Піхотинець Юрій Новицький: "Якщо ми втримаємо темп, який взяли, то бахмутська траса залишиться нашою"

Автор: Віолетта Кіртока

Житель Київщини, чий будинок у Стоянці постраждав під час воєнних дій тут у березні, рік відвоював на Донеччині у 2015-2016 роках, а зараз боронить дорогу Бахмут-Лисичанськ, яку окупанти намагаються взяти під контроль.

Щодня першою новиною іде обговорення питання, хто контролює трасу, яка іде з Бахмута до Лисичанська. Саме за неї в районі села Білогорівка постійно точаться бої, саме в цьому місці росіянам після захоплення Попасної вдалося підійти якомога ближче. І вони запекло б’ються за цю можливість, використовуючи всі засоби: і авіацію, і великокаліберну артилерію. Про те, що відбувається в тих місцях, я розпитала безпосереднього учасника тих подій. Він розповів і про злощасну для ворога переправу через річку в Білогорівці, яку тричі розбивали українські війська, втопивши десятки танків.

"МИ ПОЛЮВАЛИ ЗА ОДИНОЧНИМИ ОРКАМИ, ЯКІ ХОДИЛИ КУДИСЬ ПО ДОРІЖЦІ З ПАКЕТИКАМИ АТБ"

-24 лютого я прокинувся, мабуть, як всі, – о пів на п’яту ранку, тому що щось бамкнуло. Здалося? Подивився у вікно - над Києвом було видно заграву. О десятій ранку був у військкоматі. Ввечері - вже в Новограді-Волинському, а через три дні мене відправили в Бахмут, де неподалік в ротації був підрозділ, в лавах якого я воював у 2015-2016 роках. В той час я служив у взводі снайперів. І цього разу потрапив до себе. Але тоді ще ворог перебував на відстані двох кілометрів. Та й сама війна зараз – це війна артилерій.

Перший час я був у Новолуганському, де знаходився мій підрозділ. Ми ставили камери слідкували за пересуваннями ворогів, полювали за одиночними орками, які ходили з пакетиками АТБ кудись по доріжці… Вивчили розклад їхніх змін. Досить ефективно там попрацювали.

Одночасно через Фонд Сергія Притули отримали квадракоптер з прибором нічного бачення, знайшли до нього і систему скидання ВОГів… Купили за рахунок волонтерської організації машину – прохідний джип. І почали працювати як мобільна група саме на бахмутській трасі, де іде заруба, бо кацапи лізуть до Соледара, Сєверодонецька. Нашу групу закріпили при окремому підрозділі в складі однієї з механізованих бригад. Ми - його очі. Працюємо в онлайн-режимі.

Ми контролювали високовольтну просіку – потрібно було навести туди нашу артилерію, коли сунув ворог. Тоді чи не вперше побачив, як це працює. Як в мультику, арта змішує все з землею, ворог відходить. Потім повертається, намагаючись забрати поранених...

Завдяки отриманій апаратурі корегували вогонь артилерії, коли підривали понтони в селі Білогорівка. Перший підрив я пропустив. Ми приїхали, коли ворог робив другу, а потім і третю спробу переправитися.

Через Білогорівку протікає річка. Вона наче не широка, але глибока, її береги заболочені. Танки її перепливають, але без понтонів на берег вилізти не можуть. 8 та 9 травня вони намагалися переправитися. Ми якраз знаходилися на високому правому березі, звідки всі їхні дії було гарно видно. Я дивувався ідіотизму ворога, який раз за разом топив в річці техніку. Чому вони так наполегливо намагалися переправитися саме в тому місці? Думаю, навіть впевнений, що отримали наказ – на 9 травня їм потрібна була вже хоча б якась, хай локальна, перемога. І їх туди кидали без аналізу ситуації. Тому вони і потопили там стільки танків. Це така радянська тема – іти і все. Хоча, думаю, їх сильно демотивовувала купа згорілої техніки, серед якої були і понтонні інженерні машини. Це сильно б’є по психіці, тому вони все слабше штурмували ту річку.

У Білогоровці я вперше потрапив під ракетний удар. Відчуття казкові! А яма утворюється від влучання така, що в неї можна поставили двоповерховий будинок. В результаті було розтрощено вокзал. По коліях валялися німецькі шоколадки – розкидало їх яскраво.

"МОСКАЛІ БІЛЬШЕ ТАКИХ ПОМИЛОК, ЯК НА КИЇВЩИНІ, НЕ РОБЛЯТЬ"

Чому кацапи так активно намагаються перерізати трасу Бахмут-Сєверодонецьк? Аби перекрити доставку боєприпасів у Лисичанськ та Сєверодонецьк, який не здається. Це ж зрозуміло. Але, скоріш за все, у них це не вийде. Від бахмутки ми їх відкинули. Але сюди кинуті всі резерви ворога. Ми чекаємо і сподіваємося, що зараз ситуація зміниться, кацапи перекинуть свої сили на напрямок Херсона та Запоріжжя. І тут стане трохи легше.

Москалі більше таких помилок, як на Київщині, не роблять. Там вони ішли колонами у повній впевненості, що їм здали країну. Шли, як на параді. Тому стільки броні російської там спалили. Після цього вони змінили тактику. Вони ж не ідіоти. Тепер так не працюють. Діють за західними прикладами. Зараз у них спочатку працює артилерія. Військові формування ОРДЛО використовують, як м'ясо. Їх кидають на штурми, вперед. Взагалі – ресурси м’яса у російської армії величезний. Саме тому ми залишили деякі свої позиції – ворога дуже багато. Але найбільші втрати у них не серед жителів Москви та Пітера, а серед дагестанців, бурятів. Вони використовують малі народи, неросійське м’ясо. Москвичу пофіг, скільки дагів загине в Україні. Таким чином, думаю, москалі ще й вирішують свою проблему з малими народами. Я читав, що в республіці Саха активно розвивається національний рух. І там вже звучали висловлювання: скільки ми будемо годувати Москву. От зараз виб’ють цей народ під час спецоперації у нас – і не буде кому протестувати у них. Це дуже мудро. Таким чином вчинити ще й геноцид власних народів. В цьому росіяни – аси! А як людей в армію понабирали? "Тут тобі хоча б якісь гроші світять", - один з головних аргументів. Інколи я дивлюся Гіркіна. Так у нього вже пішли розмови про те, що вистачить сюди кидати народ, що є нюанси…

Наш підрозділ мав залишити позиції, які займав майже рік. Тепер вже їхні недобудована Миронівська ТЕЦ, Світлодарськ. А невеличка залізнична станція неподалік - наша. Село біля неї - їхнє. Воно час від часу переходить із рук в руки. Два-три танки регулярно намагаються прорвати лінію оборони. Ворожа артилерія, треба віддати належне, при цьому стріляє прекрасно, давлячи на психіку. Після неї ідуть невеличкі групи вздовж посадок, які були розміновані роки два-три тому… І постійно працюють над нами їхні дрони та літачки. Тому що їхні підрозділи, кожний, мають свою аеророзвідку. За останні років зо три росіяни ввели такий підрозділ по всій армії. А у нас це заслуга лише добровольців, волонтерів. На жаль.

"ДЖИПИ НА ВІЙНІ СТАЛИ РОЗХІДНИМ МАТЕРІАЛОМ"

Мій батальйон перемістився саме до бахмутської траси. І ми приїхали до нього з нашим коптером. Але його проблема в тому, що ворог зразу ж вираховує місце його злету. Він не захищений від відслідковування. Цивільні дрони всі відстежуються. Тому ми не залишаємося на місці, а, піднявши коптер, їдемо на машині за ним. Вже звикли, що при цьому по нас б’є міномет. Саме тому там дуже багато згорілих машин всіх типів. Не даремно армія їх стільки потребує. Джипи, буси на цій війни стали розхідним матеріалом.

З 2016 року я не був у цих краях. І побачив, як змінилися настрої місцевих жителів. Вони бояться росіян, не хочуть, щоб була росія. Я чув розмови місцевих, які страшенно бояться, що як тільки прийдуть окупанти, вони зразу ж дітей, чоловіків і дідусів кинуть на передову, а із квартир все винесуть. Вони це добре розуміють.

Якщо ми втримаємо такий самий темп, який взяли зараз, то траса залишиться нашою. Так, вона закрита для цивільного населення. Був період, коли і для нас проїзд був небезпечний – ми заїжджали в ці місця через Зайцеве. А тепер ми спокійно пересуваємося дорогою, контролюємо її. Це я знаю точно. Скажу більше – в деяких місцях українська армія зайшла на ті позиції, на яких була. Відновила статус-кво.

За даними британської та американської розвідок, в Маріуполі наші армійці та добровольці накришили багато тисяч орків. Відбірних! Бо ж туди було кинуто всі сили. Ті, хто вижив, тепер перекинуті на Херсон та Запоріжжя.

У військкомат я прийшов у 2014 році. Але мені довго не телефонували. Я навіть сам встиг пройти курс навчання, аби бути краще готовим. Призвали мене аж у 2015-му. Кум-танкіст зробив відношення в 30-ту бригаду. Там я прослужив один рік і два місяці. І ротація пройшла якраз у цих місцях – на Світлодарці, в Луганському. Так що місця мені добре знайомі. Майже рідні.

Різниця між тим, як тоді велися бойові дії, і зараз, колосальна. Масово використовуються міномети, масово - далекобійна артилерія. Тоді більше працювали ДРГ – у нас відпрацьовували майстерність групи спецназу. Всі ці роки росіяни, які тут воювали, ховалися, не визнавали свою присутність на Донбасі. Тепер все інакше. Але ж і ми навчилися воювати за ці роки. Тому і перемагаємо ворога.

P.S. Цей підрозділ збирає гроші на покупку ще одного дрону, бо два вже втратили – ворожі РЕБ-системи глушать сигнали управління нашими "літачками". Рахунок Приват-банку 5168 7427 2055 6954.

 Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ