"Втягування росіянами наших дітей в загони "Юнармії" – це спроби зомбувати їх змалечку", - начальник Управління ювенальної превенції Нацполіції Василь Богдан

Автор: Тетяна Бодня

За даними, які озвучує російська пропаганда, з території України під час війни депортовано близько 705 тисяч дітей різного віку і, судячи з заяв посадових осіб країни-агресора, їх не планують повертати. А деяких з них навіть вже всиновили росіяни.

Водночас українські правоохоронці називають інші цифри і запевняють, що, намагаються ідентифікувати усіх дітей, яких вивезли силоміць, і частину з них вже повернули.

Про те, як це відбувається, а також навіщо росіяни втягують наших дітей в загони "Юнармії", як мамам з дітьми виїхати на безпечну територію, якщо зник зв'язок, а вони опинилися під обстрілами, і жертвами яких воєнних злочинів стають діти, в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" розповів начальник Управління ювенальної превенції Національної поліції України Василь Богдан.

"У ПІДРОЗДІЛІВ ПОЛІЦІЇ Є БРОНЬОВАНІ АВТОМОБІЛІ, ТОМУ НАМАГАЄМОСЯ ВИВОЗИТИ ВСІ СІМЇ З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗВЕРТАЮТЬСЯ"

– Нещодавно омбудсмен заявив, що на тимчасово окупованих територіях росіяни створюють загони "Юнармії" і залучають туди українських дітей. Звісно, поліція зараз не має доступу на окуповані території, але, можливо, фіксуєте такі факти, щоб з часом розслідувати всі обставини того, що там відбувалося. Вони залучають дітей чи підлітків до бойових дій?

– Наскільки нам відомо, то ще не залучають. Вони винятково формують оці юніорські загони військового спрямування. Що буде далі – побачимо, ми ці процеси відслідковуємо, звісно, з огляду на можливості, які маємо у зв’язку з тим, що території окуповано. Також поліція реєструє кримінальні провадження, оскільки залучення дітей – громадян України до незаконних збройних формувань, протиправної діяльності є правопорушенням.

– Навіщо росіяни це роблять? Хочуть зомбувати дітей, щоб вони ненавиділи свою країну, чи вони ще й хочуть їх змусити воювати проти України?

– Це спроба вже з дитинства привчати до певних пріоритетів, до певних поглядів. Тобто, втягування росіянами наших дітей в загони "Юнармії" – це спроби зомбувати їх змалечку. Так працює пропаганда ворога.

– Сподіваюся, що наші діти не віритимуть, як росіяни, у все, що нав’язує ворожа пропаганда. Скажіть, як змінилася робота ювенальних поліцейських під час війни?

– Як і для всіх громадян, так і для поліції, зокрема й підрозділів ювенальної превенції, війна змінила багато, поставивши перед нами певні виклики. Ми були змушені, як і всі підрозділи поліції, переглядати, скажімо так, функціональні обов’язки, виставляти певні пріоритети. Бо не можна було підготуватися настільки, щоб знати про все, що виникатиме в тих чи інших ситуаціях через військову агресію російської федерації. Зокрема працівники ювенальної превенції безпосередньо виконують бойові завдання на фронті. Воюють у спеціальних підрозділах Національної поліції, таких як "Захід", "Сафарі" й інші.

– Самі пішли?

– Самі. Ніхто нікого не змушував, усі пішли за власним бажанням.

Окрім того, у зв’язку з цим у нас додалися такі функції як забезпечення публічної безпеки і порядку в містах. Це чергування на блокпостах, патрулювання вулиць. Це участь у зведених загонах, які виїжджають на деокуповані території, на території, дотичні до лінії зіткнення. Теж для забезпечення публічної безпеки і порядку, зокрема й дітей. Також наших поліцейських залучають до безпосередньої евакуації дітей, яка відбувається масово.

Ювенальні поліцейські беруть участь у відповідних групах, які забезпечують налагодження роботи правоохоронних органів на деокупованих територіях. Звільнили територію, поліція заїхала туди – й кожен за своїм профілем починає працювати.

Окрім того, наші поліцейські беруть участь у спеціально створених підрозділах з документування воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями російської федерації, надають допомогу постраждалим дітям. З першого дня війни і до цього часу ювенальні поліцейські також частково займаються питаннями гуманітарної допомоги переселенцям, дітям, які переїхали, які перебувають у складних життєвих обставинах безпосередньо на лінії зіткнення. Простіше кажучи, комусь треба гречки з консервами, хліба привезти, комусь – памперси, оскільки немає нічого. Ми комунікуємо з благодійними організаціями, волонтерами. Акумулюємо інформацію щодо потреб, а потім спілкуємося з організаціями, які можуть допомогти.

– Що ви бачите, коли заходите на деокуповані території?

– Передусім сльози радості. Обіймають поліцейських, цілують. Що стосується дітей, то ми бачимо, що, по-перше, є велика потреба в гуманітарній підтримці. Оскільки там зазвичай немає ні світла, ні газу, ні зв’язку, ні води. І звісно, там немає що придбати, навіть якби у них були гроші. Тому основне – це забезпечити теплом – генератори, одяг, а також продуктами харчування.

– Траплялися ситуації, коли діти сиділи геть голодні тривалий час, бо у них там просто не було харчів?

– Є випадки, коли дуже мало їли, бо батьки або законні представники, які ними опікувалися, розуміючи, що їжі небагато, намагалися її так розподілити, щоб можна було протриматися певний період часу.

– Але не було такого, щоб діти зовсім нічого за день не поїли?

– Було й таке.

– А як же бути в такій ситуації з маленькими дітками, яким, наприклад, потрібна молочна суміш і яким не скажеш "почекай"?

– Як правило, на деокупованих територіях ми не зустрічали зовсім маленьких діток. Хоч були такі сім’ї, які одразу після деокупації поверталися, оскільки не було де більше жити чи закінчилися гроші, щоб винаймати житло. Але на ту мить, коли люди приїжджали, там уже були військові, поліцейські, які підтримували такі сім’ї.

– Тобто люди намагаються виїхати з територій, де йдуть бойові дії чи куди заходять російські військові?

– Переважно намагаються, особливо якщо діти маленькі. Поліцейські, зокрема і ювенальні, систематично беруть участь в евакуації цивільного населення.

– Це відбувається централізовано чи вам доводиться заїжджати якимись групами, вивозити їх своїм транспортом?

– По-різному. Буває систематизовано, коли один чи й кілька великих автобусів на призначений час і в призначеному заздалегідь місці чекають людей, завантажуються і їдуть. Бувають випадки, коли є інформація, що маленька дитина з мамою перебуває в населеному пункті, який росіяни постійно обстрілюють. Тоді формується група, куди входять соціальні працівники, ювенальний поліцейський, спецпризначенець, медик. Вони забирають і вивозять такі сім’ї.

– А куди вони їх вивозять? Якщо мама з дитиною опинилася під обстрілами, вочевидь вона раніше не знала, куди їй їхати, в неї немає грошей, щоб винаймати житло.

– Усі ці, скажімо так, евакуаційні рейси попередньо погоджені з соціальними службами, які займаються тими особами, яких ми евакуювали. Вони опікуються питаннями їхнього подальшого влаштування чи вивезення далі. Цей алгоритм відпрацьовано.

– Тобто, коли мобільний екіпаж їде на територію, ви вже знаєте, куди потім повезете маму з дитиною?

– Так, ми знаємо, в яку точку їх евакуюємо, щоб було безпечно, і в цій точці їх уже чекають соціальні працівники.

– А буває настільки небезпечно, що відмовляєте в евакуації?

– У підрозділів поліції є броньовані автомобілі, тому намагаємося вивозити всі сім’ї з дітьми, які звертаються.

– Що робити, якщо немає зв’язку?

– Передають через сусідів, знайомих, військових, які заходять на цю територію.

– Спілкувалася з військовою, яка розповідала, що коли вони зайшли в село, яке постійно перебувало під обстрілами, побачили там дідуся з маленьким хлопчиком. Дідусь відмовився виїхати, дитину віддати не захотів. Хлопчик жив із ним, бо батьків позбавлено батьківських прав. Як бути в таких випадках, якщо дитині явно загрожує небезпека, а опікуни не хочуть виїжджати? Не можна без їхньої згоди забрати?

– Забрати силою дітей в опікунів – таких, як у цьому випадку дідусь – не можна. Ми діємо винятково через переконання, через представників соціальних служб, психологів. Переконуємо, що безпека дітей є найвищим пріоритетом, що необхідно виїжджати, даємо контакти. Тобто максимально сприяємо тому, щоб вони прийняли рішення.

Окрім того, Кабмін же в серпні прийняв рішення про проведення обов’язкової евакуації населення Донецької області. Поліцейські разом з військовослужбовцями здійснюють повномасштабні загальні заходи з евакуації цивільного населення, зокрема й дітей. Також у серпні урядовою постановою внесено зміни в низку законодавчих актів, які дозволяють прийти в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, патронатні сім’ї, повідомити, що потрібно виїхати, і якщо вони відмовляються, вживати відповідних заходів. Тобто, якщо представники сім’ї відмовляються евакуюватися з дітьми, автоматично договір з такою сім’єю вважається недійсним і розривається. А соціальні служби за допомогою поліції вживають заходів для евакуації цих дітей.

"Є ВИПАДКИ, КОЛИ БАТЬКИ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ НАСЕЛЕННИХ ПУНКТІВ ДОБРОВІЛЬНО ВІДПУСКАЛИ ДІТЕЙ НА ТАК ЗВАНЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ В РФ"

– Як для вас особисто почалася ця війна?

– Як і для більшості поліцейських. Рано-вранці 24 лютого оперативний черговий проінформував про терміновий збір у зв’язку з бойовою тривогою. Я, звісно, теж увесь особовий склад підрозділу ювенальної превенції підняв за тривогою.

Ми всі приїхали на роботу, отримали зброю і вже діяли відповідно до вказівки керівництва Національної поліції. А якщо брати перші місяці, то ми забезпечували публічну безпеку і порядок на території міста Києва, всім Управлінням, та виконували свої функціональні обов’язки.

На той час ставили питання евакуації, вже, на жаль, були загиблі через обстріли діти, фіксували факти порушень прав дітей. Звісно, цим усім треба було займатися.

Також формувалися координаційні ради за участі різних суб’єктів, які беруть участь в убезпеченні дітей. Це Міністерство соціальної політики, Офіс Президента України, Офіс Генерального прокурора, Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій, народні депутати, фахівці громадського сектору та ін..

– Чим вони займалися?

– Приймали рішення щодо евакуації, обговорювали питання, пов’язані з потребою внесення змін у законодавство для того, щоб упорядкувати чи вдосконалити ті чи інші процеси.

Я і мій підрозділ постійно перебували на роботі й перші кілька місяців війни ночували або тут, або в метро.

– Одразу виїхали у визволені міста й села на Київщині?

– Так, ми відразу поїхали туди, щоб поспілкуватися з місцевими мешканцями, дослідити, яка там ситуація з дотриманням прав дітей, відвезти гуманітарну допомогу.

– Були у вас особисто за ці 9 місяців війни такі ситуації, коли ставало по-справжньому страшно?

– Була ситуація в Києві, коли ми перебували в певному місці, і поруч стався вибух. Знаєте, коли ще поряд вибухів не було, ти розумієш, що це таке, але не усвідомлюєш, що саме тобі може щось прилетіти. А коли вже так добряче прилетіло, ти це по-іншому сприймаєш, бо вже чітко знаєш, що життя може обірватися будь-якої миті.

Нам тоді пощастило, бо ми були за рогом будинку, де впав уламок ракети.

– Нині поліцейські фіксують і розслідують воєнні злочини, вчинені російською армією проти мирного населення. Які найпоширеніші злочини фіксуєте проти дітей?

– Найбільше – це поранення і загибель дітей внаслідок воєнної агресії росії. На цю мить уже загинуло, на жаль, 438 дітей і 841 поранено.

І ще дуже великою проблемою серед усього спектру порушень прав дітей наразі є депортація й незаконне переміщення дітей. За інформацією державних органів країни-агресора вони начебто евакуювали в безпечні місця на територію росії близько 705 тисяч дітей. Зокрема омбудсмен з прав дитини рф заявила, що всиновила дитину з України.

– Хлопчика з Маріуполя. А коли вони всиновлюють наших дітей, то змінюють усі їхні персональні дані. Чи означає це, що ми більше не зможемо їх знайти?

– Ми нині робимо все можливе для ідентифікації дітей, яких вивозять у росію. Це одне з першочергових завдань, зокрема на деокупованих територіях. Ми відразу починаємо з’ясовувати, яку кількість дітей, хто і куди вивіз. У нас є випадки, коли батьки під час окупації населених пунктів добровільно відпускали дітей на так зване оздоровлення в рф.

– Вони повернулися?

– Коли настав час їх забирати, представники рф заявили батькам, мовляв, приїжджайте і забирайте.

– Їдуть?

– Їдуть. Деякі потім повертаються, деякі залишаються в рф.

– Добровільно?

– По-різному. Є такі, що кажуть про добровільне рішення залишитися, а є й інші ситуації, коли люди просто зникають і з ними втрачено зв'язок.

– Якого віку діти, яких батьки віддають на таке "оздоровлення" ворогові?

– Різного, від 8 до 17 років.

– Ви складаєте зараз списки, щоб поіменно розуміти, кого вивезли. А як потім відслідкувати дітей на російській території? Ми ж не можемо їх повернути, поки не закінчиться війна?

– Україна вже повернула 96 дітей, яких було депортовано в росію, це питання не відкладається.

– Це тоді, коли вивезли 705 тисяч…

– Це з їхніх слів. За нашою інформацією – понад 10,5 тисячі дітей.

– Вони вивозять дітей самих чи з батьками теж?

– Є випадки, коли вивозять сім’ями. Траплялося, вивозили дітей, які перебували у державних закладах. Наприклад, вивезли дітей, які були у центрі соціально-психологічної реабілітації, всю документацію знищили.

– Діти, які йдуть на всиновлення, – це сироти? Чи серед них є діти, батьки яких живі?

– Це різні діти. Наскільки нам відомо, не обов’язково діти-сироти. Тим паче, що путін підписав ще в травні указ, яким спрощено процедуру надання громадянства російської федерації дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, з окупованих районів Донецької і Луганської областей.

– Бувають ситуації, коли люди розповідають, що до них прийшли росіяни, силоміць забрали дитину й вивезли в невідомому напрямку?

– Є й такі факти.

– Можете навести приклад?

– Не можу, щоб не нашкодити дитині. Питання депортації дуже складне. Ми збираємо всю можливу інформацію, навіть найдрібніші деталі. Наприклад, хтось десь бачив, що зібрали дітей, посадили в автобус і повезли. Приблизно 30 дітей. Куди повезли? Хто ці діти? Якого віку? Спочатку фіксуємо таку початкову інформацію, потім починаємо співставляти з іншою. Зокрема стає відомо, що з одного з центрів пропало 30 дітей. Можливо, це вони, а може й не вони? Починаємо аналізувати деталі. Отак по крихтах і збираємо інформацію.

– Щоб скласти, так би мовити, повний пазл, треба опитати чимало людей?

– Так, і ми це робимо, й соціальні служби зі свого боку. Питаннями, пов’язаними з поверненням депортованих дітей, займаються Офіс генерального прокурора, Міністерство реінтеграції і Національне інформаційне бюро, яке безпосередньо збирає всю цю інформацію.

– Чи займаєтесь ви зараз пошуком дітей, зниклих безвісти?

– З початку війни в Національну поліцію надійшло майже 7,5 тисячі звернень про зникнення 7 603 дітей. На цю мить залишається в розшуку 260 дітей. Із них 236 зникли в районах бойових дій.

– Діти більше не тікають з домівок?

– Тікають. Оця різниця між 260 і 236 – це діти, що зникли за обставин, не пов’язаних із війною. Підліткові протести ніхто не скасував.

– На деокупованих територіях Харківщини в братських могилах знайшли тіла не лише дорослих, а й дітей. І там же було знайдено чимало катівень. Дітей росіяни теж катують?

– Зафіксованих фактів, які б свідчили про те, що дітей катували, у нас немає.

– Слідкую за вашими публікаціями у "Фейсбуці" і звернула увагу на те, що поліція не відмовилася від проєкту "Вихователі безпеки", який було започатковано ще до цієї повномасштабної війни. Коли ми говорили з вами про нього рік тому, він тільки запускався. А що з ним нині?

– Ми справді рік тому почали його запроваджувати, навчили 17 спеціалістів з 9 регіонів – 16 територіальних громад. І вони розпочали свою роботу. Війна, звісно, внесла свої корективи, і проєкт тимчасово довелося призупинити. Але потім ми знову до нього повернулися й продовжили роботу, оскільки діти навчаються в школах, а дотримання їх прав і безпека – серед пріоритетів держави, й зокрема Національної поліції і Міністерства внутрішніх справ. Тому вирішили, що продовжуватимемо цей проєкт, і наразі навчаються 25 потенційних спеціалістів з безпеки в освітньому середовищі на базі Львівського університету внутрішніх справ.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"