"Я буду вічно тебе тримати за руку": Щоденник волонтерки Алли Карпенко про коханого Євгенія Базилевського, який загинув у Бахмуті
Світлина, на якій волонтерка Алла Карпенко в морзі тримає руку свого коханого Євгенія Базилевського, облетіла мережу та світові ЗМІ.
Алла є волонтеркою благодійного фонду "Тихо". 27-річний Євгеній, який служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, загинув 13 грудня у Бахмуті. Його життя забрав осколок ворожого снаряду.
Дівчина почала вести у Facebook щоденник, у якому розповідала про загиблого коханого.
"Вже не "дівчина, що чекає". Тепер "дівчина, що ніколи не дочекається", - написала Алла 17 грудня та опублікувала світлину із хлопцем.
"13 грудня я написала що дуже хочу тебе обняти. Ти сказав, що також, але спершу маєш збігати в душ. Війна, всі діла, душу немає, тільки вологі серветки. Ти вже не побачив те повідомлення, але я написала, що люблю тебе навіть смердючим і немитим. Таким тебе й сьогодні і побачу - закривавленим, брудним та понівеченим. Але я тебе й таким люблю.
Попрошу санітарів, щоб привели тебе до ладу - помили, забальзамували і переодягнули в новеньке. Бо інші, окрім побратимів, не мають права бачити таким вразливим. І таким гарним повезу тебе в твій рідний Київ, до рідних", - пише Алла.
Вона до останнього не вірила в смерть Євгенія, хоч командир роти і бачив, як він загинув.
"Я не повірю в твою смерть, поки сама те на свої очі не побачу. Поки ми з Доком, твоєю мамою і папою Грищенко їдемо на Дніпро - забирати твоє тіло - все ще жевріє надія, що то якесь прикре непорозуміння. І що насправді ти вижив. Дарма, що Єгорка (командир роти) бачив - він може помилитися", - розповіла дівчина у день, коли їхала на опізнання.
Вона приїхала до моргу у Дніпрі, їй вдалося непомітно пройти позв охорону.
"Переді мною була картина, від якої у цивільних людей схолола б кров. Невеличке повдір‘я. Темно-темно. Лише кілька слабеньких фонарів. І якийсь холодний дим валить з приміщення. На 5 чи 6 ношах-каталках лежали загиблі захисники. Більшість з них застигли у неприродніх позах - з піднятою рукою, зігнутою ногою чи піднятими догори руками. Один був без ніг, інший - з рукою в черевній порожнині, в деяких були величезні відкриті рани, які прикривали пакетами з АТБ", - пише вона.
Алла пригадує, що Євгеній хотів воювати з квітня по жовтень, і аж ніяк не зимою: "Але одного не врахував - літом вже не повоюєш. За одну руку в морзі мене тримав охоронець - напідхваті, щоб я не зомліла. Іншою я гладила тебе, такого холодного-холодного. По щоці. Далі пройти не можна було - все заставлено трупами. Навіть не могла дотягнутися до твоєї руки, щоб взяти тебе за неї. Тебе спеціально для мене поставили на ноші і викатили поближче до входу".
Годинник, телефон, жетон-смертник. Дівчині видали особисті речі Євгенія. На мішку та жетоні були одні й ті ж цифри - 7793.
"Хоча ні - на жетоні залишилась твоя кров і багато бруду. Так само й на годиннику. Правда, тут більше бруду. Бруду з Бахмутської землі, яку ти так ревно захищав. Жетон я заберу собі в пам‘ять про тебе. І буду з гордістю його носити, щоб він (як і ти) мене охороняв", - каже Алла.
Вона вирішила святкувати Різдво 25 грудня ще восени: "Завтра Різдво, яке я вирішила святкувати 25-го грудня ще на початку осені. І дуже-дуже хотіла провести його саме з тобою. Бо Різдво - то сімейне свято. ... І от, завтра Різдво. Але я проведу йому не з тобою, бо нашу маленьку сім‘ю зруйнував танковий снаряд, поневічивши твоє тіло і забравши душу. В той день померла разом з тобою".
21 грудня Алла опублікувала емоційне фото, яке облетіло мережу. Вона тримала за руку свого коханого.
"Я буду вічно тебе тримати за руку, мій Героє. І навіть якщо ти вже не з нами", - підписала вона світлину.
Дівчині вручили берет десантно-штурмових військ та два стяги: червоно-чорний та синьо-жовтий.
Із Євгенієм попрощалися 21 грудня в Києві.
Взято з Facebook Алли Карпенко.
