Міграційна криза на польсько-білоруському кордоні: як діяти Україні? Відповідають політики і дипломати

Автор: Євген Кузьменко

Події, які зараз відбуваються на польсько-білоруському кордоні, одні називають шантажем від Лукашенка, інші – черговою спробою Путіна чужими руками дестабілізувати ситуацію в Євросоюзі. Одне зрозуміло: така масштабна російсько-білоруська провокація має викликати тривогу всіх країн Східної та Центральної Європи. І однією з перших – України, яку наразі вважають ворожою як Путін, так і Лукашенко.

Як Україні поводитися за таких обставин? Які висновки робити? На ці та інші запитання "Цензора" відповіли відомі українські та білоруські політики і дипломати.

1. Які, на вашу думку, цілі переслідує Олександр Лукашенко, нагнітаючи напругу на білорусько-польському кордоні?

Роман Безсмертний, експосол України в Білорусі (2010-11):

На мою думку, нагнітає напругу не Лукашенко, а Володимир Путін. Причому Лукашенко тут – не підрядна, а субпідрядна "організація" і особа. Це дуже легко прослідкувати по динаміці останнього року. Коли почали протестувати литовці, "мігрантів" напустили на Литву. Почали щось там говорити по транзиту латиші – на латишів напустили. Зараз, коли активну позицію по "Північному потоку-2" демонструють поляки – удар спрямовується туди.

Мета Путіна тут – як мінімум дискредитація Євросоюзу як організації, яка нездатна протидіяти міграційній кризі – як локальній, так і глобальній. А як максимум мета – це розвал Євросоюзу. І тут дуже важливим є правильне вживання дефініцій. Адже по відношенню до цієї ситуації не можна вживати термін "міграційна криза" у його традиційному значенні. Ні, це – спецоперація. По відношенню до цих людей не можна використовувати поняття "мігранти" і тим більше – "біженці". Це – реалізація проєкту, який свого часу розвивав на Валдаї Путін: попереду – цивільне населення, за ним – військові. Або серед них – військові. І зараз, якщо подивитися на склад цієї групи так званих "біженців", то серед них дві треті будуть представники розвідки, спецслужб і так далі.

І очевидно, що цим Путін переслідує мету дестабілізації в принципі. Виступаючи на останньому Валдаї, він сказав, що в світі нагромадилося проблем, які можуть бути розв’язані тільки в один спосіб – війною. І він цим провокує дві держави – Білорусь і Польщу – на збройний конфлікт. У такому разі він знову озброюється концепцією "іх там нєт": у Кремля чисті руки – а ви воюйте. І виходить так, що там Башар Асад воює, тут – Лукашенко, і так далі.

Вікторія Подгорна, народний депутат (фракція "Слуга народу"):

Думаю, що ця мета – точно не одна, і не всі цілі – його. По-перше, ми знаємо, що він перебуває під санкціями Євросоюзу – за розгін акцій протесту, за репресії щодо громадськості Білорусі. Як диктатор він ні про що просити Євросоюз не збирається. Але він таким чином використовує слабкі міграційні моменти Євросоюзу, щоб тиснути на ЄС, аби почати розмову про скасування санкцій. Думаю, це його ключова мета.

Друга мета – м’яко кажучи, не зовсім його (але він солідарний з нею). Мова йде про те, що сьогодні озвучує керівництво Польщі: що це все – продовження гібридної війни з боку Російської Федерації з використанням інструменту міграції. Це – доволі відома тема, вона була задіяна ще після 2014 року, особливо в 2016-17 роках, коли була велика криза в Сирії, і сирійські біженці сотнями тисяч почали просочуватися в Європу. Нинішня історія – це фактично продовження тієї самої стратегії; вони шукають ще більше слабкі місця для того, щоб використовувати різні методи. Не випадково все ж таки Дуда назвав саме мігрантів "патронами" в гібридній війні Росії.

Сергій Рахманін, народний депутат (фракція "Голос"), член комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки:

Причин є декілька.

По-перше, Лукашенко таким чином мститься Європі за санкції, знецінення своєї суб’єктності та статус "диктатора". Окрім того, він у такий спосіб намагається схилити Захід до пом’якшення санкцій.

У відповідь на можливе закриття Польщею кордону з Білоруссю Лукашенко вже пригрозив перекрити газопровід "Ямал-Європа", тим самим залишивши Європу без тепла. За останній тиждень обсяги транзиту через цей трубопровід значно збільшилися – чим Лукашенко вдало маніпулює.

По-друге, і головне – Лукашенко діє на замовлення Росії, яка таким чином тисне на ЄС з метою полегшення процесу сертифікації Північного потоку-2. У ширшому розумінні Кремль грає на підвищення ставок – він створює для ЄС і Заходу в цілому нові загрози. Москва практично не приховує своєї причетності до нової міграційної кризи, вона фактично пропонує розмін: ми готові розрулити цю кризу в обмін на поступки з вашого боку. Окрім того, Росія використовує будь-яку нагоду для створення нових конфліктів всередині ЄС, експлуатуючи побоювання нової міграційної кризи і різне ставлення європейських держав до шляхів її розв’язання.

Данило Лубківський, директор Київського Безпекового Форуму:

На мою думку, головним автором кризи, яка розгортається на польсько-білоруському кордоні, а точніше  – на східному кордоні Європейського Союзу, є Владімір Путін та його силовики. Лукашенко відіграє роль озлобленого і вмотивованого, але похідного виконавця кремлівської спеціальної операції.

Можна припустити, що Росія переслідує такі основні цілі: 1) створення нової міграційної кризи на сході ЄС, яку можна використовувати як новий важіль тиску і водночас додатковий предмет торгу з багатьох політичних, енергетичних чи економічних справ; 2) посилення російської військової присутності на західних кордонах і по всій території Білорусі під приводом захисту від "агресії" НАТО – ми вже чуємо відповідні заяви Лукашенка і бачимо дії російських сил; 3) розширення театру оперативних дій на Сході і Півночі Європи і "гібридна" дестабілізація в нашому регіоні; 4) втягування України в цю серйозну проблему з розрахунком на негативні для нас безпекові наслідки, політичну і суспільну напругу; 5) загострення протиріч в рамках ЄС, що традиційно виникають на ґрунті таких криз.

Маємо справу з ситуацією, яка не вимагає від агресора значних ресурсів, розгортається на чужій території, але має потенціал для підриву становища в регіоні.

Найжахливіше, що розмінною монетою в цій спеціальній операції, розгорнутій Кремлем, стає життя тисяч невинних чоловіків, жінок і дітей.

Криза розгортається напередодні зими. Цілком імовірно, що Путін розраховує на погіршення ситуації, ведучи становище до гуманітарного лиха. Слід очікувати, що з притаманним їм цинізмом російські інформаційні сили покладатимуть відповідальність на Захід. У своїх інтересах Москва спробує використати реакцію міжнародних гуманітарних агенцій. Не менш ймовірно, що проблема стане затяжною і хронічною.

На мій погляд, варто готуватися до тривалого перебігу кризи і значного підвищення ризику для провокацій проти Польщі, держав Балтії та України. А втім, багато залежатиме від ключового фактору – від серйозності солідарної реакції Заходу, тобто від адекватної оцінки в рамках Євросоюзу, що за цією кризою стоїть Москва, та політичної волі і рішучості ЄС вгамувати агресора належним тиском.

Ярослав Романчук, белорусский политик и экономист:

Александр Лукашенко использует все доступные ему методы для того, чтобы во-первых, получить легитимность от ЕС и США после политической кампании "президентские выборы" 2020г.; во-вторых, чтобы ликвидировать режим санкций, особенно секторальных. Они еще пока не начали действовать. Вот он и применяет методы гибридной войны против своих граждан, руками и телами мигрантов – против Евросоюза. Белорусский диктатор стремится перевести режим отношений Беларуси с ЕС из ценностного в real politik. Мол, видите, что происходит, если я вашу восточную границу не защищаю от мигрантов. Я здесь главный. Имейте дело только со мной.

А. Лукашенко сформировал надёжную сеть коммерческих партнёров в самом Евросоюзе. Сегодня они как раз и отрабатывают для него этот подход, взаимной выгоды.

Третья причина такого поведения А. Лукашенко – оказать влияние на Россию. Он позиционирует себя этаким фронтмэном борьбы с ненавистной для Кремля Польшей, с неприятным Евросоюзом. За такую позицию он рассчитывает получить благосклонность по другим вопросам. Кредиты, дешевый газ, доступ на рынок и госзакупки – и всё это он уже имеет. А. Лукашенко напрямую аппелирует к тем в России, кто за имперское, агрессивное поведение. В их глазах он выглядит как настоящий "мужик с яйцами", как он сам любит говорить. Наконец, четвертая причина – она прямое влияние на свое окружение, своих генералов и полковников. Мол, смотрите, меня не согнуть. Я иду до конца. Не смейте думать, чтобы уйти от меня. Война с Польшей, Литвой и ЕС - это способ консолидации своих силовиков и ядерного электората. На остальных – плевать. Понятное дело, что в таком режиме А. Лукашенко не думает о exit strategy, о потерях для экономики и людей. В следующем году он будет представлять санкции против Беларуси, как причину экономического кризиса. Мол, я делал всё, что мог, ну у теперь пора затянуть пояса.

1. Яку позицію має зайняти офіційний Київ щодо загострення у відносинах двох своїх сусідів?

Роман Безсмертний: Київ має бути разом із балтійцями і поляками. І насправді від Києва, Вільнюса і Варшави Європа сьогодні "чекає" пропозицій. Слово "чекає" я беру в лапки, бо іншого способу протверезити Європу – немає. Оці країни, які вперше стикаються з нинішньою російською агресією – від них зараз залежить штурмувати Брюсель, щоб він прийшов до тями. А далі на основі цих пропозицій має бути вироблена загальноєвропейська тактика і стратегія протидії російській агресії. Це дасть відповідать на питання про місце України в світовій системі безпеки.

Вікторія Подгорна: Ми бачили, що, в принципі, українська влада зреагувала доволі вчасно. Було засідання РНБО, були висловлювання з боку керівнцтва МВС про посилення кордонів і збільшення чисельності прикордонників і так далі. Але питання насправді дуже серйозне, бо наші кордони не настільки укріплені, як, наприклад, кордони Євросоюзу. І якщо Путін з Лукашенком захочуть випробувати міцність цих кордонів, можуть бути великі проблеми… Тим більше, що у нас сьогодні тільки приглядаються до проблеми і шукають стратегію реагування на ці ситуації. Я, чесно кажучи, таку готову стратегію поки не побачила. Звичайно, не все можна озвучувати публічно, я це також розумію.

Що варто було б зробити? Я, звичайно, не фахівець з питань міграції – але за логікою, треба починати з домовленостей із Євросоюзом. Хоча, скажімо, висловлювання депутата Бундестагу Шмідта (який запропонував направити біженців на Україну) нагадує зняття з хворої голови на здорову. Це політичні заяви, неофіційні; там теж є свої популісти…

Але починати цю розмову з ЄС варто . Якщо ми навіть не хочемо їх приймати, то це не означає, що вони не прорвуться так само, як вони це роблять з Польщею. І якщо Білорусь перенаправить ці потоки мігрантів з кордонів з Польщею на кордон з Україною, ми постанемо перед справжньою міграційною кризою. А вони це точно можуть зробити – і скористатися цим, щоб ослабити Україну.

Тому нам треба бути до цього готовими – і почати домовлятися з ЄС. І, не зважаючи на стан справ у відношеннях України з Білоруссю, варто все ж таки розпочати перемовини з Білоруссю, аби розставити точки над "і". Більше того, я би вела переговори з самими біженцями; вони повинні бути готові до того, що в Україні немає достатньої інфраструктури для прийняття такої кількості біженців. (В економічному сенсі ми є найбідніша країна в Європі). Вони також мають бути готові до того, що і Європа не гарантує того (це, я думаю, стане зрозумілим під час перемовин), що ці люди взагалі потраплять на територію Євросоюзу. Оскільки вони прибувають літаками, то ці люди, я так розумію, мають гроші. Тому їм не має сподобатися перспектива залишитися в не зовсім комфортних умовах на багато місяців – і до того ж чекати не зовсім зрозумілого результату.

Сергій Рахманін: Київ має надати беззастережну політичну підтримку країнам ЄС, передусім – Польщі та Литві, які стикнулися з новим проявом гібридної війни Росії проти Європейського Союзу. Будь-які можливі загравання з режимом Лукашенка, які можуть надати певні тактичні переваги (наприклад, з огляду на енергодопомогу Білорусі), стратегічно призведуть до серйозного геополітичного програшу.

У разі появи відповідного запиту з боку наших сусідів, перш за все Польщі, Київ має бути готовий відрядити певний контингент осіб для сприяння подоланню кризи, що виникла на кордоні з Білоруссю. Український персонал, наприклад, представники Державної служби з надзвичайних ситуацій можуть отримати досвід, який, можливо, знадобиться незабаром і Україні. А такий крок буде наочною демонстрацією України партнерського ставлення.

Данило Лубківський: Нам варто виходити з того, що нинішня ситуація – це не загострення у відносинах між Білоруссю і Польщею, а чергова спроба Москви посилити тиск на наш регіон і Захід. Добре, що на справедливу вимогу політиків та експертів ситуація в Білорусі вже стала предметом розгляду РНБО.

Я б радив визначити такі пріоритети нашої реакції на кризу:

1) Вже давно слід було істотно посилити захист кордону з Білоруссю. Цей рубіж стає для України джерелом небезпек на тривалий час. Крім негайної оперативної реакції, про яку повідомляє влада, треба сформувати на цій ділянці Державного кордону повноцінну захисну інфраструктуру на зразок тієї, що збудована чи продовжує будуватися на Сході (географічні особливості цієї частини кордону можуть полегшити державі завдання). Нагадаю, що саме проєкт "Стіна" уряду Яценюка став прикладом для балтійських країн, які таким чином зараз захищаються від російських провокацій.

2) Треба зайняти однозначну позицію солідарності з Польщею та балтійськими партнерами. Це – не лише перевірка на єдність, але й пряма безпекова необхідність. Україна має порушити питання про свою участь у консультаціях НАТО та ЄС з "білоруської кризи". До речі, саме так це питання варто поставити в рамках українсько-польсько-литовської співпраці. В цій ситуації Київ має виявити справжню, а не вдавану зовнішньополітичну суб’єктність, реальну солідарність і водночас ясне бачення наших інтересів, в тому числі, щоб не зазнати схожого удару, як Польща.

3) Необхідно застосувати всі наявні важелі стримування на самопроголошене керівництво Білорусі. Лукашенко має усвідомлювати ціну за провокації проти України і за такі недружні дії, як фактичне визнання окупації Росією українських територій. З Лукашенком немає місця для підкилимних домовленостей чи торгівлі інтересами.

4) Україна має поставити питання про повну відповідальність нинішнього "офіційного Мінська" за захист прав і задоволення потреб біженців, яких він пропустив на свою територію. Саме в такому ключі має висловлюватися наша позиція в рамках Ради Безпеки ООН та інших відповідних міжнародних організаціях. Одночасно слід підкреслювати відповідальність Росії, яка розгортає чергову кризу на території сусідньої країни.

5) Нинішня криза – це ще один привід для України сказати, що Захід повинен переглянути своє бачення стратегії відносин з державами Сходу Європи, які прагнуть стати членами ЄС і НАТО. Фактично, Росія завершує непроголошену анексію Білорусі. Головний стимул для країн-аспірантів за таких умов – чітке усвідомлення, що перспектива нашого приєднання до Об’єднаної Європи – реальна і досяжна. Це – також найважливіший фактор стримування проти нових провокацій Москви.

Ярослав Романчук: Киев сталкивается с новой реальностью. А. Лукашенко и Кремль имеют общую военную доктрину. Влияние России на людей в мундирах и больших фуражках в Беларуси очень большое. Через 28 дорожных карт Россия получила ещё больше возможности работать с белорусской номенклатурой, силовиками и "красными директорами". Сегодня Беларусь – это, с точки зрения театра военных действий и потенциальной агрессии – считай Россия. Соответственно Украине нужно изменить оборонную стратегию так, чтобы учитывать этот фактор. Концентрация усилий на защите северной границы, подготовка людей и техники, расширение коалиции партнёров Украины за счёт совместных действий с соседями (Польша, в первую очередь) и НАТО, ещё больше усилий на разведывательной работе, информационной работе как в Беларуси, так и в ЕС – вот что, на мой взгляд, нужно сейчас делать. Контакты высокого уровня, конфиденциальные переговоры с руководством Беларуси, через доверительных украинских партнёров тоже важны, чтобы минимизировать риски горячей войны. Украине, США, ЕС надо очень серьёзно подумать над тем, кто бы в такой ситуации мог бы выступить посредником в переговорах с А. Лукашенко. Таким человеком, к мнению которого он бы прислушался.

1. Які висновки має зробити Україна в цілому – в контексті оборонного, торгового, зовнішньополітичного факторів?

Роман Безсмертний: Тут важливо зрозуміти ось що: як плацдарм для дій Росія вже використовує Білорусь; це треба зафіксувати і усвідомити велику загрозу для України також.

Світ рухається шляхом зростання напруги – і ця напруга передусім зростає в Центральній Європі. Причиною цього є агресивна позиція Російської Федерації. Тому у нас на сьогоднішній день є дві задачі. Перша - це – власна підгототовка до опору агресії – в усіх її складових. І друга – це визначення свого чіткого місця в європейській безпеці, в системі безпеки НАТО.

Одне нам потрібне як перша реакція на абсолютно всі кроки, яка щодо України вчиняє агресивна Росія. А друге – для того, щоб потім разом із Європейським Союзом приводити до тями цього буйного. І, зрештою, його зв'язать – тому що інструменти, які використовуються зараз, не достатні.І з цього випливає третя задача. Україні сьогодні треба по максимуму зосередитися на тому, аби втовкмачити і Брюселю, і Парижу, і Берліну, і Риму, що насправді відбувається в Білорусі. Бо там до цього часу не розуміють, що це – не примхи білоруського диктатора Лукашенка, це – руки, зміст, тактика і стратегія Кремля.

Вікторія Подгорна: Головний висновок має бути про найбільшу загрозу, яку ця криза несе Україні. Фактично, користуючись міграційною проблемою, Росія і Білорусь може розгорнути по всьому периметру Східної Європи (і України в тому числі) таку безпекову кризу і спровокувати цей міграційний потік. І фактично це може бути початком перевірки з боку Росії і Білорусі північних кордонів України. Це найбільша небезпека, на яку варто звернути увагу.

Сергій Рахманін: Не виключено, що подібна історія може розвинутися і на нашому кордоні. Зокрема такий варіант розвитку подій прогнозує польський прем’єр Моравецький. Білорусь дозволила бомбардувальникам ТУ-22М3 Росії проводити польоти у своєму повітряному просторі на регулярній основі. Є підстави вважати, що Росія більш активно використовує Білорусь як плацдарм для розширення розвідницької діяльності, спрямованої проти України.

З огляду на союз Лукашенка та Путіна, українсько-білоруський кордон з точки зору безпеки повинен розцінюватися як частина українсько-російського. Україні слід негайно посилити захист ділянок українсько-білоруського кордону, збільшивши фінансування, необхідне для обладнання фортифікаційних споруд, належного обладнання контрольно-слідових смуг, побудови рокадних шляхів. У широкому розумінні облаштунок українсько-білоруського кордону має бути включений до так званого проєкту "Стіна", а сам проєкт повинен бути предметом постійної уваги з боку влади, а не фінансуватися за залишковим принципом.

Рада національної безпеки та оборони має розробити ретельний план посилення українсько-білоруського кордону, з огляду на можливу штучну міграційну кризу, а також розглядати цю ділянку державного кордону як потенційний плацдарм вторгнення з боку військ держави-агресора.

У разі виникнення додаткових ризиків Україна має бути готовою до введення на територіях, прилеглих до українсько-білоруського кордону, правового режиму надзвичайного стану.

Абсолютно очевидною є необхідність додаткового забезпечення підрозділів Державної прикордонної служби України, котрі виконують завдання на українсько-білоруському кордоні, необхідними ресурсами. Доречною є передислокація у цей район додаткових підрозділів Національної гвардії України. Влада також має розробити чіткий план залучення підрозділів територіальної оборони.

Кабінет Міністрів України та влада в цілому має розробити план перегляду структури білоруського імпорту, поступово обмежуючи залежність (особливо в критичних сферах) України від Білорусі.

Останні події остаточно переконують, що найближчим часом сподіватися на відновлення офіційних партнерських стосунків між Києвом та Мінськом не доводиться.

Данило Лубківський: Обставини змушують Путіна винаходити нові форми провокацій та тиску на Захід. Така концепція поведінки – один з небагатьох принципово важливих інструментів його зовнішньої політики. Така траєкторія не передбачає тривалого перемир’я чи затишшя. Тому не можна жити ілюзіями про потенційний шанс домовитися чи порозумітися з Путіним.

Головним висновком влади, яка хоче реально дбати про інтереси свого народу, є постійне посилення обороноздатності, послідовне зменшення сфер залежності від агресора і максимальна інтеграція до колективної системи безпеки Заходу.

Одним словом, наш головний висновок – менше піару, легковажності і пустопорожності, більше реального самозахисту. Протидія російським провокаціям в Білорусі має стати для нас поштовхом посилити свою безпеку і залучити для її зміцнення додаткові можливості, в т.ч. наших партнерів.

І насамкінець: в цій драмі йдеться про життя живих людей, які стали заручниками Путіна. Про це треба завжди пам’ятати. Для українських державних мужів це означає не скочуватися до "базарної" риторики. Ми захищаємо свої інтереси, діємо солідарно з партнерами і, найважливіше, були, є і залишаємося людьми.

Ярослав Романчук: Главный фактор укрепления обороноспособности Украины – это запуск, наконец, полноценных экономических реформ. В среде украинского малого и среднего бизнеса уже по сути дела, созрело убеждение, что их ожидания на предмет свободного рынка, связанные с "зелёной" командой не оправдались. Производители товаров и услуг очень рассчитывали на справедливость и честность по отношению к себе. Она должна была выразиться в снижение налоговой нагрузки и упрощении налогового администрирования, в радикальном упрощении регулирования и снижения зависимости предпринимателя от бюрократа и силовика, реформе таможни, приватизации и ликвидации дискриминационных практик. Украинцы рассчитывали на то, что их экономика, наконец, будет становиться народной, а она по-прежнему остаётся номенклатурно-схематозной. Вместо экономической свободы и раскрепощения предпринимательства Украина получила набор действий по увеличению ресурсов, активов и функций государства. Оно в Украине и так напоминает Левиафана. В таком состоянии, таких размеров и качество именно Государство является главным тормозом развития и роста, главным источником разочарования людей.

Такое состояние духа миллионов активных, творческих, предприимчивых людей является серьёзным дефектом в системе национальной безопасности и обороноспособности. Как в футболе часто говорят, что на морально-волевых качествам даже середнячок может победить чемпиона. В контексте войны с Россией украинские власти не должны позволить себе состояние деморализации и разочарования бизнеса и общества. Когда мы видим, что более 70% населения считает, что страна идёт в неправильном направлении, когда ещё больше предпринимателей отторгают налоговые, регуляторные, монетарные решения властей, экономические реформы необходимо рассматривать, как ключевой элемент национальной безопасности. А этих самых реформ нет. Документы, принятые разными органами власти, противоречат друг другу. Правительство увлеклось тем, как забрать и поделить, а не как либерализовать и развивать. Поэтому в одном месте со штабом, который занимается военными аспектами обороноспособности Украины должен быть штаб проведения свободнорыночных реформ с чётким центром выработки и принятия решений. Учёные, аналитики, бизнесмены Украины и других стран уже практически подготовили программу таких реформ. Осталось руководству страны предъявить на неё спрос.

Украина целенаправленно и эффективно работает по укреплению Вооруженных сил, военной инфраструктуры. Партнерство с Великобританией, НАТО, Польшей, странами Балтии, Турцией – мы всё это видим. Такая же консолидация интеллектуальных, организационных ресурсов должна быть на условном экономическом фронте. А здесь, к сожалению, продолжают доминировать практики и люди, которые видят будущее украинской экономики в … прошлом развивающихся, совсем неблагополучных стран. Именно такие решения они предлагают, вместо того чтобы применить опыт самых лучших, самых успешных стран.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"