Андрій Білецький: "Не варто зводити ворога виключно до Путіна. Абсолютна більшість населення Росії так чи інакше підтримує агресію проти України"

Автор: Ольга Москалюк

Про російсько-українську війну, складну ситуацію в Маріуполі, переговори України та Росії, допомогу Заходу в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" лідера "Національного Корпусу", засновника "Азову" Андрія Білецького, який сьогодні разом з ветеранами-"азовцями" знову на фронті.

***

14 березня в Україні відзначали День добровольця. Щодо цього Андрій Білецький написав привітання у своєму телеграмканалі: "Цього дня 2014 року в Києві сформувався перший добровольчий батальйон для захисту Сходу України від російського окупанта. А добровольчий партизанський загін "Чорний Корпус" у Харкові на Римарській прийняв перший бій проти російських найманців Мотороли. Перемога України – це досі мета кожного добровольця. До роботи!". Як ми бачимо, такої роботи у наших захисників та захисниць, на жаль, вистачає. Білецький з "Азовом" сьогодні також на передовій. "Цензор.НЕТ" вдалося зв’язатися з ним і поговорити про те, що зараз відбувається в Україні.

"АРМІЯ ПУТІНА" ВСЕ БІЛЬШЕ СХОЖА НА ВОЇНСТВО САУРОНА "ІЗ ВОЛОДАРЯ ПЕРСНІВ""

- Ми маємо бойові дії майже по всій України. Вісім років боротьби на Донбасі та 19-й день протистояння усієї країни. Як на мене, воювати з народом - це самогубство. Невже в Росії цього не розуміють?

- Я не росіянин і давно не був в Росії. Але думаю, не розуміють. Не варто зводити ворога виключно до Путіна. Абсолютна більшість населення Росії (поки їх ще конкретно не зачепило, і труни не прийшли в кожну родину) так чи інакше підтримує агресію проти України, знищення її, як держави, а українців, як нації. Може, не на рівні фізичного геноциду, але культурного точно.

Те, про що ви говорите, вони зрозуміють виключно після величезних втрат. Це станеться не за місяць-два. Нам потрібно бути налаштованими не на спринтерську, а на стаєрську дистанцію. Це буде складна війна. Я абсолютно згоден, що неможливо воювати з народом. Підтвердження цьому ми бачимо в Херсоні, Мелітополі та інших містах. Але цього не усвідомлюють ані Путін, ані рядові росіяни. Можливо, десь їхні силовики починають розуміти, у що вони влізли.

- Це розуміння силовиків може нам допомогти?

- Ні, не може. У тоталітарного режиму дуже багато мінусів. Але є умовні "плюси" - невразливість від суспільної думки та максимально жорстка вертикаль. Вони зможуть гнати ці "стада" в Україну ще довгий час. Розрахунки на свідомість росіян мені видаються дитячими. Це люди, які всю свою історію були готові повністю закласти трупами будь-яку територію та продовжувати кидати туди нове "м'ясо".

- Нині до російської армії "підтягуються" ще сирійці. Ви з цього приводу написали, що тепер ми – зовсім Європа, адже у нас є сирійські "біженці": "Вони не в курсі, що у нас протоколи прийому трохи жорсткіші, ніж в ЄС. Перехід кордону-фіксація-перехід у статус "200"…

- Мене забавляє, що "армія Путіна" все більше схожа на воїнство Саурона із "Володаря перснів". Це демонструє, що справи у них дуже кепські. Росіяни за допомогою своїх сателітів не змогли й Сирію повністю контролювати. А уже "перекидають" сирійців сюди. Там йшла інша війна - на іншому технологічному, тактичному та оперативному рівні. Те, що вони привезуть в Україну – не більше, аніж "купка добрива". Немає жодного сенсу розглядати їх та "кадирівців", як серйозну бойову силу. Можу вам сказати, що це буде "сафарі".

- Наведу ще одну вашу цитату: "Вони (росіяни) казали, що прийшли сюди боротися з націоналістами, бандерівцями, "Азовом". Тепер уже половина країни для них "Азов"". Чому таке особливе ставлення до полку?

- Не знаю. Мабуть, "подобаємось" (посміхається. – О.М.). Якщо серйозно, то вони, справді, розказували про націоналістів. Сьогодні наші чоловіки з тероборони виловлюють їх по лісах. Є навіть відео, як це відбувається, і де згадуються "азовці". Піймані росіяни кажуть: "Ми думали, що нас взяв у полон "Азов"". На що наші відповідають: "По-перше, якби ви побачили справжній "Азов", уже б обісралися. По-друге, у нас зараз половина країни є "Азовом"". Тому, насправді, це навіть не моя фраза. Я зацитував.

Що стосується "Азову", то він сьогодні бере участь не просто в битві за Маріуполь, а в такому "епосі". Подивіться, що там відбувається. Три тисячі – "азовці", військові морської піхоти і невеликі загони спецназу, "Корду", ДСНС воюють проти 12-14-тисячного угруповання у повному оточенні, з нульовою підтримкою з повітря, фактично без артилерії. Усі думки будь-якої нормальної людини про Маріуполь. Особливо мої… Через три доби після того, як почалася війна, я мав бути в полку. Для мене величезна біда, що я запланував це, а потім почався наступ на Київ, тому потрібно було тут швидко реагувати. Але ветерани "Азову" перетворилися на кістяк оборони вважайте по всій країни. "Азовців" стало не менше, а більше. А Маріуполь – це зараз для усіх нас біль та переживання. Усі ми сподіваємося на краще. Хоча і не бачимо, що там будуть зроблені дії по деблокаді морпіхів та "азовців". Це найелітніші бійці України. Вони продемонстрували такий приклад героїзму, який можна вносити у підручники зі світової історії. Україна зобов’язана їм допомогти. До мене телефонують тисячі ветеранів, не тільки наших, і говорять, що готові взяти участь у деблокаді. Питання в тому, що для цього потрібна важка техніка, артилерія та ще багато чого. Піхота з автоматами Калашнікова не може вирішити його. Але, повторюся, є величезна кількість людей (і я серед них), які за будь-яку ціну готові деблоковувати тих, хто скував десять відсотків усього угруповання росіян, яке зайшло в Україну. Уявіть, десять відсотків!

- У червні 2014 року "Азов" вже звільняв Маріуполь. Сьогодні він знову там. Місто рівняють з землею, людей мордують, вбивають. Немає тепла, світла, закінчуються вода та їжа. Окупанти блокують гуманітарні комвої. Це така помста, за те, що Маріуполь свого часу не захотів бути російським?

- Це тактика ведення війни, не більше того. Не варто шукати за цим якісь приховані причини. У росіян усе достатньо просто – така у них манера. Вони не вміють вести війну грамотно, точково і, хоч це і звучить так собі в одному реченні, гуманно. Відповідно, поводяться так, як звикли. Це називається варварство. Ми бачили це в Чечні, в Сирії та у будь-якій війні, яку вела Росія в своїй історії. Різниця між Маріуполем (реально героїчним містом із фантастичними людьми) та Харковом чи Черніговом тільки в тому, що для росіян це місто зараз – ціль номер один. Але точно так само вони застосовують артилерію, "Точки-У", авіацію у житлових кварталах тих же Харкова та Чернігова. Сьогодні (14 березня. – О.М.) уже були перші "прильоти" в Києві. Це такий, повторюся, їхній стиль ведення війни. Ми повинні розуміти: саме так вони вестимуть війну й надалі. Тому на варварство потрібно відповідати максимальною жорсткістю. Треба мати менше сподівань на те, що нам закриють небо, а проводити більше активних дій, які повинні зламати противника та завдати йому максимальних втрат – спочатку загнати його в оборону, а потім знищувати.

- Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров після зустрічі із очільником нашого МЗС Дмитром Кулебою сказав, що у Маріуполі бомбили пологовий будинок, тому що там була база "Азову". Невже вони думають, що в таку маячню ще можна вірити?

- Мені важко сказати, у що вони вірять, та що думають… Вважаю, такі заяви направлені на внутрішнє споживання. Вони розуміють, що інформаційно у світі вже програли, тому не хочуть програвати ще й всередині Росії. Тому що навіть такому бидлу, яким є більшість російського народу, важко пояснити, як росіяни прийшли звільняти "русские города", а російськомовне місто Маріуполь перетворено ними в труху.

"ЧИ МОЖЕ ПУТІН ДОЗВОЛИТИ СОБІ ЯКИЙСЬ КОМПРОМІС З УКРАЇНОЮ І ЗАЛИШИТИСЯ НА ПОСАДІ? НАВРЯД"

- Деякі міста Західної України, яка ще донедавна вважалася більш-менш спокійним регіоном, також потерпають від окупантів. Це тактика залякування чи тактика ведення бойових дій?

- Тактика залякування є частиною тактики ведення бойових дій. Це одних з варіантів. Зараз на Західній Україні у них мета не залякати, а знищити військову інфраструктуру. У Харкові, Маріуполі, так, використовується тактика залякування. Вони хочуть зламати моральний дух українців, в першу чергу, такими діями. Це складне питання. Як на мене в Україні ця тактика спрацьовує у протилежному напрямку. Від найінтелігентніших людей, які навіть у 2014 році займали, скажімо так, м’яку позицію, я зараз чую одне й те саме питання: "А навіщо ви взяли полонених?". Тобто українці стають жорсткішими, і тактика залякування грає проти росіян. Але вона добре діє на Захід. Ми вже бачимо перші результати – відмову в передачі літаків від країн Східної Європи...

- З ваших слів я зрозуміла, що ви не вірите в те, що нам закриють небо. Уся країна просить про це з початку повномасштабних бойових дій. На Заході взагалі усвідомлюють небезпеку, яка загрожує і їм також?

- Безумовно, усвідомлення є. Але ми бачимо, що об’єктивної допомоги у стратегічних питаннях ми не маємо. Я не робитиму прогнозів. Відштовхуватимусь від реальності. Вона є такою, що небо не закрите, і про це навіть не йдеться. Як і про поставки серйозних видів озброєнь. Так, ПЗРК і протитанкові засоби зараз надзвичайно важливі для України. Але є необхідність у артилерії, авіації і зв’язку. Тут постачань немає. З іншого боку, я ще із 2014 року говорив, що ми можемо впоратися власними силами. Думаю, уже ніхто не сумнівається, що ми свого часу могли "розчавити" так звані республіки ЛДНР за три доби. Тепер усі побачили, що для української армії це було більше, аніж реально. Можливо, навіть і трьох діб не знадобилося б. Адже ми сьогодні воюємо з усією Росією і демонструємо фантастичний рівень ефективності. Тому розраховуватимемо на Захід, на світ, але в перше чергу – на себе, на українську стійкість. Це найбільша надія.

- Сьогодні (14 березня. – О.М.) відбувся черговий раунд перемовин України та Росії. Чи вірите ви у те, що війну можна закінчити завдяки переговорному процесу?

- Давайте так: коли постійно подають хибні надії, це трохи розслабляє Україну. Вчора з Офісу президента звучали позитивні сигнали, сьогодні виявилося, що все ж розбіжності занадто великі. Промоделюймо: чи може Путін дозволити собі якийсь компроміс після втрати більше 10 тисяч солдатів, величезної кількості техніки, після ганьби Росії на весь світ та такої кількості санкцій, і залишитися при цьому на посаді? Навряд чи. Відповідно, дотискуватиме до кінця, що й планував – демілітаризація, визнання ЛДНР в кордонах областей, а Криму російським, позаблоковий статус України, денацифікації (що це – невідомо). Я вважаю, що Україна на це не піде. Зеленський сьогодні просто не може собі дозволити підписати такий документ -українці цього не зрозуміють. Він є лідером для країни, тому що робить і говорить те, що вона хоче. А Україна хоче боротися за своє майбутнє, за свої землі та за своїх людей до кінця. Це те, що я сьогодні бачу, і в чому переконаний.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"