"Як Саша могла виїхати з Маріуполя, якщо вона - операційна сестра військового шпиталя? Ось і надає допомогу дотепер в бункері заводу "Азовсталь"

Автор: Віолетта Кіртока

Родичі, близькі та знайомі захисників Маріуполя вимагають, аби весь світ включився в рятування військового контингенту, поранених та цивільних, сотні яких залишаються на заводі.

Всі ці два місяці військові, які боронять Маріуполь, жодного разу не сказали про власний порятунок. Єдине, про що просять: вивезти цивільних, поранених та тіла загиблих, які лежать в бункерах під заводом "Азовсталь". А всі, хто знає хоча б одну людину звідти, між собою говорять лише про одне: як врятувати цих неймовірних Героїв? За них страшно. Зв‘язок з ними - рятівне коло насамперед для нас. Чути голос чи переписуватися повідомленнями - хиткий місточок між нашими реальностями. І який же він зараз важливий!

Ситуації, в якій перебувають захисники Маріуполя, в історії воєн вже були. Дюнкерк. Тоді оточені англійські підрозділи вивезли по морю. Людей врятували. Подібна процедура отримала назву ЕКСТРАКЦІЯ. Вона передбачає переміщення людей з підконтрольної ворогові території в безпечну зону. Вона не має нічого спільного зі здаванням в полон. Саме про таку процедуру врятування українського військового контингенту Маріуполя говорять рідні тих, хто там залишається.

Неможливо уявити, в якому пеклі вони живуть, чекаючи повідомлень та дзвінків. З якими думками засинають і прокидаються. У що вірять, чуючи обіцянки, що питання вирішується і всіх намагаються врятувати. Але ж як це можливо? Наш ворог вже неодноразово показав, що не дотримується домовленостей, що розстрілює зелені коридори, бере в заручники тих, кого обіцяє відпустити…

І як перші тижні після повномасштабного наступу ми всі волали до світу закрити небо над Маріуполем, так зараз просимо знайти третю сторону, яка стане рятівником наших героїв. І ніхто не готовий проявити таку саму мужність і волю до перемоги, як вони. Принаймні поки ніхто не стає поруч з ними.

Можливо, хтось вигадає інший шлях, чи все ж використають вже відомий досвід, головне - щоб він знайшовся. І кожен з тих, з ким я поговорила, врешті-решт обійняв свою дорогу людину і зміг видихнути: у безпеці.

"ДІВЧИНА КУПИЛА РІК ТОМУ МАЛЕНЬКУ ОДНОКІМНАТНУ КВАРТИРУ В МІСТІ. ВОНА ЗГОРІЛА"

Саша - операційна сестра. Їй 29 років. І вона продовжує допомагати пораненим на "Азовсталі".

-На початок війни, у 2014 році, дівчинка якраз закінчила медучилище, працювала у Мангуші, а потім прийшла операційною сестрою до нас в маріупольський шпиталь, де працювала і я, - каже Світлана, з якою дівчина підтримує зв‘язок. - Згодом я перевелася в інше місто. А вона залишилася.

-Чому не виїхала, коли ще була можливість?

-А як вона могла виїхати, якщо була потрібна на своєму робочому місці? Ті, хто були в операційних, хто займався пораненими, про себе і не думали. У них постійно ішли операції – постійно ж ішов потік поранених. Коли влучили у шпиталь, це сталося 18 березня, і там вже неможливо було перебувати, хірург та завідуючий хірургією пішли на "Азовсталь". І Саша пішла з ними. До речі, один з хірургів приїхав у Маріуполь в перші дні наступу, і так там і залишився…

Маріупольський військовий шпиталь після того, як по ньому влучили російські снаряди. Хірурги та операційні сестри звідси перейшли у бункери "Азовсталі" 18 березня

-З родичами Саша підтримує зв‘язок?

-Які родичі? У неї немає ані мами, ані тата. Померли давно. Немає і братів чи сестер. Знаю, що є дядько - але і він зараз опинився в окупації. Дуже зрідка виходить на зв‘язок. Дізнається, як племінниця, та й…

Рік тому чи трохи більше Саша купила маленьку однокімнатну квартиру в Маріуполі. Так дядько приїхав подивитися, що з нею. Згоріла, казав, вщент.

У Саші був хлопець, який служив в "Азові". Він загинув. Як же їй важко далося це усвідомити. Істерика з нею така сталася… Інколи, коли у неї є змога, пише мені. Розповідає про свої емоції. Виговорюється.

Найжахливіше, що у медиків вже не залишилося ліків. Я вже не кажу про воду та їжу… З кожним днем все важче надавати допомогу пораненим, хворим. Не уявляю, як це все переносить сама Саша. Вона довго і важко звикала до постійного перебування в підвалі. Її довго мучив бронхіт.

Знаю, що з ними, в медичній частині бункеру, є ще молодша медсестра. Їй взагалі 21 рік. Я не уявляю, яким може бути вихід. Як їх можна врятувати. Не зважаючи ні на які домовленості, поранених окупанти не дозволяють вивезти…

-Що ви говорите під час розмов дівчині?

-Намагаюся заспокоїти, хоча у самої серце не на місці. Кажу, що треба потерпіти…

"КОЛИ Є ЗМОГА, СИН ПИШЕ, ЩО ВІН ЖИВИЙ. НАМ З ДРУЖИНОЮ ЦЬОГО ДОСТАТНЬО"

Батько бійця полку "Азов", позивний Репортер, ледь говорить. Кожне питання для нього болюче. А на деякі просто немає відповідей.

-Регулярний зв’язок з сином зник ще на початку березня. Я здогадався, що він саме в Маріуполі, бо син не казав прямо. Намагався мене не хвилювати, кажучи, що він в іншому місці. Коли я прямо його спитав, він підтвердив мою здогадку. Тоді ми домовилися, що мамі не буду казати, де саме воює син. Вже вона знає…

Під час наших коротких розмов ми ніколи не говоримо про деталі того, що він робить. Але голосом вже давно і не спілкувалися. Коли є можливість – пише, що він живий. Нам цього достатньо.

Останні дні почали спрацьовувати домовленості про евакуаційні вивезення людей. В перший раз звідти вивезли невелику партію людей. Якщо не помиляюся, зараз знову спробують це зробити. Вже пішов другий конвой. Але ж весь час декларується, що виїхати дозволяють лише цивільним. На військових мандату немає. І пораненим також не надають такої можливості, порушуючи всі норми Женевської конвенції…

-Ви ніколи не казали сину, аби він, можливо, переодягнувся цивільним і таким чином спробував би врятуватися?

-Не радив, тому що знаю: він так не зробить. Є ж певна честь військова. Та він такі мої слова навіть слухати не буде…

Якщо не помиляюся, є певна процедура, яку використали в Дюнкерку – екстракція називається. І теоретично, якби Ердоган домовився про такий коридор, всі українці, які залишаються на "Азовсталі", могли б кораблями виїхати в Туреччину. Але це лише теорія.

-Ви спілкуєтеся з іншими родинами тих, хто залишається в Маріуполі?

-Так, намагаємося триматися разом. Коли хтось виходить на зв'язок, повідомляють нам про це. І ми всі радіємо.

"Я ВІРИТИМУ ВСУПЕРЕЧ ВСЬОМУ"

Мама іншого бійця полку "Азов" Ірина на 72 день захисту Маріуполя написала такі слова:

"Сьогодні мій син і чоловіки, які перебувають у смертельному капкані на "Азовсталі", самі не вірять у те, що вийдуть звідти живими. Я мама бійця, яка вірить у Всемогутнього Бога! Тому я відмовляюся вірити у те, що чую і бачу, а стійко віритиму в допомогу від Всемогутнього Бога.

Я віритиму всупереч усьому. І заявляю у духовний і фізичний світ, що вірю в те, що Бог має вихід для хлопців. Бог врятував Данила з рову з левами, він вийшов живим і неушкодженим. Вивів Седраха, Амісаха та Авденаго з вогняної печі. Бог завжди має вихід, коли є боротьба за правду і віра в Нього.

Вони були у меншості, але були врятовані, бо відстоювали істину. І вас сьогодні менше, ніж супротивника, але на вашому боці Бог! І нехай на вас озброєні всі сили зла, брехні в особі російського світу, вони не зможуть вас здолати. Ми постимо і не торкнемося їжі, поки не дізнаємося, що ти і хлопці в безпеці, ми страждатимемо разом з вами. Дякуємо за мирне небо. Ми розраховуємо подякувати вам особисто під час зустрічі.

Мама, яка вірить і чекає!"

Вона, які інші родичі тих, хто залишається в окупованому зруйнованому місті, опублікувала таке звернення до всіх, кому не байдуже до долі цих людей:

"Ми – родичі воїнів, що зараз тримають оборону на останньому рубежі зруйнованого Маріуполя, заводі "Азовсталь". Декілька нескінченних тижнів у повному оточені і нелюдських умовах під постійними обст­рілами знаходяться тисячі заручників – військових та цивільн­их, серед яких бага­то поранених. Без їж­і, питної води та лі­ків вони зможуть пр­отриматися ще буква­льно кілька днів.

Ми просимо всіх ліде­рів думок, поважних та відомих людей, закликати світ до про­ведення процедури ЕКСТРАКЦІЇ – можливос­ті виводу всіх заруч­ників з території Аз­овсталі по аналогії з Дюнкерською еваку­ацією під час Другої світової війни.

Просимо звертатися до світу з поси­лом " Потрібна терміно­ва екстракція цивіл­ьних та військових з Азовсталі" або репостнути це повідомлення та поши­рити його з хештегом #extractionAzovstal #letmypeoplego через усі можливі канали".

"МІЙ ЧОЛОВІК ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОСИВ МЕНЕ ПРО ДОПОМОГУ"

Олеся чекає додому чоловіка: "Вибачте, але я не вірю нікому і не вірю ні в кого, окрім свого чоловіка.

22 лютого він звільнився з роботи. 23-го - зібрав речі і поїхав у Маріуполь. Він сам обрав, куди їхати, які землі боронити і з ким стояти пліч-о-пліч. Він зробив свій вибір ще до того, як отримав дзвінок з військкомату.

Він їхав потягом вночі, коли почався наступ, він йшов пішки в Марік з іншими військовими, коли потяг не поїхав далі, коли всі автівки їхали з міста і ніхто не захотів підвезти їх до військової частини.

За всі ці дні в нього була можливість покинути місто - він зробив свій вибір і залишився.

За всі роки війни він не отримав жодного поранення, і в цій війні він теж цілий. Бо така в нього доля. Жити, боротися і бути прикладом мужності. Самому свою долю обирати.

Я не буду просити допомоги в лідерів країн, бо вони для мене не лідери. Я не буду підписувати петиції, які ніхто не читає. (Небо вже закрили нам?) Кого б не благали, кому б не писали - всім або байдуже, або вони нічого не вирішують. Ми благали врятувати ціле місто і ніхто цього не зробив, а тепер ви думаєте, що заради одного заводу всі перевернуть цю планету?

МІЙ ЧОЛОВІК ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОСИВ МЕНЕ ПРО ДОПОМОГУ, ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОСИВ ПРО ДЕБЛОКАДУ, А ЛИШЕ СМІЯВСЯ, КОЛИ Я КАЗАЛА, ЩО СКОРО ЇХ ВРЯТУЮТЬ. ЗНАВ ПРАВДУ І ЗАЛИШАВСЯ З ТИМИ, КОГО НЕ КИНЕ. МІГ ВРЯТУВАТИСЯ, АЛЕ ВКОТРЕ ЗРОБИВ ВИБІР: МІЖ МНОЮ І БРАТЕРСТВОМ.

Я ВІРЮ ТІЛЬКИ В НЬОГО.

ВІН І ЗАРАЗ ВИРІШУЄ СВОЮ ДОЛЮ".

 Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ