Руслан Андрійко: "На Харківщині орки діють обережніше, ніж у Києві: заїхав танк на пагорб, вистрелив і сховався. Намагаються менше ризикувати"

Автор: Ольга Москалюк

Харківщина досі залишається однією із найгарячіших ділянок фронту. Тут тривають запеклі бої. Але днями почали з’являтися оптимістичні меседжі. Наприклад, аналітики американського Інституту дослідження війни заявили, що Україна фактично виграла битву за Харків. А наш Генштаб повідомив, що окупанти відводять війська від міста, хоч і намагаються утримати зайняті позиції в області. Як ми бачимо з новин, подекуди наші військові наступають.

- Я можу підтвердити, що, дійсно, на півночі Харківської області наші війська відтісняють ворога. Він відступає. Збройні Сили України наступають, - розказує мені в суботу Руслан Андрійко з "Легіону Свободи", який тут воює. - Що стосується Ізюмського напрямку, сьогодні з’явилася інформація від голови Харківської ОДА, що українські війська пішли у контрнаступ. Ми на даний момент цього не спостерігаємо безпосередньо на своїх позиціях, тому що їх постійно обстрілюють, зокрема із заборонених Женевською Конвенцією касетних снарядів, а також фосфорними бомбами. Задіяна і важка артилерія. У нас вже була позитивна динаміка: ми лише завдавали відчутних ударів ворогу, якій зазнавав втрат, а ми тривалий час – ні. Але сьогодні у нас, на жаль, двоє поранених, які везли зброю та потрапили під обстріл "Градів". Їх доправили до лікарні.

"ОКУПАНТИ МОБІЛІЗУЮТЬ РЕЗЕРВИ, В ЯКИХ ЗДЕБІЛЬШОГО НЕДОСВІДЧЕНІ БІЙЦІ МОЛОДОГО ВІКУ, ЯКІСЬ БОМЖІ З "ЛНР" І "ДНР" – ТОБТО ВСЕ, ЩО Є"

- Як ведуться бої?

- На місцях бої тривають здебільшого з дистанцій. Застосовуються артилерія, авіація та важка техніка, зокрема танки. Але масового відступу (ворога. – О.М.) немає. Я думаю, це пов’язано із тим, що в Ізюмі сконцентровано чимало їхніх сил. Тут їхній плацдарм для відрізання Донбасу, щоб показати хоч якусь перемогу своєму населенню. Для цього їм надзвичайно важливо просунутися та захопити місто Барвінкове.

Відтоді, як ми стали на позиціях, на жоден метр не здали назад. У нас є така приказка: "Ми відступаємо тільки вперед!" Наш підрозділ знищив понад 20 танків та велику кількість живої сили противника, а деякі окупанти були взяті у полон.

- Про це ще поговоримо. Поясніть, будь ласка, які бачите подальші наміри супротивника? Судячи з їхнього пересування в області, вони хочуть оточити ЗСУ на Донбасі та кинути туди основні сили?

- Ми кажемо, що війна - це 90 відсотків забезпечувати та копати, і лише 10 – стріляти. Для того, щоб вести наступальні дії на Донбас, їм потрібен оцей плацдарм. Тому що це постачання, залізниця, логістика – від харчування до важкої техніки. Тобто усе, чого потребує армія окупанта для наступу. Відповідно, на цьому напрямку ситуація більш напружена, аніж на півночі Харківщини, яка не несе стратегічної цінності для окупанта. Без Ізюмсько-Барвінківської дільниці вони не зможуть просунутися на Донбасі та оточити його.

- Виходить, вони зрештою більше зосередилися на Донбасі, аніж на всій країні?

- Надходять такі повідомлення, що окупанти перекидають війська з півночі Харківщини, мобілізують резерви, в яких здебільшого недосвідчені бійці молодого віку, якісь бомжі з "ЛНР" і "ДНР" – тобто все, що є. Напевно, вони намагатимуться концентрувати свої зусилля на тому, щоб вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей.

- До речі, Генштаб кілька днів тому також надавав оперативну інформацію, що під Харків окупанти звозять чергових мобілізованих з "ЛНР" та "ДНР". То своїх шкода, а цих – ні?

- Я думаю, їм нікого не шкода. Так, як вони себе поводять на полі боя, як кидають своїх людей, як це, наприклад, було під Києвом, коли колони йшли без прикриття, а їх просто розбивали наша авіація та "Байрактари". Керуються совковим принципом: "Бабы нарожают". Для російського керівництва (Путіна та його оточення) цінність життя їхнього солдата не вартує нічого. Вони навіть не забирають тіла своїх вбитих, кидають в бій людей без амуніції та без прикриття з повітря. Скільки б вони не направляли тих резервів, в яких лишилася одна алкашня та ці необстріляні курсанти, завдання ЗСУ - поступово це все перемолоти із найменшими нашими втратами та знищити росію як державу. Тому що поки вона існуватиме, в Україні завжди будуть проблеми. Ситуація така: або ми зараз їх вирішимо, навіть маючи втрати, або відтягнемо на майбутнє для наших дітей та онуків. Адже весь російський народ ненавидить українців та бажає повного знищення нашої країни.

- Що розказують вам окупанти, яких ви берете в полон?

- Ті, яких брав у полон наш підрозділ "Легіон Свободи", не розказували: "я не знал". Вони йшли на співпрацю, надавали потрібну інформацію про розташування їхніх позицій, кількість техніки та особового складу. Це найважливіше, що потрібно брати з полонених.

- Як же улюблена казочка: "Мы думали, что на учениях"?!

- Це була заготовлена легенда. А нас цікавить конкретна інформація по нашій лінії фронту, яку ми отримуємо зокрема від полонених.

- А чи були полонені з "ЛДНР"?

- У нас ні, але ж лінія фронту чимала. До нас потрапляли, в основному, з мордору. Був, наприклад, один бурят з Улан-Уде.

"ПУТІН НАПАВ НА УКРАЇНУ, РОЗРАХОВУЮЧИ НА МИТТЄВОВУ ПЕРЕМОГУ, ЛІТУРГІЮ В ЛАВРІ З МОСКОВСЬКИМИ ПОПАМИ ТА СТВОРЕННЯ МАРІОНЕТКОВОГО УРЯДУ"

- Ви згадали про те, що окупанти використовують заборонену Женевською конвенцією зброю, зокрема касетні боєприпаси та фосфор. Про що це свідчить?

- По-перше, про безсилля та невміння воювати. Жодного міста, окрім Херсона (де була дуже велика мережа їхніх агентів), вони не взяли, перед тим повністю не зруйнувавши його. Вони не можуть здобути чесну перемогу на полі бою, тільки знищують міста, як це зараз відбувається в Рубіжному. Фактично воно стерте з землі важкою артилерією, авіацією, "точками У". Тільки тоді вони заходять і заявляють про взяття міста. Хоча те ж Рубіжне повністю не взяли. Це я знаю, тому що спілкуюся з нашими побратимами з "Легіону Свободи", які там воюють.

По-друге, застосування зброї, забороненої Женевською конвенцією, свідчить про їхнє варварство у поганому сенсі цього слова. росія – це країна, для якої немає нічого святого, яка не виконує жодних зобов’язань перед світовою спільнотою.

По-третє, це свідчення того, що звір загнаний в куток. Путін напав на Україну, розраховуючи на бліцкриг, на якусь миттєву перемогу, літургію в Лаврі з московськими попами та створення тут свого маріонеткового уряду за кілька тижнів. Але війна затягнулася і ще довго триватиме. Вона вдарила по кожному кацапу. Ми ж знаємо новини про ці хлопки у Бєлгороді, Ростові та інших містах. Бачимо економічні та політичні наслідки для росії. Тому я і кажу, що Путін загнаний в куток і не може відступити та здати назад. Готовий іти на будь-що, щоб захопити Україну та знищити, як державу. А ми готові на будь-які жертви для того, щоб її захистити. Це наша земля. І ми за неї боротимемося до останнього нашого солдата.

- Справді, знищують міста, обираючи ціллю звичайних громадян. Гатять по житлових будинках, по лікарнях. Пам’ятаємо, як запустили ракету по вокзалу Краматорська, з якого відбувалася евакуація мирних жителів. У вас на Харківщині в ніч на 13 травня росіяни завдали ракетного  удару по Дергачівському будинку культури, де зберігалася та роздавалася гуманітарна допомога для людей. Зрозуміло, що це зроблено умисно, щоб знищити запаси…

- Ворог без розбору б’є туди, де є скупчення людей – чи то по військових, чи по мирних жителях. Окупанти за допомогою спеціальних приладів відслідковують ввімкнені мобільні телефони, де найбільша концентрація людей. У нас був випадок у Барвінковому, де цивільні чекали на евакуацію. Біля пам’ятника стояли три автобуси, які мали їх вивезти. Коли поїхали, на те місце, де вони були, з точністю до метра вдарили "Точкою У". У нас навіть залишились від неї уламки. Внаслідок цього удару загинуло двоє цивільних, а багатьох було поранено.

- А ви спілкуєтеся з місцевими?

- Так. Наприклад, у місті Барвінкове залишилося близько 20-30 відсотків цивільних. Здебільшого це люди похилого віку, інваліди, яким немає куди і за що їхати. Завдання українського військового – не тільки захищати мирних жителів, але й піклуватися про них. Нам багато продуктів харчування привозять волонтери. Завдяки їм ми можемо поділися. У місцевих є проблеми із ліками та їжею. Тому мало не щодня наші бійці їздять до них та забезпечують необхідним. Люди за це дуже вдячні.

Крім того, тут залишилися звичайні роботяги, які нам допомагають. Під час бойових дій часто ламається техніка, уламки знищують колеса на машинах. Ми відвозимо наші автівки на ремонт до місцевого СТО. Та й облаштування побуту потребує великої роботи. Є багато людей, які підтримують, чим можуть, щоб полегшити перебування наших військових. Розкажу вам про тьотю Таню, яка готує для наших бійців. У неї п’ятеро дітей. Один син – професійний військовий, який сьогодні в Маріуполі. Більше двох тижнів з ним немає зв’язку. І вона навіть не знає, чи він живий. Каже: "Я не думаю про погане. От прийду, приготую їжу і так відволікаюся. Таким чином на своєму місці наближаю перемогу нашої армії".

- Але на Харківщині, як відомо, вистачало тих, у кого були проросійські погляди. Як з цим зараз?

- Однією з ключових проблем цієї війни є те, що люди з проросійськими настроями зараз здебільшого знаходяться у Європі. Ті, хто на виборах голосував за ватні партії, як-от ОПЗЖ, які при владі тут, де ми сьогодні знаходимося. Так от такі виборці сьогодні у тій же Польщі шукають російськомовні школи. А найкращі патріотичні українці воюють, віддають своє життя за країну та помирають у підвалах "Азовсталі". У той час, коли ті, хто привів до влади у східних регіонах колаборантів, як я сказав, повиїжджали. Але проблема в тому, що після закінчення війни ці люди повернуться в Україну та підуть на вибори. І є велика ймовірність, що знову обиратимуть тих самих. Наприклад, після революції до влади прийшли інші політики, аніж ті, хто в ній був активно задіяний. Так само може бути і після війни. Цю проблему теж треба вирішити. От у нашому підрозділі зараз воює депутат латвійського Сейму Юріс Юрашс. Я вам скажу, що нам на законодавчому рівні потрібно закріпити ті ж вимоги, які є у Латвії: паспорт може отримати людина, яка склала іспит на знання державної мови, історії країни та Конституції. І тільки така може балотуватися на посади, йти на державну службу та мати можливість голосувати. Поки триває війна, Верховна Рада могла б прийняти таке рішення.

"ОРКИ НЕ ВИКОНУЮТЬ НАКАЗИ КОМАНДИРІВ ПОПРИ ПОГРОЗИ"

- Перед Харківщиною ви були серед тих, хто обороняв Київ. Які у вас залишилися спогади? Розкажіть про цей період.

- Насправді, є хороші спогади і про той, і про нинішній період. Хоча у війні мало хорошого і багато трагічних моментів. Ти бачиш смерті. Це дуже сумно. Але з іншого боку, існує оце військове братерство, коли люди з різних областей та країн разом ідуть до перемоги. До речі, за нас воює навіть один угорець, якому не можна повертатися додому, тому що отримає за це кримінальну справу. Але такі люди все кинули й приїхали воювати. Розказували, яку мають мотивацію. Процитую одного з бійців: "Я дивився у Фейсбуці повідомлення про те, як в Україні росіяни ґвалтують жінок, убивають дітей та мирне населення. Я б не зміг далі нормально жити, знаючи, що я – повноцінний чоловік, який вміє тримати в руках зброю та стріляти, нічого не зробив в цій ситуації!" Так от завдяки цьому військовому братерству на війна набагато легше. Тут взагалі все просто: є побратим, а там – ворог. Ти повинен повністю довіряти тому, хто воює поруч з тобою, тому що він прикриває твою спину та б’ється пліч-о-пліч. Це така цінність, заради якої можна ризикнути своїм життям.

Що стосується Києва і початку… Це, справді, було хаотично. Я пам’ятаю, як тільки пролунали вибухи, вивіз своїх близьких у безпечне місце. Тому що будь-який солдат не зможе нормально воювати, коли знатиме, що його сім’я у небезпеці. Потім була тероборона. Це також були цікаві часи, коли в одному окопі сиділи народний артист, сантехнік, офісний працівник, програміст та професійні військові, які не розуміли, що з цим робити (посміхається. – О.М.). Але все було дуже добре організовано. Спочатку ми перебували в районі Оболоні, де була небезпека наступу. Пізніше я долучився до лав "Карпатської Січі". Наші позиції були на Ірпінському та Броварському напрямках. Зустрічали захід сонця в окопах під обстрілами. Такі незабутні моменти… Після того, як вся ця орда відступила від Києва, за кілька днів ми зрозуміли: у столиці немає вже сенсу перебувати, адже тут не ведуться бойові дії. Тому було прийнято рішення про передислокацію на Ізюмський напрямок як один із найбільш небезпечних. Наш "Легіон Свободи" долучився до Збройних Сил України і зараз разом із 93-ю бригадою протистоїмо ворогу. Початок нашого перебування тут був надзвичайно складним – ми мали величезні втрати. Був день, коли ми ховали шістьох наших побратимів. Але все одно займали дуже складні позиції, втрималися на них та на жоден метр не здвинулися назад. Пізніше спільно із бійцями з "Правого Сектора" нами було ліквідовано два командно-спостережні пункти ворога, з яких вони нас бачили. Потім в один день знищили п’ять танків із високоточної зброї. Далі ми почали окопуватися, укріплюватися, працювати по їхній бронетехніці. Я впевнений, що ми вже помстилися цим оркам десятками, якщо не сотнями, за кожного нашого побратима.

- А де важче? Зараз тут чи тоді на Київському напрямку?

- Я переконаний, що тут, адже маємо абсолютно інший рівень, ніж у Києві. Це - голий степ. Вогневі відстані – до 50 кілометрів. Це війна артилерії, танків, балістичних ракет і авіації. Вона відбувається із застосуванням дороговартісної техніки та оптики. Роль піхоти поступається технічному оснащенню. От над нами, наприклад, постійно літають дрони "Орлани". В цьому контексті дуже важливо, щоб зброя з ленд-лізу якнайшвидше потрапила на наші позиції, щоб ми мали змогу не лише оборонятися та відбивати атаки ворога, але й наступати.

На нашому напрямку тактика порівняно з київською дещо змінилася. Тому що в столиці вони, розраховуючи на миттєвий бліцкриг, валили колонами, які ми розбивали, вони мали величезні втрати й зрештою відступили. Тут орки діють обережніше: заїхав танк на пагорб, вистрелив і сховався. Намагаються менше ризикувати. У них пригнічений морально-психологічний стан. Вони не виконують наказів своїх командирів попри погрози звільненням, в’язницею та всім іншим. Були кілька критичних моментів, коли мали йти в атаку, командири віддавали наказ, але в останній момент солдати відмовлялися його виконувати, і уся танкова колона просто зупинялася без жодного пострілу наших військ. Загалом скажу так: ця війна більш жорстока саме завдяки залученню більш важкої та точної техніки у військових діях.

- Як ви думаєте, чи був уже переломний момент у цій війні? Наприклад, керівник ГУР МОУ Кирило Буданов вважає, що він настане лише у серпні.

- Я думаю, переломним моментом був відступ від Києва. Тому що ця війна розраховувалася московитами як швидкий бліцкриг. Усякі "медведчуки" надавали інформацію, що росіян тут чекатимуть із хлібом-сіллю, що треба просто заїхати і все! У них були обєктивні дані, наприклад, з Криму, куди вони зайшли, фактично анексувавши, майже без жодного пострілу. Вважали, що так само захоплять й усю Україну. В результаті весь цей план посипався. Почали включати план б, в, г, д. Далі нашій армії потрібно лише "обростати м’язами" у вигляді важкого озброєння від західних союзників, розбивати ворога, рухатися вперед та звільняти нашу територію, включно з Донецькою, Луганською областями та Кримом.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"