Даня Данський: "Нам пощастило, що кацапи – найбільші у світі корупціонери. Якби у них все не розкрадалося, нам зараз було б дуже важко"

Автор: Ольга Москалюк

"Кіборг", командир групи зведеного загону Національного університету оборони України ім. І.Черняховського Даня Данський нещодавно був поранений у бою на Харківщині. Через що потрапив до госпіталю.

Тут йому зробили три операції, зокрема зшили плечову артерію. Запитую, скільки часу потрібно для відновлення. - Лікарі кажуть: за умови нормальної реабілітації знадобиться чотири-п’ять місяців. Але я планую вже скоро повернутися на фронт, - посміхається у відповідь. – Поки не можу тримати автомат. Але можна, наприклад, працювати з дронами. Щось робитиму. Тим паче, я ж – командир групи. Мої бійці за мною дуже сумують.

"КАЦАПИ ПОЧИНАЮТЬ РОЗУМІТИ: ЯКІ Б ГРОШІ ЇМ НЕ ПЛАТИЛИ, ВОНИ ТУТ ЗАГИНУТЬ"

- Розкажіть, як ви зазнали поранення?

- Біля Черкаської Лозової, яка поруч із Руською Лозовою, є стратегічна висота, яка була зайнята кацапами. Нам треба було її відбити, щоб вони, в першу чергу, не обстрілювали з "Градів" Харків. Десь тиждень намагалися щось зробити з ними, але не виходило. Тоді мій командир – легендарний Адам, Герой України, Народний Герой України полковник Євген Межевікін сказав: "Хлопці, пора нам це робити". Спочатку добре спрацювала артилерія – влучила в БК (боєкомплект. – О.М.) кацапів. Поки вибухало, ми зайшли з трьох напрямків. Бій був на дистанції п’яти метрів. Підірвали їхній танк, бахнули МТЛБ, який ішов їм на допомогу з піхотою. Думаю, у них було десь до тридцяти "200-х"…

- У вас на Фейсбуці навіть є відео фрагмента цього бою.

- Так, трохи. Це я просто увімкнув телефон і засунув його за "бронік".

- Там чутно вигук: "У нас 300-й". Це вас поранили?

- Ні, мій боєць отримав поранення. Але його просто трошки "чиркнуло". Потім ще десь годину тривав бій. Я отримав поранення вже наприкінці.

- Ви сказали, що бій був на відстані п’яти метрів – досить близько. Які окупанти на полі бою?

- Скажу вам так: вони в полон не збиралися здаватися. Хоча ми спершу закидали їх гранатами, і вже у них були перші "200-ті". Ми пішли далі. Кацапи розуміли, що їм – хана, але не здавалися. Можливо, це ми на таких потрапили.

- Євген Межевікін нещодавно в одному з інтерв’ю якраз і говорив, що артилерія противника на вашому напрямку добре підготовлена, оснащена сучасною технікою…

- Саме так. Взагалі, якщо порівнювати із 2014-2015 роками, то зараз вони артою руйнують та нищать все. Їм байдуже, чи є там люди, чи немає. Просто знищують все на своєму шляху. Тому у нас багато "300-х" саме від арти.

- Виходить, ворог став жорстокішим?

- Так. Ви це бачили по Бучі. Це навіть не жорстокість... Я не знаю, яким словом їх можна назвати. Його просто не існує! Якісь оскаженілі собаки. Щось таке. Їм все одно, цивільний чи ні, лікарня, дитячий садочок чи інша якась будівля. Думаю, вони так вчиняють, тому що бачать: у них багато втрат, а ми добре йдемо в контрнаступ. Тим паче, до нас зараз заїжджає новітня зброя, яку вони взагалі бояться. Вона вже почала працювати, то знають, що це таке.

- СБУ так охарактеризувала ворога: "Недарма російських солдатів називають орками – деякі з них фанатіють від цих персонажів "Володаря перстнів" і насолоджуються вбивствами мирних українців". Про що і ви зараз говорите на прикладі Бучі. З таким противником важче воювати?

- Я вам на прикладі поясню, що найважче. У Гостомелі вони ставили свої міномети прямо на подвір’ї, де жили люди, і звідти працювали. А ми не можемо відповідати, щоб не знищувати будинки та цивільних. Це ускладнює нам роботу. Ми в містах йдемо у контрнаступ без артпідготовки, що дуже важко. Але ми їх все одно нищимо, і вони відступають. А якби у них була якась людяність, і вони не прикривалися населенням, ця війна давно б закінчилася. Вони ховаються за людей, знаючи, що ми по цивільних не стрілятимемо.

- Цю тему досить часто обговорюють. Навіть є відповідна картинка, на якій зображений наш солдат, що закриває собою дитячий візочок, і російський – який за таким же ховається.

- Розумієте, більшість із них пішли воювати за гроші, тому що вони із глибинок росії, де немає навіть унітазів. А є ще відсоток таких - "духовные скрепы". Але він маленький. Повторюся, більшість тут все ж за гроші.

- Їх занапащає власна ж меркантильність?

- Так-так. Якщо ми воюватимемо такими темпами, враховуючи, що зараз привезуть більше зброї, переламний момент, як казав начальник ГУР МОУ (Кирило Буданов. – О.М.), настане в серпні, тому що їх залишиться дуже мало. Кацапи починають розуміти: які б гроші їм не платили, вони тут загинуть.

- Але все ж і готові гинути тут за гроші. Різні у нас з ними цінності.

- Бачите, нещодавно мамі загиблого якогось "русского Вани" дали п’ять мільйонів рублів. Вона сказала, що це добре, і що мовчатиме. У них немає такого найважливішого зв’язку матері та дитини, як у нас. Вони, дійсно, орки!

- Ви випередили моє питання про можливий переламний момент у війні, про що в одному з інтерв’ю говорив Буданов. Також він спрогнозував, що активна фаза війни закінчиться до кінця року. Ви як вважаєте? Тому що з цього приводу звучать різні думки.

- Я теж вважаю, що активна фаза закінчиться до кінця цього року. Єдине – важке питання з Кримом. Дуже важке… Якщо йти його брати, а вони не відходитимуть, то це буде надовго.

- Знову згадаю Буданова, який заявив, що Україна має зайти в Крим до кінця року.

- У нас для цього є все. Якщо ми зруйнуємо міст, заберемо Херсон, "відріжемо" їх, то вони опиняться в оточенні й нічого не зможуть зробити. Тим паче, ми знаємо усі їхні бази...

Думаю, з Кримом все буде цікаво. Все одно він буде наш. Ми його заберемо. Перед тим – Донбас до кінця року. Тому що десь вони окопаються. Але там нам вже буде легше.

- Але ж росія все одно підсилює свою армію особовим складом, технікою.

- Ви подивіться на ту техніку! Вона стояла у них на зберіганні 30-40 років. Коли у мене є вільний час, я дивлюся Золкіна (блогер, який записує інтерв’ю з полоненими російськими солдатами. – О.М.). Мені цікаво вивчати психологію цих орків. Так от вони розказували про техніку: "Їхали 10 МТЛБ, а доїхали – 2". Тому що ламаються! А у нас скоро будуть і танки Abrams. Стане вже цікавіше. Але навіть ще до ленд-лізу, коли у нас були лише Javelin, NLAW та Stinger, ми спокійно ними прибирали орків.

- Ви на аватарці у Фейсбуці з якою зброєю?

- NLAW.

- Ви з ним працювали?

- Особисто я ні. Але в нашій групі були NLAW. Наприклад, у Харківській області, коли мене поранили, ми NLAW спалили танк. Це британський  гранатомет. Я спочатку думав, що він – ніякий. Але потім побачив, як він класно працює.

"ОРКИ ВСЮДИ НА СТІНАХ ЛИШАЮТЬ НАПИС "СЛАВА РОСІЇ!" І ЗАВЖДИ ПОРУЧ МАЛЮЮТЬ Х#Й. АБО ЦЕ ПОРТРЕТ ПУТІНА, АБО ЇХНЯ ТАКА МЕНТАЛЬНІСТЬ"

- Ви визволяли Ірпінь. Якими тут були бої?

- У нас була спільна операція із поліцією. Але, окрім нас, туди ще заходили ГУР МОУ, "Айдар". У моєї групи було два танки та БМП. Ми кинули понтон і заїхали. Орки нас побачили, тому що постійно літали їхні "квадріки" та "Орлани" (безпілотні комплекси, призначені для ведення спостереження. – О.М.). 14 годин безперестанку вони накривали нас артою. Руйнували просто все, щоб тільки знищити нашу техніку.

Наступного дня ми вже пішли в перший бій. Штурмували дві позиції – "Бджілку" (там був магазин з такою назвою) і військовий шпиталь, де їх було дуже багато. Ми їх трохи "відкинули". Ще за два дні відтіснили до Гостомеля. А через день нам сказали, що їх тут вже взагалі немає.

- Що вам звідти найбільше запам’яталося?

- Як я сказав, що все так руйнувалося артою. Ми так заховалися, що не могли нас дістати, тому знищували усі будинки поруч.

Знаєте, взагалі я мріяв зловити "кадировця". Мені навіть місцеві дали координати, де вони знаходилися. Але як тільки ми зайшли, "кадирівці" одразу звідти вийшли. Це – сцикуни, срані "тік-токери", які як тільки бачать, що ми йдемо в контрнаступ, відразу тікають. Але війна ще продовжується. Я сподіваюся, ще зловлю "кадирівця".

Так от тоді залишився російський чорноморський флот. Бігають вони дуже швидко. Я пам’ятаю, як вони втікали. До них було десь 50 метрів, я працював "двійками", "трійками" (з автомата – по два, по три патрона), але реально не міг попасти. Наприкінці поставив чергу, натиснув на курок і останнього вже добре "зловив".

- Ви сказали, що спілкувалися з місцевими. Я з ваших слів зрозуміла, що вони вам допомагали, так?

- Так, допомагали. Хоч я жив у Києві, бував в Ірпені, але місто добре не знаю. Місцеві нам розказували, де, що, як.

По суті, коли ми заїхали, були майже в оточенні – десь 500-700 метрів від нас був ворог. Утворилося таке напівкільце. Єдиний вихід у нас був через понтон. Місцеві приходили, весь час нам говорили: "Хлопці, давайте їх нищити!". Дійсно, допомагали. Хоч їх залишилося й небагато. У бій ми їх, звісно, не брали (посміхається. – О.М.). Але нам, наприклад, не було, де жити. Один з місцевих, який ховався в підвалі, відкрив нам свою квартиру, де ми й перебували.

- А ви запитували, чому вони залишилися, а не виїхали?

- Бо це їхня земля, їхня домівка.

- З огляду на те, що ми побачили після втечі окупантів в Бучі, яка знаходиться зовсім поруч…

- Про те, що було в Бучі, ми дізналися тільки після того, як туди потрапили. До цього ніхто не знав, що таке було в місті. Навіть мій знайомий, який проводив там розвідку (лишився, тому що у нього була лежача мати) і підходив до "кадирівців". Вони навіть допомогли йому – дали, здається, 5 літрів соляри на генератор.

Взагалі найжорсткіші у них – це буряти. Усі про це розказують.

- А ви з ними в бою не стикалися?

- На жаль, ні. Із Бучі вони вийшли раніше. А у нас в Ірпені був чорноморський флот і якась спецура, які жили окремо від інших кацапів... Хоча, так, там був один бурят, якого мій побратим вбив під Мощуном. Він був такий під два метри зростом. До речі, як і уся ця спецура. Вони не мародерили. Ходили з "Валами" - це такі автомати з глушниками для кацапських спецпідрозділів.

- Тобто їхня еліта?

- Так-так. Враховуючи, як воювали, вони, дійсно, щось уміють. Але це їм не допомогло.

Розповім вам ще один цікавий факт. Вони всюди на стінах лишають написи "слава росії!" чи щось подібне і завжди поруч малюють х#й. У мене й є фото. Або це портрет путіна, або їхня така ментальність. От все, на що вони спроможні, думати про х#ї. З психологічної точки зору тут одразу все зрозуміло. Вони, дійсно, збоченці.

"Я ВПЕВНЕНИЙ, ЩО РОСІЯНИ ЗАСТОСУЮТЬ ТАКТИЧНУ "ЯДЕРКУ""

- Ви в нашій розмові трохи порівняли початок війни та нинішнє протистояння. А якщо говорити конкретно про бої за Донецький аеропорт, коли вам особисто було складніше - там чи зараз?

- Зараз складніше за рахунок їхньої арти. Мені не вистачає у боях прямого контакту. Бо я це вмію, знаю, як це робиться. За весь час (після повномасштабного нападу рф. – О.М.), можливо, тричі був такий, коли можна було їх вбивати і бачити це. А так працює арта. Як кажуть: артилеристи – боги війни.

- Тому росія так сконцентрувалася на артилерії?

- Вони не шкодують снарядів. У них їх стільки… Реально не закінчуються.

- Значить, вони роками готувалися до повномасштабного вторгнення?

- Я б не сказав, що прямо роками готувалися. Дійсно, там є специ, підрозділи, які вміють воювати. Але ми всі побачили, яка у них в армії корупція. До речі, нам реально пощастило, що кацапи – найбільші в світі корупціонери. Якби у них все не розкрадалося, нам зараз було б дуже важко. Навіть в інтерв’ю Золкіну орки також розказують про те, в якому стані знаходиться їхня армія. Я так розумію, Медведчук кацапам розповідав: "Тут люди просто ненавидять цю хунту та готові здатися росії!". Ми ж позабирали чимало їхніх "бех" (БМП. – О.М.). Так от всередині у всіх була парадна форма. Тобто вони реально думали, що їх тут зустрічатимуть з хлібом-сіллю, вони проведуть якийсь парад на Хрещатику, і все в них буде добре. Вони ніколи не зрозуміють нашу ментальність, що для нас Україна – це найголовніше, що може бути. Це наша країна, наша земля! Для нас воювати і навіть померти за Україну – це честь. Їм, я ж кажу, цього не зрозуміти. Вони – просто орки, які ґвалтують та грабують. Це все, на що вони здатні.

- Але ж, окрім Медведчука, за останні роки в Україні вистачало агентури. Невже вони не бачили, що не дочекаються тут квітів та хліба з сіллю?

- Так відділ ФСБ, який особисто доповідав путіну ситуацію (здається, п’ятий) теж складається з крадіїв! Вони між собою дерибанили кошти, які виділялися. Як генерал, який сп#здив сто мільйонів, прийде і скаже путіну: "Там все х#ево, а я собі забрав усі гроші"?! Тому вони йому брехали, а він думав: українців так усе забембало, що вони хочуть в росію. Знаєте, мені іноді здається, що путін, справді, вірить у те, що в Україні – нацисти, що тут притісняють російськомовних і так далі. Може, вони там вже остаточно з’їхали з глузду. Самі пишуть пропаганду й самі ж в неї вірять.

- Ви на початку війни росії проти України пішли на фронт добровольцем. А як ви діяли 24 лютого?

- Я прокинувся від телефонного дзвінка. Мені сказали, що почалася війна. Я спросоння сказав: "Чуваче, це все хєрня", поклав слухавку, а через декілька хвилин почув вибух. Я пішов і зняв всі гроші з карток, щоб була готівка, та заправив машину. Тоді вже була інформація, що кацапи ось-ось будуть в Києві. Я подзвонив своєму другу, з яким воював (він працює в поліції, обіймає хорошу посаду). Запитав, що робити. Він запропонував допомагати поліцейським. То я був у райвідділі, щоб вони були готові у разі зіткнення. Так тривало десь тиждень. Я чекав мого діючого командира Адама. Ми ж як свої два танки взяли? Адам викладає в університеті оборони України. Так от там були два учбові танки, які не стріляли. За тиждень він зробив їх працюючими. Тоді ми зібралися й одразу поїхали в сторону Ірпеня. Спочатку працювали із закритих позицій, а потім вже пішли на штурм. До речі, у нас були дуже цікаві екіпажі цих танків. Один – три полковники. Другий – один полковник, два підполковники. Отак зібралися в команду добровольці з 2014 року й почали працювати. Пізніше до нас додавалися хлопці з ТрО – 130-ї, 206-ї. Зараз у нас така нормальна боївка (посміхається. – О.М).

- Тобто ви не підозрювали, що наприкінці лютого буде повномасштабний наступ?

- Я з 2014 року ще казав, що повномасштабний наступ буде. Але думав, що пізніше, аніж в лютому. Розмірковував, як військовий: нападати взимку – це безглуздя. Інша річ – у травні, коли немає снігу, дощів, земля суха і можна проїхати. Ви ж подивіться, скільки позастрягало їхньої техніки через те, що земля була сирою. Тому з військової точки зору я не вірив у такий напад. Чекав цього, коли нормалізується погода, з’явиться "зеленка". Але ж, як ми говорили, вони сподівалися, що їх тут зустрінуть хлібом-сіллю, тому пішли відразу.

- Як думаєте, чи може росія "здати назад"?

- Ні. Більше того, я реально впевнений, що вони застосують тактичну "ядерку".

- Чому ви так думаєте?

- У путіна вже немає зворотного шляху. Йому просто буде срака, якщо він трохи здасть. Зараз ми з новітньою зброєю виб’ємо їх, і він застосує тактичну "ядерку".

- І що тоді?

- Тактична "ядерка" не така потужна, як ядерна зброя, але теж, скажімо так, х#рова штука. І я не забуваю ще про хімічну зброю. Пам’ятаю Алеппо, і що кацапи там робили. Думаю, усе це можливо.

- Путін вичікує?

- У нього ще можуть бути сподівання, що вони заберуть територіально по кордонах Луганську та Донецьку область. А коли побачить, що це нереально, що ми їх витісняємо, тоді все це можливо.

- А що після цього може бути?

- Це вже, насправді, третя світова війна. Після того, що відбулося на базі Рамштайн, ми побачили: весь цивілізований світ об’єднався проти фашизму. Уявімо таку ситуацію: якщо їм би вдалося забрати Львів і дійти до польського кордону (а є документи, що так планувалося), то путін би не зупинився. Пішов би далі – Польща, країни Балтії. Тому це третя світова війна, тільки на нашій території. Від того, як ми тут стоїмо, залежить, що буде в Європі.

- У 2018 році, коментуючи ситуацію на Донбасі, ви сказали: "Ми хочемо не миру, а перемоги". Сьогодні ця фраза дуже актуальна...

- Я це говорив, починаючи з 2014 року, коли і Порошенко кричав, що нам потрібен мир. Ні, нам треба перемога. Миру без перемоги не буває. Мир може настати, якщо ми скажемо: забирай, путін, все, що тобі треба – шлях до Придністров’я, Чорне море. Тоді може бути мир. І то, можливо, на якийсь рік, а потім він подумає, що йому треба йти далі. Тому повинна бути наша остаточна перемога. Я не хочу, щоб наші діти, коли їм буде близько 20 років, також брали до рук зброю та воювали. Війну треба закінчити зараз раз і назавжди, щоб хоча б сто років кацапи нас так боялися, що навіть не могли подумати про те, щоб напасти на нас знову. Ми зараз боремося не лише за країну, а й за наше майбутнє, за майбутнє наших дітей – за те, як вони житимуть у цивілізованому світі. А цивілізований світ – це світ без росії.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"