"В архівах виявив, що я нащадок Андрія Мельника", - історична знахідка про родину відомого ОУНівця

Автор: Дарина Рогачук

Відкриті українські архіви зберігають безліч таємниць. Нерідко буває, що бажання дослідити історію своєї сім’ї може привести до значно більших відкриттів минулого, ніж очікувалося.

Саме так і сталося з 25-річним Андрієм Романюком. Колись у дитинстві хлопець чув, що його рідні були вислані у Сибір, але чому і за що - не знав. До того ж, якось просто з цікавості спитав у мами чому його назвали саме Андрієм. Відповідь вразила: "На честь провідника ОУН Андрія Мельника, ми - його родичі".

Двоє Андріїв - племінник та дядько

Тривалий час Андрій вважав, що все це не більше, ніж сімейні вигадки чи легенди. Тим паче, що в жодних історичних джерелах не було інформації про наявність в Андрія Мельника рідних - згадувалося лише про дружину, дітей в оунівця не було.

Розвідати щось у старших родичів змоги вже не було, тож Андрій вирішив звернутися по допомогу в Архів національної пам’яті.

"Справу допоміг мені знайти директор Архіву Ігор Кулик. До того, як ми почали це архівне розслідування, я навіть не знав, що це настільки доступно! У львівському архіві МВС знайшлася облікова справа на всю нашу виселену сім’ю Дмитрахів – на прадіда Данила Миколайовича, його дружину Наталю та їхніх дітей. У Державному архіві Львівської області знайшлася особова слідча справа прадіда - у читальному залі я вперше побачив свого родича на фото".

В архівах сумніви у родинних переказах миттєво розвіялися. Вже на перших сторінках облікової справи чорним по білому було написано: "Дмитрах Данил Николаевич является зятем главы "провода" украинских националистов Андрея Мельника / жена Дмитрах Наталья Атанасовна является родной сестрой А. Мельника по отцу".

Попереду 25-річного Андрія Романюка чекали нові родинні відкриття.

"На гачку" у радянських спецслужб

12 вересня 1949 року. У селі Воля Якубова Дрогобицького району Львівської області стається гучне вбивство.

"... примерно в 24-00 часа в доме Блажкевич Натальи Степановны была убита бандитами ОУН из огнестрельного оружия пистолета "ТТ" Свищ Розалия Васильевна, 1930 года рождения, работающая зав. библиотекой и секретарем комсомольской организации села Воля Дрогобычского района и области".

Починається розслідування. За словами свідка події, вояки УПА заявили про нібито помсту вбитій за те, що вона "закладала" їх радянським спецслужбам.

Насправді, такі епізоди у повоєнній Західній Україні не були рідкістю. Так само нерідко їхніми реальними авторами були не упівці, а самі ж радянські спецслужби. Цим вони провокували масові "чистки" серед населення, яке допомагало УПА, а на додачу - відточували серед людей образ "кровожерливих бандерівців".

Достеменно невідомо чи було вбивство комсомолки Розалії Свищ провокацією, чи вендетою УПА. Втім саме ця подія спричинила підготовку до виселення родичів Андрія Мельника у Сибір. На той момент вони проживали у селі Воля Якубова Дрогобицького району Львівської області, яке є малою батьківщиною голови ОУН (м).

Родичів героя нашої статті Андрія Романюка "вели" кілька місяців, а в грудні 1949 року відкрили на них спеціальну облікову справу.

"Облікові справи заводилися на людей, яких мали намір виселити. Вони не порушували закон і тому чекісти не могли їм пришити жодну статтю кримінального кодексу. Цих людей радянська влада арештовувала і відправляла у віддалені райони СРСР як членів сімей націоналістів", - пояснює директор Архіву національної пам’яті Ігор Кулик.

"На гачок" районного відділу Міністерства державної безпеки (МГБ) потрапили його прадід Данило Дмитрах, прабабуся Наталія Дмитрах та п’ятеро їхніх дітей.

"В 1938 году А. Мельник посещал село Воля где с помощью Дмитрах Д.Н. поставил памятник своим родственникам и во время нахождения в селе Воля проживал на квартире Дмитрах.

Жена Дмитрах Данила - Дмитрах Наталья Атанасовна в период временной немецкой оккупации поддерживала связь со своим братом А. Мельником. Кроме того, Дмитрах Д.Н., проживая в селе Воля, имеет связь с бандитами (маються на увазі вояки УПА, - авт.) и оказывает им материальную помощь".

Окрім Дмитрахів, МГБ "облікувало" усіх родичів Андрія Мельника в Дрогобицькому районі - усього 11 людей.

Радянські силовики зібрали повну доказову базу для того, щоб позбутися родини Дмитрахів. Це і свідчення арештованих діячів визвольного руху щодо діяльності Андрія Мельника, і агентурні донесення про його зв’язки із родиною, допити односельців.

Зрештою, 23 грудня 1949 року МГБ ухвалює рішення: "в ответ на бандпроявление полагал бы семью родной сестры - главы "провода" ОУН А. Мельника - Дмитрах Натальи Атанасовны … выселить в отдаленные районы Советского Союза, имущество конфисковать".

Вбивство рідної сестри Андрія Мельника

Виселення Дмитрахів розпочали через кілька місяців - 6 травня 1950 року. І без того страшна подія для родини була затьмарена ще однією трагедією - смертю Наталії Дмитрах, прабабусі Андрія Романюка та рідної сестри Андрія Мельника.

В документах облікової справи йдеться про те, що Наталія Атанасівна хворіла на епілепсію, яка нібито в останні роки життя позначилася на її розумових здібностях. У зв’язку з цим, МГБісти, мовляв, вирішили не виселяти жінку, а віддати її під опіку далекого родича. Насправді все було зовсім не так, розповідає праонук Андрій:

"В обліковій справі обривається все про її долю, коли сім’ю "взяли". Мені здалося дивним, що на клапті паперу із зошита в клітинку написано "Я беру під свою опіку пані Мельник", бо документ доволі серйозний. Згодом я дізнався в чому суть: коли вже сім’ю посадили в машину, прабабуся Наталія вибігла, щоб взяти якісь подушки чи ковдри для дітей - і вже не повернулася. Чекісти на той момент почали займатися мародерством і просто її задушили. Дітям сказали, що вона приїде у наступній машині, але цього ніколи не сталося. Правду дізналися дві її доньки уже після того, як були реабілітовані і повернулися в Дрогобицький район. По суті її було вбито".

Надалі в усіх документах щодо виселення фігурує лише зять Андрія Мельника Данило Дмитрах та п’ятеро його дітей. Про долю дружини Наталії не можна знайти ані слова - свій ганебний злочин МГБісти приховали спеціально. Можливо, не хотіли отримати догани від вищого керівництва, а можливо таким чином просто замаскували фізичне знищення прямої родички голови ОУН (м).

Це був лише початок випробувань для родини Дмитрах - попереду їх чекали роки життя на спецпоселенні у Хабаровському краї. Родина боялася, що вже ніколи не повернеться із чужини - під час відлиги у 1956 році їй відмовили у поверненні додому. Але у 1959-му Дмитрахи таки переїхали в Україну. Щоправда, їм заборонили повертатися на Львівщину - сім’я оселилася на Одещині, у селі Біляри.

Сини репресованого Данила Дмитраха - Микола та Любомир на засланні в Хабаровському краї

"Я по-новому подивився на свого прадіда"

Відкриттям для 25-річного Андрія стала окрема кримінальна справа його прадіда Данила Дмитраха, зятя Андрія Мельника. Радянська влада невзлюбила його задовго до виселення, ще у 1940 році. За словами праонука, родич став для нього справжнім героєм, адже вже тоді мав принципову громадянську позицію і протистояв радянщині.

"Прадід, виявляється, два роки був головою читальні "Просвіти", брав участь у багатьох підпільних організаціях. Коли у 1939 році на Львівщину прийшли "совєти", він був головою сільради. Вразила його поведінка та розповіді під час допитів. Наприклад, коли бідняк, якому радянські солдати віддали чужу корову, просив у прадіда сіно, той сказав: "Це не твоя корова і я тобі сіно на неї давати не буду". Коли бідняк цю корову продав і односельчани його відлупили, прадід відреагував: "Тобі цю корову не привезли з Москви".

Постанова на арешт Данила Дмитраха

Судячи з постанови про арешт, приводом для ув’язнення Данила Дмитраха стали його антирадянські погляди та агітація проти СРСР. Звісно ж, додатковою обтяжливою обставиною для чоловіка були родинні зв’язки із головою ОУН (м) Андрієм Мельником.

Цікаво, що за часів Польщі, з 1926 до 1931 року, чоловік був членом Комуністичної партії Західної України: "В 1931 г. из КПЗУ вышел и стал на путь дискредитации членов ее. В 1936 г. в период вскрытия троцкистской организации и расстрела активных ее членов Дмитрах стал выступать с клеветой против действий Сов. власти".

"Прадіда питали чому він був в комуністичній західноукраїнській партії, хіба це не конфлікт інтересів? Він казав, що намагався бути всюди, де міг би просувати ідею самостійної України. Я його не знав абсолютно і не було кому це розповісти, тому було дуже цікаво", - ділиться враженнями праонук Данила Дмитраха.

Праонук не тільки не знав прадіда, а й не мав уявлення який він на вигляд. Тому дуже зрадів, коли у слідчій справі зміг побачити його фотографії та навіть відбитки пальців.

Допитували Данила Дмитраха кілька місяців - з кінця вересня до грудня 1940 року. Під час "розмов" із НКВС у жодному з інкримінованих обвинувачень винним себе не визнав.

Можна лише здогадуватися якими методами радянські силовики могли "спілкуватися" з Дмитрахом. Однак показовим є час, в який його допитували. Наприклад, початок о 23:00, закінчення о 1:40, продовження о 7 ранку. Або початок о 00:20 ночі, а "допрос прерван в 2:00" і т.д.

Данило Дмитрах підтвердив, що є родичем Андрія Мельника і спілкувався з ним. Втім, очевидно, намагався пом’якшити цю обставину, називаючи свою дружину нерідною сестрою провідника. Річ у тому, що Наталія Атанасівна Дмитрах була донькою Атанаса Мельника від другого шлюбу. Голова ОУН (м) Андрій Мельник народився у першому шлюбі батька.

Але для НКВС це не мало жодного значення. Як і завірення Данила Дмитраха в тому, що спілкувався він зі своїм непересічним родичем лише у сімейних справах.

"Лично я знаю Андрея Мельника - руководителя украинских националистов примерно с 1930 года. По родственности он является неродным братом моей жены. … Примерно в 1935 году он привез в село мастера-каменяра и камень, который построил памятник его отцу и матери. Месяца через два он приезжал принимать работу каменщика. Оба эти раза он был у меня очень мало времени, я его отвозил на станцию Добровляны".

Через два місяці Мельник приїжджав у рідне село освятити пам’ятник батькам. Тоді ж чоловіки домовилися, що очільник ОУН (м) профінансує навчання у гімназії сина Дмитраха, Любомира. Гроші надходили поштою.

Востаннє, за свідченнями Данила Дмитраха, родичі бачилися у 1938 році, але ніяких "компрометуючих" розмов не вели. Втім чи дійсно зять не був пов’язаний із Мельником націоналістичними справами, з’ясувати вже неможливо.

Попри категоричні заперечення своєї участі в ОУН, слідчі НКВС таки звинуватили Дмитраха в націоналізмі. Підкинули масла у вогонь й таємні інформатори спецслужби, які засвідчили антирадянські настрої чоловіка: "сказал, что население села Воля ожидает войны Америки с Советским Союзом, которая бы освободила всех нас от большевиков, при этом заявил: "дай бог, скорее бы война".

Чоловікові присудили 5 років виправно-трудових таборів. Але Данилові Дмитраху пощастило - за рік його амністували як польського громадянина і він повернувся додому.

Вже після війни та остаточного виселення його великої родини з Волі Якубової, Данило Дмитрах разом із рідною сестрою та донькою оселився у Білярах Одеської області, де він і прожив до кінця життя.

Переосмислення історії родини та радянської системи

Історія родини Дмитрах є показовою щодо того як методично система "копала" на людей. "Радянська машина пам’ятала всіх своїх ворогів і постійно тримала їх на гачку, - каже директор Архіву національної пам’яті Ігор Кулик. - Добре, що завдяки відкриттю архівів репресивних органів СРСР Андрій зміг перевірити родинну легенду та через десятки років дізнатися всю правду про свою сім’ю".

Уже зараз, аналізуючи свої родинні відкриття, нащадок Андрія Мельника побачив - його відомий родич дуже нагадує йому дядька Любомира - сина Данила Дмитраха, якому голова ОУН (м) допоміг оплатити навчання у гімназії.

Голова ОУН (м) Андрій Мельник

 Любомир Дмитрах

Нащадок провідника, названий на його честь, планує продовжити архівні пошуки щодо своєї сім’ї. Зізнається - навіть не думав, що це настільки доступно кожному. 25-річний Андрій Романюк закликає використовувати можливості, що надає відкриття документів комуністичних спецслужб: "Дивно бачити, як у світі реанімуються ідеї комунізму, соціалізму. Наше старше покоління точно знає, що це не працює. Тому найкориснішими архіви стануть саме для молоді, щоб побачити яким жахливим було радянське минуле і що теперішнім та майбутнім вони завдячують нашим дідам та прадідам".

На думку Андрія, архіви можуть бути холодним душем для людей, які досі сумніваються, чим був Радянський Союз в Україні: "Голодомор, Розстріляне відродження це жахливо, але не є близько для людини, коли йдеться про велику кількість незнайомих їй людей. Якщо вона зможе прочитати, що сталося з її предками, як їх безпосередньо репресували – от це може бути корисно".

Архів національної пам’яті допоможе всім охочим дізнатися правду про репресованих рідних. Ви можете помилково вважати, що вашу сім’ю оминули репресії, а насправді родичів могли просто стерти з історії. Тож перевірити ніколи не завадить.

Звернутися по консультацію можна у такий спосіб:

• телефони: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;
• електронна пошта: [email protected];
• Facebook: https://www.facebook.com/hdauinp.

Дарина Рогачук, для Цензор. НЕТ