"Росіяни чинять, як маніяки. Не варто шукати логіки в їхніх діях", - Володимир Тимошко

Автор: Тетяна Бодня

До 24 лютого Володимир Тимошко працював у Державному бюро розслідувань і керував управлінням із розслідування злочинів, скоєних правоохоронцями. А в перший же день повномасштабного вторгнення рф в Україну написав рапорт і поїхав боронити Харківщину, очоливши обласне управління поліції.

 У березні Указом Президента України він нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Про те, чому росіянам не вдалося захопити Харків, хоч вже з перших днів війни за місто точилися бої, яка ситуація з безпекою в області зараз, як в умовах воєнного стану працює поліція і чому правоохоронцям доводиться проходити поліграф, він розповів в інтерв’ю "Цензор.НЕТ".

"ЦЕ МАБУТЬ, ПЕРША ВІЙНА, В ЯКІЙ САМ ФАКТ УБИВСТВА Є МОТИВОМ"

– На початку березня росіяни завдали ракетного удару по будівлі Головного управління поліції в Харківській області. Ви цієї миті теж були у будівлі?

– Так, я в цей час перебував у приміщенні ГУ НП в своєму службовому кабінеті. Це було 2 березня – другий мій день народження. І не тільки мій. Ще день народження голови ОДА, який у цей час також перебував зі мною в кабінеті, й мого заступника. О восьмій ранку ми розпочали нараду, обговорювали дії, які на той час були необхідними, бо через війну рішень доводиться приймати багато й вони мають бути своєчасними. А о 8.30 прилетіла перша керована ракета. Вона вцілила десь сантиметрів за тридцять – пройшла нижче, ніж було задано. Тому зачепила будівлю одного з факультетів університету ім. Каразіна, розташовану навпроти приміщення ГУ НП.

– Але вона була не останньою?

– Після вибуху в моєму кабінеті повилітали шибки. Нас вибуховою хвилею розкидало по кабінету. Швидко зрозумів, що буде "приліт" другої ракети, тому що напередодні, 1 березня, якщо пам’ятаєте, одна ракета спочатку поцілила поряд із Харківською обласною державною адміністрацією, а друга – вже в саму будівлю.

Так само було й у нас. Ми максимально швидко спустилися в підвал, і цієї миті друга ракета влучила вже в нашу будівлю. Нас усіх в підвалі завалило.

Дякую працівникам обласного управління ДСНС і поліцейським, які розбирали завали. Десь хвилин за 30-40 ми вибралися. На жаль, не всі. Кілька працівників поліції й інших служб – не можу казати яких – загинуло.

Загалом у приміщенні ГУ НП з першого дня війни, за моїм наказом, вище 2 поверху працівників не було, бо ми таки очікували, що може бути здійснено такий удар.

– Чому?

– Бо з першого дня війни поліція зайняла активну позицію. Ми намагалися всіляко допомагати мешканцям міста Харкова й області, виконували поліцейські функції в повному обсязі. І з роботи поліцейські з 24 лютого не виходили.

– А ви вже знаєте, хто був коригувальником і "навів" на ГУ НП?

– Точної інформації на цей час немає. Однак ми працюємо над цим питанням і дотепер. Переконаний, що свого часу отримаємо точну інформацію.

– Щойно стало відомо про ракетний удар, я написала вам повідомлення й спитала, чи всі живі. Через деякий час ви відповіли. Серед іншого була й обіцянка, що Харків не здасте. Наразі слова дотримано. А як ви вважаєте, ворог після першої невдалої спроби відмовився від наміру захопити Харків?

– Війська орків все ж таки досі перебувають на відносно невеликій відстані від Харкова. Тому остаточно від намагання завоювати Харків вони не відмовилися. Якби було інакше, то, мабуть, війська було б відведено так, як це було в Сумській, Київській і Чернігівській областях.

Нині в сільській місцевості Харківщини тривають активні бойові дії. Треба зняти капелюха перед нашими Збройними силами, силами територіальної оборони, Національної гвардії, Національної поліції, які останнім часом відтісняють ворога від міста вглиб області ближче до кордону з рф. На окремих напрямках майже вийшли на державний кордон.

– За даними британських спецслужб, оприлюдненими в ЗМІ, виведені з Харківської області російські війська після посилення, ймовірно, буде розгорнуто на східному березі річки Сіверський Донець, при цьому буде сформовано блокуючі сили для захисту західного флангу зосередження основних сил росії й основних шляхів забезпечення операцій в районі Ізюма.

– На теперішній час найбільша напруга якраз на Ізюмському напрямку, тому що рф перекидає свої війська через державний кордон України саме через Куп’янськ, Вовчанськ, а потім вони слідують через Шевченкове на місто Ізюм. А звідти намагаються розвити наступ у бік Слов’янська. Однак їм це не вдається, вони мають значні втрати як живої сили, так і техніки.

Поліція перебуває й працює в усіх містах Харківщини, де немає російських окупантів. Тобто несемо службу і в тих населених пунктах, які розташовано поблизу Ізюма, Балаклеї, Борової. Наприклад, попри щоденні обстріли Барвінкового, поліція там працює.

– Була інформація про те, що окупанти обстріляли запалювальними снарядами звільнене ЗСУ село Циркуни. Воно сильно постраждало?

– На жаль, після звільнення росіяни щодня обстрілюють село. Є поранені й загиблі серед місцевих мешканців. Орки дотепер, як і першого дня, б’ють по мирному населенню, намагаючись його фізично знищити і посіяти серед людей паніку. Іншого мотиву я не бачу. Бо б’ють артилерією, реактивними системами навіть в ті місця, де немає наших військових. Б’ють саме туди, де перебуває мирне населення.

Сподіваємося, що наші війська їх відсунуть ближче до кордону, і вони менше стрілятимуть по цьому селу.

– Як ви думаєте, навіщо їм ця паніка серед місцевого населення?

– А навіщо вони дітей у Бучі й Ірпені вбивали? Навіщо знищують місцеве населення в Ізюмі, там, де й міста не залишилося відсотків на дев’яносто? Ще ж Ізюм відкриється – і світ побачить, що там було. Навіщо вони в Старому Салтові не так давно розстріляли евакуаційну колону, де загинула зокрема й 13-річна дитина?

Не шукайте логіки чи мотивації в поведінці російських військових. Тому що логіка і мотивація притаманні розумній людині, яка звикла думати, обмірковувати свої дії. Намагаючись щось зробити, така людина продумує свої дії. У діях росіян ні логіки, ні мотивів немає. Це, мабуть, перша війна, в якій сам факт убивства є мотивом. Не захоплення території чи якихось приміщень, родовищ корисних копалин. Ні, саме знищення населення – це й є безпосереднім мотивом і обстрілів зокрема! Не шукайте інших мотивів, їх немає.

– А якщо порівняти з тим, що було на Донбасі, там же не було таких масових убивств. Чому вони це роблять зараз?

– Таню, ви – розумна людина, яка живе в європейській країні, намагаєтесь знайти логіку в поведінці. Ви підходите до оцінки цих подій з позиції людини, яка звикла, що будь-яка дія повинна мати логіку. Та ще раз повторюся: у поведінці росіян жодної логіки немає. От скажіть мені, наприклад, навіщо було знищувати Маріуполь, якщо вони хотіли його захопити? Якщо б вони хотіли жити на цій території, то, певно, його б не знищували.

– Натомість і зараз продовжують знищувати.

– Тому я й кажу: не варто шукати логіки в їхніх діях. росія – це держава, це народ, які лише вбивають і вміють вбивати безмотивно. Це просто вбивства заради знищення людей, нічого іншого немає.

– Заради цього вони намагалися знищити й Харків? Чи це помста місту, яке не зустрічало квітами?

– Відповім вам з позиції поліції. Якщо стається вбивство, поліція розкриває його і знаходить вбивцю як саме? Поліція спочатку з’ясовує мотив. Він може бути різним. Наприклад, корисливий мотив, коли хтось хотів заволодіти грошима вбитої людини. Чи, скажімо, побутовий мотив, якась сварка. Але ж у нас були й інші факти. Наприклад, Чикатило. Який мотив у маніяків? Тільки сексуальний чи це теж були безмотивні вбивства? От я вам і кажу, що росіяни чинять, як маніяки.

– Але ж вони, на відміну від тих самих маніяків, отримують на це команди.

– Лише командами вбивства виправдовувати не можна. Команду можна віддати, і її беззаперечно виконає лише людина, яка не думає, яка позбавлена логіки у своїх діях. Якщо команду віддають якійсь кількості людей, які все ж таки намагаються розумно мислити, то, мабуть, злочинні накази не виконувались би. Людина, почувши такий наказ, сказала б: "Ні, я цього робити не буду". Але ж вони ці накази виконують. Тобто є не тільки накази, але ще й бажання виконавців це робити. Тому не треба звинувачувати в різанині лише путіна. Вбивають іванови, петрови і сидорови. Які роблять це залюбки. Це така позиція народу, а не одного конкретно путіна.

– Іноді в соцмережах трапляється відео з опитуванням росіян на вулицях різних міст. Журналісти цікавляться їхнім ставленням до війни в Україні. І ви маєте рацію, коли кажете, що путіна вони підтримують. Ви бачили такі сюжети? Що про них думаєте?

– У мене, на щастя, немає часу таке дивитися. Я дивлюся сюжети про те, що кажуть наші громадяни, й спілкуюся з ними особисто. І можу вас запевнити, що в Харкові якщо не 100, то 99% населення просто ненавидять росіян. росіян, а не лише путіна. Спитайте будь-якого мешканця Харкова, хто їх бомбардує. Це люди, які ще три місяці тому вважалися якщо не більш-менш дружнім народом, то хоча б таким, який не завдаватиме такого болю.

– Тобто у харків’ян немає ілюзій на кшталт "братнього народу"?

– Жодних братніх народів у нас немає з 2014 року. Не треба забувати, що війна розпочалася не 24 лютого цього року, а ще в 2014-ому. Цього року вона стала масштабнішою і дійшла до багатьох регіонів. Про які братні народи можна казати? Братній народ нападе? Він убиватиме?

"МИ ПЕРЕВІРЯЄМО ВСІХ ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ВИХОДЯТЬ ІЗ ОКУПОВАНОЇЇ ТЕРИТОРІЇ. ВСІ ВОНИ ОБОВ'ЯЗКОВО ПРОХОДЯТЬ ПОЛІГРАФ"

– Під час служби на Донбасі 2014 року майже одразу після звільнення Слов’янська ви ж очолювали групу слідчих у кримінальному провадженні, яке розслідувалося за фактом діяльності незаконних збройних формувань.

– Так, тому як ніхто знаю, що відбувалося на Донбасі. І чітко розумію, що все це продовження.

Я почав працювати на Донбасі з 16 липня, це були міста Слов’янськ і Краматорськ. І очолював групу слідчих, яка займалася відпрацюванням осіб, які допомагали незаконним збройним формуванням вчиняти те, що вони вчиняли. Ми затримували їх, займалися обмінами також. Це була моя робота.

– Це були росіяни чи місцеві?

– Й росіяни, і місцеві. За десять місяців роботи слідчої групи в рамках кримінального провадження, яке ми розслідували, було затримано і потім арештовано за рішенням суду понад 300 чоловік. Першим тоді, до речі, затримали громадянина рф з позивним Воркута. Це було в ніч на 24 липня 2014 року.

– Справа дійшла до суду?

– Так, його було засуджено за ст. 260 Кримінального кодексу України (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань). Згодом, наскільки я знаю, пішов на обмін.

– Тоді ж були подано в розшук Гіркіна, Безлера, Моторолу й інших бойовиків.

– Тоді було подано в розшук близько 2 тисяч осіб.

– Кажуть, що у бойовиків були так звані "розстрільні списки". Ви теж були в цих списках?

– Не знаю. Знаю тільки, що коли росіяни заходять зараз у наші міста й села, вони мають списки учасників АТО, працівників поліції, СБУ, прокуратури. Після захоплення територій вони передовсім ідуть за домашніми адресами цих людей.

– Гіркін зараз активно записує відео, де критикує, як ведеться війна в Україні. Теж таке не дивитеся?

– Я полковник поліції, в дискусії з терористами не вступаю. Тому відео з ним не дивлюся, вони мені не цікаві. Бо він такий же злочинець, як і ті злочинці, які зараз орудують на нашій з вами землі.

– Ще кілька місяців тому ви обіймали посаду керівника управління ДБР, яке розслідувало злочини, вчинені правоохоронцями. І могли б зараз перебувати у безпечнішому місті, ніж Харків. Натомість у перший день війни очолили поліцію Харківської області. Як сталося, що прийняли саме таке рішення?

– 23 лютого була неперевірена інформація, що, можливо, буде здійснено напад. Я поговорив із дружиною, яка була в Харкові, попросив приготувати про всяк випадок документи й речі, щоб можна було швидко піти в безпечне місце. Сам прокинувся 24 лютого о 4-й ранку, бо завів на цей час будильник. О 4.15 ранку мене набрала дружина. Чесно кажучи, не хотілося брати слухавку, бо вже по дзвінку знав, чому вона телефонує. Вона сказала: "Нас бомбардують". Я швидко склав речі, о 5-й ранку вже був у приміщенні центрального апарату Державного бюро розслідувань. Приблизно о 6.00 мене набрали міністр внутрішніх справ і голова Національної поліції, сказали, що я потрібен в Харкові, й о 8-й я вже був у МВС.

– І того ж дня поїхали в Харків?

– Так, ледь прорвався, майже дві години простояв у заторі на виїзді з Києва. О 13.30 я вже зайшов у службовий кабінет у ГУ НП. Я знав і куди, й чого я їду, це було моїм свідомим рішенням. Я їхав у Харків з однією метою – щоб втримати місто. На ту мить російські війська вже були на Окружній, там ішли бої. Я думаю, що моя робота – це частка того, що місто вільне дотепер.

– Яка зараз ситуація в Харкові з безпекою?

– Після того, як орків трохи відсунули від Харкова, стало менше артобстрілів саме міста. Однак поліція працює ж не тільки в місті. А й по всій Харківській області. У нас дуже багато обстрілів є в Золочеві, Дергачах, Старому Салтові, Барвінковому, Чугуєві.

У Харкові останні три-чотири дні більш-менш спокійно. Стали повертатися люди. Хоча я поки що не рекомендую поспішати. Треба дочекатися більш стабільної обстановки.

– Дивлюся вашу сторінку у "Фейсбуці". Бачу, що поліція, окрім розслідування злочинів, виконує дещо невластиві їй функції: розвозить людям їжу, ліки, допомагає дітям з мамами, які вже майже живуть у метрополітені.

– Ми виконуємо всі функції, які можемо виконати, щоб полегшити людям життя. Поліцейські з перших днів війни розвозили людям гуманітарну допомогу, зокрема в ті райони міста, які постійно перебували під обстрілами, тому що волонтери туди не могли дістатися. Ми евакуювали громадян зі спальних районів міста, коли там були обстріли. А також намагаємося підтримувати людей, які ховаються в метрополітені. Навіть дітям танцювальний гурток організували, запросивши тренера, і секцію з карате (посміхається, – авт.). Бо це наші люди, й ми повинні їм допомагати, наскільки це в наших силах.

– А ці люди постійно перебувають у метрополітені, тому що їхні будинки зруйновано?

– Частково так. Багато людей залишилися без власного житла, багато не змогли виїхати в інші міста. Та й обстріли не так давно припинилися, кілька місяців вони були постійними. Тому в метрополітені було безпечніше.

– Затримуєте ДРГ?

– У перші дні ліквідували чимало. Зараз їх немає, але ми напоготові.

– Ви сказали, що росіяни ходили по домівках правоохоронців. Були серед співробітників поліції ті, хто не встиг виїхати?

– Так, є такі люди.

– А серед них є зрадники?

– На щастя, таких небагато, та є ті, хто почав співпрацювати з ворогом. З першого дня було організовано роботу з контролю за кожним працівником, який залишився на тимчасово окупованій території. Тобто ми розуміємо, що робить кожен працівник, зрадив він присягу чи ні. Для цього у нас досить гарно працює управління внутрішньої безпеки.

Окрім того, ми перевіряємо всіх працівників, які виходять із окупованої території. Силами внутрішньої безпеки, інспекції по особовому складу. Всі вони обов’язково проходять поліграф.

– Є поліцейські, які загинули чи яких взяли в полон?

– Такі факти у нас були. Тому що не всі, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, зрадники. Вони вірні присязі, просто не змогли в силу об’єктивних причин виїхати вчасно.

Зрадників дуже-дуже мало на Харківщині загалом. Росіяни сподівалися, що їх тут зустрічатимуть квітами і тортами, а їх зустріли кулями.

Саме тому вони не змогли взяти Харків, і саме тому вони зараз відсуваються назад і ми їх б’ємо.

Так виглядає кабінет керівника ГУ НП після влучання російської ракети.

– А за рахунок чого тоді в лютому вдалося втримати місто?

– Завдяки мужності й героїзму ЗСУ і всіх, хто став на захист держави. Не має значення, де ти працюєш, з першого дня кожен вносить свою частку в спільну справу, наближаючи перемогу.

– Як думаєте, ми переможемо в цій війні?

– Я переконаний, що ми вже перемогли. Залишилося тільки дізнатися дату, коли будемо святкувати день перемоги. А він обов’язково буде.

 Тетяна Бодня, Цензор. НЕТ