Христина Подиряко: "Коли сім’я переходила дорогу, заїхав танк. Чоловіка, в якого поцілив снаряд, розірвало, а жінка з дитиною згоріли заживо"
Слідчими Національної поліції розпочато 10 тисяч кримінальних проваджень за фактами воєнних злочинів, скоєних військовими рф. Серед них – масові вбивства мирного населення. Людей вбивали навіть тоді, коли вони виходили на вулицю по воду чи продукти.
Про те, що відбувалося на окупованих, а нині звільнених територіях, в інтерв’ю "Цензор.НЕТ розповіла начальник управління організації розслідувань злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України Христина Подиряко.
"ВІД МІСЦЕВИХ У БІЛЬШОСТІ ВИПАДКІВ МИ Й ОТРИМУЄМО ІНФОРМАЦІЮ ПРО ТИХ ЗРАДНИКІВ, ЯКІ ПЕРЕЙШЛИ НА БІК ВОРОГА І ПРАЦЮВАЛИ З ОКУПАНТАМИ"
– Які саме злочини на звільнених від російських військ територіях розслідує Нацполіція?
– У квітні цього року в структурі Головного слідчого управління було створено управління з розслідування злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Ми проводимо розслідування за кількома статтями Кримінального кодексу. Це 438 стаття (порушення законів і звичаїв війни), 111 (державна зрада) і 111-1 (колаборація), а також інші злочини, які вчиняються в умовах воєнного стану на деокупованих територіях.
Ми працюємо разом з прокурорами, слідчими інших правоохоронних органів, наприклад, ДБР. Ретельно фіксуємо всі докази злочинів, вчинених військовими рф, допитуємо свідків і потерпілих, встановлюємо збитки.
На сьогодні вже зареєстровано майже 10 тисяч кримінальних проваджень.
– А з чого починали розслідування? З ідентифікації тіл у братських могилах?
– До нас надходить багато звернень від громадян щодо захоронень, реагуємо на всі, не лише на братські могили. По кожному захороненню на місце виїжджає оперативно-слідча група, й проводяться відповідні слідчі дії. Люди самі повідомляють про те, кого було вбито, кого закатовано, вони за період окупації багато жахіть надивилися.
– Навіщо російські військові катували людей? Чого хотіли домогтися? Що розповідають свідки?
– Що російські військові перебували в неадекватному стані, що катували людей без будь-яких причин. Наприклад, хтось виявився родичем співробітника Нацполіції, працівника Служби безпеки України чи ветераном АТО. Їхньою метою було спричинити якомога більше горя й морально залякати, натиснути на населення, щоб придушити будь-який спротив.
– Навіщо тиснути на населення, яке і так уже в окупації? Люди що, там чинили опір?
– Були й ті, хто чинив. На жаль, вони загинули. А загалом такі дії окупантів, як на мене, спрямовано саме на те, аби залякати людей, щоб вони боялися щось узагалі робити.
– А чому правоохоронці не вивезли свої сім’ї? Не встигли?
– Не в усіх вони хотіли їхати. Особливо батьки, які просто не хотіли лишати свої домівки. У нас є такі приклади в Ірпені, Бородянці.
– Звідки окупанти брали дані про родичів правоохоронців?
– Вони приходили в найближчі до своїх штабів будинки, вибивали двері й розпитували людей, які там жили. Були й зрадники, які добровільно з ними співпрацювали. І деяких із них уже встановлено, їх притягують до відповідальності. Серед них – мешканець Бучі, який підозрюється у державній зраді, він співпрацював із військовослужбовцями рф.
– А що саме він робив?
– Здавав позиції ЗСУ, водив їх туди, звідки краще видно місця розташування наших військових для снайперів, погрожував місцевим жителям тощо.
– Народний депутат Ольга Василевська-Смаглюк в інтерв’ю нашому виданню розповідала, що місцеві жителі на Київщині дуже хочуть, щоб таких зрадників притягнули до відповідальності, але це непросто зробити, адже, якщо казати юридичною мовою, їхні дії ніхто не документував, і доказів майже немає. Як довести, що вони винні? Ваші слідчі зможуть це зробити?
– Ми повинні доводити, збираючи докази відповідно до чинного законодавства. Окрім того, напрацьовано єдиний алгоритм дій при документуванні воєнних злочинів не лише слідчих Нацполіції, а й інших підрозділів.
Наприклад, цей мешканець Бучі - нам знадобилося 4 дні, щоб отримати інформацію від місцевих про його дії. Було допитано близько 50 свідків, які розповіли про те, що відбувалося під час окупації, було проведено його впізнання за фотознімками, тому що на той момент він устиг виїхати в Кривий Ріг і хотів покинути територію нашої країни. На підставі доказів і показань свідків було встановлено його особу і підготовлено проєкт підозри, яку підписано Офісом генпрокурора. Було відряджено окрему слідчу групу з оперативниками, його було затримано. Суд оцінив докази, підтвердив нашу підозру і обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
– А це співробітництво з окупантами будувалося на фінансовій основі чи він усе це робив заради якоїсь ідеї?
– Наразі слідство це встановлює. Він відмовляється давати показання і не каже, що було мотивом для такої його поведінки. Скоріш за все, його завербували до того часу, як почалася активна фаза збройної агресії, й перші завдання він отримував ще до повномасштабного вторгнення рф.
– Розумію, що ви зараз не назвете мені цифр, тому спитаю в цілому, чи багато було таких людей, яких завербували і готували до приходу російських військових?
– На сьогодні слідчі Національної поліції розпочали понад 480 кримінальних проваджень за колабораційну діяльність, більше ніж 70 осіб вже отримали повідомлення про підозру за співпрацю з ворогом. Майже всім як запобіжний захід обрано тримання під вартою.
Та є ще матеріали щодо фактів співпраці наших громадян із окупантами, які нині опрацьовуються слідчими.
– У чому полягала співпраця?
– Вона була різною. Це надання інформації, житла, заклики до сприйняття "русского мира", публічна діяльність у соцмережах та ін.. Ми кваліфікуємо такі дії за відповідними статтями Кримінального кодексу.
– Надання житла може ж бути примусовим.
– Ідеться про диверсійно-розвідувальні групи на неокупованих територіях. І якщо ми доводимо, що людина знала, що до її житла заїде група осіб, яка працюватиме проти нашої державності й передаватиме інформацію ворогові, то ми повинні притягти цю особу до відповідальності за надання житла як пособника у вчиненні злочину цією ДРГ.
– А якщо скаже, що не знала, кому здає квартиру?
– Це вже питання збирання доказів, ми не можемо спиратися лише на показання такої людини. Тим паче, що вона має право відмовитися взагалі їх давати.
– У нас у під’їзді була ситуація, коли власник однієї з квартир виїхав, оформивши договір із ріелтером, який мав підшукати йому орендарів. Причому здавав її подобово. Коли в цю квартиру намагалася заселитися група підозрілих чоловіків, сусіди викликали поліцію. Тобто, я веду до того, що будь-хто просто може спробувати підзаробити, не думаючи, хто житиме в його квартирі.
– На прикладі Ірпеня й Бучі ми відпрацювали чіткий алгоритм дій, який зараз спрямовуємо у територіальні підрозділи, аби вони також працювали з урахуванням цього на звільнених територіях.
– Можете розповісти трохи докладніше?
– Першого ж дня, коли приходимо на звільнені території, ми спілкуємося з представниками місцевої влади, які надають нам карти міста чи селища й інформують про оперативну обстановку під час окупації. Також від місцевих у більшості випадків ми й отримуємо інформацію про тих зрадників, які перейшли на бік ворога і працювали з окупантами. Створюємо відповідний реєстр і починаємо збирати щодо них докази. Якщо є докази і людина на місці, її має бути затримано негайно, і їй буде повідомлено про підозру. Якщо вона пересувається і хоче уникнути відповідальності, по цій особі повинна працювати окрема група.
Також місцева влада нам надає списки з адресами зруйнованих будинків, місць захоронень та ін.. З отриманням інформації працює окрема слідча група. Друга слідча група, наприклад, після отримання списків захоронень працює з тілами загиблих.
"В НИХ Є СПЕЦІАЛЬНА ТЕХНІКА, ЯКА ДАЄ ЗМОГУ, ПОПРИ ПАРОЛІ, ЗЧИТУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ З ТЕЛЕФОНІВ"
– Як ці люди, чиї могили зараз знаходять на звільнених територіях, загинули?
– У більшості випадків – це були розстріли. Наприклад, по Бучі ми встановили, що військовослужбовці, які були з Бурятії, просто знущалися з місцевого населення, розстрілювали людей зі снайперських гвинтівок, коли вони виходили на вулицю по воду, по продукти, щоб отримати якусь гуманітарну допомогу. Місцеві мешканці в Бучі розповідають, що буряти поводилися жорстоко, щоб довести, що вони суворіші, ніж кадирівці, які мали прибути після них. Тобто, очевидно, вони так формували собі імідж, вбиваючи цивільне населення.
– А там теж були ротації? Не одні й ті ж військові були?
– Зі слів місцевих, вони змінювалися. Одні виходили і йшли далі, на їхнє місце заходили нові. У Бучі один із чоловіків розповідав, що вони з сусідом жили у підвалі. Коли зайшли російські солдати, то спитали, чи належать вони до Збройних сил України. Їм відповіли, що ні. Ті й пішли. А через два дні зайшли інші військові, які затребували у них телефони. А коли віддали їм телефони, зрозуміли, що ті прийшли зі спеціальним обладнанням, яким можна зчитувати інформацію з телефона, бо вони навіть паролі не питали. Через кілька годин ці військові повернулися в цей підвал і спитали, кому належить один із телефонів. Один із чоловіків сказав, що то його. Вони вивели його у двір і одразу розстріляли.
– За що?
– Тільки за те, що в нього в телефоні було спілкування з волонтерами, які допомагають на сході нашої країни. Уявляєте рівень цинізму цих людей?
Чоловік, який нам це розповідав, поховав сусіда прямо у нього в дворі.
– Тобто людям на окупованих територіях треба знищувати будь-які переписки в месенджерах?
– Громадянин повинні розуміти, що російські військові можуть не просто щось спитати, вони можуть відібрати телефон чи іншу техніку. Вони можуть продивлятися публікації в соцмережах, вивчати, як людина налаштована. Люди мають розуміти, що в них є спеціальна техніка, яка дає змогу, попри паролі, зчитувати інформацію.
Люди, які проживають на Київщині, розповідали, що пережили кілька хвиль ротацій і побачили різних російських військових. Одні могли бути більш-менш стриманими, інші – навпаки – чинили страшні злочини, катуючи, вбиваючи людей.
В Ірпені ми проводили огляд могили, де поховано родину: чоловіка, дружину й 11-річну дитину. Вони переходили дорогу, коли йшли до свого автомобіля, щоб евакуюватися з міста. На той момент частина міста вже була в окупації, і вони намагалися виїхати з їхнього району.
Тієї миті, коли вони переходили дорогу, з Бучі заїхав танк. І з нього вистрілили. Чоловіка, в якого поцілив снаряд, розірвало, а жінка з дитиною згоріли заживо.
Вони не нападали на танк, вони нікому не заважали, чітко було видно, що йде сім’я з дитиною. Навіщо їх було вбивати?
– А як ви дізналися про цей випадок, якщо всі загинули?
– Про це розповіли їхні сусіди. Вони все це бачили, ховаючись у напівпідвальному приміщенні, все відбулося на їхніх очах. Їм лише через три доби російські військові дозволили поховати ці тіла в центральному парку міста Ірпеня.
– Люди розповідають, що вони залишили після себе чимало послань.
– Ми були в місцях їхньої дислокації, там справжній жах. Вони справляли нужду прямо в тих приміщеннях, де жили, трощили все, чого не могли забрати. А на стінах справді лишали послання-погрози. Наприклад, в одній із квартир вони написали: "Мы знаем тебя и обязательно до тебя доберемся". В будинку, де жила ще одна жінка, на холодильник прикріпили її фотографії з чоловіком, і його обличчя закреслили. А під фото намалювали серце, в яке встромили ножиці. Далі написано, що робитимуть з цим чоловіком. Не все можу навіть процитувати, бо там переважно ненормативна лексика. Загалом написів, адресованих жінках, в яких вони погрожували їм сексуальним насильством, а їхнім чоловікам розправою, теж немало.
Вони вели себе з людьми безжалісно. Розстрілювали колони, в яких їхали люди, що намагалися евакуюватися з Бучі й Ірпеня. Хоч на автомобілях було написано: "Діти", "Жінки".
– Як вважаєте, чому вони не давали виїхати мирному населенню?
– Найшвидше аби залякати і щоб мирне населення було на тих територіях, де перебували російські військові, щоб вони не отримували відсічі від наших Збройних сил. Щоб наші військові боялися звільняти території, тому що може загинути мирне населення. Але тут треба віддати належне місцевій владі. Наприклад, місцева влада Ірпеня змогла евакуювати 90% населення навіть під обстрілами, із підірваними мостами.
– У Бучі цього чому зробити не вдалося?
– Бучу захопили раніше й окупували повністю. Ірпінь – десь на 35-40%, вони давали дуже сильну відсіч.
– А навіщо вони людей зганяли в підвали? Наприклад, як це було в селищі Ягідному на Чернігівщині, де в одному підвалі опинилися 300 чоловік.
– Щоб чинити тиск, щоб був страх в очах. Скажу більше. У нас зафіксовано факти, коли російські військові зганяли людей у підвал і потім туди кидали гранату. Й усі, хто там був, гинули. Є факт, коли людей заживо спалили в гаражі. З одного з підвалів витягли тіла чоловіків, у яких руки були позаду в наручниках. Їх вбили вистрілом в потилицю. Зрозуміло ж, що людей було затримано, й вони не чинили спротиву, але їх все одно вбивали так. Є факти, коли стріляли через підборіддя в голову. Я виїжджала на огляди цих тіл і бачила всі ці жахіття.
– Убивали переважно чоловіків?
– Так, чоловіків, жінки й діти потрапляли під обстріли на відстані.
Після аналізу того, що відбувалося на Сумщині, Чернігівщині, Київщині, якщо порівняти дії окупантів, то можна сказати, що найбільш жорстоко вони діяли на київському напрямку.
Звичайно, ми поки не знаємо, що відбувається в Маріуполі, тому це не враховую.
– Співпрацюєте з журналістами, громадськими організаціями, які зараз багато комунікують із потерпілими й свідками воєнних злочинів? Чи бодай відслідковуєте публікації на цю тему?
– У рамках розслідування воєнних злочинів ми створили групу, в яку входять слідчі підрозділи, криміналісти, співробітники департаменту стратегічних розслідувань, департаменту карного розшуку, департаменту захисту державності й суспільства, департаменту кіберполіції й департаменту кримінального аналізу. Аналіз інформації, викладеної в ЗМІ, покладено на департамент кіберполіції. По кожній публікації, де йдеться про такі злочини, спеціалісти департаменту будуть зв’язуватися з виданнями, журналістами, щоб більш детально уточнити інформацію і можна було допитувати потерпілих чи свідків слідчим. Департамент кримінального аналізу вивчатиме фотографії російських військовослужбовців, які теж з’являються у ЗМІ й соцмережах.
– Білоруські опозиційні видання опублікували відео з камер спостережень одного з поштових відправників у Мозирі, де військові зс рф відправляють посилки з награбованим в Україні майном. Чи аналізували ви це доволі довге відео, чи ідентифіковано цих осіб і чи збігаються вони з даними розвідки?
– Було зроблено розкадровку і з відео зроблено фото кожної особи, й призначено відповідні експертизи, які зокрема мають ідентифікувати особу. І вже є такі встановлені особи, яких люди, що були в окупації, впізнають і розповідають, що саме робила ця особа: грабувала, вбивала, катувала чи ще щось.
– Як на цій війні гинуть діти?
– Переважно під час обстрілів і розстрілів під час спроби евакуюватися. Також діти гинуть через осколки від снарядів.
– Зараз чимало людей розшукують родичів, які зникли на територіях, де ведуться бойові дії. Ви таких людей розшукуєте?
– Національною поліцією створено "гарячу лінію", завдяки якій кожен може звернутися і повідомити про факт втрати зв’язку з родичами. У нас був випадок, коли сім’я виїхала з Київської області в Закарпатську. Потім ці люди дзвонили, бо переживали за сусіда, який залишився на Київщині і перестав виходити на зв'язок.
– Знайшли цього сусіда? Живий?
– Так, просто переїхав в іншу місцевість і в нього сіла батарея, тому не було зв’язку.
Ця лінія працює, до речі, цілодобово. Окрім того, для пошуку дітей ювенальна поліція створила чат-бот. Туди теж можна звертатися.
Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"
