Страждають пам’ять, інтелект, емоції… Як вчасно виявити ПТСР у себе чи дитини?

Автор: Тетяна Галковська

Кожен 10-й воїн, який бере участь у військових операціях, має шанс "заробити" собі посттравматичний стресовий розлад – ПТСР. Якщо ж брати країну, яка воює, то загалом ПТСР може розвинутись у 20-30% населення (це включно з військовими). Це дані англійських психологів та психіатрів. В різних країнах дані дещо відрізняються, але в усіх відсоток людей з ПТСР та різними розладами психіки під час військових дій досить значний.

Тривожний стан зараз і у багатьох українців. Лише за даними МОЗ, близько 650 тис. громадян звернулись по психологічну допомогу за останні 8 місяців. Нам часто сняться жахи, ми здригаємось, коли чуємо вибухи, постріли чи навіть просто раптові гучні звуки. І хоча це не той страх, що спонукає бігти світ за очі, але ж він тисне. Зазвичай, ми не звертаємо особливої уваги на тривожні симптоми, вважаючи, що вони самі собою зникнуть, коли закінчиться війна. Але не все так просто.

До чого може призводити постійна тривожність? Як сьогоднішній наш стрес може вплинути на подальше життя після війни? Що відбувається з мозком, коли людина в депресії чи в неї розвивається ПТСР? Чи можна після такої травми відновитись? Як діти переносять постійний стрес і що з ними може відбуватись?

Буває, що у людини є ПТСР, а вона про це може навіть не підозрює

"Якщо говорити про ПТСР чи інші стресові розлади, - розповідає доктор медичних наук, професор, патофізіолог, завідділу в Інституті фізіології ім. Богомольця Віктор Досенко, - то все в мозку починається й в мозку ж і закінчується. Але я б сказав, що гостра стресова реакція буде практично у кожного, хто бачить жахіття нашого сьогодення".

Чому це так і що відбувається в мозку під час стресу?

"Виділяються певні нейропептиди, які активують гіпофіз, той виділяє гормон, який наказує наднирникам продукувати гормони стресу кортізол та адреналін. Це готує весь організм, мобілізує його максимально на відповідь на стресорну ситуацію для реалізації стратегії "бий або тікай", - розповідає далі Досенко.

Пізніше у людини, яка пережила жахливу ситуацію, зʼявляються спогади. Реальної травматичної ситуації немає, але це реакція тіла не змінюється. Бо мозок все одно дає команду підготуватися знов до того "бий або тікай". І за рахунок цих змін активуються певні відділи мозку, а інші відділи навпаки зазнають пригнічення.

Як пояснює Віктор Досенко, "серед активних зон мозку виділяють, наприклад, мигдалину, яка чітко повʼязана із жахом і різними негативними емоціями. Разом з нею працює ядро ліжка, яке знаходиться під таламусом. Це теж надзвичайно важливий центр, який гіперактивується під час гострого стресу і далі у людини може виникнути ПТСР. Інші ж відділи мозку, навпаки, інактивуються і навіть зменшуються в розмірах! Наприклад, гіпокамп, префронтальна кора – вони взагалі вимикаються, не працюють, і це вже є ознаками нейродегенерації. Там гинуть нейрони, так само, як гинуть нейрони під час хвороби Альцгеймера, Паркінсона та інших нейродегенеративних захворювань. За рахунок цього людина з ПТСР втрачає інтелектуальні властивості, памʼять, емоційні реакції, волю. І якщо не лікувати, деградація прогресуватиме".

Звичайно, каже вчений, далеко не у всіх виникає ПТСР, проте бувають випадки, коли у людини є ПТСР, а вона про це може навіть не підозрювати. Здається, як це може бути? Але людина, яка пережила щось дуже страшне, вважає, що після цього порушення сну, жахливі сновидіння загальна тривожність – природні, і тому не йде лікуватись.

Як вважає Віктор Досенко, проблема ПТСР та інших психічних розладів внаслідок війни – надважлива медична проблема для нашої країни: "Бо ПТСР це не тільки мозок. Це і процес прискореного старіння. Є дані, що люди з ПТСР значно менше живуть, у них значно скоріше виникають захворювання, повʼязані і характерні для людей значно більш старшого віку. Це і артеріальна гіпертензія, підвищення тиску, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет 2 типу, метаболічні порушення, онкологіні захворювання. Всі вони можуть значно раніше виникати у людини з ПТСР. І лікувати ці хвороби можна довго, якщо не побачити за цим посттравматичний розлад. Тому сьогодні кожен лікар, кожен психолог повинен вміти його розпізнавати".

І в цьому плані дуже важливі системи скринінгу посттравматичних розладів, вважає Віктор Досенко. У нас таких систем немає, але зараз Велика Британія передала нам свою скринінгову систему "Травма ризик менеджмент" (TRiM), яку необхідно реалізовувати одразу після травматичної події. Зараз він і його колеги проводять тренінги з вивчення цієї системи для менеджерів, які потім будуть вчити військових-практиків вже безпосередньо у підрозділах.

Коли зʼявляються симптоми ПТСР?

Абревіатура ПТСР сьогодні дуже часто зустрічається і в ЗМІ, і в приватних розмовах. "Я така знервована, мабуть, у мене вже ПТСР", - нерідко можна почути від подруги чи випадково підслуханих розмовах на вулиці. Проте посттравматичний стресовий розлад це серйозна хвороба, яка має виражену клініку (тобто, прояви), і поставити діагноз може лише лікар-психотерапевт. Спрямувати до нього може сімейний лікар або психолог. І в переважній більшості діагноз, виставлений самим собі – хибний.

"Якщо подивитися на цю абревіатуру, то П – це пост, тобто діагноз може проявлятись виключно після того, як психотравмуюча подія закінчилась, - пояснює психотерапевт, військовий психолог Олена Нікольська. - А такою подією може бути все, що завгодно – це і обстріли. І окупація, і поранення, і переїзд тощо. Тут вже залежить від того, як реагує наша психіка. Але є важливий момент. Ми можемо про щось прочитати, якісь новини, наприклад, і якось гостро на них зреагувати, але вони не стануть причиною ПТСР, вони можуть викликати гостру стресову реакцію. Бо ПТСР розвивається виключно у людей, які є або безпосередніми свідками стресової події, коли спостерігаєш, а допомогти не можеш, або учасниками. Наприклад, коли бачиш, що хтось гине, або над кимось вчиняють сексуальне або фізичне насильство, або сам стаєш жертвою насильства, полону, чи тієї ж евакуації, обстрілу тощо. Схопити ПТСР ми також можемо після аварії чи втрати близької людини".

Тобто, якщо ж ми про якусь подію почули і навіть дуже вразились від неї, то шанс розвитку ПТСР вкрай малий, бо ми не були безпосередніми свідками чи учасниками подій.

"Цікаво як розвивається ПТСР, - розповідає далі пані Нікольська. За різними даними, від 3 до 6 місяців після закінчення психотравмуючої події може спостерігатися симптоматика або тільки зʼявитися перші прояви хвороби. Зараз багато говорять про це і журналісти, і психологи, і не психологи тому, що його симптоматика дуже схожа на гострий стресовий розлад (це теж діагноз, який треба підтверджувати) або гостру стресову реакцію. Але поки ми знаходимось на території, де лунають сирени, де можливий ракетний обстріл, а це вся територія України, ми все ще знаходимось в умовно небезпечній ситуації. Чому кажу умовно, бо прямої щоденної небезпеки немає, ми не знаходимось в зоні бойових дій. І поки йде війна, яка є великою психотравмуючою подією, то ми можемо розцінювати як гостру стресову реакцію, коли ми лякаємось звуку сирени чи грому".

А що буде після війни з жителями України? Сьогодні ми читаємо тривожні, сумні чи навіть жахливі новини, чуємо тривоги, очікуємо, що ось зараз на голову впаде ракета чи в будинок поцілить "мопед", сидимо без світла чи води, або наважуємось на вимушений переїзд. Якими можуть бути відтерміновані наслідки?

Олена Нікольська в цьому підтримує попереднього спікера – залежно від психіки, як у військових, так і цивільних можуть зʼявитися певні розлади психіки, в тому числі й ПТСР.

"Якщо брати за точку відліку початок війни, то вже можна сказати, з чим ми стикаємось. Це різні депресивні та тривожні розлади. Тривога це взагалі вже стала таким перманентним станом. Але сама по собі тривога ще розладом не є, необхідно приєднання додаткової симптоматики та тривожного стану, який заважає якості життя", – пояснює Олена Нікольська.

За її словами, сьогодні ми можемо спостерігати як фізіологічні розлади – реакцію серцево-судинної системи, загострення хронічних захворювань, так і психологічні ефекти - роздратованість, емоційна нестабільність. Вони не є розладами, це звичайна реакція нашої психіки на те, як ми справляємось зі стресом.

Зрозуміло, що сімейним лікарям, терапевтам треба бути готовими до хвилі звахворювань, і вони зараз мають активно працювати із психологами та психотерапевтами, вчитись відрізняти, коли людину неообхідно лікувати від високого тиску чи проблем із серцем, а коли окрім пігулок потрібно направити до психолога чи психотерапевта.

Чи висока статистика звернень буде - Олена Нікольська не прогнозує: "Все залежить від ресурсності українців, від стану здоровʼя, психіки, стрессостійкості. Я можу трошки повангувати, виходячи з того, з чим звертались до мене. Депресивну чи тривожну симптоматику я спостерігаю у 100% моїх клієнтів, які є цивільними. Але симптоми ще не є розладами".

Так коли можна очікувати зростання захворювань – вже зараз чи через 3 місяці після закінчення війни?

"Тут теж залежить від людини, - говорить Олена Нікольська. – Коли вона вже не є в прямій небезпеці і видихає. Тому у когось це може початись вже зараз, якщо людина виїхала з окупованої території і опинилась у відносній небезпеці. Або знаходиться в окупації настільки довго, що психіка адаптувалась до цього рівня небезпеки. І якщо нічого нового, більш глобального не станеться, то хроніка може проявлятися уже зараз".

Щоб не втратити час, Олена Нікольська радить передусім звертати увагу на симптоми, які не минають місяць і більше: "Неважливо, що саме – заїкання, роздратованість, плаксивість, апатичність, розгубленість, розлад сну, харчової поведінки (переїдання чи навпаки), шкірні реакції на кшталт алергічних чи висипи. Ще один важливий симптом, коли людина постійно прокручує одну й туж саму думку. Це може проявлятись і в зацикленості мовлення на одну й ту ж тему. Також треба дивитись на динаміку цих симптомів – якщо вони не послаблюються, то необхідно звернутись до сімейного лікаря".

Чим менше дитина, тим більше ризик розвитку ПТСР

Діти переживають жахи війни набагато важче, вони часто не розуміють, що сталося, і повністю залежать від дорослих. У мене досі у вухах звучить те питання маленької смертельно пораненої дівчинки до своєї мами: "Мама я весь час слухалась, чому мені так боляче?" Але процеси, які відбуваються в організмі дітей внаслідок страшної події чи довгого перебування у жаху, майже такі самі, як і в організмі дорослого.

"Раніше ми чули про ПТСР здебільше в тих, хто був на війні, або переживав якісь стихійні лиха чи насильство, - говорить дитячий психолог Світлана Гаврилюк. - Сьогодні ми всі опинилась на війні і всі переживаємо страшні події. Статистика для дорослих така – 30% від учасників, які будуть мати наслідки у вигляді ПТСР. Що стосується дітей, то чим менший вік, тим вищий ризик розвитку ПТСР. Ми можемо взяти ці дані 30% і як мінімум помножити на два. Це 40-60% дітей".

Як і у дорослих, ризик виникнення ПТСР залежить від індивідуальних особливостей дитини, від оточення, в якому вона перебуває і від рівня травматизації. Також, як і у дорослих, для розвитку ПТСР у дитини необхідна шокова подія, яка трапилась один раз - стихійне лихо, втрата батьків, пожежа, бомбардування. Або перманентне, хронічне перебування в зоні впливу стресу.

"От ми зараз всі перебуваємо у хронічному стресі, - пояснює Світлана Гаврилюк. - Як діти, так в дорослі. Найчастіше ПТСР розвивається у тих, хто не має підтримки у родині. Наприклад, дитина стала свідком чи учасником якихось жахливих подій війни. Вона опинилась в зоні безмірного жаху, безсилля та безпорадності, і якщо після цього не потрапила туди, де їй надали підтримку, послухали, обійняли, відчули, значить ця дитина, скоріше за все, матиме у майбутньому наслідки ПТСР".

Нейробіологія розвитку ПТСР у дитини схожа з відповідними процесами у дорослої людини.

"Під час травмування йде нейробіологічна зміна функціонування мозку. Включаються захисні механізми, направлені на те, щоб дитина вижила. Звужуються його функції до, наприклад, концентрації уваги, знижується памʼять, можуть бути викривлені певні когнітивні функції, сприйняття реальності. Скажімо, якщо я обпечу руку, на ній залишиться рубець, і я більше ніколи не піднесу свою руку до вогню, бо мозок памʼятає. Так само мозок реагує на інші події. Ці рубці лишаються на все життя, і через них мозок починає працювати по-іншому. Йому необхідно сформувати нові емоційні звʼязки, вибудовати нові поведінкові механізми. І йому треба буде робити більше зусиль, щоб обходити ці рубці. Так це можна зобразити метафорично".

Саме тому важливо зменшити травматичність сьогоднішніх подій на дитину. І батьки мають дбати не тільки про фізичну безпеку, а й про підтримку дитини. Обійняти, поговорити про важливе, заспокоїти, сказати, що ми разом. Бо від їхнього сприйняття подій, новин, змін у житті країни цілком залежить і життя дитини, і її ставлення до сьогодення.

Як і всі хвороби у дітей проблеми з психікою теж можуть розвиватись надзвичайно швидко. Але якщо вчасно помітити це і звернутись до спеціаліста, то так само швидко дитина й прийде до норми.

"Наприклад, коли відбулась шокова травма, і перше, що дитинка може відчувати, це емоційний параліч, тобто вона перестає відчувати певні емоції, може взагалі не бути настрою, може не говорити, - пояснює Світлана Гаврилюк. – Але, хочу звернути увагу, якщо це 2-3 дні після шокової травми, це нормально. Якщо дитина виходить з цього стану, починає вередувати, повертається до своїх звичок, то це добре. Проте коли це затягується більш ніж  на місяць, чи зʼявляються певні симптоми, то вони потім обʼєднуються у синдром. Тому дуже важливо постійно спостерігати за дітками".

І тут насамперед треба звертати увагу на сон, попереджає психолог:

"Якщо він перерваний, якщо дитина бачить жахи, темряву, якщо знижений апетит, підвищена збудливість і лякливість, легко починає капризувати, навіть падає на підлогу, а такого раніше не було. Тобто, дитина робить незвичні для неї дії. Вона може стати більш агресивною, може відмовитись від всіх звичок, які були раніше. Можуть зʼявлятись психосоматичні прояви, наприклад, розлад шлунку, надмірний головний біль, діти часто повертаються до спогадів до тих дій, які відбувались.

При цьому діти дошкільного віку будуть відображати це в іграх, в середньому віці вони будуть про це весь час говорити. І це добре, коли буть говорити, гірше, коли замикаються. Що ще може бути крім спогадів? Це депресивний стан. Будуть відмови від відвідування школи, енурез, психопатичні напади або приступи, які не характерні для дитини. І це все може бути ознаками ПТСР".

Але, заспокоює Гаврилюк, психіка дитини може відновитись повністю, причому достатньо швидко. Проте ми не можемо дати гарантії, що симптоми не повернуться знов, якщо дитина знаходиться на території України. Важливо, щоб дитина не перебувала в зоні активних бойових дій. Чим більше вона там перебуває, тим більше йде травмування.

ПТСР сам по собі може викликати такі зміни в організмі, які можуть стати причиною хронічного болю

Сьогодні проблемі посттравматичного стресового розладу приділяють значну увагу в усьому світі, говорить нейробіолог, доктор наук, ректор Академії Добробут, професор кафедри біомедицини і нейронаук Київського академічного університету Нана Войтенко. Лише в США на вивчення цієї теми в цьому році виділено $300 млн. Цього літа вона була в США і зустрічалась з директором створеного ще у 2008 році консорціуму "Strong Star"в південному Техасі, який фінансується міністерством оборони Сполучених Штатів. Консорціум складається з різних команд і створений для вивчення наслідків та лікування ПТСР у військових і цивільних, та повʼязаних з ним широкого кола захворювань.

"Зараз із цим стикається уже наша армія, - розповідає Нана Войтенко. - Я розмовляла з військовими, які брали участь в зачищенні територій після визволення – це гори трупів військових і цивільних, і все це дуже важко переживається. Знаю приклади, коли військових навіть демобілізували саме через виникнення ПТСР після визволення окупованих територій. Добре, що у нас зараз хоч десь на фронті є військові психологи".

При цьому, на її погляд, в Україні дуже мало уваги приділяється проблемі ПТСР, нам не просто не вистачає досліджень, але й вони взагалі не ведуться на рівні доказових медичних даних. Більше того, у нас не вистачає в принципі психологів, які могли б працювати з такими пацієнтами і робити необхідні дослідження.

Тому зараз Нана Войтенко і Віктор Досенко просувають ідею створення центру по вивченню ПТСР і коморбідних захворювань.

"Для нашої країни це має величезне значення, з огляду на масштаб військових дій в країні, та ворога, з яким ми маємо справу, пояснює Н. Войтенко. - ПТСР дуже часто може бути викликаний не тільки пораненням та наступним хронічним болем, а він сам по собі може викликати такі зміни в головному мозку та нервовій системі, які можуть стати причиною хронічного болю. Вже є такі досліди та відповідні публікації. Я вже не кажу про різні психічні розлади та серцево-судинні захворювання. Все це супроводжує ПТСР і прояви можуть бути дуже різні. Чи ПТСР може не бути взагалі, навіть якщо люди були в рівних умовах, бачили одне й те саме. Все залежить від психіки людини та генетичного бекграунду".

Чи можна зробити ДНК-тест, побачити, хто більше схильний до розвитку ПТСР та спробувати "підкласти соломки"? Виявляється, що ні. Подібні дослідження, за словами Нани Войтенко, тільки ведуться:

"Вчені шукають певні модифікації - поліморфізми або мутації генів, - які можуть призводити до розвитку ПТСР. І в Україні теж час починати такі дослідження, створювати дослідні центри, тому що Україна перетворюється на країну з мільйонами пацієнтів. Такої кількості пацієнтів з ПТСР немає в жодній іншій країні світу, тому що така страшна і така довга війна ніде у 21 столітті не велась. Це і військові, і цивільні люди, які побували під окупацією, які зазнали тортур, насилля. А у нас все ще ускладнюється тим, що історично ми не звикли ходити до психотерапевта чи психолога".

Здається, мозок вже вивчили вздовж та впоперек, а от виявляти ПТСР чомусь не навчились. Звичайно, на деяких сучасних апаратах функціонального МРТ можна виявити певні відміни в активності мозку при ПТСР. Але таких апаратів ще дуже мало, а діагностика дороговартісна. Інших "матеріальних" маркерів хвороби немає. Бо вчені ж не можуть напряму вивчати мозок хворої люди, дослідження проводяться лише з її кровʼю або за допомогою соціальних, психологічних або психіатричних . Але є моделі ПТСР, відтворені на лабораторних тваринах (так, в них теж може бути ПТСР) і зараз результати таких досліджень намагаються перенести на людей.

 Тетяна Галковська, Цензор.НЕТ