, як минулого року. Економічно для нас дуже важливо восени пройти пік виплат, зокрема зовнішнього боргу. Якщо ми ще отримаємо допомогу МВФ (розмова відбувається до того, як Міжнародний валютний фонд остаточно затвердив виділення $2,7 млрд для України. – О.М.), це додатково укріпить нашу економічну систему, що також посприяє легшому перенесенню локдауну, якщо він все ж буде. З нашого боку у разі потреби ми оперативно корегуватимемо державний бюджет, як ми це вже робили.

- Добре, діяльністю Шмигаля ви задоволені. А що скажете про роботу вашого представника на одній із найвищих посад в країні – спікера Дмитра Разумкова?

- Тут є досить тонкий юридичний момент. За законом, уряд є висуванцями коаліції та підзвітні парламенту. А от голова Верховної Ради – більш політичне питання. Ми не маємо якоїсь форми звіту спікера перед коаліцією чи інших можливостей контролю. Звичайно, ми рухаємося по тому порядку денному, який узгоджуємо, та над яким усі працюємо. Дмитро Олександрович є позафракційним, але він бере участь у засіданнях нашої фракції. Ми дискутуємо. З іншого боку, бачимо, що по деяким маркерним питанням він демонструє, що має власну позицію. Певне, треба враховувати, що у спікера є своє бачення.

- Разумков у команді президента?

- Це треба у нього запитати.

- А ви як думаєте?

- Я думаю, Дмитро Олександрович діє в межах і в спосіб, як належить топ-посадовцю. Він сам по собі – точно командна людина. Але у кожного можуть бути різні плани. У рамках усієї владної команди українського народу він до неї належить. А щодо якихось напрямків у нас у всіх далі є свої завдання та відповідальність.

""ЗАШКВАРИ" ТИЩЕНКА БІЛЬШ МЕДІЙНІ. АЛЕ КОЛИ У ЛЮДИНИ ІДЕОЛОГІЧНО З НАМИ НЕ СХОДЯТЬСЯ ПОГЛЯДИ НА СВІТ, ЯК ІЗ ШЕВЧЕНКОМ, ТО ЧИ СУМІСНІ МИ?!"

- Ще одним важливим питанням перед закриттям сесії був законопроєкт про деолігархізацію. Арахамія обіцяв санкції проти тих, хто його не підтримає. Людмила Буймістер проголосувала проти. Наскільки я знаю, фракція так і не прийняла рішення щодо неї.

- Ні, не приймала. Після того голосування у нас не було таких засідань, щоб там розглядалися ці питання. В цій ситуації ми подивимося на увесь парламентський шлях закону про деолігархізацію – хто які внесе поправки, скільки їх буде, чи не отримаємо "поправковий спам" і блокування. Далі прийматимемо рішення.

А взагалі можна подивитися риторику Людмили, яка говорила, що і сама може вийти з фракції. Але їй чомусь треба це обговорити з президентом. Нехай усі вийдуть із відпусток, тоді повертатимемося до цих непростих тем. Вона – мажоритарниця. Справді, може піти й сама.

- Політично це принципове питання.

- Принциповим воно було для Євгена Шевченка. Не знаю, чи для Людмили це так.

- Шевченко був не першим, кого виключили із фракції. Поясність, як один із керівників "Слуги народу", чому певних депутатів виключають, а тому ж Миколі Тищенку із його "зашкварами" все сходить з рук? Навіть президент публічно зізнався, що за деякі дії Тищенка йому соромно. Його тримають через те, що він – кум Єрмака? Чи в чому річ?

- Не думаю, що через те, що він є кумом Єрмака. Не впевнений, що Андрій Борисович не повторив би думку президента з цього приводу.

Микола задіяний у певних сферах, зокрема зараз активно працює на Закарпатті. Як заступник голови фракції, непогано керує своєю групою депутатів. Виконує свої обов’язки, як мажоритарник. "Зашквари" Тищенка більш медійні та такі, які легко розкрутити. Але коли у людини ідеологічно з нами не сходяться погляди на світ, як із Шевченком (бо ми вважаємо Лукашенка кривавим диктатором, а Євген їздить до нього та обіймається), то чи сумісні ми?! Так само, коли ми говоримо про деолігархізацію і те, що треба зробити такий важливий крок для перегляду суспільного договору, а дехто каже, що не підтримає законопроєкт. Це теж питання більше ідеологічної сумісності. Я б розрізняв таку ситуацію із поодинокими медійними "зашкварами". Просто у Миколи не разовий вийшов, а кількаразовий (всміхається. – О.М.). Але у нас є й інші депутати, які потрапляли у ці разові "зашквари". Ми їх не виключали.

- Це ви про Ігоря Васильковського, якого п’яного зупинили поліцейські, та Євгена Брагара із підозрою у наркотичному сп’янінні?

- По Брагару поліцейські отримали догану за те, що не включили камери…

- Тому й багато хто говорить, що його "відмазують".

- Звичайно, кажуть, що "відмазують". Як же ще прокоментувати?! У нас же усі патрульні виявилися святими, правда, камери не вмикають. А в кущах в суботу ввечері сидить знімальна група певного телеканалу. Ми ж теж за два роки уже розуміємо, хто як працює, і які використовує схеми для дискредитації депутатів.

Що стосується Васильковського, він теж отримав результати експертизи про те, що не був у стані алкогольного сп’яніння. Можна сказати, що ця справа уже майже закрита. Хто там ще, Юрченко?

- Він уже не ваш. Хоча це ви його привели до Верховної Ради.

- Користуючись нагодою, я ще раз звертаюся до Олександра здати мандат та піти на перевибори по 211 округу в Голосіївському районі Києва.

- Так не хоче.

- Я ж його не примушу.

- Деякі "вигнанці" з вашої фракції, заявляли про те, що вашим депутатам платять зарплату в конверті по 10-15 тисяч доларів, навколо чого досі точиться багато розмов. Зокрема Анна Скороход розказувала, що ці гроші видають заступники керівника фракції. Ви, як перший заступник Арахамії, роздаєте комусь із ваших депутатів конверти із такими зарплатами?

- Я нічого не роздаю. Правда, сам одного разу отримав зарплату у конверті. Коли ще не оформив зарплатну картку, прийшов до бухгалтерії, де мені видали мою офіційну депутатську зарплатню в такому синьому конвертику.

А ті різні інсинуації ми за два роки уже просто втомилися коментувати.

- Можливо, про це б уже й не згадували. Але з’являється все нова цікава інформація щодо цього питання. От нещодавно була про те, що близько половини депутатів вашої фракції за минулий рік придбали машину, квартиру чи землю. Офіційна зарплата народного депутата не є такою, щоб дозволяла за рік відкласти кошти на подібні покупки. Особливо якщо є родина і жити в Києві…

- Так є ж родичі. Для того і створені механізми, щоб усі бачили, робили висновки. Журналісти проводять розслідування, НАЗК – перевірки. Усе гуде, світиться та блимає. Усе прекрасно.

Крім того, давайте не забувати, що у нас чимало небідних депутатів прийшли до Верховної Ради. Якщо проаналізувати та подивитися їхні перші декларації, там уже були певні накопичення, чи відображено, що дружина або чоловік займається бізнесом.

Звичайно, "пролетарський гнів" легко викликати, коли депутат їздить на дорогій машині. Але не думаю, що для нашої фракції тут все аж настільки критично. У нас на 250 чоловік таких історій було 5-7. Це навіть не 10 відсотків.

- Ви як голова партії та перший заступник керівника фракції, проводите так звану виховну роботу із депутатами?

- Я б не сказав, що це якась виховна робота. А щодо чого?

- Зокрема щодо поведінки у сесійній залі, яка теж є досить показовою. Наприклад, щоб вони не їли, як колись Олександр Дубінський, будучи ще у вашій фракції, не переписувались, як Богдан Яременко, не пили незрозумілі речовини, як Микола Тищенко. Ви ж, до речі, ще й психолог…

- Це ж не "пансион благородных девиц" (посміхається. – О.М.). Ми ж усі дорослі люди. Вони розуміють, що роблять. Звичайно, є певний суспільний осуд. Якщо депутат більш-менш до нього дослухається, то робить висновки. Ви ж пам’ятаєте, що я теж потрапив у медійну ситуацію, після чого рік був "головним сексистом країни". Але ж зробив висновки.

Депутати – теж люди. Знаєте, на що б я звернув увагу? Отакими скандальчиками наші ЗМІ більше тяжіють до форми. У нас основний потік - це інтернет-медіа. А тут, зрозуміло, головне – клікбейт. Новина про те, що Тищенко п’є якусь рідину із пляшки із написом "Боржомі", набере більше переглядів, аніж те, що він домігся прийняття якогось законопроєкту. Але потрібно за формою не втрачати зміст. Ми зараз з вами робимо системне, гарне інтерв’ю. Так можна вчинити і з фігурантами усіх історій та подивитися, що половина з них – хороші фахівці. Нещодавно було розслідування про наших так званих "ноунеймів". Виявилося, що вони краще працюють, аніж деякі відомі депутати. Треба шукати межу між хайпом і реальністю. Звичайно, ми ніколи не можемо бути застрахованими від якихось хайпових історій, зокрема у сесійній залі. Але по тим же перепискам є великі питання, тому що, дійсно, порушуються права депутатів. Ми з’ясовували в європейських країнах, як це відбувається у них. Не так демократично, як у нас – там не можна просто сісти на балкончик і перефоткати усіх фотоапаратом із довгим об’єктивом. А ми маємо ось таку політичну культуру – знаходимося повністю "під ковпаком". Тому виходять назовні певні історії, про які, можливо, депутати б не хотіли, щоб усі знали. Я говорю не про щось погане, а, наприклад, особисту переписку зі своїми дітьми чи дружиною…

- Це ясно. Але депутати ж у сесійній залі мають працювати.

- У мене, наприклад, дві маленькі дитини. Якщо раптом хтось із них захворіє, я терміново це обговорюватиму із дружиною. Або якщо виникла проблема чи, навпаки, сталося якесь щастя в родині…

- Так щастя в родині – крута новина! Це ж не повій замовляти.

- А якщо я не хочу, щоб усі дізналися про цю новину?! Тобто тут є межа. Я знаю, що на мене наїжджають "Букви" - мовляв, я хотів "прикрутити" демократію у Верховній Раді. Насправді, я просто не боюся публічно висловлюватися. Хоча в цьому випадку я більше виступаю, як "голос" фракції та партії. Бо, дійсно, багато депутатів обурюються з цього приводу. Фактично загнали усю праву частину сесійної зали Верховної Ради в таке "гетто", в якому люди шукають певний кут нахилу телефону й прикривають його трьома папірцями, щоб написати повідомлення.

Так, інше питання, що непотрібно в залі займатися якимись недоречними речами – когось там замовляти чи вирішувати якісь бізнес-питання. Було б оптимальним, щоб депутати на сто відсотків залишалися законотворцями. Думаю, ми поступово до цього прийдемо.

- Розказую вам лайфхак: якщо аж так немає можливості вийти із зали, а потрібно терміново щось прочитати чи написати в телефоні, станьте під балконом чи за колоною.

- У наш із Давидом сектор приходять чимало депутатів, бо тут якраз не видно. Якщо поспостерігати, то можна помітити: йдуть до нас, стоять і переписуються (посміхається. – О.М.).

- Зауважте, про ситуацію із "корабельною сосною" не я згадала…

- Я завжди згадую цю історію, щоб не здавалося: я якийсь святий, а навколо зібралися неадекватні. Ми усі – люди. Усі помиляємося. Буває ж.

- Зізнавайтеся, вас досі тролять з цього приводу?

- Уже набагато менше. Періодично з’являються якісь нові теми, як то, наприклад, із Китаєм.

- А з президентом ви обговорювали цю ситуацію? Бо і про нього ж тоді згадували.

- Так, у нас була розмова. Я десь вибачився, десь пояснив. Президента більше турбувала наша із Давидом необачність. Наче ж за рік мали б стати політиками (посміхається. – О.М.) і розуміти, що кожне слово може бути записане і десь прозвучати. З того часу вже рік минув. То ми вже, як політики, усе знаємо (всміхається. – О.М.).

- Наостанок запитаю вас ще про одну досить гучну тему із так званими мовними поправками до змін до держбюджету, які мали на меті вивести створення та показ фільмів і телепрограм з-під дії закону про українську мову. Ви теж були серед авторів. Після скандалу, зрештою, їх відкликали. Скажіть, це ви так хотіли зберегти можливість "95 Кварталу" виступати російською?

- Я вносив поправки в закон про Нацраду телебачення та радіомовлення для того, щоб усунути досі існуючу правову колізію, в результаті якої ми маємо скандал. Певний канал каже, що не українізовуватиметься зараз, а робитиме це поступово. Нацрада відповідає: "Ми не можемо їх за це штрафувати". Кремінь (уповноважений із захисту державної мови. – О.М.) теж погоджується, що сьогодні це неможливо, а тільки через певний час. Опозиція говорить: "Ганьба, зрада, сором!" От наша правка якраз була спрямована на те, щоб Нацрада далі регулювала телебачення та радіомовлення, а питання відповідальності за мовні порушення перейшли до її повноважень з часом.

Я в цілому прокоментую цю історію. Справа ж не у "95 Кварталі", а в тому, що у нас відбувається на телеринку. Певні процеси йдуть не на користь національній безпеці держави. Відбувається відтік глядачів від українського телебачення на стрімінгові платформи та на супутникові російські канали. У десятку по перегляду входять кіношні телеканали Росії. Так, це поки кіно. Але, по-перше, воно російське. По-друге, нічого не заважає туди вбудовувати їхні наративи. Через COVID-19 українські телеканали не встигли створити хороший продукт або зробити якісний дубляж. Тому опинилися у скрутній ситуації. Наші опоненти, зрозуміло, беруть подібні речі "на прапор". Я не обговорюватиму їхні методи. Але скажу, що відбувається певний тиск навіть на родини наших депутатів, які вносили правки, - приїжджають під вікна родичів, мітингують, кричать: "Ви – батьки зрадників" і таке інше. Не називатиму прізвища цих парламентарів. Зрозуміло, що це така політична боротьба. Але якщо у наших опонентів із "армії, віри, мови" лишилася "на прапорі" лише мова, певне, ми усе правильно робимо, і з армією та вірою у нас все добре. Хоча мова теж не потребує особливого захисту. Усі спроби зробити щось із мовним законом за два роки у Верховній Раді провалилися. А моя правка стосувалася саме сфери телеіндустрії. Я бачу, що ми можемо втратити ще 15-20 відсотків глядачів, які перейдуть на російськомовне телебачення. Не думаю, що це хороша історія на 9-му році війни. Але уже, як є. Тепер шукатимемо для каналів інші стимули. Пишеться новий закон про підтримку кінематографії. Можливо, там будуть якісь стимули для виробництва продукту в Україні. Ми ще запустили рібейт, що дозволить знімати іноземним компаніям. Якось виходитимемо із цієї ситуації.

Щодо мовного закону та усієї історії навколо нього, не треба забувати: крім політичної складової є організаційна. Наприклад, по іспитах для держслужбовців йдеться про інший закон та правки, які подавав пан Клочко (нардеп СН. – О.М.) із колегами. Там на момент початку процедури не була готова інфраструктура. Це ж теж, мабуть, ненормально і не планувалося авторами мовного закону. Просто наші колеги по парламенту взяли цю тему собі на озброєння. Такий от їхній політичний дискурс. Наостанок скажу: порівняно із "поправковим спамом", який влаштовує частина опозиції, та "спамом блокуючих постанов", діяльність "Європейської Солідарності" та "Голосу" навколо закону про мову ніби ще й непоганий має вигляд. Ми бачимо, що зазвичай опозиція у нас "іде у всі тяжкі", а тут є хоч якась дискусія.

Ольга Москалюк, Цензор.НЕТ