Шура Рязанцева: "Колись я була стилістом "95 кварталу" і вдягала Зеленського. Тепер - лише мрію заїхати на танку в Крим"

Автор: Марина Шевченко

Зіркова стилістка та художник з костюмів Олександра Рязанцева, кримчанка, тому і позивний у неї географічний "Ялта". Після полону під час окупації Криму для неї не існує альтернативного бачення відповіді на питання "що таке Росія?". Росія - терорист, це держава-вбивця. З перших днів повномасштабного вторгнення Шурочка, як ласкаво кличуть її побратими і колеги, вирушила в Солом'янський військкомат. Звідти - одразу автобусом в пекло, під Гостомель. Нині вона солдат-стрілець. Але ні на мить не шкодує, що полишила цивільну роботу: нині тренд сезону - піксель.

• Свого часу ти входила до п’ятірки найкрутіших стилістів України. З ким працювала?
• Ой, та багато з ким. З Тіною Кароль, Ламою, гуртами O’Torvald і Kozak system. Працювала з журналом Viva. Працювала художником з костюмів у багатьох стрічках. Також була свого часу особистим стилістом Володимира Зеленського і всього "95 кварталу".
• І як наш головнокомандувач у роботі?
• Зараз ставлюся до кожного з артистів кварталу, і, звичайно ж, до Президента з неймовірною повагою. Думаю, дискусії і обговорення політичної частини треба відкласти до перемоги. Я добре ставлюся до кожного з цих артистів і до Зеленського, бо саме кварталівці свого часу звільнили мене з полону в окупованому Криму, куди я потрапила за проукраїнську позицію.

• Такий собі квантовий стрибок від гламуру до фронту. Коли ти прийшла у військкомат у тебе ще залишалися сумніви? Не було страху чи бажання "ввімкнути задню"?
• А мене одразу паканули в автобус і відправили на Гостомель. Насправді, часу на дурні думки було небагато. Хоча трошки лячно й було. Я не буду хвалитися, що я прям така смілива. Треба казати правду. Думаю, кожний у тому автобусі відчував подібне.
• Крім тебе, у тому автобусі були ще жінки?
• Ні. Я була одна. Усі решта - хлопці.

• Як до тебе поставилися зі старту? Не було якогось скепсису чи невиправданої поблажливості? Знаєш, такої, що ображає…
• Ні, в жодному разі. Я тобі можу сказати, що за весь цей час від своїх побратимів я бачу винятково повагу і допомогу. І іноді це не про те, що "не роби, ти же дєвачька". Це про справжнє, рафіноване ставлення до жінки. Таке, яким воно має бути, коли навколо лише чоловіки. Це про те, що тебе оберігають. Не роблять поблажки, а реально намагаються вберегти, бо ти - потрібна.

• Зараз ти солдат-стрілець, крім того, такий собі штатний фандрейзер, котрий уже зібрав підрозділу на хорошу машину. Ти доволі круто змінила своє життя. Чи твоя родина тебе підтримала?
• О, це окрема історія. Ну, по-перше, моя родина - це покоління і покоління військових. Мої бабуся і дідусь, на честь котрих мене назвали Шурочкою, - фронтовики, мій тато - військовий. Військовий-кримчанин. Котрий не зрадив свою країну і не зрадить ніколи присягу. Я сама з Ялти. Я з 2014 року спостерігаю, що за лихо "русский мир". Хіба у мене реально був вибір, зважаючи на те, що я добре можу дати "люлєй" ворожій морді? Мене дуже підтримала сестра. А тато? Тато просто сказав, що він знав, що так буде. У моїй родині не звикли до сантиментів. Усе по ділу.

• Сашо, ти як кримчанка, як зараз ставишся до тих, хто лишається в Криму і на інших окупованих територіях? В українському суспільстві часто йдуть розмови про колаборантів серед місцевих.
• Звичайно, це явище є. Мені це огидно. Але я впевнена, що Крим - це Україна, хто б не намагався викривити реальність. Я багато років жила в Херсоні і те саме я скажу про це місто. Я не маю сумнівів, що ми повернемо ці території. І, направду, знаєш про що я мрію? Я мрію заїхати в рідний Крим на танку… 
• Оце, я розумію, розмова з гламурним стилістом. А що ти думаєш про військових-кримчан на зразок Варочкіна, які продовжують убивати наших дітей?
• Ні з ними, ні про них я говорити бажання не маю. Вони заслуговують лише на смерть. Або куля, або ракета, або най би саме здохло…

• Амінь. Слухай, а може заспокоїш наших жінок у тилу? Останні місяці у всіх нас одна молитва - "Буде тобі, враже". Як думаєш, діє вона?
• Пффф. Ще й як (сміється). Сама бачиш, у яких кількостях вони дохнуть. Наші жінки найкрасивіші. І тому кожна - відьма. І нехай жодна з них не відчуває вини. Вони усі на своєму місці. Вони бережуть тил, ростять маленьких українців. Наші жінки - найкращі. 
• Ти тому неймовірний приклад. Тож повернімося до "жіночих тем". Форма, взуття, білизна, гігієна. На фронті це ще складніше. І не секрет, що навіть піксель дівчатам видають чоловічий. Як справляєшся?
• Ну, богу дякувати, є фонди і волонтери. От, наприклад, "Землячки" мені дуже допомагають. Я не грішитиму на державу, мені дійсно дали чоловічу форму розміру М, але трошки вона завелика, взуття реально немає для дівчат, про дівчачі розміри промовчу. Але! Але, найголовніше взагалі не в шмотках. Найголовніше, щоб не закінчувалась зброя і набої. А тут у нас усе гаразд!

• А як ти тепер ставишся до вислову про "слабку стать". Хто реально сильніший?
• Та що тут думати. Дівчата, само собою. Чоловіки сильніші фізично. Але в жінки вся сила всередині й іноді, у зовсім складних ситуаціях, саме жінка здатна врятувати, правильно відреагувати, втримати. Хоча, я не певна, що хлопці з тим погодяться.

• Емоції - і сила, і слабкість. Ми-от часто бачимо весілля серед військових. Таке було і на "Азовсталі", хоча це і драматична, але дуже чиста історія. Як ти думаєш, кохання і війна - речі поєднувані?
• Думаю, так. Тут усе зовсім інакше. Тут усе без зайвого. Без матеріального. Це рафіновані почуття, як оголений нерв. Тут не вийде брехати і лукавити, вся людина як на долоньці.

• Шуро, ти уявляєш собі день нашої перемоги? Як ти хочеш жити після війни?
• Добре уявляю. Я дуже хочу поїхати в рідний Крим. Я хочу пройти Хрещатиком на параді в колоні військових-кримчан. І, звичайно, я хочу простого щастя. Хочу народити дитину. Мого малого українця.

Марина Шевченко для Цензор.НЕТ