"Слуга народу" Єгор Чернєв: Ми склали іспит щодо використання HIMARS. Тому зараз говоримо про те, що ми уже дозріли до танків, літаків

Автор: Євген Кузьменко

Типова для цієї війни історія: нашу з нардепом Єгором Чернєвим зустріч у Києві майже зірвала масштабна понеділкова ракетна атака Російської Федерації. На Лівому Березі столиці лунали вибухи, багато де зникли світло і вода, і перспектива спокійної змістовної бесіди на Позняках здавалася примарною.

Але вже о 10 ранку оголосили відбій повітряної тривоги; місто почало повертатися до щоденної рутини. Повернулися до своїх планів і ми з Чернєвим. Але почали розмову, звичайно, з ранкових подій. Цікаво було дізнатися у члена оборонно-безпекового комітету ВР, голови парламентської делегації Верховної Раду у ПАРЄ що він думає про запаси крилатих ракет у ворога.

- Єгоре, ми спостерігаємо чергову масовану ракетну атаку по об’єктах критичної інфраструктури. Частково успішну атаку, треба визнати. Чому ці атаки продовжуються? Вочевидь український оптимізм щодо великого дефіциту у Росії ракет "Калібр" є перебільшенням? Чи у РФ все-таки є гарантія отримання ракет з Ірану і тому вони можуть більш розкуто витрачати запас "калібрів" та інших високоточних ракет?

- Я думаю, що тут є три фактори. Перший – це те, що вони в принципі наплювали на власну доктрину щодо невикористання 30% недоторканого запасу ракет. І в них дійсно залишилося вже менше третини – і крилатих ракет типу "Калібру", і балістичних.

По-друге, вони все ж таки досі виробляють "Калібри". Вочевидь, певні запаси компонентів на складах поки що залишаються. Але все ж через санкції високотехнологічні складові для цих ракет офіційно не постачаються, цих складових потрібна величезна кількість, і завезти їх всі через паралельний імпорт і контрабанду вкрай складно.

І третій фактор, я думаю, - це поставки з Ірану. Все це в купі поки що дозволяє їм здійснювати ракетний терор проти України. Плюс до всього, ми ж бачимо, що в цій пропорції більшу частину займають "Шахеди". А "Шахед" – це літаюча запальничка, яка більше працює не на ураження, а на підпалення. І, на жаль, дуже добре запалює те, куди вона потрапляє. Так, вони набагато менш потужні, ніж Калібри - одним цим Калібром можна в принципі вивести з ладу всю ТЕЦ чи ТЕС. Але ж цих безпілотників багато…

- Ми з вами спілкуємося після валдайської промови Путіна. Вже багато хто сказав, що, попри її хамсько-гопницький колорит, справді нового для себе ми почули небагато. Окрім, можливо, псевдодеталей псевдоплану Києва по начебто виготовленню і застосуванню "брудної бомби". Як вважаєте, це так Путін своєрідно закрив цю власну фейкову провокацію – мовляв, наміри України розкриті, загрози більше немає – чи це крок до подальшого роздмухування галасу навколо цієї теми?

- Я думаю, валдайська промова взагалі не про це була. Вона була про позиціонування себе як лідера антизахідного світу, який бере на себе перший удар і захищає інші країни.

- …І закликає інші країни приєднуватися.

- Абсолютно правильно. Я думаю, що це було про побудову стратегії на найближчий час і було більше направлено не для внутрішньої аудиторії, не для України чи західного світу, а якраз для тих країн і континентів, які зараз коливаються і які далеко від України. Та сама Африка, частина Азії, Латинська Америка. І ось це використання наративів щодо ядерної "брудної" бомби, чи бойових комарів, чи біолабораторії, - це задля того щоб дегуманізувати Україну і там, де є питання, сказати: дивіться, не все так однозначно, як вони кажуть. Тому що Україна, бачите, і бомбу брудну готує, і це, і це…

Тобто усе це робиться для того, щоб качнути країни, які сумніваються, але можуть теоретично примкнути до Росії.

- Попри всі ці хотєлкі Путіна, ми розуміємо, що реально долю війни вирішують ЗСУ на фронті. Відповідно, тил – як керівництво держави, так і пересічні громадяни – мають забезпечити всі потреби нашої армії. Ви як член оборонно-безпекового комітету ВР – теж не остання людина у цьому ланцюгу. Тож давайте по потребах. От на цьому напрямку редактор Цензора Юрій Бутусов гостро критикує керівництво країни. Цитата: "Президент та його оточення очікують, що все відбудеться саме, що хтось дасть зброю, хтось самоорганізується, хтось сам розбереться, а їм достатньо робити інтерв’ю та промови. Але саме бездіяльність влади не дозволяє почати виробництво багатьох видів зброї та забезпечення, які нам потрібні зараз. Можливо, Президенту Зеленському треба хоча б раз побувати на фронті, не в 20 кілометрах, а хоча б на ксп батальйонів, витягнути туди Єрмака, і подивитися в очі солдатам та офіцерам, як і чим вони забезпечені, хто і що для них постачає, хоч раз послухати що таке обстріл. Треба відчути як б’ється країна і зайняти лідерську позицію у боротьбі, організувати процес".

Що на це скажете, Єгоре? У Президента та голови його Офісу дійсно немає бажання або вміння налагодити таке виробництво? Чи Бутусов перебільшує?

- Дуже велика цитата, яку потрібно розбивати на частини і реагувати на кожну частину окремо. Почну з того, чи варто взагалі президенту прямо бути "на нулі". Чи є це взагалі правильним з точки зору безпеки?

Тепер по основному питанню щодо забезпечення. Наше забезпечення зараз складається з основних трьох частин: матеріально-технічна допомога наших країн-партнерів, наші закупівлі того, що нам потрібно, за кордоном плюс наше виробництво. З цих трьох блоків складається те, що отримує фронт, отримують Збройні сили України, інші підрозділи і Сил Оборони. Звісно, що всі ці три складові є певною мірою таємними, адже ми розуміємо, що деталі поставок можуть потрапити до Російської Федерації. Так, щось було дійсно втрачено через обстріли. Щось вдалося зберегти і продовжити виробництво. Я не буду зараз говорити про якісь конкретні програми… Але повірте мені, що виробництво зберігається. І воно убезпечене - наскільки ми можемо його убезпечити. Десь воно відновлюється заново через те, що воно було зруйноване. Хоча зруйновані будівлі – це, в принципі, не дуже важка втрата. Головне, що залишаються люди, технології, документація. Ось це ті три складові, які ми надзвичайно пильно зберігаємо і які в принципі дозволяють нам вести подальші розробки. Я не можу говорити про те, що саме ми виробляємо. Але про те, що Україна частково поповнює необхідні складові для армії самостійно, - це 100%.

- На носі зима, на вулиці вже холодно, тож питання забезпечення війська – надзвичайно важливе. Ви погоджуєтеся із запевненнями представника Президента в ВР Федора Веніславського про те, що, цитую, "Станом на сьогодні, жодних проблем із забезпеченням військовослужбовців зимовим одягом немає. До того, вже є надлишки військового зимового одягу, які постачаються на склади. Тобто, якщо виникне додаткова необхідність, одяг буде поставлено"?

 Чи, як кажуть, є нюанси? Ви ж знаєте проблему і нагорі, і знизу, бо спілкуєтеся з людьми на фронті.

- Нюанси є завжди. З одним із заступників ми спілкувалися якраз по забезпеченню зимовим одягом. Нас запевнили, що все, що необхідно, є на складах Міністерства оборони. Дещо довиробляється, завозиться. Але забезпечення першої лінії, тобто тих людей, хто "на нулі", - закрито. Ми маємо розуміти, що тут є два ключові центри: Міністерство оборони, яке контрактує, закуповує, контролює якість і доставляє до складів, та Командування Сил Логістики, КСЛ, яке підпорядковується Генеральному штабу. Це дві різні паралельні структури. І далі саме КСЛ вирішує, кому першому надати, в якій черзі, якій послідовності і так далі.

- А ті люди, з якими ви спілкуєтеся на фронті, що вони вам кажуть? Наскільки вони забезпечені на даний момент?

- Не всі. Є дійсно забезпечені. Є і такі, що не отримали. Але тут потрібно розбиратися в кожному конкретному випадку. Буває навіть таке, що немає нормальної заявки від батальйону на забезпечення. Немає заявки – і ніхто не розуміє, що туди потрібно доставити. А від заявки до доставки проходить, умовно кажучи, тиждень. Тобто в кожному конкретному випадку потрібно розбиратися, чому і що вони отримали чи не отримали.

- Веніславський каже: мовляв, все ок, от тільки боєприпасів 152 калібру не вистачає. А у вас в комітеті які напрямки забезпечення армії викликають найбільшу занепокоєність?

- Боєкомплект – це основне. Тому що є питання основних калібрів радянського зразку 122 і 152. І є 155-й, натівський. Зрозуміло, що у нас певна кількість артилерійських систем ще радянського і не дуже багато натівського зразка. Радянські боєприпаси ми не виробляємо самостійно. Тому нам доводиться шукати по всьому світу, хто має ще такі боєприпаси і хто може їх виробляти… До речі, у Росії вже теж є проблеми, наскільки нам відомо, з боєкомплектом. Тепер вони вже не використовують снаряди без обмежень, як це було у квітні-травні і навіть червні цього року. Тоді був такий вогневий вал, що вони 60-70 тисяч снарядів клали на день. Зараз цього немає – насамперед через дуже точну роботу HIMARS і нашої артилерії щодо знищення їхніх польових складів, знищення логістики. І, в принципі будь-які запаси колись вичерпуються. Тож у них також є проблеми. Сьогодні можна сказати, що на деяких ділянках фронту ми вже навіть досягаємо паритету. З одного боку через проблеми з з логістикою в них, а з іншого – за рахунок допомоги нам від наших партнерів.

- І такі речі, як пожежі на Пермському заводі, теж впливають на ситуацію.

- Звісно. Весь цей виробничий ланцюжок росіян зараз відчуває проблеми. Але знову ж таки з нашого боку, я думаю, най-найважливіше зараз – це постійно отримувати саме боєкомплекти. І розширювати їхню номенклатуру.

- Щодо поставок зброї, де ми залежимо від зарубіжних партнерів. В цьому сенсі які країни останнім часом вас найбільше радують, а від яких, навпаки, ви очікуєте більшого?

- Сказати, що останнім часом прийшов якийсь переламний момент і країни, які не допомагали, раптом почали допомагати, я не можу. Ситуація розвивається динамічно і за наростаючою. Деякі країни, наші основні партнери, починали зі стінгерів та джавелінів - а зараз дійшли до важкої артилерії, HIMARS і так далі… Але все одно ми не отримуємо ті самі танки, не отримуємо літаки. Навіть по деяких категоріях БМП або БТРів ми, на жаль, все одно поки ще не отримуємо від наших партнерів потрібної допомоги.

- Що неминуче відбивається на наступальних діях…

- Насамперед. Ми ж бачили в наступальній операції на Харківщині ті самі М-113, які досить чудово себе проявили. Але чомусь дуже схожі на них "Фукси", які має Німеччина, вона нам не постачає.

- Окреме питання – неодномірна, скажімо так, позиція Ізраїлю. Як вам, до речі, контраверсійне голосування України в ООН по ізраїльському питанню? За яке вже всередині країни великій критиці піддають і міністра закордонних справ Кулебу, і взагалі українську владу.

- Насправді це було традиційне для ООН голосування по Ізраїлю, яке проходило вже багато разів. І кожного разу наша позиція була незмінна, як країни, яка відмовилася від ядерної зброї і суворо дотримується договору про її нерозповсюдження. Ізраїль це знає, а тому жодних проблем тут взагалі бути не може.

- З іншого боку від Ізраїлю ми багато в чому залежимо по темі іранських беспілотників, взагалі щодо роботи по ворожому Ірану. Їхні розвіддані для нас дуже важливі.

- Абсолютно правильно. Ми чітко маємо ворога в тій частині світу – Іран, який є також ворогом Ізраїлю. І в принципі, ми тут маємо кооперуватися проти одного ворога, тому намагаємося пожвавити наше військове співробітництво.

- Попри ситуацію з "Фуксами", про яку ви сказали, які Німеччина нам не виділяє, в принципі, ми можемо говорити про певний злам ситуації у Німеччині по ставленню політики, політичних еліт до російсько-української війни. Ви давно спілкуєтеся з німецькими політиками, розповідали в інтерв`ю "Цензору" про, з однієї сторони, їхній прагматизм: мовляв дайте нам те, а ми вам – це. А з іншої – про багаторічний комплекс провини за гітлерівські злочини саме перед Росією (чим та вміло користувалася). Чи відчуваєте ви, що зараз у німецьких політичних еліт докорінний злам цього ставлення?Той же Шольц щодо російсько-української війни інколи висловлюється радикальніше за Держдеп Сполучених Штатів… Та й нещодавня промова Штайнмаєра – думаю, після неї вже мало хто буде над ним сміятися.

Чому таке відбулося? Як ви відчуваєте?

- Я думаю, що знакова промова Штайнмаєра вказує на тектонічний зсув у розумінні Німеччиною поточної ситуації і її відносин з Російською Федерацією. Цьому передувало кілька етапів. Насамперед, широкомасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Адже як би ми не ставилися до прагматичних німців - але цінності у них все одно європейські і щодо свободи, і щодо неможливості війни в Європі у ХХІ столітті. І коли одна країна просто нападає на іншу - особливо пам’ятаючи той досвід, який має Німеччина - я думаю, ось це якраз і змінило парадигму. Плюс до цього потрібно додати, що вплинула абсолютно безпрецедентна поведінка Російської Федерації щодо Європи через шантаж енергосіями, через продовольчий шантаж. У німців відкрилися очі. Вони зрозуміли, що не можуть більше залежати від Російської Федерації.

- Хочу запитати вас про настрої у Європі, на яку теж чекає важка зима, до якої вони не звикли в плані опалення. Вочевидь, Путін розраховує на незадоволення суспільства в різних країнах Європи своїми політичними елітами, владою. Ви багато з ким спілкуєтеся; як вважаєте, чи стане більше цього невдоволення? Чи і суспільство буде обурене і зле на Путіна, і це призведе до подальших зсувів у ставленні до Росії як до недоговороспроможної країни?

- На жаль, констатувати смерть пропагандистської машини Російської Федерації в Європі ще зарано. Вони будуть продовжувати, це абсолютно зрозуміло. Будуть тиснути, намагатися впливати на населення, насамперед. Різними способами – від інформаційних атак і дезінформації до зростання цін на енергоносії, комунальні послуги, на товари. Пояснюючи по-єзуїтські, що це все через санкції. Мовляв, ви ж перші почали. Ви ввели санкції, тому маєте такі проблеми. На жаль, це буде впливати,тією чи іншою мірою, на вибір. А між тим на Європу чекає серія виборчих кампаній у різних країнах. Я вчора спілкувався з журналістом французької Le Monde і питав його, які настрої у французькому суспільстві. Він каже, що підтримуємо повністю Україну, ми за Україну. Я кажу, а ось ця втома від українського питання є? Чи є взагалі якась невдоволеність українськими діями щодо того, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася?

- Так, і що він відповів?

- Він мені сказав, що, з одного боку, дійсно з перших шпальт Україна вийшла. Але все одно майже в усіх виданнях є рубрика про Україну, яка оновлюється постійно. Так, це не основна тема - але постійно якісь новини йдуть щодо того, що відбувається в Україні.

Запитував я і з приводу ж того, чи є невдоволення, що Україна не хоче (я саме так формулював питання) сідати за стіл переговорів, на чому наполягають росіяни. Знову ж таки підкреслюючи, що це не переговори, це ультиматум, за яким ми маємо відмовитися від наших територій, а потім вже сідати за стіл переговорів…Так от, французи говорять, що це абсолютно справа України, і коли Україна захоче чи зрозуміє, що на цьому етапі вона готова до цих переговорів, вона і сяде за стіл.

- Тобто вони ведуть в унісон з американською лінією.

- Поки що так. Вони кажуть, що не тільки Макрон так говорить, але і в суспільстві панують такі самі настрої.

- З іншого боку, французька політика дуже мінлива. В цьому сенсі більше за них тільки італійці викликають тривогу.

- Тим не менш, в Італії нова прем’єрка сказала, що вона готова продовжувати політику щодо України.

- І Зеленський її запросив приїхати до України. Це позитивна історія.

- До речі, ще одна цікава деталь про французьку політику. Лє Пен, яку вважають агентом РФ, все одно не дозволяє собі риторики на підтримку Путіна. Журналіст, з яким я спілкувався, говорить, що це, умовно кажучи, тавро, якщо ти будеш в політиці хоч якось, опосередковано, непрямо підтримувати Російську Федерацію або Путіна.

- Треба віддати належне Путіну в цьому плані: він робить усе, щоб це тавро стало ще більш примітним.

- Абсолютно. Так, як він розвалює, власне, образ Російської Федерації і роками напрацьовану політику і агентуру в таких країнах, не робить ніхто.

- Фінляндія – Фінляндія! – готова розмістити ядерну зброю у разі вступу до НАТО! Скажи це рік тому, ніхто не повірив би.

- Так, Фінляндія, яка до 24 лютого 2022 року мала не більше 30-35% підтримки суспільства щодо вступу до НАТО.

- Зараз буде дуже грунтовне питання – і тут я розраховую на ваші знання. Якими є нині основні побоювання західних партнерів щодо поставок нам зброї? Зрозуміло, що їх вже набагато менше, ніж на початку війни, коли Заходу здавалося, що нас розіб`ють за 3 дні: навіщо їм давати зброю, її все одно росіяни захоплять. Але ж вони залишаються, причому істотні. То про що йдеться?

- Тут мою відповідь також можна розділити на дві частини. Перша стосується поточної номенклатури озброєння, яке нам надається. Тут питання, я думаю, більш політичне, ніж реально щодо контролю цього озброєння. Тому що ми знаємо, що 5 листопада відбудуться вибори у Сполучених Штатах. І попри двопартійну підтримку України – і це є дуже важливо - все одно є питання, які є елементами політичної боротьби за крісла в Конгресі або Сенаті. Позиція республіканців - не про те, що потрібно згорнути програму допомоги, а про те, що потрібно краще контролювати. Питання вони ставлять таким чином, що, мовляв, проблема не в Україні, якій 100% потрібно допомагати. Проблема в тому, що адміністрація нинішнього президента, як вони вважають, не справляється з контролем за озброєнням. А отже - не справляється з контролем за використанням коштів платників податків у Сполучених Штатах. Саме через це зараз перед виборами, 3 дні тому американська сторона заявила про те, що буде окрема комісія, яка контролюватиме всі ці постачання.

- Що ж, вважаю, це справедливо.

- Так, і в цьому питанні ми є абсолютно відкритими. Насправді, ми ж говоримо про це досить давно. Коли були ще перші ластівки, перші закиди на CNN через неназване джерело – мовляв, українська зброя може теоретично опинитися на ринку третіх країн, або на чорному ринку, я взявся вивчити питання і пройшов весь ланцюжок – починаючи від бригадних генералів у Європі, які відповідають за постачання до лінії фронту.

- І?

- І не знайшов ніде свідчень, що щось відбувається не так з тим озброєнням, яке передається нам. Більш того, американська сторона це підтверджує. Але ми з самого початку пропонували представникам і Сполучених Штатів, і Британії, щоб вони виділили конкретних людей, які матимуть доступ до всієї інформації, до всього того озброєння, яке передається нам. Британія таких людей виділила. Сполучені Штати, з міркувань безпеки, я так розумію, якийсь час не виділяли. Зараз ми максимально відкриваємо, показуємо, запрошуємо партнерів до співпраці, а також інтегруємо натівські системи обліку. Тобто я думаю, що це більше політичний аспект цієї проблеми.

Друге, чому нам не передається найсучасніша зброя. Наприклад, системи Patriot. Хоча не скажу, що вона найсучасніша, але там є свої особливості. Вони полягають в тому, що це не одна машина, чи дві, чи три приїхали - і вони тут автономно працюють. Ні, це система, яка інтегрується в загальну систему безпеки країни зі супутниковим зв’язком, з алгоритмами співпраці з наземними станціями, з розвідданими і так далі.

- Тобто це завеликий шматок, і вони хвилюються, чи зможе Україна це проковтнути?

- Не тільки, основне питання полягає ще і в тому, що поки що ми не є членами НАТО. Наприклад, Польща та інші країни-члени Альянсу можуть технічно підтягнутися, навчитися, зробити, інтегрувати і так далі, тому що включені в загальну систему. Щодо нас поки що гарантувати 100% сумісність важко. Ми рухаємося в цьому напрямку.

- Питання, чому побоюються надавати, а чому не побоюються. Ми пам’ятаємо спільну статтю Залужного і Забродського, де було сказано – я зараз дам вільне, але досить точне трактування - що якби ви нам дали ракети, що б’ють на 300 км, Україна могла би почуватися набагато більш безпечніше. Але такого немає. Тому нам треба робити опору, шукати власний цикл виробництва.

То чи досі існують з боку західних партнерів побоювання щодо наших дій, якщо ми отримаємо такі ракети?

- У статті йшлось в тому числі і про поновлення програми… Через те, що договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності фактично втратив чинність через вихід з нього Сполучених Штатів. А Сполучені Штати вийшли з нього через те, що Росія фактично його не виконувала, збільшуючи арсенали цих ракет. Україна, в принципі, також могла би виробляти ці ракети середньої та малої дальності до 5,5 тисяч км. Це означало би, що ми контролювали б всю європейську частину Росії до Уралу. І це було би стримуючим фактором для Російської Федерації, якби вона наступного разу захотіла вдарити з Каспію крилатими ракетами. Це питання не до Сполучених Штатів. Це питання до нас, нашої спроможності, а не погодження наших партнерів.

- Тут у нас із партнерами розходяться думки. Ми вважаємо, що ми цим будемо стримувати ескалацію Путіна. А вони побоюються, що це призведе до подальшої, геть неконтрольованої, ескалації.

- Це друга частина відповіді, що стосується, наприклад, 300-кілометрових ATACMS. Ось там є побоювання, що передача нам такого озброєння і використання такого озброєння для військових цілей, легітимних для нас на території Російської Федерації, може призвести до ескалації з боку Російської Федерації. До визнання Російською Федерацією Сполучених Штатів як сторони конфлікту - і далі по тексту. Хоча я дуже сумніваюсь, що РФ щось може заподіяти Сполученим Штатам в нинішньому контексті. Але менше з тим. У них такі побоювання є, і зараз американці проходять всі відомі 5 стадій прийняття, але без гніву та депресії. Ми це проходили і з важким озброєнням. Коли спочатку були заперечення – ні-ні-ні-ні, ніякого озброєння. Потім торг і прийняття. І ми зараз їм говоримо про те, що ви ж розумієте: це якщо не критичні, то суттєві фактори для нашого просування, до закінчення війни.

- І насамперед, до наступальних дій. Тим більше, що вони ж бачили, як ми вміємо наступати на Харківщині. Це був дуже показовий – і важливий в сенсі їхньої довіри до нас в плані поставок – іспит.

- Все це впливає, всі ці фактори. По-перше, ми склали іспит щодо використання HIMARS. Ми використовуємо ці РСЗВ, як ми і казали, на території України проти росіян, які знаходяться на окупованій території України. Цей іспит ми склали. Ефективність свою ми довели. Спроможність наступати, контрнаступати і звільняти території ми також довели. Тому зараз говоримо про те, що ми уже дозріли до танків, літаків. Але поки фінального рішення немає. На жаль. Я бачу, що Сполучені Штати більш реактивно реагують, ніж проактивно.

- Як очільник постійної делегації ВР у парламентській Асамблеї НАТО та людина, яка багато спілкується з натівцями – яку зміну у заявах, а головне, діях щодо цієї війни ви помітили у керівництва блока останніми місяцями? Як на мене, той же Столтенберг у своїх заявах став набагато чіткішим…

- В принципі, да. Основна їхня позиція - за що їм треба віддячити - вони абсолютно чітко говорять, що Україна має перемогти, а Росія має програти. Це означає, що в принципі вони не вийдуть з цього процесу аж до нашої Перемоги. Інше питання, яку участь вони беруть в цьому процесі. Ми розуміємо, що це нелетальна зброя, нелетальна допомога – від тренінгів наших хлопці до пально-мастильних матеріалів - це також дуже важливо. Ми абсолютно вдячні Альянсу. Але ми також маємо розуміти, що в Альянса зв’язані руки через позицію деяких країн, наприклад, Угорщини. Саме тому виникли формати Рамштайн та Копенгаген. У цих форматах не потрібно мати 30 голосів "так" по важливих рішеннях щодо надання озброєння від Альянсу, а відтак менше зайвих балачок та бюрократії.

- Цікаво, чи зливає Росії та ж Угорщина інформацію по засіданням Рамштайна, а також по координації дій всередині НАТО?

- Я знаю, що там є окремі протоколи, є захищений зв'язок, і всі чутливі питання вирішуються з тими людьми, яким довіряють повністю. Якщо є питання недовіри, думаю, відбувається просто виключення з комунікаційних ланцюжків.

- Повернімося до ракетних ударів по українській критичній інфраструктурі. До компетенції вашого парламентського комітету входить енергетична безпека. Уявімо собі – а це дуже реалістичний сценарій – що навіть потужності нашої ПВО, що зростає, буде недостатньо, аби стримати знищення наших енергетичних хабів. Яких екстрених заходів ми маємо очікувати від української влади для пом`якшення тяжкості ситуації? Як влада може допомогти своїм мешканцям? Я перераховую те, що мені приходить у голову. Масове постачання генераторів для мікрорайонів, польові кухні на українських вулицях (деінде таке вже є), роздача гуманітарки. Що я ще не згадав?

Дамо читачам якісь дороговкази. Бо зараз люди бояться. Ірина Верещук сказала жорсткі, але необхідні речі: ті, хто в Європі зараз, не повертайтеся, будь ласка, не треба. Ця зима буде важкою.

Це були  правильні слова, але вони справили враження і на тих, хто залишається в Україні. Чим ми зараз можемо їх підбадьорити?

- Ця зима дійсно буде важкою. Навряд чи я цим підбадьорю, але ми маємо розуміти реалії, які нас очікують. Але. Нарощування засобів ППО для збиття ракет та безпілотників, накопичення комплектуючих у Держрезерві для швидкого відновлення пошкоджених електростанцій, пункти обігріву та зв’язку на випадок критичних ситуацій - все це пропрацьовується зараз нашим керівництвом. Ми ж маємо розуміти, що, власне, звичайний генератор біля багатоквартирного будинку не врятує. Тому що на електрику зав`язано і каналізацію, і воду – все. Умовно кажучи, маючи просто електрику у власній квартирі в багатоповерховому будинку, ви не зможете користуватися каналізацією, або у вас не буде у крані води і так далі. Так можна прожити день-два-три, але не більше. Тому ми маємо бути готовими і у власних оселях максимально запастися всім необхідним. Від спальних мішків до свічок, газових пальників, автономних плит з газовим балоном.

Але держава, як я сказав, має план А, план Б і так далі. Перше – це захист. Друге – максимально оперативний ремонт. І третє: для зовсім катастрофічних ситуацій будуть спеціально обладнані пункти.

- Наостанок хотів спитати про національний партизанський спротив на окупованих територіях. Причому спитати на прикладі вашого рідного Бердянська. Ви, наскільки я знаю, маєте інформацію з перших рук. Ми часто чуємо: "У Бердянську пролунав гучний вибух". То розкажіть про ситуацію у місті, що вам відомо?

- Ситуація в місті дуже складна, тому що пресингу зазнаЮть всі, навіть ті, хто пасивно підтримує Україну. Виштовхується, витискається з обороту гривня, української мови немає взагалі, навчання намагаються впровадити за російськими лекалами. Люди масово, хто міг, виїхали. Ті, хто залишилися, кажуть, що Бердянськ тепер напівпорожній. Але дуже багато приїжджають з так званих "ЛНР-ДНР". Плюс російські феесбешники, Росгвардія і всі інші.

Ціни зросли в декілька разів. Товарів фактично нема. Мені називали ціни по якійсь побутовій хімії, яка коштує в Києві в три рази дешевше. І це при тому, що вони не мають доступу до коштів, адже всі банки там закриті. І якщо ти хочеш, наприклад, зняти пенсію, ти можеш це зробити тільки через посередників з комісією у 20-30%.

- Тобто вони ще й власної російської корупції додали до нашої, яка була.

- Там все дуже складно. Більше того, зараз починаються якісь історії про поквартирний обхід голів ОСББ. Їх змушують складати списки тих, хто є, хто не виїхав. Я так розумію, щоб зрозуміти, де є порожні квартири, щоб потім їх використовувати, розселяти там своїх солдатів. Тобто фактично відбувається організоване мародерство. Але там все одно залишаються партизани, які працюють і передають нам дані, підривають автівки. І чекають на українські війська.

- Тотальний огляд телефонів теж практикується?

- Особливо під час так званої фільтрації, якщо ти хочеш виїхати на контрольовану Україною територію. Ти проходиш 7 кіл пекла, тебе можуть без причин розвернути, доглянути до навіть повідомлень, лайків: а, ти лайкнув фотографію з українським військовим? Зараз будемо розбиратися. Посидь у нас у СІЗО чи на підвалі…Така практика, на жаль, також є. Багато кого ламали з самого початку: забирали за проукраїнську позицію на оці підвали. А далі - або політично мотивовані переслідування через позицію, або чисто корупційні вимагання переписати чи продати бізнес. І люди просто кидали все, коли звільнялися з цього полону, і виїжджали, як могли - через Крим, через Туреччину.

- Але все одно вони себе якось більш впевнено почувають, ніж у Херсоні, з якого масово навіть завезені росіяни повиїжджали. Тобто в Бердянську вони не очікують масового наступу українських військ.

- Це помилкове почуття безпеки, яке також було у росіян у Балаклії, Куп'янську, Лимані та багатьох інших містах. І настане час, коли вони так само тікатимуть і з Бердянська, Херсону, Донецька, Луганська та Криму.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"