Олександр Погребиський: "З 2014 року я багато чого бачив. Але Буча залишиться в моїй пам’яті на все життя"

Автор: Ольга Москалюк

Весь цивілізований світ жахнувся від відео з Бучі, яке зняв на світ телефон ветеран АТО, боєць 206 батальйону ТРО Києва Олександр Погребиський після звільнення містечка. "Цензор.НЕТ" поговорив з ним про жахіття, які залишили після себе окупанти на Київщині, про перспективи війни Росії проти України, а також про затримання на блокпості нардепів Нестора Шуфрича та Олександра Юрченка.

***

Олександр Погребиський ще з 2015 року брав участь у російсько-українській війні. Воював тоді у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. За два роки звільнився. 2021-го створив громадську організацію "Брати по зброї" із таких, як сам, ветеранів АТО. Понад 120 з них стали депутатами різних рівнів. Олександр – депутат Київської міської ради. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну разом із побратимами сформував 206 батальйон Тероборони, який захищав столицю, а сьогодні виконує завдання на півдні України.

- 23 лютого я в сесійній залі Київради робив заяву від фракції, в якій передбачив те, що відбувається зараз, - розказує "Цензор.НЕТ". – Я гордий тим, що наступного дня наша організація спрацювала дуже чітко. О 6 ранку я вже прибув на вулицю Лаврську. За годину усі наші офіцери-ветерани також були на місці. Почали прибувати люди, записуватися у наш батальйон. У цей день Печерський військкомат усіх бажаючих вступити в ТРО відправляв до нас, тому що тут все було налагоджено. Об 11.00 ми вже отримували зброю, а в обід почали навчання, як нею користуватися. Ввечері одна з рот поїхала на вулицю Берковецьку готувати позиції. Так само наші хлопці спрацювали і в Дніпрі, Запорізькій та Харківській областях.

"У СВІТОВІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ МИ РОСІЮ ВЖЕ ПЕРЕГРАЛИ"

- На початку березня ваш батальйон проводив евакуацію людей із Ірпеня, коли там відбувалися бойові дії. Як саме?

- Ми мали контакт з мером міста, який організовував та координував доставлення людей з міста до мосту в Романівці, де ми їх забирали. Робили це під мінометними обстрілами. Ворожі квадрокоптери корегували вогонь по цивільних. Ми зібрали десь п’ять груп із броньованими інкасаторськими бусами. Ними вивозили, насамперед, жінок і дітей із тих небезпечних ділянок, де діставала ворожа артилерія та міномети. Вони доїжджали до більш безпечного місця, де стояли наші великі автобуси. Туди пересаджували людей і відвозили на вокзал. А там поїздами евакуйовували на захід України.

- Чи були ті, хто відмовлявся?

- Ні, такого я не пам’ятаю. Могли бути якісь заминки чи паузи, тому що люди шукали своїх рідних, які в процесі руху десь губились. Але ми ці питання оперативно вирішували. Насправді, на відмови часу не було. Ти або приймаєш рішення та евакуюєшся, або ні.

- Скільки людей вам тоді вдалося евакуювати?

- Загалом близько 20 тисяч. Єдиною точкою евакуації на той момент була саме Романівка. Люди добиралися туди з Ірпеня, Бучі, Гостомеля. Тоді взагалі ніхто не організовував евакуацію з цих міст. Ми зібралися командою, підготували групи, в кожній з яких був медик, охорона з наших бійців та транспорт. Відпрацьовували різні варіанти та першими забирали людей. Робили це без наказу. Згодом сектор нам заборонив займатися евакуацією. Я так розумію, стали дуже популярними. І це комусь почало заважати.

- Ви сказали, що евакуація відбувалася під обстрілами…

- Дивіться, ми були під обстрілом мінометів калібром 120 мм безпосередньо на Романівці. Було дуже багато неходячих – людей літнього віку. Ми організовували для них ноші. Пізніше до нас долучилися медики ПДМШ (за що я їм дуже вдячний) на своїх швидких-бусах. В один із моментів, коли я знаходився під мостом, побачив над нами квадрокоптер. Почали дізнаватися, чи це наші працюють, тому що комунікація на той момент була погана – ніхто нікого не попереджав. Виявилося, що не наші. Намагалися збити цей квадрокоптер, але він був дуже високо. Стало зрозуміло: зараз почнуть корегувати по нас вогонь. Тому ми дуже швидко забрали звідти людей. Я дав команду хлопцям проводити їх знизу й збоку від дороги, щоб це була низина і можна у будь-який момент лягти на відкіс та зберегти своє життя у разі обстрілу. Це спрацювало! Я почув "вихід" ворожої міни і скомандував всім лягти. Усі відреагували та залишилися живими. Єдине, хлопчина із ТРО Ірпеня стояв і, на жаль, став важким "300-м".

- Це все відбувалося на фоні заяв Росії, що їхня армія по цивільних не стріляє.

- Якщо вони відправили квадрокоптер до мосту, то прекрасно знали: там іде велика кількість цивільних, тобто проходить процес евакуації. Це неможливо не побачити! Буквально через 15 хвилин після того, як ми намагалися його збити стрілецькою зброєю, почався мінометний обстріл. Коли ми вивезли цю партію людей, закрили на той день евакуацію. Тому що розуміли: можемо наражати на небезпеку цивільних. Увечері почали планувати інші точки, де б могли продовжити процес. Але коли ми виїхали, деякі люди намагалися самостійно вибратися. Якщо пам’ятаєте, тоді біля церкви на цьому боці Романівки загинула родина, коли поруч пролетіла 120-та міна.

- Також ви "заходили" в Бучу після того, як звідти "вибили" окупантів…

- Так, ми заїхали одними з перших разом із патрульною поліцією. Те відео із розстріляними цивільними на дорозі, яке бачив весь світ, я знімав на телефон з машини. Це був просто жах…

Буквально в цей же день після обіду ми почали організовувати гуманітарні конвої. Ми знайшли людей в підвалах. Вирахували активних, щоб вони попередили інших і ті, хто можуть, на визначений час прийшли за продуктами, а також повідомили, де важкохворі або лежачі, щоб ми до них заїхали. Починаючи з 2014 року для мене це було найважче. Я багато чого бачив, але Буча залишиться в моїй пам’яті на все життя. Ці розстріляні цивільні… Ми знаходили вбитих хлопців-активістів поруч в недобудовах. З них знущались. Одному викололи очі, відрізали ніс і застрелили. Просто нелюди!

- Що вам тоді розповідали місцеві?

- По-перше, люди були дуже налякані. Але коли вони побачили, що перед ними українські військові, тероборона, поліція, одразу почали співпрацювати та надавати усю інформацію. Деякі передавали нам військові навігатори, рації, які вкрали у ворога і сховали. Ми віддали їх спеціалістам.

Мені емоційно особливо важко було дивитися на дітей. Наприклад, коли ми спустилися у підвал дитячого садочка, де дітлахи просиділи весь цей час, вони побачили нас у формі і в їхніх очах з’явився страх. Це дуже важко сприймати. Ти ж навпаки – допомагаєш, ти ж свій, а дуже маленьким дітям так просто не поясниш. Уже в процесі розмов ситуація налагоджувалася. Хотілося просто побачити посмішку на обличчі дитини, однак ситуація була дуже складна. Потім ми завжди намагалися брати з собою цукерки та якісь гостинці. Найважче, що ворог просто вкрав у наших дітей дитинство.

- Є історія когось із місцевих, яка вас найбільше вразила?

- Ми заїхали в крайню точку Бучі біля залізничних колій, де поруч чимало багатоповерхових новобудов. Найбільше звірство було в цьому районі. Весь світ потім побачив фото з вулиці Вокзальної із колоною розбитої ворожої техніки. Там на коліях лежала жінка, яка просто несла комусь їжу. Її застрелив російський снайпер. Просто тому, що вона переходила колії…

Знаєте, складно виділити ту історію, яка вразила найбільше. Їх чимало. Важкі історії із зґвалтуванням та вбивством жінок. Коли ми ще заїжджали в Ірпінь, прямуючи до Бучі, дуже приголомшували картини розстріляних машин із написом "Діти". Їх було не дві і не три, а дуже багато.

- Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров тоді заявив, що події в Бучі – це постановка. Зараз посольство Північної Кореї назвало те, що там сталося, провокацією Заходу. Що б ви їм відповіли?

- Російська Федерація та Північна Корея – це країни-побратими. Там тоталітарні лідери, які не цінують своїх людей. Для них це інструмент для задоволення власних хворих амбіцій. Уже вичерпано час, коли б можна було щось пояснювати цим країнам. Втовкмачувати щось росіянам чи їхнім військовим? Навіщо?! Якщо вони вже прийшли і нас вбивають! А тим паче, який сенс щось роз’яснювати країні, яка підтримує ці вбивства?! Такі повинні бути ізольовані. Північна Корея вже. Ті заяви, які вона робить, світ мало хвилюють. Як вже й слова Путіна чи Лаврова. Усі вже бачили супутникові знімки з місця подій в Бучі, розслідування по гарячих слідах, зокрема наших західних партнерів, які доводять зовсім протилежне їхнім висловлюванням. Ми пам’ятаємо, як представник РФ в ООН цитував інтерв’ю місцевих, але не до кінця. Коли наш представник дочитував, усе ставало зрозуміло. Просто брехня росіян перестає працювати. У світовій інформаційній війні ми Росію вже переграли. Їхні аргументи, можливо, спрацюють на внутрішнього споживача, але на інші країни світу ні.

"РОСІЙСЬКА АРМІЯ ВМІЄ ЛИШЕ ХОДИТИ НА ПАРАДАХ ТА КРАСУВАТИСЯ В КІТЕЛЯХ, А ЧЕЧЕНЦІ – ЗНІМАТИ ТІКТОКИ. І ВСЕ!"

- Ви були і на ЧАЕС після того, як звідти забралися окупанти. Розкажіть, що ви там побачили?

- На самій ЧАЕС не було наслідків бойових дій. Зрозуміло, чому. Єдине, ми побачили біля сумнозвісного четвертого реактора викладені пости із мішків з піском, що характеризує російських військових, як несповна розуму. Це для чого? Там хтось когось мав обстрілювати? Біля четвертого реактора?! Робітники станції, які провели в окупації понад місяць, розказували, що ставили їм питання: "А де ви брали той пісок? Ви його "вимірювали"?". Ті навіть не розуміли, де знаходяться, і як це може відобразитися на їхньому житті та здоров’ї. Просто безглуздість!

Також працівники ЧАЕС розповідали, що там знаходилося два підрозділи – російські збройні сили та Росгвардія, генерал якої взагалі нічого не розумів і постійно повторював: "Что мы тут делаем?!". Тобто вони не усвідомлювали, навіщо там знаходяться, та яка їхня місія! Це все було на фоні того, що їхні війська почали відступати. Коли їм про це сказали, цей генерал психував, з піною біля рота кричав: "Наши никогда не отступают!". Зрештою, і вони поїхали. Але дуже погано, що забрали в полон і вивезли близько 150 наших нацгвардійців. Треба хлопців витягати звідти.

- Віцепрем’єр Ірина Верещук заявила, що окупанти, які рили окопи у Рудому лісі, заслуговують на Премію Дарвіна. Ви б їх як охарактеризували?

- Історія про мішки з піском якнайкраще їх характеризує. А взагалі їхнім командирам до солдатів немає справи. Для них це "м’ясо". Ніхто не турбується про їхнє життя та здоров’я, не піклується, чим вони харчуватимуться та що з ними відбувається. Вони заточені виключно на виконання імперських амбіцій їхнього вождя і не думають про людей, якими керують. Кожен військовослужбовець в російській армії повинен розуміти, що він - "шматок м’яса". Я інколи слухаю їхні розмови з мамами, яким теж по барабану на своїх дітей. Ну, так вони тут і гинуть "пачками". Їх просто потрібно продовжувати вбивати. Це єдина можлива премія, яку вони мають отримувати в Україні.

- До речі, про ці розмови окупантів, які оприлюднює СБУ. Судячи з деяких, Росія кидає в Україну все більше строковиків. Про що це свідчить?

- Їх від початку багато заїхало, зокрема і в Київську область. Я так розумію, строковики були усюди – на Харківському напрямку, на Півдні й під столицею. На початку у них розрахунок був на ракетний обстріл військової інфраструктури України, який відбувся вночі з 23 на 24 лютого, та рух їхніх колон. Думали, що ми усі злякаємося, та й взагалі їх тут усі чекатимуть з квітами, тому спокійно зайдуть. Але ж відправляли сюди свої найбоєздатніші підрозділи. У Бучі та Ірпені були їхні елітні бригади та дивізії, як-от псковські десантники. Просто якщо наряду з цими відсилають на перший масований удар строковиків, можна зробити висновки стосовно боєздатності російських збройних сил в цілому. Попри те, що вони розказували своїм громадянам, це армія, яка вміє лише ходити на парадах та красуватися в кітелях, а чеченці – знімати ТікТоки. І все!

- Дехто з окупантів під час спілкування з рідними зізнається, що хоче додому. Чи можна припустити, що незабаром ми побачимо масове дезертирство в російській армії?

- Можливо, якась хвиля буде, але в Росії дуже швидко приборкають таку витівку. Я не сподіваюся на те, що вони масово відмовлятимуться від служби в армії. Якісь окремі випадки ми вже бачимо. Але ми ж прекрасно розуміємо, що ФСБ та інші їхні служби це придушуватимуть.

А от масову загибель російських військових на нашій території ми вже спостерігаємо. Однак у них не вистачить ні волі, ні духу, щоб запобігти цим речам. Якщо обирати між варіантами: бути у в’язниці за дезертирство чи загинути в Україні, усім очевидно, що краще той, де ти залишишся живим. Чи дозріють вони до цього – я дуже сумніваюся.

- Росія везе найманців із Чечні, Сирії та Афганістану. Так звана друга армія світу "здулася"?

- Це говорить про те, що є реальні проблеми з прихованою мобілізацією в РФ, якщо вони залучають сирійських найманців. А чеченці тут були. Їхня колона заїхала у Київській області, яку знищили ЗСУ. То ж не воїни, а ТікТокери, які, як я вже бачу, заходять слідом за військовими, грабують, ґвалтують та катують. Більше вони ні на що не здатні. Як військові вони неефективні. Тому нехай відправляють. Знищуватимемо їх і надалі. Що ж зробиш?! Треба чистити планету від поганих людей.

"РОСІЙСЬКА АРМІЯ ТУПА. ЇЇ ВІЙСЬКОВЕ КЕРІВНИЦТВО ТЕЖ"

- Почалася друга фаза війни. Чого нам від неї очікувати?

- Багато говорять, що почався великий наступ, але я так не думаю. Ми бачимо на окремих територіях (у напрямку Мар’їнки, Ізюма, на Півдні) просто "промацування". Вони відправляють туди невеликі групи. Я звернув увагу, що вони змінили тактику: раніше заходили колонами, але побачили, що наші їх знищують, тому почали йти дрібними розвідгрупами, проводити розвідку боєм, таким чином виявляти наші вогневі позиції та "працювати" по них або ударною авіацією, або артилерією. Звичайно, наші військові реагують та змінюють тактику бойових дій. Але я вважаю, що відбувається тільки підготовка до масованого наступу, щоб зрозуміти, де які сили і засоби стоять. Однак чи робитимуть його? Сумніваюсь. Наше військове керівництво дуже швидко робить висновки та змінює тактику. Тому, в принципі, у них шансів та варіантів вкрай мало. Головне, щоб нам вистачало зброї та боєприпасів. Слава Богу, вмотивованих бійців у нас достатньо. Я не розумію ті верески, що хтось втік, когось треба саджати до в’язниці. У нас в країні відсутня системна проблема, що немає, кому воювати. У наших військоматах стоять черги, а штатні одиниці підрозділів перезаповнені. Це говорить про те, що у нас вистачає захисників, причому вмотивованих. Було б правильно, якби розписали хвилі мобілізації, як це було у 2014 році. Тому що людям теж треба через певний час йти на ротацію. Сподіваюся, таке рішення з’явиться. Адже потенціалу нам не бракує. Виключно, як я вже сказав, потрібна зброя та боєприпаси.

- Ви говорите, що повномасштабного наступу не буде…

- У класичному вигляді, як ми уявляємо, коли йдуть танки, за ними – піхота, то навряд чи ми таке побачимо. Колони теж уже не зайдуть. Я не думаю, що вони настільки тупі, щоб не робити висновки із ситуації на Київщині. Хоча, я вже нічому не дивуюсь після Чорнобаївки…

Я вам поясню, в чому ще річ. Коли наші хлопці розкрили їхні армійські навігатори з Київської області, побачили, що карти туди були "залиті" 20 лютого на території Білорусі. Вони датовані 1991 роком. Щоб ви розуміли, там навіть не було такого району Києва, як Виноградар. Була тільки одна можливість побудови маршрутів, а не як в Google, коли пропонується декілька варіантів. Дивлячись на ці пристрої, можна було їхати лише однією дорогою. В принципі, це теж пояснює і Чорнобаївку.

- Але Путіну до 9 травня потрібна хоч якась "перемога", щоб "презентувати" її своєму населенню, яке його активно підтримує у війні з Україною. На що він може насправді розраховувати?

- Я дуже сумніваюся, що їм вдасться взяти весь Донбас, Херсонську область і показати як "перемогу". Так, зараз на сході та півдні країни ситуація непроста. Але вони хіба що можуть "закидати м’ясом". Хоча й тут питання - я дивлюся, що у них не дуже вдало виходить мобілізуватися та взяти кількістю. Армія у них тупа. Її військове керівництво теж. Але поки що вона довга. Тому, щоб не дати їхнім задумам справдитися, нам потрібно, наголошую, більше зброї та боєприпасів.

- У вас є розуміння, коли закінчиться ця війна?

- Дивлячись, в якому контексті ми про це говоримо. Якщо про війну в цілому, яка йде з 2014 року, то це одна історія, коли ми завершимо та повністю відновимо контроль на наших територіях на Донбасі й в Криму. Якщо про локалізацію військових дій і повернення хоча б до 24 лютого – зовсім інша. Але я бачу, що Росія знімає "з консервації" танки Т-50 і "Гради" першої серії. Це свідчить про те, що у них серйозні проблеми. Також ми знаємо, що вони зупинили виробництво танків, тому що після введення санкцій не мають необхідних ресурсів. Тут треба ще дивитися цифри, який економічний ефект від міжнародних обмежень. Я спілкуюся з нашими експертами та економістами. Вони говорять, що у Російської Федерації ще є якісь запаси і ресурси до осені. Подивимося.

Що стосується потенційно можливих ракетних обстрілів, то сьогодні в Україні немає області, про яку можна сказати: там безпечно. Тому це мінімум на пів року. Загалом, якщо події розвиватимуться, як зараз, Захід не послаблюватиме санкційний тиск на Росію, то десь рік.

"КОЛИ ШУФРИЧА ЗАТРИМУВАЛИ, ЙОГО ОХОРОНЦІ ПРОДОВЖУВАЛИ СИДІТИ В МАШИНІ"

- Ваш батальйон затримав нардепа ОПЗЖ Нестора Шуфрича, який знімав блокпости. Він пояснював, навіщо це робив?

- Тим, що хотів потім опублікувати, що нібито роблять росіяни і тому подібне. Але у військовий час знімати відео біля військових підрозділів – це дуже погана ідея. Якщо ми тут затримували громадян та перевіряли їхні телефони на предмет можливої співпраці з ворогом, то ким би не був Нестор Шуфрич, він – аж ніяк не виняток.

- Як він поводився? Агресивно?

- Ні, спокійно. У нього, в принципі, не було варіантів поводитися якось інакше. Коли Шуфрича затримували, його охоронці продовжували сидіти в машині. Боялися навіть вийти, коли ми давали команду. Зробили це тільки після того, як кулеметник поставив кулемет на бетонний блок, ліг за нього і почав цілитися в автомобіль. Тоді вже вони повискакували дуже швидко та лягли на землю. В машині була велика кількість зброї, частина з якої – зі збитими номерами, а це кримінальна відповідальність.

Потім ми передали Шуфрича в контррозвідку. Правда, чомусь вони його відпустили. Хоча ми віддали усю зброю, яка при ньому була. Він не відмовився, що це його. Чому військова контррозвідка не віддала його до поліції, для мене теж питання.

- Що б ви сьогодні йому сказали, якби зустріли?

- Мені немає про що з ним говорити. Все, що я хотів, сказав тоді. Частину з того ви бачили на відео.

- А інша частина?

- А інша частина на відео не потрапила. Наприклад, коли ми його допитували, йому подзвонив син. Ми ж усі люди. Дали можливість поговорити. Заради об’єктивності зазначу: він сказав, що з ним усе добре, його ніхто не ображає. І це була правда. Потім його набрав Бойко. Ми запитали, чи він говоритиме. На що Шуфрич відповів, що з цим козлом не спілкуватиметься.

Коли ми поцікавилися, де знаходиться Кива, сказав: якби знав, сам би приїхав та прибив його. А ще розказував, що він усе робив для того, щоб війни не було. Але ж ми знаємо, що це неправда. Я дуже емоційно йому це пояснював. І хто він такий, теж сказав. Наприкінці відео чутно, ким я його вважаю.

- У вас же на блокпості затримали і колегу Шуфрича Олександра Юрченка. Як все відбувалося?

- Якщо порівнювати ці дві історії, як би ми не ставилися до Шуфрича, він поводився більш достойно, аніж Юрченко. Він підійшов до посту, де стоять чатові зі зброєю, і почав кричати, що йому потрібно потрапити на територію. Причому навіть не представився. Хоч він і відомий з преси своїми "плюшками" та історіями додепутатського минулого із супермаркетами та пивом. Але у нас не всі хлопці знають про існування такого народного депутата Юрченка. Тому в обличчя його ніхто не впізнав. Ситуація така: стоїть чатовий зі зброєю в руках на посту. У військовий час до нього підходить неадекватна людина і починає верещати, що їй треба потрапити на територію. Правила дуже прості: нехай хтось вийде, зустріне, тоді вас пропустять. На що Юрченко почав скандалити, кричати, щоб викликали керівництво та схопив ствол кулемета постового. На що була відповідна реакція другого, який зробив попереджувальний постріл вгору. Викликали групу швидкого реагування, скрутили Юрченка та відвели в кімнату для розмови. Я зайшов, побачив, хто це, його документи. У нього була зброя ПМ (пістолет Макарова. – ред.) з набоями, але без дозвільних документів. З ним була проведена виховна бесіда, що не можна так поводитися із військовослужбовцями, тим паче на посту. Це його щастя, що не вбили. Адже під час нападу на чатового після попереджувального пострілу вгору він має право стріляти на ураження. Юрченко на відео підтвердив, що йому віддали усі його речі, окрім набоїв. Хлопці пояснили: "Ми тобі не довіряємо, адже можеш розвернутися і вистрілити нам в спину". Він вибачився, сказав, що не правий. А потім поїхав у поліцію та написав заяву на військовослужбовців, які виконують своїх прямі обов’язки. Як можна охарактеризувати таку людину?! Складно мені двома словами його описати. У мене велике коло спілкування серед політиків. Я не знаю жодного, хто б сказав про нього щось хороше.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"