Щось їм не сподобалось – тягнули в катівню. Піддавали тортурам як чоловіків, так і жінок. Утримували там навіть дітей, – Володимир Тимошко

Автор: Тетяна Бодня

На визволених територіях Харківщини правоохоронці вже знайшли 10 катівень, у яких окупанти знущалися з місцевих мешканців. І як розповів в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" начальник обласного управління поліції Володимир Тимошко, є й випадки, коли після застосування тортур людей розстрілювали. За його словами, якщо описувати умови утримання там людей, то можна провести аналогію з умовами утримання нацистами в’язнів у концтаборах під час Другої світової війни.

"ГОДУВАЛИ ЛЮДЕЙ УСЯКИМ НЕПОТРЕБОМ, У ТУАЛЕТ ВИВОДИЛИ РАЗ НА ДОБУ, А ТО Й РІДШЕ"

– Після зачисток у визволених містах і селах правоохоронці почали документувати воєнні злочини, скоєні там росіянами. Які перші враження? Що там відбувалося?

– Відразу після визволення Збройними силами України тимчасово окупованих ворогом територій в усіх деокупованих населених пунктах області відновила свою роботу поліція Харківщини. Працівники поліції негайно приступили до виконання функцій та завдань, передбачених законом України "Про Національну поліцію".

Це і адміністративна, і дуже важлива соціальна, що передбачає надання населенню допомоги, якої потребують люди, контрольна та охоронна функції. Встановлення та підтримання на деокупованій території безпекового стану для людей, забезпечення публічного порядку, виконання профілактичних заходів, націлених на попередження нових злочинів; фіксація вчинених воєнних злочинів, завданої людям, громадам та державі шкоди шляхом реєстрації відповідних заяв, внесення слідчими відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проведення в межах кримінальних проваджень необхідних слідчих та розшукових дій.

Шляхом опитування місцевих мешканців, під час подомових обходів поліцейські встановлюють безпосередніх свідків та очевидців вчинених окупантами воєнних злочинів. Свідчення людей, які пережили окупацію та бачили все на власні очі, є цінним доказовим джерелом для слідчих.

Проте хочу додати, що поки наші території були тимчасово окуповані ворогом, поліцейські не сиділи, склавши руки: воєнні злочини документували, розслідували кримінальні провадження про виявленні та відомі на той час злочинні дії представників держави-агресора, чекаючи миті, коли зможемо це робити вже на місці скоєння злочинів.

У межах усієї проведеної роботи з’ясовано, що окупанти масово вчиняли воєнні злочини проти мирного населення. Серед них і розстріли людей,  катування, насильницьке утримування в облаштованих місцях позбавлення волі, насильницьке вивезення за межі держави тощо. Всі ці факти ми зараз документуємо, збираємо доказову базу, тісно співпрацюємо у цьому напрямку з прокуратурою Харківської області, Службою безпеки України, а стосовно дій колаборантів – ще й з Державним бюро розслідувань.

Для роботи на деокупованих територіях, пов’язаної з документування військових злочинів, утворені спільні слідчо-оперативні групи, завданням яких є проведення оглядів місця подій: встановлених місць постійної дислокації військових рф, їхніх штабів, приміщень так званих катівень та визначених окупантами для насильницького утримання мирного населення, масових захоронень вбитих та закатованих осіб. У кримінальних провадженнях проводяться слідчі дії, направлені на встановлення обставин смерті виявлених трупів громадян, до роботи у цьому напрямку долучені судово-медичні експерти.

Окремим напрямком роботи є виявлення та притягнення до відповідальності колаборантів, тобто осіб, які співпрацювали із окупантами, надавали їм підтримку, були безпосередніми співучасниками учинених ними злочинів. Є різні форми такої співучасті, але дії кожної такої особи, яка зробила вибір на користь держави-агресора, будуть піддані оцінці правоохоронних органів у суворій відповідності із законом.

Коротко зупинюсь на такому аспекті, як забезпечення та відновлення на деокупованих територіях належної життєдіяльності населення. Поліція не лише не залишається осторонь цих питань, а одна з перших приходить на допомогу людям. Це, передусім, надання гуманітарної допомоги: ми розвозимо воду, продукти харчування, медикаменти, необхідні предмети вжитку та побуту. Надаємо людям й інші послуги, це перевезення у разі потреби на інше місце проживання, доправлення до медичних закладів, сповіщення близьких осіб про їхніх родичів, бо в багатьох населених пунктах наразі відсутній зв’язок, електроенергія. Допомагаємо літньому населенню, дітям, людям з обмеженими можливостями. Фактично, поліція – це перший та основний державний орган, який приходить та деокуповану територію, допомагає місцевим мешканцям в усіх їхніх потребах.

– Читала в соцмережах пости про те, що люди на окупованих територіях голодували, що їх заганяли у підвали, тримали в жахливих умовах. Це правда?

– Це правда. У нас є офіційні показання людей, яких окупанти утримували в ув’язненні.

– Що вони розповідають?

– Люди, які зазнали насильницького позбавлення волі, пережили жахіття. Можна провести аналогію з умовами утримання нацистами в’язнів у концтаборах під час Другої світової війни. Наприклад, годували цих людей усяким непотребом, в туалет виводили раз на добу, а то й рідше. У так званих катівнях, облаштованих російськими окупантами, піддавали тортурам як чоловіків, так і жінок. Наявні факти утримання там навіть дітей.

– А заради чого вони це робили, тим паче з дітьми?

– Моя особиста думка: не потрібно шукати логіку в їхніх діях. А мета одна – поборення та скорення українських людей, українського народу в цілому шляхом насильства, показом, таким чином, свого, на їхнє переконання, верховенства.

Одна з таких катівень була обладнана у приміщенні відділу поліції в місті Балаклія. Світлини із зображення стіни, на якій написано слова молитви "Отче наш", бачили вже усі. Ми встановили людину, яка написала ці слова. В’язні в цих катівнях вишкрябували на стінах помітки для відліку днів їхнього  перебування там. Такі жахливі факти, на жаль, мали місце, поліція продовжує працювати над встановленням інших подібних місць, фіксувати та документувати злочини нелюдів.

"КОЛИ МИ ЗАЇХАЛИ В МІСТА ПІСЛЯ ЇХНЬОЇ ДЕОКУПАЦІЇ, ТО ДЕЯКІ ЛЮДИ ЗА П'ЯТЬ-ШІСТЬ МІСЯЦІВ ВЗАГАЛІ ВПЕРШЕ ВИЙШЛИ НАДВІР"

– Якою була ситуація з продуктами на цих територіях? У магазини росіяни завозили бодай щось?

– Перш ніж завозити продукти, вони завезли туди горілку. Було завезено досить багато російської горілки та горілки, виробленої в так званих "ЛНР/ДНР". Завозили товари російського виробництва, але ціни були "дикими", а якість сумнівною. Наприклад, у пляшках з написом "Кола" продавався якийсь шмурдяк за ціною від 50 гривень за пляшку.

– Але це була не оригінальна продукція відомого виробника, правильно я зрозуміла?

– Це точно була не "Кока-кола".

– Купити продукти можна було й за гривні, і за рублі?

– Так, але у багатьох людей грошей не було взагалі, бо працювати не було де, а все, що було збережено, витратили. Дуже тяжко там людям було виживати.

Дещо простіше хіба у сільській місцевості, там, де люди мали власне господарство. І вони могли прогодувати себе з городів. Найскладніше було тим, хто жив у багатоповерхівках. У таких містах, наприклад, як Балаклія, Ізюм.

– Коли в Київській області росіяни заходили в села, то забирали там майже всі харчі. На Харківщині такого в селах не було?

– Не скажу, що таке було всюди, але досить часто вони у людей забирали продукти, побутову техніку, мобільні телефони, телевізори, мотоцикли, автомобілі.

– Горілку вони завезли для своїх військових чи для цивільного населення?

– Для всіх. Я сьогодні був у Липецькому відділі поліції, в якому окупанти мешкали. Якщо можете уявити собі найгірше звалище у будь-якому місті України, то це саме те, на що вони перетворили приміщення. Вони просто в одній кімнаті ходили в туалет, а в іншій, яка поруч, їли з банок якісь привезені з собою супи. Уявляєте?

– Уже не вперше таке чую. Можливо, це для них норма життя. Скажіть, будь ласка, а як люди опинялися в катівнях? По них приходили додому чи забирали на вулицях?

– І на вулицях, і з дому забирали. Підстави могли бути абсолютно різними. Щось їм не сподобалось у людині – тягнули в катівню.

– Місцеві давали їм, так би мовити, наводку?

– Ми працюємо по колаборантах спільно з іншими правоохоронними органами, тому можу сказати лише коротко, не розкриваючи деталей. Так, були місцеві жителі, які співпрацювали з окупантами і вказували їм на тих людей, з якими у них були натягнуті відносини. Звинувачували їх у співпраці з ЗСУ, неприйнятті правил "нового" життя, що диктували "визволителі". І людей, на яких вони вказали, тягнули в катівні. Ми зараз тісно працюємо в даному напрямку, результати – згодом.

– Є закатовані до смерті?

– Є факти катування і подальшого розстрілу людей. Наприклад, у селищі Граковому під час огляду місця події знайшли тіла двох людей, які зазнали  тортур, а потім були розстріляні.

– А що передувало? Їхні рідні розповіли, коли й чому їх забрали у катівню?

– Ми це з’ясовуємо під час досудового розслідування.

– У кількох відео зі звільнених територій бачила, як люди виходили до військових і розповідали, що фактично пів року прожили у підвалах. Їх туди російські військові насильно заганяли чи вони від них так переховувалися?

– Йшли бої, тому багато хто жив у підвалі, щоб уберегти своє життя. Також люди масово переховувалися від росіян, які були в цих населених пунктах. Намагалися не показуватись їм на очі. Ті ходили по квартирах, будинках, і якщо їм щось не подобалось, забирали людей. Найменше, що могло статись в такому випадку, декілька пострілів по вікнах та території навколо для залякування, Найгірше, коли людину вбивали на місці через непокору або вивозили до місць утримування. На вулицях людей не було. Коли ми заїхали в міста після деокупації, то деякі люди за п’ять-шість місяців взагалі вперше вийшли надвір.

– Якісь лікарні на цих територіях під час окупації працювали? Можна було отримати медичну допомогу?

– Ні, але лікарі, які лишалися на території, намагалися допомагати людям, якщо це було в їх змозі. Однак це було нечасто. Бо просто так прийти і звернутися до лікаря, як зазвичай, у цих умовах було неможливо. Тому що люди просто переховувалися.

– Коли ми минулого разу спілкувалися, ви сказали, що Ізюм може виявитися страшнішим за Бучу. Зараз, побачивши, що там відбувалося, не змінили своєї думки?

– Ми зайшли в Ізюм, поліція почала працювати. Я не хочу наперед нічого казати, дайте нам трохи часу.

– Депутат Ізюмської міської ради Максим Стрельніков на брифінгу заявив, що в Ізюмі загинуло щонайменше тисяча цивільних. Можете підтвердити цю цифру? На чому вона базується?

– Я не знаю, звідки сама така цифру кількості загиблих, вона не є офіційною. Скажу вам так: поліція може лише констатувати кількість загиблих. Але на теперішній час будь-якої кількості загиблих ми не будемо називати, бо це буде неправильно і непрофесійно. Повторюся: ми лише почали працювати на цій території.

– Як люди сприймають поліцейських? Ви сказали, що проводиться поквартирний обхід. А чи звертаються люди до них самі? Розповідають про події, які були під час окупації?

– Масово звертаються. У людей на очах сльози радості від того, що ми прийшли. Вони не лише пишуть заяви і розповідають про кримінальні правопорушення, а й підходять навіть просто поспілкуватися, бо весь цей час були без світла, зв’язку, телебачення, без інтернету, вони не знають, що відбувалося поза їхнім населеним пунктом.

Підтримка поліції на деокупованих територіях зараз 80-90%.

– Є виявлені факти зґвалтувань?

– У нас є така інформація, однак поки не можу її підтвердити, перевіряємо.

– Коли вони розстрілювали людей, відводили якісь місця для захоронення?

– Ні, місцеві жителі ховали загиблих, де могли, частіше це присадибні ділянки, або там, де їм казали. Наприклад, у Раковому окупанти примусили людину викопати дві могили і самостійно поховати двох людей. Це було місце біля дороги.

"БАГАТО ХТО З КОЛАБОРАНТІВ ВСТИГ УТЕКТИ ДО РОСІЇ, БАГАТО ХТО НАМАГАВСЯ ЦЕ ЗРОБИТИ. РОСІЯНИ ПЕРЕСТАЛИ ЇХ ПУСКАТИ"

– З огляду на те, що майже вся правоохоронна система України працює над документуванням і розслідуванням воєнних злочинів і це не таємна інформація, росіяни і їхні "помічники" з місцевих якось намагалися приховати сліди злочинів чи поводилися так само нахабно, як і на Київщині?

– Поводилися нахабно, зухвало, але як тільки Збройні сили України пішли у контрнаступ, чимало колаборантів встигли утекти до росії, багато хто намагався це зробити, чітко розуміючи, що уникнути відповідальності за свої дії їм не вдасться. На кордоні величезні черги. Росіяни перестали їх пускати, кажуть, повертайтеся назад, ви нам не потрібні.

– А самі російські військові? Вони якось врахували те, що їх можуть потім судити за воєнні злочини? Навчилися приховувати свої злодіяння?

– Щось приховувати можуть лише розумні люди. Ми ж маємо справу з реальними дикунами, котрі вчиняють дії, які взагалі не піддаються розумінню нормальної людської поведінки.

– Серед поліцейських були зрадники, які залишилися вимушено чи добровільно на окупованих територіях?

– Я дуже пишаюся тим, що з більш ніж 5 тисяч працівників поліції Харківської області були лише поодинокі випадки, коли поліцейські, які залишилися на окупованих територіях, стали співпрацювати з ворогом. Нині є 21 підозра. І заходячи на деокуповану територію, ми таким людям приділяємо увагу насамперед.

– Коли почався контрнаступ, росіяни, тікаючи, якось намагалися помститися місцевому населенню?

– Вони тікали настільки швидко, що залишали військову амуніцію, боєкомплекти. Бігли так, як спартанці не бігали. Тому, спасаючи свою шкуру, часу на помсту в них не було.

– Як боротиметеся з мародерами на визволених територіях? Очікуєте сплеску таких злочинів?

– Населені пункти патрулюються й удень, і вночі. Зараз сплеску немає, і ми працюємо, щоб так залишалось і надалі.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"