"Займи свій метр і копай вглиб": Фома з "Мандрів" та генпродюсер Ukrainian Fashion Week Володимир Нечипорук - про шанс України, цікавість Заходу, музику, фешн і будні волонтерів

Автор: Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко

Як відчувають себе українські митці у дні жорстокої війни, яка нищить їхню землю і співгромадян? Чи мають можливість творити? Ба більше, чи мають вони змогу допомогти своїй країні, своїй армії перемагати ворога?

Відповіді на ці питання "Цензор.НЕТ" спробував знайти у самих митців. І запросив на бесіду двох гостей – лідера гурту "Мандри" Сергія Фоменка (Фому) та генерального продюсера Ukrainian Fashion Week Володимира Нечипорука.

Окрім торування власних успішних кар`єр, Сергій і Володимир є помітними людьми в українському волонтерському русі. З цього ми і почали свою бесіду. До вашої уваги як відеоверсія інтерв`ю, так і друкований варіант.

-Знаємо, що ви буквально зараз повернулися з концерту у військовому госпіталі.

Фома: Трошки не так. Взагалі, крайні 2 тижні пов’язані з купою напрямків. В тому числі, були концерти й у військовому шпиталі. А сьогодні - трохи не там. Ми сьогодні вітали людей, які дуже багато чого зробили в проєкті "Мобільна евакуація поранених" . Це цілий колектив, який дуже багато всього нон-стоп зробив. І от саме для них в одному спеціальному місці ми робили концерт.

Нечипорук: Знаєте, на жаль, такий час, що от навіть про добрі справи не можна розповідати. Війна.. і правда.Що менше ми говоримо про якісь речі, які не треба знати кацапам, то краще про них не говорити. Але при цьому ми прекрасно розуміємо, що на оборону країни працює велика кількість фантастичних українців різних соціальних, суспільних рівнів кваліфікації і географії. По "Мобільній евакуації" в нас там Сміла, Нікополь, Одеса, Дніпро, Київ. Щонайменше, це ті, які задіяні. Так щоб не інтригувати. Мобільна евакуація – чим швидше шлях пораненого з передової до хірургічного стола, тим більше шансів у нього залишитись живим і, у міру сил лікарів, здоровим.

Фома: І важливо, щоб цей стіл був уже.

-Готовий.

Нечипорук: Готовий, і щоб поранений отримував кваліфіковану стабілізаційну допомогу від кваліфікованих лікарів з кваліфікованим обладнанням у кваліфікованих умовах.

-Насправді в Україні багато відомих людей, особливо після 24 лютого, почали займатися волонтерством. Як до вас прийшла ця потреба волонтерити? І хто були перші адресати? Як ви зайнялись саме тим, чи ви займаєтесь зараз?

Фома: Спочатку хай Нечипорук відповість.

Нечипорук: По-перше, це все почалось у 13-му році під час Майдану. Ми колись із Ройтбурдом покійним сперечались, кому належить фраза: займи свій метр і копай вглиб. Я вважав, що йому. Він вважав, що мені. Ну будемо вважати, що це наша спільна автура. 13-14-й. Всі роки. Потім, звичайно, було трохи менше. Залишились там проєкти,найбільш такі піарні – це "Салат для солдат". Наприкінці року робили кілька тонн олів’є. З 21-го на 22-й там сім тонн відправили на ноль на Східний фронт. А 24 лютого поки там розбирались із сім’єю, відходили від шоку, 25-го я вже написав у шпиталь Ірині Солошенко, типу, що треба? Прислала списки, що треба. Виявилося, що все.

-Такі були списки величезні?

Нечипорук: Величезні. До війни ніхто не був готовий. Величезні списки. І це шокувало. Але тут же включилося це волшебство, яке притаманне українському суспільству – це магія, от це волонтерство, яке уже мало досвід 8-річний. Це уже не був хаос  -біжимо туди, займаємось всім. Сьогодні броніками, завтра бензином, післязавтра шоломами, гелікоптерами і так далі. Кожен якось по ділянках розбився, і як генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week почав займатися медичною логістикою. У людей це викликає по той бік телефонної трубки сміх, як правило. Тіпа, ким ви були до війни? Кажу: генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week. Єдине, що мені потрібно від вас не світло-звук, там кастінг-фітінг-дефілє. Мені треба підключичні катетери, набір епідуральної анестезії, ВАК-апарати і так далі. Тобто все те ж саме, що й до війни – проєкт, гроші, реалізація проєкта. Тільки проєкти по-іншому називаються.

-Ви працюєте із закордонними компаніями чи українськими?

Нечипорук: Ой, з усім. Я як, знаєте, пані соціально невідповідальна. Готовий з усіма, аби була користь армії, нашим хлопцям і дівчатам, які боронять. З закордонними і з українцями. Спочатку, звичайно, з українцями. Там, люди, біда. І всі вскочили в цю толоку, давай рятувати. В українців, на жаль, закінчились гроші фізично на сьогодні. Ми із Сергієм їхали обговорювали - люди присилають 6-10 гривень. Розумію, в нього і цих 10 гривень немає, він там десь зекономив на цигарках, чи, не знаю, там у дитини з копілки витягнув. Ну і з закордонними фундаціями теж працюємо. Інколи їхній ритм напружує. Але безліч фундацій, які роблять колосальні справи.

-До речі, після того як Сергій Притула зібрав на три байрактари, була тема, що дуже легко зібрати на щось таке велике, а от коли йдеться про щось менше і, здається, не таке важливе, то зібрати важче. Навіть коли набагато менше грошей. Так це чи ні?

Фома: Складно сказати. Це саме по собі волонтерство, - таке унікальне українське ноу-хау, такого немає ніде в світі. Аж такого формату, так. Що практично на найважливіших напрямках під час війни фактично, можливо, левову частку роботи роблять саме волонтери. І при тому в таких напрямках, що.. ну там уже були жарти, що треба на ядерну бомбу збирати, чи щось таке.

-На купівлю Білорусі.

Фома: Так. Але, насправді, це довга історія. Наприклад, для мене, от я не знав детально, чим займається Фонд Коло, наприклад. Я перші кілька місяців, поки не був звільнений Київ,  був у ТРО. Я не займався волонтерством. І я паралельно знімав фільм, військову хроніку і роблю це зараз. І коли я поїхав у Миколаїв, мені сказав Володя, що там є госпіталь військовий, який приймає поранених. Лікарня швидкої допомоги, точніше. І головний лікар отримує якраз апарати, які дуже потрібні. А я зняв сюжет про цього лікаря і подивився, як це працює безпосередньо. Був дуже здивований, що фактично всі потреби цього відділення, яке приймає важких - що цивільних, що військових - закриті. І там кілька лежало важких у комі. І вони були з цими апаратами, якими Володя допомагає. І цей головний лікар він навіть не знав, як Володю звати, крім того, що це Володя з Києва. І це було так забавно. Каже, от Володі з Києва подяка… І тут я зрозумів, наскільки це горизонтально глибоко працює на зв’язках таких, але справи такі дуже круті.

І це те, чого немає взагалі у росіян.

Ну, насправді в них трошки є, але геть в інших масштабах.

Нечипорук: Сьогодні.. Буквально це пів години тому говорили: им это не грозит.

-Я читаю їхні телеграми і в них іноді буває, коли там навіть авіації збирають якісь речі. Я розумію, наскільки це для них виключна штука.

Нечипорук: Ви розумієте, я б на місці там їхнього керівництва просто розстріляв би тих аналітиків. Вони просто не знали, з ким вони зв’язалися, да. Я от просто дивлюсь, хто от в цих мурашниках нейронних цих зв’язках займається, якого рівня люди там, кваліфікації, там звань. І артисти, і філософи. Як ви нам сьогодні казали, він там і шахіст, і капелан…

Фома: Багато таких.

Нечипорук: Тобто людина там кількох професій. Це просто реальність України. Місце роботи: війна. Спеціальність: українець. Цим все сказано. Вирішуються надскладні проблеми. Ну так, толока. Знаєте, все вже було до нас. Тільки воно модифікувалося в 21-му столітті.

-У вас в обох є якась ієрархія волонтерських напрямків? Мовляв, тут я допомагаю взагалі насамперед, а далі треба дивитися порівнювати. Бо ресурс він не є невичерпним.

Фома: У мене, наприклад, ієрархії нема. Але є розуміння, хто чим займається, хто на що здатний. Я здатен на те, щоб максимально гучно використовувати якусь свою інформацію про себе в світі і щось креативне придумувати. Наприклад, Володя подзвонив, каже, ми тут хочемо робити аукціон і лотерею. Нам можеш дати якийсь диск чи книжку? Я подумав, так лотерея, лотерея. Щось має бути... ну я знаю, що конкретно робить Мобільна евакуація. Я кажу, нє, там має бути щось серйозніше ніж якась книга. Щось має бути таке вагоме, щоб мало цінність. І я вибрав одну зі своїх найулюбленіших гітар, найдорожчих, яка там і в кліпах знімалася, і їздила там.. Вона в мене багато років. Це для мене цінна річ. Я її дав як лот і тоді це створює більшу зацікавленість. Навіть ми там в прямому етері давали рекламу, я показував як вона грає, щось розповідав. І врешті-решт, цікаво, що людина, яка виграла цю гітару, перед тим бачила, що ми робили виступи для хлопців у палатах в шпиталі. Якраз для хлопців з ампутаціями, важкі поранення. І той, хто виграв гітару, сказав: є там один хлопець, який хотів би навчитись на гітарі. Можна йому передати? І я йому передав. Ми пішли, разом з Володею передали. От таким чином. Тобто це дає якусь емоційну історію. Бо там якщо є артист відомий в тій чи іншій мірі, він може цю свою відомість використовувати в корисному напрямку. Для нашої справи.

-Женя боявся поставити це питання. Я заберу собі, щоб він не мучався.

Нечипорук: Ні, я закінчу відповідь про ієрархію. Є спеціалізація. Волонтер – це, як будь-яка справа, вимагає спеціалізації. Свій метр і копаєш в глибину. Не дай бог, ти копаєш в ширину. Ти нічого не зможеш зробити професійно. Якщо він артист і він популярний. Він може піснею, своєю музикою завести і підтримати людей – хай він цим займається. Бо толку від нього там, не знаю, в закупівлі рацій чи броніків...

-Або опрацюванні логістики складної.

Нечипорук: Так. Треба пройти шлях. Немає такого, що ти там в три кліка вирішив питання. Ні. Ти маєш знати, кому це маєш віддати і хто це постачає, як воно доїде і так далі. А не можна - о, ти там почув, і навіть не від того, кому треба, а хтось почув, що комусь треба. Ти сказав комусь, хто може дістати той, сказав другому, хто може дістати, купити, а третьому, хто може купити, дістати і довезти.. Ніхєра не працює... Тобто треба тримати все, особливо під час махновщини, яка притаманна волонтерству, під контролем. Анархія я просто вважаю, що це українська риса і це допомагає нам перемагати. Бо ми не любимо цих жорстких вєртикалей. Тут всьо на горизонталях і чуть-чуть імпровізації.

..І ворог фіг що зрозуміє..

Нечипорук: Так, головне, щоб ми правильно розуміли. Інтуїція..

Фома: Я ж кажу, це наше ноу-хау.

Нечипорук: Є пріоритети. Зрозуміло, я не лізу там в тактмедичі сфери, військову амуніцію. Бо там в зв'язок. Я знаю Кулібіних. Коли я чую від знайомих: нам треба рація. Я кажу, там, Олеже, в мене знайомі там просили рації. Він мені ставить мільйон питань, і я розумію, що взагалі нічого не розумію, крім слова "рація". Кажу, Олеже, от там от є людина, поговоріть з ними..

Фома: Ну або по дронах.. До речі, я якраз додам, у мене не менше ніж 25 є контактів таких прямої дії з різними благодійними фондами, які займаються абсолютно різними напрямками. Це є і системні фонди дуже відомі, і маленькі хаби, що називається. А і я знаю усіх.. от так воно працює. Але, наприклад, фішка в комунікації. Тому що якщо в тебе є зв’язки на різних рівнях з абсолютно різними людьми, ти можеш зрозуміти, яку людину з якою познайомити, де буде найбільш ефективна комунікація і щось корисне з того вийде врешті-решт. Там дрони – це до такої людини. Там рації – це до цієї людини, так. Якщо новини… потрібно підтримати це інформаційно – сюди.

Нечипорук: Це в Цензор.НЕТ. Як варіант.

СПРАВЖНІЙ ВОЛОНТЕР НЕ ТОЙ, ХТО ЗНАЄ, ДЕ ЗНАЙТИ ТУ ЧИ ІНШУ РІЧ, А СПРАВЖНІЙ ВОЛОНТЕР ТОЙ, ХТО ЗНАЄ, КОЛИ В АЙТІШНИКІВ ЗАРПЛАТА

-Ми знаємо всі, в якому стані зараз українська економіка з об’єктивних причин. Але ж продовжують люди відсилати, незважаючи на те, що в них вже грошей дуже мало, дуже часто гроші на потреби ЗСУ і не тільки. За вашими спостереженнями, на які саме потреби українці жертвують гроші найбільш охоче?

Нечипорук: Це цікаве питання. Знаєте, про те, що економіка не працює. Люблю повторювати жарт Тараса Стагницького, який колись сказав: найбідніша країна в Європі скупила всю продукцію воєнторгів Європи. І це ми ще доляри не міняли. Вот. Тому складно сказати. Знаєте, є такий жарт серед волонтерів: справжній волонтер не той, хто знає, де знайти ту чи іншу річ, а справжній волонтер той, хто знає, коли в айтішників зарплата. Тому,  є сектори економіки, які, слава богу, працюють. І це напівжарт, я думаю. Хоча я не знаю, коли в айтішників зарплата.

Я допомагав там партнерській волонтерській організації ремонтувати санітарку 95-ки. Там ми менше ніж за добу зібрали необхідну суму. На Мобільну евакуацію ми збираєм, збираєм, збираєм, збираєм, збираєм і ось воно інколи бабах капає, інколи..  тобто важко сказати. Українці вони такі..

Фома: Непередбачувані.

Нечипорук: Непередбачувані. І такі сентиментальні, знаєте. Всьо залежить від настрою. Навіть від днів тижня. От зайдеш на Коломийку колядувати там в понеділок – один результат. Зайдеш в четвер – інший.

Фома: А взагалі список речей реально великий, тому, залежить від того, як його правильно подавати і справді чи є потреба. Наприклад, дрони. Поки всі зрозуміли, що дрони це дуже важливо, бо це розвідка, це бачення ворога, це багато опцій. До цього люди трохи не розуміли. Давайте, каже, броніки, от важливо броніки. А потім з’явилось розуміння. І я бачив, наприклад, як одна там, з дуже таких провідних, дівчат, які займаються аеророзвідкою, як вона просто при кожній розмові з кожною людиною повторювала цілий дороговказ, розповідала чому це важливо. Марія, кажу, вже достатньо, тіпа. Люди і ж так розуміють. Вона каже, нє, мають зрозуміти до кінця. І ти розумієш, що вона права.

Спочатку були потрібні прості речі. От в ТРО, що було потрібно? Спочатку потрібна була зброя, набої, шоломи і бронежилети. Це було в першу чергу. Потім медичні аптечки. А далі вже пішло-поїхало. Це було там на перших тижнях війни. А далі пішло, пішло, пішло, пішло. Як тільки війна почала розширюватися – байрактари там, аеромобільні війська. Тепер на гаубиці може треба збирати. Я не знаю. У нас взагалі феноменальна історія з цим. Це взагалі феномен. От волонтерство його ще треба дослідити наше українське волонтерство по повній програмі. Як це працює.

-Очевидно це працює ще від того, що, по суті ми були рідко державними і завжди от ця вертикаль вона існувала. Толока. І ця мережа – це такий спосіб існування.

Нечипорук: Знаєте, ще цікава штука... для того, щоб ринок давав.. має бути попит. Ти прекрасно розумієш, чи там сидить прапор з одним погоном, який про всяк випадок просить всьо. Там у нього, умовно кажучи, 100 бійців, а йому треба 200 броніків. Або ти присилаєш там залишок медицини по складу начмєду, що вам з цього треба? Всьо.

-Це теж наша приказка: очі завидющі, руки загребущі.

Нечипорук: Нє. Це, ти розумієш, ти працюєш не з професіоналами – ти з ним не працюєш. І от сила бренду у військовій справі теж є. Якщо 95-ка або 72-гі там Чорні запорожці щось попросять, волонтери, я там не знаю, з колготок вистрибнуть, але це дістануть, бо знають, що це дійсно треба. А якийсь там 186-й якийсь підрозділ, який вийшов із Хустського котла з Колєю Тищенком во главє..

Фома: З Ужгородського.

Нечипорук: З Ужгородського чи Хустського. І йому там треба те і те. І ти розумієш, що в тебе спецура "Айдара" такого не просила скільки, що треба пацанам на Закарпатті. Точно рука не підніметься там і гривню кинути або шукати там десь по складах і так далі.

-Справжній волонтер, мабуть, дивиться на оту фотку відому Колі Тищенка і бачить, скільки всього лежить там на задньому фоні і думає, чого воно там в тебе лежить? Воно має бути вже на фронті..

Нечипорук: Показні фотографії – це так смішно. От я дивуюсь, як люди кажуть, ми повернулись там з завдання. Ти бачиш, що порошинки навіть немає на його одязі.

Фома: Ну, може, він встиг перевдягнутися і зробив фотку? Я би так.

Нечипорук: У нас є люди, які порядні. Візьми, скажімо, Льоню Остальцева чи Роберта Броуді. Ти бачиш, що пацани дійсно збирали полуниці польського воєводства. Бо вони там запилені, вони там з пороховими..

Фома: Вже й суниці збирають. Так що там розширюється.

-А були такі випадки, коли стикались із шахраями? Там людьми, які намагалися підсунути якісь неякісні речі?

Фома: Думаю це було раніше в ті перші часи.

Нечипорук: Ні, ні. Воно, знаєте.. Хтось із колег сказав, що доля мудаків – це як доля янголів у винокурнях. Завжди щось там виділяється. В мене колись якийсь пацанчик на "Новій пошті" в Миколаєві намагався слямзіть ящик турнікетів, які я відправляв на передок. Якраз тоді багато всього відправили. Він примудрився у координатора прокатать, що йому всьо видали. А вони зрозуміли, що нема.

-Зробили йому темну?

Нечипорук: Не встигли. Його звільнили. І я попросив, щоб його все ж таки знайти. Але було поки що не до того. Але у мене мабуть менше обсяги. Але так, доля.. кажу, воно все стабільно. Нічого ж радикально не змінилося. Якась кількість мудаків виїхала з країни. Хочеться вірити, що вони не повернуться. Але їх дофіга і залишилось десь там. І це прикро. Знаєте, я би і рубав руки і стріляв би за шахрайство під час війни. Бо це злочин. Це вбиває і віру, і гроші там люди перестають давати. Це великий злочин. Шахрайство, крадійство і мародерство під час війни – це рівень державної зради. І має каратися. Примотали мародьора там до стовпа. Ну і що? Я за жорсткі міри за такі злочини під час війни.

-А державний апарат, митниця - як вони, якщо ви стикалися? Тому що дехто з волонтерів розповідав дикі випадки..

Фома: Починати треба з них. То шо ти сказав – починати треба з них.

Нечипорук: Та є ж людський фактор. Дорж Бату якраз так віз.. Знаєте такого персонажа? Український автор, бурято-монгол етнічний, але українець до корня.. короче, українець-українець. В нього небіж там служить в ЗСУ. І він йому віз для всієї частини там багацько всього. Він громадянин Америки, військовий. Всі необхідні папірці пройшов. І українська митниця. І каже, склад, зміна таких-от митників класичних – морда ширша за плечі,  - легше перескочити, ніж обійти. І там починають, нє, у вас всьо складно, це має прийти спеціально обучений..

-Це серйозні проблеми.

Нечипорук: Каже кілька годин промурижили. Кажуть, вранці прийде той спеціально навчений. У них закінчилась зміна. Прийшли сучасні нормальні митники, навіть зовні, каже. Худорляві, піджарі. Каже, що у вас там? - Нам сказали чекати та Ваню Пупкіна. - А нафіга вам Ваня Пупкін? А шо у вас там, каже? - Там 100 броніків, 20 шоломів, там то-то. - А у вас є документи американські? -Є. -Ну то,- каже, - йдіть. Може фактор. Митниця.. Я не стикався. Я експортом-імпортом мало займаюся, якось воно не випадало. Але є випадки. Ніхто ж їх не розстріляв, розумієте. Ось все, що було.. Якісь зміни відбуваються, але замало..

-Оскільки ми вже заговорили про Доржа Бату. Я знаю, ви модерували презентацію його книжки і він там сказав, що він у принципі не знав дописувати цю "Коко 2.0.", чи потрібна ця книжка саме зараз. І тому от питання: люди культури, як вони взагалі? Чи є от цей простір для творчості зараз? Чи є бажання щось творити?

Фома: Хороше запитання, до речі. Я про всіх не знаю. Про себе можу сказати і про деяких своїх друзів, які займаються мистецтвом в такі часи. Я навіть придумав таку назву: музика під час війни. Тому що вона має бути. У будь якому випадку життя завжди було під час війни. Війни завжди були. І були набагато страшніші війни, ніж зараз ми маємо от тут. Набагато важчі. Різні були варіанти в історії. В тому числі в історії українців. Друга світова війна ось будь ласка. Вона недалеко була. Тому в мене була проблема після Майдану. В мене зникло бажання займатися шоу-бізнесом як таким. І я перестав ним займатися. До цього часу я не займаюсь. Тому що мені стало дивно, що люди пнуться на сцену, продовжують розсилати треки, зніматися в фотосесіях. Але це все штучний світ. Мені до цього часу здається, що багато речей таких, для мене особисто, стали нецікавими. Чомусь так. І потім, я думаю, що це моя якась просто реакція дивна..

Нечипорук: Ну, шоу-бізнес. А творчість?

Фома: Творчість…

-Якось я читала Андрія Любку, який сказав, що я влітку мав би бути в Польщі, писати свій роман, але я не можу, бо волонтерю.

Фома: Є індустрія, тому що ти..

Нечипорук: Ти при цьому пишеш "Military Run"… Знімаєш це. І сьогодні ми були на концерті і твоя музика там для людей роботящих…

Фома: Пісні я пишу. Але це не становить, як раніше, 90% моєї уваги. Там може 10-15% займає. Але цей стан дає дуже багато натхнення, бо ти бачиш дуже багато цікавих, надзвичайних людей. В тому числі і от в батальйоні тероборони. Я такої кількості людей прямо крутих і цікавезних ніколи в житті не бачив. Це дуже надихає. Трошки міняє твій мозок. Але прямо сказати, що ти зовсім не займаєшся творчістю, ні. Це все джерело для творчості. Але якісь напрямки. Я ж знімаю фільми. В мене є студія і я займаюся документальними фільмами і це для мене теж цікавий напрямок. Бо, мені здається, більш цікаво зараз фіксувати історичний момент. Він надзвичайно фантастичний. Це переломний момент для цілої історії України. І, оскільки я в цьому процесі.. Ну ти ще раніше, ти з першої Революції на граніті. А я з другої, з Помаранчевої. Так теж є трохи часу. Ми є активними громадянами, з якоюсь позицією. Але те, що творчість вона залишається. Але може мінятися. Як Матвій Вайсберг, який там створив після Майдану цю серію Стіна. І він сказав фразу і я з ним погодився. Він сказав: всі наші концептуалісти-художники, які до цього часу були на ринку, вони стали як несправжні. Штучні. І от це важливий момент: навіщо ти займаєшся цим мистецтвом? Для чого? Чи ти хочеш себе красівого показать так і так, і так і от так, і шо ти от тут. Або ти хочеш щось зробити, а використовуєш, скажімо, якусь сталу систему. Є стала система, хтось тебе знає. Люди в нас все-таки зірок сцени люблять, це факт. Ти можеш це використати для користі, а можеш використати для себе особисто.

Нечипорук: Нє нє. Понятно, що нарцисизм. Але Україна зараз в тренді. Не тому що там.. Не тільки, тому що світ охрєнєл від такої країни, яка там проти монстра стоїть. Реально велика кількість там іноземців намагається зрозуміти, хто це такі, які вони? Одна справа наша військова слава, вона там просто іконна уже якась. Але звідки воно? Чому простий там тракторист іде під кулі захищає? Чому там шахіст іде в окоп? Чому історик в окопі? Чому там і так далі, і так далі.

Фома: Поети і музиканти зараз активно в окопах.

Нечипорук: Якщо ви були за кордоном, то побачили там книжкові магазини – там все, там історія України. Тобто люди хочуть дізнатися. Ми повинні показати, що ми не тільки мужня нація, але й працьовита і талановита. Тому я якраз і закликаю всіх творців і чим можу допомагаю. Тому що ми повинні показати і цей шматок української душі в тому числі. Крім шкурного інтересу волонтерського. Європа втомилася від військової України. Хай вони донатять на таланти, нє вопрос.

Фома: І, до речі, у нас є якраз один новий проєкт, який ми плануємо зробити в кінці наступного місяця, можливо на початку осені.

-Ану кажіть.

Фома: У нас є ідея зробити концерти і такі зустрічі цікаві для волонтерських хабів Європи. Тому що є багато виступів для переселенців, є багато виступів на площах, є намагання деяких артистів лізти в окопи до солдат там щось грати. Точно можу сказати, що ця тема, вона не сама потрібна там. А от волонтерські хаби… Чому ця ідея з’явилась? Бо ми коли почали працювати активно в напрямку Мобільна евакуація. І паралельно в мене було кілька концертів для волонтерів саме там. І я тут розумію, виявляться, а вони чомусь обділені увагою.

-При тому, що самі вони цю увагу видають щедро дуже.

Фома: І тут ми подумали, що ми зробимо це для волонтерських хабів Європи.

Нечипорук: Хотів сказати репліку, що у нас є навіть, недавно дізнався, Уповноважений президента по справах волонтерства. Але це така загадка..

-Ми теж десь пропустили цю новину.

Нечипорук: Наталя Пушкарьова. Я навіть знаю цього персонажа. От. І знаєте, прозвучала недавно фраза: ми ж не сонце, ми вигораємо. І ти розумієш, найважче жінкам-волонеркам. От як їй пояснити дітям, чим займається мама? Ну от чим вона займається? На роботі? Ні. Заробляє гроші? Ні. Ну що в театрі? Ні. От вона щось допомагає комусь там. І от діти там питають. І це величезна проблема, бо дуже багато молодих людей увійшло в волонтерський рух. І вони ж всі думали, ми зараз на ривку цих кацапів, як сказати мягче, переможемо.

"РАНІШЕ ІНФОРМАЦІЙНА ТЕРИТОРІЯ БУЛА НЕ НАША. ВОНА БУЛА ОКУПОВАНА, КОЛОНІЗОВАНА. І ОТ ЗАРАЗ МИ НАРЕШТІ БАЧИМО, ЩО КРАЙНЯ ФОРМА АГОНІЇ КОЛОНІЇ, КОЛОНІЗАЦІЇ – ЦЕ КОЛИ ВОНИ ХОЧУТЬ ЗАБРАТИ МІСТО НАЗАД"

-У мене до вас обох питання про українську музику на цій війні. Взагалі-то року притаманні загальні антивоєнні цінності. Від Джона Леннона і Credence до Ману Чао і Rage Against the Machine. А от пісень про визвольну війну у всесвітній відомій рок-практиці не так вже й багато. І Україна зараз шаленими темпами заповнює цю прогалину. Чия музика цього типу вам імпонує більше?

Фома: Цікаве питання. Насправді, мені не здається, що рок-музика - це лише про мир. Є різні абсолютно варіанти рок-музики. Є навпаки такі гурти дуже жорсткі. Які, можливо, скорше про якісь такі складні речі під час війни говорять теж. Але є і інші зразки – наприклад, пісня Джоні Кеша "Riders On the Sky".

Не можна сказати, що пісня прямо про мир. Це така філософська штука. Війни взагалі завжди були. І в кожній війні були свої пісні. Або марш, або… Зараз от найвідоміша пісня, яка дочекалася свого часу, - "Ой у лузі червона калина". Яка була написана більше як 100 років тому одним із січових стрільців для своєї чоти. Це була похідна пісня. І от пройшло сто з гаком років - і тут вона стала суперхітом на весь світ. Хоча всі, хто цю пісню знали, завжди її співали. Я в тому числі її завжди співав. Коли була нагода і потреба. Але зараз цей феномен України - він додав таку нову нішу в музику. Так, додав.

-Бо це ще й справедлива війна.

Фома: Ну бо це справедлива війна.

Нечипорук: Це навіть не рокова, але в нас був цей палатнік в травматології. Хлопчик попросив цю десантську пісню заспівати.

Фома: Це пісня "Тихо прийшов" Андрія Антоненка. Більше того, я знав трохи її слова. Бо коли Андрій сидів у тюрмі, в якомусь із років я поїхав кудись в Золоте до наших. Я не знав слова, але знав що їм це сподобається. Так, ну я кажу, слова не всі знаю, я тут виписав, пісня хороша, пока він сидить в тюрмі я вам за нього пограю.

Нечипорук: Я був вражений. Там хлопець-розвідник, страшенно поранений, попросив Фому її заграти. Вони вдвох в палаті співали.. Такі мурахи по шкірі! Взагалі от в шоці. Знаєте, палата, травматологія, у них там купа якихось трубочок. Тут приходить лікар, якісь знеболюючі, якісь процедури. Ми кажемо: може не грати? Та ні, йому зараз в задницю ширнуть, він повернеться. Реально, хлопчика ширнули, він повертається і підспівує. Ну, сила духу!

-Це дійсно вражає. Тому що я теж писала єдине поки інтерв’ю в палаті. І я за цей час двічі збиралась знепритомніти. А мій співрозмовник він настільки заряджав цією енергією, що я розуміла: не можна падать.

-Звідси у мене питання: от коли ви граєте для важкопоранених, або для хлопців чи дівчат, у яких нещодавно були ампутації. Чи було на початках якесь бажання відвести погляд? Наскільки важко було співати?

Фома: У мене - ні. Тому що я два місяці був в ТРО – і в тому числі, як солдат ТРО, займався евакуацією людей з Ірпеня. Ми заходили в Бучу. Тому я за цей час бачив таку кількість трупів і в такому вигляді, що я, чесно кажучи, за все своє життя не бачив. Відповідно, жаху такого нема. Більше того, за цей час я бачив дуже багато похоронів людей, з якими і служили разом, і в різному вигляді все це. Тому нема такого, щоб погляд відводить. Навпаки, є бажання підтримати, подякувати, обняти людину, бути з нею поруч. (Звертається до Нечипорука) Пам’ятаєш, там в перший день був хлопець досить важкий? Всі були плюс-мінус бадьорі, а один був такий складний, йому було важко… Але минуло півтора тижні десь, і коли ми вже дарували гітари - він їде такий (на колясці, – ред.). Я кажу: ти як себе почуваєш, вже краще? Він: так, я вже краще, братан!

Тобто такі моменти дають зрозуміти, що люди, які йдуть на фронт, в основному вже морально готові і до смерті, і до каліцтв. Бо це дуже важко - піти на фронт, не будучи готовим до цього.

-Насправді мені теж хлопці розповідали, що коли от навіть підписуєш цей документ і даєш дані людини, з ким контактувати в разі твоєї смерті, то дуже важко. Тому що саме в цей момент ти осмислюєш..

Фома: Звичайно, звичайно. Бо це є справжня війна. Тому люди, які в цьому пеклі вже живуть, борються.. в них якість сили духу набагато більша, ніж у тих людей, які іноді заходять в палати до поранених. І це просто треба зрозуміти. І тоді ти розумієш, що тобі просто треба дати максимально того, що ти можеш дати в цей момент людині. Енергію, присутність, любов. Мені так здається.

Нечипорук: А я в 2014 році схитрив. Коли йшов у травматологію - розумів, що не потягну на це дивитись. Не знав, як відреагую. І найбільше я думав:  що я хлопцям скажу? Тримайтесь? Здоровий мужик, егей… Я ж розумів, що вони там з ампутаціями. Тому… я дружу з дівчатками з інвалідністю, які на кріслах колісних. Я їх зібрав. Кажу, дєвчонки, поїхали провідаємо бойцов.

-Ох, який ви молодець. Клас.

Нечипорук: Ну, я ж продюсер (посміхається, – ред.). І от ми заходимо, Іра Солошенко каже: ось тут лежить хлопчик, він може вижити, якщо захоче жити. Там ампутація. І заходять мої дєвочки. А одна танцює на візочку, але ходить, в неї висока ампутація, протез, але ходить. Ми заходимо – і бачимо: такий хлопчик лежить, йому 21 рік чи 22. Лежить обличчям в стіну. А з нею ще вихованка, яку вона взяла допомогти адаптуватися. Вона каже: привіт, колєга. Він такий обертається: який я вам колєга? А в нього теж високі такі ампутації. Вона каже: давай сперечаємося, що у нас на трьох півтори ноги! Він - раз, розвернувся. Як це? Раз. Вони спіднички задерли - і стоять красиві.

-І цей чорний гумор, і ця відвертість можуть бути лише між ними.

Нечипорук: Звичайно. І він - раз, зацікавився. І вижив. До іншого зайшли – і там теж Лєна на візочку каже:  хлопці, дивіться, я знаю, що це всьо хрєново - без ніг і так далі. Але дивіться: он там стоїть "Джип Мітсубіші" мною зароблений. Мій чоловік мене на 4 роки молодший. У мене двоє дітей. Життя продовжується!

Фома: Але це ж всі історії не зараз почалися. Я, наприклад, мав спілкування у 2015-му з дитиною, хлопчиком, який був підірвався на міні. В нього там було максимально ураження всього - і обличчя, і рук, і ніг. По-моєму, це була Канада. І він був там на реабілітації, цей хлопчик. І ми приїхали туди – бо якраз возили фільм "Добровольці божої чоти" разом з кіборгами з Донецького аеропорту. І от цей хлопчик там. І ми почали з ним гратися. І це було так цікаво! Ми сиділи і гралися втрьох – оцей хлопчик, я і один із серйозних снайперів з Донецького аеропорту. Просто гралися в якусь таку цікаву гру, для малого саме придуману. І грались години півтори…

-Завершуючи музичну таку підтему, так. Колаборацію Андрія Хливнюка і "Пінк Флойд" почув весь світ…

Фома: То Пінк Флойд, скоріше, колаборацію з Андрієм зробив (посміхається).

-Абсолютно. Бо, чесно кажучи, те що там роблять Гілмор з Мейсоном, мене менш зацікавило.

Фома: Вони вже давно не грали.

-Давно. Так от, а ви зі своїх улюблених західних, а може й східних, гуртів – з ким хотіли б попрацювати у такому форматі?

Фома: У нас є деякі думки з однією піснею... я не буду поки розкривати. Насправді, що кайфового в творчості, в музиці – це кайфонути від музики. І має якомога більше людей кайфонути разом з тобою. Або ти разом з ними. Все. Це дуже важливо.

-Саме так. І багато груп розпадалися просто, коли вони переставали кайфувати.

Фома: 100%. Або тримати марку.

Нечипорук: С кем ты хочешь кайфонуть?

Фома: Є там пару людей. Ми, може, й кайфонем скоро. Але питання от у чому. Я хотів додати про музику війни. Давайте почнемо розуміти, що ця музика в нас почалася ще з пісні, з проєкту "Наші партизани", які робили Тарас Чубай і Андрій Кузьменко. І от з того це почалося. Пісня сторічної давнини, яку робили повстанці ще.

Потім з’явилися ще якісь пісні, які робили колишні вояки УПА на еміграції. Теж деякі пісні доходили сюди. А вже пізніше з’явилася деяка низка гуртів, такі, як "Кому вниз", які робили композиції на вірші Шевченка. Дуже так потужні, мрачні такі.

-Ну, як і самі "Кому вниз".

Фома: Так. Але які так дуже цікаво заходять на фронті насправді.

-Я б хотіла насправді сказати, що частина музичного ринку дуже довго була орієнтована на Росію.

Фома: Так, більшість.

- І насправді мені було цікаво: от ви з ними спілкуєтесь? Наскільки радикально, наскільки травматично для них (орієнтованої на Росію частини ринку, – ред.) було оце усвідомлення, що це не ринок, це не годівничка, а що це ворог?

Фома: Я думаю, що в них цей процес тільки почався. Тому що, гадаю, більшість людей з цього напрямку думають, що щось ще зміниться після того, як Україна переможе у війні. Може, буде якесь там продовження цього ринку. Тому що… ну, важко собі повірити, що все, що ти будував собі, попри все, що ти знаєш, що ці люди роблять в Україні…

Нечипорук: Все ж таки велика кількість, принаймні, декларувала.

Фома: Нікому не хочеться в прокажонний барак. Розумієш, там даже дєнєг уже нема. От чому я не займаюсь шоу-бізнесом. Шоу-бізнес орієнтований на гроші, передусім. Тобто люди використовують свій талант - співати чи танцювати, чи робити якесь мистецтво - наприклад, знімати серіали про пітєрскіх мєнтов… Половина українських акторів знімалась в тих серіалах. І режисери то робили там, бо це дешевше було. Їм було по барабану, в принципі.

-Навіть під час війни їхні проєкти були для Росії – а знімались тут.

Фома: І от питання таке: як збалансувати все-таки чесність і можливість заробляти?

Нечипорук: 8 років, знаєте. Не можна було бути вагітним наполовину. В нас не було війни, да..

Фома: Вона була.

Нечипорук: Ні, вона була де-факто. А от правового ніхто нічого начебто і не порушив. І не було ставлення. Якщо ти явно там не кричав, що путін нє хуйло, то міг втихаря і заробить грошей, і донатити на українську армію. Як деякі артисти, до речі, і робили. Їздили туди, рубили бабло - і тут же купували щось потрібне на Схід.

Фома: Це може бути один-два випадки із тисячі. І то, коли їх викривали в тому, що вони це робили, вони максимально отнєківалісь: та нє, ми тока на гуманітарочку…

Річ  от у чому: коли на тебе летить бомба з конкретного напрямку, ти вже розумієш, що всьо.

-Що це не десь там "суперечка під Донецьком".

Фома: Так. Це із серії: "нєпонятно, кто на етой войне зарабативаєт? А чьо вообще война? Ми хотім міра. Ілі хотім дружить...". Але ж ти не можеш з маніяком дружить! І коли ти розказуєш, що це маніяк, у відповідь чуєш: "Да нєт, он очєнь мілий чєловек". Ну, давайте дочекаємось..

-І коли зараз бачиш відео, як у окупованому Маріуполі якийсь привезений дядько співає "А бєлий лєбедь на пруду"…

Фома: Так, я це бачив.

-В мене після цього відео таке відчуття, що я присутній при розгрібанні могили вандалами…

Фома: Так. Та виглядає жахливо. Я бачив це відео. Жесть. І, до речі, Маріуполь - це особливо біль. Бо в 2018  році я якраз робив фестиваль "Твоякраїнафест". Саме в Маріуполі на День Незалежності. І там було близько 9 тисяч людей. Виступали Положик, Бурмака, "Мандри", "Антитіла", багато інших гуртів.

-Але ви робили фестиваль раз. А маршрутка з "Бєлим лєбєдєм" їздить щодня…

Фома: Так. Але ми робили цей фестиваль. Там було 10 тисяч людей. Це було фантастично. І що мене вразило - після того було чисто. Ніяких пляшок, гамна етого всього, що зазвичай буває після таких масових заходів…

І я не можу до цього часу зібрати це у себе в голові (те, що відбувається у окупованому місті зараз, – ред.). Хоча я так само був в 2014 році в Маріуполі, коли там стояли танки за кілометр від міста, і нас запросили приїхати, підтримати людей. Я пам’ятаю момент, коли я щось співав. І стояли жіночки. І вона стоїть і каже: "А почему я никогда не слышала этого артиста? Что это за песня? Почему я ее никогда не слышала? Какая песня хорошая".

Це такий момент був. А мені вже зараз 50 років. В 14-му трошки менше було… Тобто я більшість свого часу займаюся музикою. От вам до розмови про те, чия була територія інформаційна. Вона була не наша. Вона була окупована, колонізована. І от зараз ми нарешті бачимо, що, крайня форма агонії колонії, колонізації - коли вони хочуть забрати місто назад. І те, що відбувається зараз – це найбільш цікавий період. Бо це має бути фінал цієї імперії зла. І це має бути початок розквіту реально нової України.

-І тут я хочу спитати. Про що ми почали трошки говорити. Ця колаборація Пінк Флойд і Хливнюка. Наскільки наша музика може зацікавити Європу? Щоб це була не така емпатійна співчутлива зацікавленість, а так, щоб ми якось вросли туди.

Фома: Хороше питання. Якраз це потребує постійної присутності і роботи в тому напрямку. Так забавно: в 2013 році я якраз створив проєкт англомовний, який називається "Tom Stranger and the Travellers". І ми записали перший максісингл, 5 пісень в стилі кантрі-мюзік. Бо, мені здається, українська народна музика і американська кантрі - вони десь перетинаються. Можливо, через те, що фермерська історія і там, і там присутня… Щось таке є…

Ми зробили це. Приїхав Василь Попадюк з Канади, який дуже добре всі ці штуки в кантрі грає. Зробили цей альбом. І тільки думали їхати на фестиваль в Техас (там великий фестиваль, де також можуть брати закордонні артисти участь), як почався Майдан. І з того часу всі мої музичні напрямки… вони пішли. А от зараз, можливо, прийшов час відновити цей проєкт - і у нас є деякі думки з цього приводу.

Але подивіться тепер вже на історію DakhaBrakha і Dakh Daughters. Тобто театру Троїцького.

-Моя кума розказувала, неймовірні емоції, коли британці там приходять на ці концерти, в якому вони захваті.

Фома: Звичайно. Та й навіть поп-музика у вигляді Данилка, який там айн-цвайн-драй. Класна попса. Але українська. Раша гудбай. Нарешті уже Раша гудбай. Харашо теж працює. Рок-музика… Ну це взагалі архаїчне поняття вже зараз рок-музика. Зараз музика в широкому сенсі вже з’являється. Так само - електронні гурти так само. Є українці українського походження зірки. Onuka наша. Це офігенна артистка. І офігенна музика абсолютно. Або той же самий Юджин Хатц – Женя Ніколаєв – з гурту Gogol Bordello. Будь ласка, це головна панк-група Америки! Number one. Ні немає їх круче там! Збирають повністю всьо!

Це все українці. Так що шанси в нас великі.

Нечипорук: Шанси великі, я абсолютно згоден. Але знаєте, це співчутливе зараз. Творці в Україні, вони завжди були такі трошки… недолюблені касовими зборами, увагою медіа.

Фома: Колоніальними медіа…

Нечипорук: Стосується це не тільки музикантів – дизайнерів. художників. Культури. І от ці зараз креативні індустрії хлинули. Раз, читаєш, там, маловідомого українського художника - він у Лондоні в галереї ледь не Саатчі відкриває виставку! Тобто як завжди. Девальвація чогось приводить до інфляції суті. І чим більше чого-то низькопробного, тим менше якісного. Це, звичайно, біда-бідося. Бо багато творців, і не хочеться, щоб вони дискредитували то цінне. Його ж не збільшилось там в рази за рахунок війни - просто поміняли ставлення. Почали дивитися і відрізняти, що оце - українське. І пів Андріївського узвоза зараз, мабуть, десь виставляється по галереях Венеції, Лондона, Мілана.

Фома: Це ти вже перебільшуєш, по-моєму.

"СКАЖЕШ: "ДОБРИЙ ВЕЧІР, МИ З УКРАЇНИ"! І ПОЛОВИНА ДУМАЄ, ЩО ТИ ВИХВАЛЯЄШСЯ. ПОЛОВИНА - ЩО ПОГРОЖУЄШ. І ДАЛІ ВСЕ  ЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ХТО ЯК СПРИЙМАЄ…"

-Володимире, от я якраз хотіла поговорити з вами про моду. Тому що в мене було як. Я завжди там стежила за МаріяГраціяКьюрі там з моменту, коли всі говорили про колекцію Valentino, 2015, що це українські вишиванки. Я потім залізла на сайт дому і прочитала, що надихала Росія і якісь там алюзії на Шагала. І от я чекала, коли ж Кюрі щось скаже про війну нашу. Хоч якесь співчуття. Натомість абсолютне мовчання. І потім бац! - картини української мисткині Лесі Трофименко як декор на показі. Я сиджу і думаю, ну це вже така от данина ситуації чи вони справді починають цікавитися Україною?

Нечипорук: Є якісне, а є неякісне. Розумієте, от Cергій не любить шоу-бізнес, а я не люблю міжнародний світ моди. Тому що в мене знову-таки шкурний інтєрєс. Я в тій спільноті поширював певний меседж: дайте грошей на допомогу військовим шпиталям.

-І як, глухо?

Нечипорук: Реакції особливої не було. От, у п’ятницю у нас розпочався 51й Ukrainian Fashion Week. Ми його планували робити на різних майданчиках; просто ніхто не знав, що між майданчиками будуть тисячі кілометрів. Ми його зараз робимо на різних майданчиках Європи. І в п’ятницю, позавчора, - "Мальтафешнвік". Сьогодні чи завтра – "Джус" в Румунії. Далі - Копенгаген, Берлін, Будапешт, сподіваюсь, Лондон. На різних майданчиках українські дизайнери покажуть моду, а не модні балаклави і розгрузки. Я кажу: в мене ТРО Обухівського района - самое модноє ТРО (посміхається – ред.), бо в перші дні війни там Володя Сидлецький, дизайнер зі Львова, прислав кілька мішків футболок, флісок, балаклав. В мене в Обухові знайомий прапорщик; я кажу: Діма, приїжджай, забереш. Вони забрали кілька мішків. Я кажу: пацани, ну ви ж розумієте, що повинні боронити по-модному! Реально у вас дизайнерський одяг.

-Гарна історія.

-Зараз вони роблять колекції. Теж дуже ревниво ставлюся, коли якісь брендики вискакують. Я розумію, що вони ніякого відношення не мають до моди. Роблять популярний одяг. Ну, добре, суньтеся в одяг - тільки не лізьте в моду. Бо це тонка грань між хорошим ремєслєнніком і творцем. Тобто або іди в рємєсло, або іди в творчість. Воно - різне. Такий момент присутній. Але немає такого надінтересу. Для того, щоб його якось зрефлексувати, треба вивчити питання. Якщо там Кін зробила вишиванки, то це була історія. А потім хтось з китайцями напринтував на тему вишиванок, не розуміючи, чим код полтавський відрізняється від донецького. І воно в одному візерунку – те ж саме. Навіть не знаючи цих кодів, ти розумієш: щось не грає, не чіпляє. Краще б цього не робили. Це - теж мистецтво; воно потребує вивчення і переосмислення. Можна просто налупашить там на принтері хрестиком що небудь - і це буде модно. (З іронією) Напевно, буде круто.

Фома: Тільки хотів сказати, що це має бути круто все. Тому що якість всього культурного продукту, який українці роблять, вона в першу чергу має бути. І вона є. Просто..

Нечипорук: Розумієте, коли Багінський з бриля робить культову штуку, яку одягає Мадонна – ти розумієш, що це круто. Вона одягнула не тому що це українське, а тому що це круто. І це ми уже кажемо: о, Мадонна в брилі. Зрозуміло, препарованому, сучасному і так далі. Але по своїй суті це - бриль. А якщо це принтована вишиванка…ну, окей, хароший в тебе принтер…

Ми багато зараз говоримо про біженців. І очевидно, що серед музикантів їх буде менше. А от серед дизайнерів чи багато людей залишиться працювати в Європі?

Нечипорук: Хороше питання. Думаю, що ні. Знову ж таки, шкурне питання. У нас все дешевше. Але, з іншого боку, українська мода – це переважно дівчата. Дизайнери, швачки, конструктори і так далі. Це дозволило її зберегти. Вони зараз в більшості дійсно за кордоном. Хоча багато і тут залишилось. В перші ж місяці що ковіду, що війни фешн-індустрія шила…

-То маски, то ще щось…

Нечипорук: Захисні комбінезони за викройками Вані Фролова пів світу відшивало, бо ніхто не знав як воно там стоїть. Ваня виклав в інтернеті – і в Ізраїлі, в Штатах, в Італії по цьому шили. Ще зараз вони навчилися там фліски, спальники. Це взагалі там молодша швея Земскова-Ворожбит строчить там якісь неймовірні… більшість з них люди з корінням, все прекрасно розуміють…Хоча хочуть міжнародної слави - і це правда. Але у них і раніше була можливість.. Там Бєвза була резидентом New York Fashion Week. Але творила і жила тут. Там Літковська була резидентом..

-Але зараз культ України. І голлівудські зірки виходять…

Нечипорук: Знаєте цей старий анекдот? Коли у людини клінічна смерть, і вона потрапляє в ад. Чорти його водять. Раз, в одному там кабінеті - бар оупен, бухай що завманеться; масажистки всіх кольорів, сауна, масаж. Класно, думає, нарешті прийшла справжня смерть! - Куди тобі, - Петро його питає, в пекло чи в рай? - В пекло. Я там був, там кльово… Раз – і його чорти у котел, в смолу. Він каже: Пацани, я ж був перед цим, все було кльово, все було не так!.. А йому відповідають: Чувак, ти не плутай прес-тур з ПМЖ!

Я це до чого? Приїхати отримати свою долю слави на професійному заході - це одне, а жити і працювати це дуже складно. Це мільйон всього.

Фома: Я думаю, що все одно їм потрібна вібрація. У нас є історичний шанс, який варто не просрати.

Нечипорук: Ні. Інтегруватися треба 100%. От ми почали цей 51-й тиждень. Написали організаторам. Заходим в платформи ЮФВ як Україна, тобто не дизайнері індивідуальні, а як українська платформа, - і експлуатуємо нещадно мужню, талановиту, працьовиту країну, у якої війна і т.і. 100% інтегруватись треба. Але… більшість повернеться. В гостях хорошо, а дома краще. Краще з’їздити, вийти на поклон на Нью-Йорк фешн вік. А потом - приїхати на Хрещатик, чи там в Кончу-Заспу - і в домику своєму надихнутися тим, чим ти надихався.

Мені здається, що якась частина митців готова емігрувати. Але якщо митця відрізати...

Фома: Залежить від митців. Це складне питання. Але таке. Річ у тому, що ми ж, українці, і так присутні скрізь по всіх світах – від Австралії до великих громад у європейських країнах, діаспорах Америки, Канади, Нової Зеландії. І цей процес вже не зупинити. Просто це залежить тепер від того, щоб це використати.

Нечипорук: Я думаю, більшість заточена на те, що от, залупаєм всіх кацапів - і будем будувати ще кращу Україну. Зникнуть ці всі уроди, якісь політичні виродки, - і от ми зробимо. І всі ж заточені долучитись своїм талантом, працею - і так далі. Саме тут, а не там. Мені здається, що більшість повернеться. Так, є космополітичні вийнятки, якщо їм там буде комфортно, - раді бога. Ми ж все одно пишаємось... Людина ні слова не говорить українською, а ми кажемо: українського походження…

Фома: Просто сама ідея бачте в чому – Україна реально крута країна. Незалежно від того, чи у нас війна, чи ні. Тому тут питання в тому, що треба використати шанс. Тому що це дає нам більше можливостей і відкриває увагу світу. І її треба підтримувати, бо це дуже важливо. Ми весь час за то боролися. Наші попередники, вони були би просто дуже злі на нас, якби ми не використали цей шанс. Бо вони його використали якраз по повній, по максимуму. Щоб було можливо і неможливо.

Нечипорук: "Добрий вечір, ми з України"! І половина думає, що ти вихваляєшся. Половина - що погрожуєш. І далі все в залежності від того, хто як сприймає..

Фома: А насправді сказав інтелігентно Галаневич десь ввечері там: "Добрий вечір, ми з України". І хтось придумав агресивний трек туди вставити - і от. Як міняються сенси, бачите?

Увага! Охочі допомогти проєкту "Мобільна евакуація поранених" може скористатися інформацією за цією адресою: https://secure.wayforpay.com/payment/sf638d387cef8

Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко, "Цензор.НЕТ"