Артилерист Євген Назаренко, позивний Кадет: "Ми більше ніж переможемо. Тому що навіть така структура, як НАТО, побачила, що таку країну, як Україна, і її Збройні сили, не зрівняти з НАТО. Ми - сила сильна"

Автор: Євген Кузьменко

Краще за всіх про Кадета висловилася одна моя колега з Харкова. "Справжній козак, - сказала вона – любить добре побитися та смачно поїсти".

Від себе додам: Євген Назаренко має швидкий, спритний розум, який у бою дозволяє приймати швидкі, часом важкі, рішення. На війні таких цінують за лідерські якості: не боїться брати ініціативу на себе. А ще він розуміє свою відповідальність за людей, якими керує. І вони, ті самі люди, це добре відчувають.

З Кадетом ми спілкуємося в Києві, куди Євген і його побратим Сашко Єрмаков прибули у відпустку. Бесіду починаю з розкриття однієї невеличкої таємниці.

- Женю, є такі псевдо, з якими все зрозуміло, бо вони відображають зовнішній вид хазяїна або його характер. З твоїм позивним усе загадково. Чому Кадет?

- Тому що з 2015 по 2019 навчався в Національній Академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Не закінчив її через особисті причини  – але не через "зальоти" чи ще щось таке. Взагалі навчання здобував відмінно – мав премії і п’ятірки по таких предметах, як стрільба і управління вогнем, управління діями артилерійських підрозділів і.д. Але, скажімо так, не захотілося продовжувати майбутнє життя у казармі. Захотілося пожити. Але пожив я так недовго, півтора року. Працював охоронником, старшим охоронником. Почалася кар’єра, трошки сім’я, улюблена жінка…І тут – війна.

То чому Кадет? По-перше, недовчився, а по-друге, з початку війни у мене в кишені завжди був шеврон Академії, у якій я навчався.

- На щастя?

- На щастя, так. Носив у кишені шеврон. Можливо, після найзапекліших боїв, які були в Кошовому (це вже пів села Херсонська область, пів села - Дніпропетровська область). Ми саме туди попали. Саме тоді я познайомився із Сашком Єрмаковим. У їхній підрозділ попав. Бо до цього у нас була перша батарея, друга батарея і ПТКР. Я попав у дивізіон як один із фахівців ракетних військ і артилерії. Більше, звичайно, артилерії.

- Якою є функція артилерії на цій війні і взагалі? Поясніть так, щоб зрозуміли і дилетанти.

- У артилерії дуже багато призначень. Взяти хоча б нашу "Рапіру", 100-міліметрову протитанкову гармату. Призначення її було… це, скажімо так, радянський "Джавелін". Але зі справжнім Джавеліном так: вискочив – бах-бах - і все. А там трошки інакше, бо довжина гармати 9 метрів майже, а дальність невелика, а на передньому краї таку пушку не сховати від спостереження противником. Але ми з початку війни використовуємо ці гармати не за прямим призначенням. Пряме призначення – це пряма наводка, тобто бачиш ціль – стріляєш по танку. А ми використовуємо її як гаубицю, для стрільби із закритих вогневих позицій.

- Чому так?

- А навіщо впритул підбиратися до ворога? Якщо ворог буде наступати, ми його зустрінемо з раніше підготовлених позицій. Займемо їх раніше - і будемо зустрічати ворога. Йде війна артилерій.

- Ваше використання "Рапіри" не за цільовим призначенням – це все-таки від бідності арсеналу чи такий задум?

- Більше від задуму. Навіщо витрачати ресурс, людей? Ми уже не Радянський Союз, та і роки не ті. У них є ресурс. Вони нас бачать - і ми їх бачимо. Нам щоб під’їхати під передок, потрібна машина-тягач, який тягне гармату, її видно…

- Вони вас бачать, і ви їх бачите за рахунок…

- Розвідки. Тому ми максимально можемо стріляти на 8200 – 8 кілометрів 200 метрів. І ми займали здебільшого позиції 6,5-7 кілометрів до ворога. Завдавали вогневого ураження - і швиденько переміщувалися. Буквально було 5-7 вогневих позицій. І ми маневрували між ними. З однієї відпрацювали – на іншу. З тої відпрацювали – на іншу. З іншої відпрацювали – на попередню повернулися. Це вже від фантазії було. Саму чергу позицій обирав я, безпосередньо уже сідаючи в машину.

- Розкажи про свої функції у підрозділі.

- Якщо по-чесному, я прийшов, коли був розподіл. Не скажу куди. Був розподіл, я прийшов туди. Уже мобілізувався, військкомат привіз автобусом. Відкрили військовий квиток, подивилися – командир взводу в "Айдарі". Раніше – командир гармати. Розподілили, як я і хотів, в артилерійський підрозділ, на керівну посаду.

- І в підрозділі ти зараз хто?

-Виконую ж функції старшого офіцера батареї, тобто по бойовій роботі. Єрмаков виконує функції внутрішньої служби. Тобто не зачіпаючи бойову. Від команди "до бою" до команди "відбій" я беру підрозділ, ми їдемо, займаємо вогневу позицію, раніше підготовлену, працюємо, маневруємо, працюємо. Потім приїжджаємо додому. Потім я кажу: хлопці, все. Після цього Єрмаков прийняв керування і внутрішню службу вже він організовує.

- Ближче до процесу стрільб. От ви відпрацювали по тих даних, що вам надала розвідка. Після цього доводиться дуже швидко змінювати дислокацію, бо по вас починають гатити.

- В артилерії, якщо артилерист навчався, він знає, що в артилерії правило є – 5 хвилин від першого пострілу. Перша гармата твоя стрільнула одним снарядом – час пішов. 5 хвилин минуло. Після 5 хвилин ворог уже може засікти тебе і отвєтку дати…

- А навпаки доводиться працювати? Тобто зворотно гатити по ворогу у такій же ситуації?

- Нам дальність трошки не дозволяла. Бо потрібно так само мати калібр 152, калібр122, у яких дальність уже 18 км і більше.

- У них з калібром краще справи?

- У них зі спадщиною Радянського Союзу краще. У нас з 2014 року йшла війна - і ми їхні снаряди вистрілили. Зараз трошки проблема в цьому. А у них нема цієї проблеми. Тому вони можуть спокійно пакет "градів" випустити в поле, навіть якщо там немає нічого. Спокійно пакет "градів" випустити по селу - навіть коли там немає військових нікого. Просто так. Їм не жалко. Вони не цінять. А у нас за кожний снаряд - точність треба. Ми перший снаряд кинули, далі коптер засікає, коректура, рахуєш – за кожний снаряд борешся! Це не просто так.

- Чи можна сказати, що у них невичерпні ресурси?

- Я думаю, що на Граді вичерпаються ресурси, буде на іншу систему… Системи всі там є… питання - ресурсу найбільше. Дивіться, при Брежнєві Ха-22 ракет, які зараз лупашать, наробили стільки… тому що готувалися до війни проти Америки. Ці ракети мали начинятися ядерною боєголовкою. У них і точність для цього - від 500 до кілометра. Вони стріляли по окремо виражених цілях, таким як авіаносець або окремо виражена будівля. Тому, до речі, прильот в Кременчуку по торгівельному центру стався саме через це – тому що це була окремо виражена будівля. Ракета стара наводиться по цьому. Тому вона саме туди поцілила.

- Тобто ти вважаєш, що це було…

- Що цілилися по вокзалу, а попали туди – я думаю, що це міф. Можливо, так, через цю неточність ракети, що вона саме туди попала. Але ще раз кажу: вона наводиться окремо вираженою будівлею! І я більше притримуюсь думки, що зроблено це було – аби залякати.

- Навіть так?

- Так. А як ще це пояснити?

- Вони кажуть, що поруч був певний військовий об’єкт…

- Під торговельним центром були склади НАТО? Ні. Всім зрозуміло, де, що і як. Нам, українцям, зрозуміло. Ми не будемо озвучувати.

- Були ситуації коли було реально стрьомно?

- Стрьомно було завжди. Тому що є відповідальність за хлопців, які за тобою. А ми виїжджали двома-трьома гарматами. Це 2-3 розрахунки. 2-3 відділення, можна по-піхотному сказати. Це 2-3 рази умножити на 7-8 чоловік у відділенні. І за них всіх ти відчуваєш відповідальність, тому що ти ведеш їх в бій. Ти кажеш: хлопці, ми їдемо туди, їдемо працювати туди. За них у тебе відповідальність, а сам ти їдеш туди, не знаючи, що там буде. Я розвідку провів - поїхав туди, ніжками пройшов, подивився - мін нема. Уже спокійніше. Але що там буде за годину, ми не знаємо. Саме такий був приклад. Я вів хлопців - а сам не знав, що там буде. Вів у бій - і все виходило!

- Ти для себе взагалі формулював, що є найважливішим, коли керуєш людьми на війні?

- З одного боку, всі ці стандарти, як себе вести командиру взводу, розписані ще в радянській літературі. Там все написано – обов’язки, як себе поводити. Але я думаю, що найважливіше - це відвертість і твій обов’язок зберегти людей і повністю відпрацювати поставлені завдання.

Куди ми будемо для цього їхати – це від мене залежало. Бо це старший офіцер батареї вибирає вогневу позицію, звідки стріляти . Папа-вогневої-позиції – такий у нього неофіційний позивний. Він вибрав місце, вибрав, як поставити, скільки гармат буде працювати, скільки снарядів, як по цілі будемо працювати. Тобто успіх уже залежав від того, як ми поїдемо.

- Розкажи про вдалий випадок стрільб.

- Було таке, що ми просто ввечері смажили картоплю з хлопцями – і тут іде команда "їдемо працювати". Рішення приймали буквально за 3 секунди. Їдемо двома гарматами ? Поїхали. Одна гармата залишилась на охорону і оборону нашого району зосередження. Поїхали за край Кошового, виїхали уже в Херсонську область, відпрацювали чітко. І, пам’ятаю, десь після снаряду шостого, був жорсткий звук металу, такий саме бах! – попали.

- А що це було?

- А це ми МТЛБ підбили. Пізніше уже сказали МТЛБ, тягач броньований, який тягає пушки МТ-12, штатний тягач. Ми підбили !!!

- Це був найкрутіший успіх на цій війні?

- Один з найкрутіших.

- А ще які твої справи ти вважаєш найважливішими? Не обов’язково бойові.

- Коли я прийшов до "Єрмака" в підрозділ, хлопці жили в окопах в полі, просто сиділи. Я думаю: так не має бути, арта не повинна працювати з того місця, де живе. Я трошки поміняв оцю картину. Зробив, як книжка пише. Можливо, щось було і неправильно - але я зробив так, щоб був район зосередження і був район вогневих позицій, які я сам розвідав. І це був найглобальніший переворот, який я там зробив. Можливо, дещо там було трошки неправильно. Але зараз все йде так, як треба.

- Бойова удача у артилерійській справі – важлива річ?

- З приводу удачі. Перший день працюємо – чітко. Другий день працюємо – чітко. Третій – все хорошо, попадаєм. Четвертий, п’ятий – починають вже крити і нас. Але навіть коли ворожі прильоти були поруч, я варив борщ і треба було його доварити . Удача це така річ, на яку розраховати не потрібно, але її присутність також дуже важлива.

- Борщ?!

- Ага. Між прильотами вибіг, дровішек підкинув, перемішав – і знову в сховище .Яловичина була стара, люди місцеві поділилися. Нам досталося доволі багато м’яса. Шашлик з нього нікудишній, бо стара корова. Вирішив наварити борщу. Якби не ці прильоти, він би не був такий смачний! Через них м’ясо варилося години дві, мабуть. Між прильотами, бігав, дровішки підкидував, мішав…

- А що таке бойова виручка в роботі артилеристів? Мого приятеля-піхотинця нещодавно з великим ризиком витягли пораненого з поля бою. А за тиждень до цього так саме ризикував, витягуючи побратима. А як це в артилерії, це почуття ліктя?

- Я вважаю, що головне правило артилерії написане кров’ю: піт артилериста зберігає кров піхоти. Це правило кожного. Коли виїжджаємо на вогневу позицію, всі їдуть уже на взводі, як в літаку. Тільки приїжджаємо, чуємо команду "до бою!", всі, як бджілки, починають працювати, як ніндзя. Забувають, що боліло коліно, палець, ще щось… Чим швидше ми відпрацюємо, чим якісніше, - тим менше втрат буде піхоті, тим краще ми прикриємо піхоту, тим краще піхота буде потім думати про нас. Тобто наша виручка в тому, що ми прикриваємо піхоту. Чим швидше і якісніше ми її прикриємо, тим краще. А вся якість і швидкість залежать від того, чим більше ми будемо пітніти, скажімо так. Це залежить від швидкості і від хлопців.

- Традиційне - і важливе - запитання. Де і як ти зустрів початок війни?

- Я працював сутки-двоє як старший охоронець в Нікополі (до речі, гарне підприємство). У мене був відсипний; я приїхав після суток, спав. І дзвонить мій товариш, побратим з "Айдару" (я до цього в "Айдарі" служив). А я просто спав - і чую: раз пропущений, два. Гудить телефон, розривається. Думаю, що таке. Беру телефон: алло. І Андрюха, мій кент, каже: ну що, Жека, я тебе вітаю, почалося. Я, сонний, кажу: у мене нема дня народження, що я пропустив? – Та телек увімкни! Увімкнув, подивився… Війна почалася, кажуть.

- Які були емоції?

- Перемішані. Не те, щоб я був неготовий. Ні, завжди готувався, можливо, до цього. І в той же день пішов у військкомат. Була велика черга. Наступного дня, зранку, мене прийняли, почались оформлення, відправили далі, куди вже треба було. Але я був готовий повністю, тому що у мене був телефон повністю з програмним забезпеченням Армії-SOS. З яким уже просто бери гармату і стріляй. Це ще з "Айдару" у мене така спадщина залишилася.

- Тобто на фронт одразу вирішив іти?

- Мене батько підтримав тим, що розгубленість була у всіх, ніхто не знав, що робити. Я пів дня почухав голову, подумав і кажу: я йду на фронт. – Чому так? – А тому що. Всім треба. І батя мене підтримав тим, що я уже щось роблю, я не панікую. І матір він заспокоїв тим, що я навчався до цього, я знаю, що роблю, я уже військовий був до цього.

- А що мама сказала?

Вона мене дуже сильно підтримала, побажала успіху, перехрестила і я пішов. Як у пісні.

- На яких напрямках цієї війни довелося бути?

- На такому знаменитому, як Криворізький. (Його ще можна називати як Херсонський, але на сторону Кривого Рогу). Спочатку війни нас туди закинули, розподілили – Апостолове, ті краї всі, розкинули фронт. Наш підрозділ дуже великий фронт займає. Криворізький напрямок. Про нього багато чути. В усіх новинах.

- Будь-яка людина відбувається у русі, в динаміці. Якою була твоя динаміка на цій війні?

- Я спочатку був такий, кочовий. Я всім намагався показати, допомогти – бо розумів, що шарю, виходить, стріляємо. Той підрозділ, де я був - стріляв.

- Слухай, то якщо ти такий крутий…

- …Я не крутий.

- Не перебивай, це ж я кажу, а не ти. То якщо ти такий крутий і в тебе виходить - може, тобі треба або на підвищення, або навчати людей більш масово?

- Я згоден навчати. Але зараз артилерія буде мінятися більше на натівську. З натівською у мене проблем немає. Різницю я дуже добре розумію між СРСР і натівською. Різницю 60.0 і 64, я все це розумію.

- А якщо буде НАТО, твої знання не будуть знівельовані? Чи ти швидко перевчишся з радянського на натівське?

- Я навпаки вважаю: чому не навчають артилеристів, які вже вміють? Ефективніше і швидше було б перевиховати. "Радянський" артилерист уже знає, як займати вогневу позицію, як приховано це зробити; всі основи зайняття вогневої позиції і стрільби з неї він теж знає. Для того, щоб нову систему повністю опанувати старому артилеристу - я думаю, доби 3 вистачить.

- Який характер зараз носять бої у ваших краях?

- Артилерія. Це і початок війни такий був, з 2014 року. Почалася війна артилерій. Піхота зустрічає штурм. Вона тільки його відбила – і одразу починає по них стріляти арта. Наші починають відповідати - і воює артилерія. Це називається контрбатарейна боротьба. Замкнуте коло.

- З розвідки, яка надає вам дані, яку відсоткову частину грає авіарозвідка?

- Безпілотники, я думаю, 98%. Раніше була розвідка, як спряжене спостереження називалися, передок у піхоти з двома бусолями йшли два артрозвідники, займали позиції і тихонечко сиділи тижнями. Спостерігали, давали координати.

- Ще коригувальники були.

- Зараз поняття коригувальник трошки підмінили. Коригувальник – це та людина, яка з компасом визначає свої координати, місце, з якого вона буде коригувати і буде коригувати грамотно – по координатах. Це натівська система - коригувати від якогось чітко вираженого предмета. Це уже і не треба координати навіть. Тобто це людина обізнана. А та людина, яка каже "трошки лівіше, трошки правіше" – це не коригувальник. Але в наших Збройних силах достатньо грамотних людей-коригувальників, вони навчаються на ходу.

- Коли оті 5 хвилин, що ви з позиції працюєте (і потім змінюєте позицію), ви працюєте на зв’язку з авіарозвідкою…

- …З нами недалеко присутній оператор безпілотника. Він на окремій радіостанції з нами.

- І це він перший вам каже, влучили ви чи ні?

- Я йому кажу після залпу: польотні 17 секунд, тобто 17 секунд буде до прильоту снаряду по цілі. Приблизно через 17 секунд, він бачить цей прильот і каже, лівіше-правіше, перельот-недольот. Далі формула, програма Армії-SOS, вона уже рахує все. І одразу дає відхилення.

А ще у мене всі формули на аркуші, я вчився на це, я більше формулам довіряю і більше точності.

- Мені відомий випадок, коли нашому офіцеру ВДВ з тієї сторони телефонує росіянин, з яким він учився. І каже: а чи не хочеш ти воювати "на сторонє добра", вот это всьо. Він його послав. Чи буває щось схоже у артилеристів?

- Ми полонених не беремо. Тому я думаю, що схожої ситуаціії у мене не буде. Він не встигне запропонувати. Ми не беремо полонених.

- А по телефону, через Фейсбук вийти?

- Фейсбук є, але в нього окрема кількість людей. Окрім цього, незнайомих людей я не додаю…

Взагалі-то я можу розказати про один схожий випадок. Мене навчав один досить грамотний офіцер, ще радянської закалки - але досить толковий. І от він розповідав, що одного разу два випускники так само зустрілися. Один по нашу сторону, другий по іншу сторону.

- А звідки вони знали, що воюють поруч?

- Я не буду про це розповідати. Скажу тільки, що з тієї сторони, сепарської, просто 40 "карандашів" "Граду", снарядів, прилетіли без взривателів. Відкрутили взривателі - і вони просто повстрявали землю, без вибуху. Таке ось відбулося через повагу, те, що колись вчилися разом. Тобто бути курсантом і їсти один хліб – це повага.

- А з нашої сторони було те саме?

- Я не буду казати, що було з нашої сторони. Але випадок такої взаємоповаги був. Але таке було тільки спочатку. Більше про такі випадки я не чув.

- Зараз буде важливе запитання. Протягом всього квітня і травня українському суспільству пояснювали, щодо нас дійде з Заходу далекообійна артилерійська зброя і характер війни докорінно зміниться. З цього приводу у мене до тебе кілька запитань. Отже. Що в результаті відбувається на фронті? Якою мірою ця зброя вже дійшла? І чого ми маємо очікувати в найближчі 2-3 місяці?

- Перше. Що відбувається на фронті. На фронті "жарять" орків. Конкретно "жарять" орків саме американською системою, три сімки, М-777, вона досить чітка, 155 калібр. Досить точна в своєму роді. Навіть американці зізналися, що українські артилеристи найсильніші, найрозумніші в світі. Тому що їм дали систему, вони її освоїли за тиждень - і почали "жарити" орків. Далі уже я бачив випадки, як HIMARS стріляв - і досить результативно.

Друге питання. Якою мірою ця зброя дійшла. Я не знаю, якою мірою вона була запланована. Але вже на даний момент вона відчувається. Не в достатній кількості – але відчувається. Тобто у відсотковому відношенні – відсотків 50 на 50. Працюють далекобійні наші "Акації" 152 міліметри, радянська версія, на пару з М777, які б’ють далі.

- Я правильно розумію, що якщо співставити рівень артилерії і кількість боєприпасів, то ми зараз беремо якістю, а вони – кількістю?

- Так. Ми якістю, вони - кількістю. У них кількість БК величезна, їм спадщина велика залишилась. Дуже багато – і на всі види, з яких вони стріляють. Невичерпані запаси. Так само, як і у останніх ракет, з яких вони стріляють – Іскандери і Х-22, їх було нароблено просто… Радянський Союз, я не знаю, кого він боявся і що це за паранойна країна була – але вона зброї масового знищення наробила стільки, що вистачить ще напевно на років 20 відстрілювати.

- Вони ж зараз взагалі відпрацьовують квадрат за квадратом.

- Так. Тактика випаленої землі називається. І третє питання. Я не Арестович, але скажу, що вересень, може, кінець вересня – і ми відчуємо зміни.

- Але до цього наші втрати будуть відчутними.

- На війні без втрат не буває, я вважаю так. Але наші втрати на порядок, на великий рівень нижче, ніж у орків. Завдяки тому, що зараз армією керують грамотні люди.

- У тебе багато друзів, приятелів, які були тобі дорогі, і загинули на цій війні.

- Не багато. Але вони були якісні, скажімо так.

- Я в своїх інтерв’ю пропоную про кожного із близьких загиблих побратимів сказати 2-3 речення.

- Я скажу про одного, який мені найдорожчий серед цього всього. Спочатку війни у мене був один однокласник - Касьянов Сергій. З Нікополя, багатодітна сім’я. Хлопець без задньої думки пішов на війну, пішов у розвідку, потрапив у Донецький аеропорт - і тиждень до закінчення аеропорту не дожив. Куля снайпера припинила його життя. Йому років 19 було на той час. Саме ця втрата дуже бере за душу. Зараз війна. Тоді було незрозуміло що – як вони тільки не називали, але ніхто не називав війною. Він був моїм однокласником. Ми 9 років в одній школі навчалися в Нікополі.

- Як ти особисто сприйняв, що наші війська залишили Лисичанськ, і те, як вони його залишили? Бо зараз у суспільстві дуже багато суперечок про це.

- Дуже багато питань є. Я розумію, багато хто пише, мовляв, тікають, все інше. Ні, це неправда. Це – епізод боротьби з противником, який має перевагу в артилерії, в кількості людей, в великій кількості – всі ж розуміють розміри України і розміри Росії. В Ютубі вже й відео гуляє, як мобілізують в "ЛДНР": просто ходять дядьки, які забирають паспорти і грузять людей. Тобто там уже почалася мобілізація на гарматне м'ясо. Ми ж беремо якістю.

- Тобто це маневрування.

- Так. Тактичний відступ, назвемо його так. Краще залишити населений пункт і відійти, зберегти людей, ніж втратити купу людей просто так. Кидати на м'ясо, а далі як вийде, так вийде – це тактика Росії. А наша тактика – грамотно відійти, зберегти людей і далі тими же людьми завдати такого ураження, щоб вони подуріли всі і відійшли.

- Питання пряме, примітивне, але для всіх надважливе. Женю, ми переможемо?

- Ми більше, ніж переможемо.

- Чому?

- Тому що навіть така структура, як НАТО, побачила, що таку країну, як Україна і її Збройні сили, не зрівняти просто з НАТО. Вони, може навіть не хочуть нас туди брати, бо ми покажемо приклад того, як потрібно воювати. Ми - сила сильна. Нас просто через нашого сусіда, з яким ми зараз воюємо, не поважали як націю. На світовому рівні він показував, що нашої нації немає. Хто така Україна? А, біля Росії. Всі розуміли так. А зараз всі розуміють, хто такі українці, і що це сильна нація.

- Кілька слів про кулінарні сесії, фото яких можна побачити на сторінці Сашка Єрмакова у Фейсбуці. Чесно кажучи, голова обертом іде, слина котиться сама собою.

Скажи, хто і де навчив тебе так готувати?

- Це заслуга батьків. У мене мама – повар, але без освіти повара. А батько - так само самоучка, але краще страв з м’яса я не куштував. Батя готує – во!

- Тобто збіглося з обох батьківських сторін.

- При тому на непрофесійному рівні. Ніхто не вчився на повара.

- А тобі зустрічаються люди, які бухтять: мовляв, навіщо цей багатотижневий фестиваль радісних смаків посеред війни? Люди ж гинуть, а ви…

- Так, багато хейтерів зустрічається.

- І що ти їм відповідаєш?

- Нічого. Я критику сприймаю спокійно. Але у мене є відповідь на це все, кому цікаво. Наприклад хтось пише: а слабо просидіти 2 тижні на сухпайках? Відповідь: ні, не слабо. Тому що сухпайки в Україні - найкращі у світі! Я їв французькі, американські, різні варіанти цих сухпаїв – але там що? Батончики, цукерки, калорії. А у нас відкриваєш – борщик, картопелька, сухарики до борщика. І пішло-поїхало. У нас повний раціон!

- Блін, Жеко, ти так класно про це все розповідаєш! Тобі книжку писати треба!

- Дивіться далі. В нашому варіанті є два види. Коли вже фронт вирівнявся, ми уже зайняли наші позиції, є район відведення – все є. І є два варіанти поставок продукції. Привозять готову кухню, суп, все на добу. Привезли тобі в "термосах" радянських – насипай і їж.

Є і другий варіант – взяти продуктами. Привозять м'ясо, тушонку, картоплю, моркву – все-все-все. Хлопці, що будемо їсти? Бограч? Давайте зробимо бограч. Плов? Зробимо плов. Мені подобається, що я вмію готувати. Не знаю, як це вийшло, але вмію. І це ж важливо - хлопцям на голодний шлунок йти воювати чи на повний шлунок? Це ж різні речі!

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"