Володимир Назаренко: "Для росіян бойова одиниця у вигляді "одноразового солдата" та "вагнерівця" дешевша за боєприпаси"
Бахмутський напрямок сьогодні залишається найскладнішою ділянкою фронту. Росіяни намагаються наступати за будь-яку ціну, але отримують по зубах від наших бійців. Заступник командира батальйону "Свобода", що входить до складу НГУ, Володимир Назаренко, з яким ми спілкувалися 30 грудня, розповів, що ворог тисне на Бахмут і хоче зайти туди, щоб розпочати вуличні бої, як це було в Ірпені, Рубіжному, Сєверодонецьку. Намагається оточити його.
- Росіяни кидають на Бахмутський напрямок максимум своїх сил. Це така тактика – взяти кількістю? Про що це свідчить?
- Для мене дуже дивно, що останні декілька місяців на околицях Бахмуту майже не працює російська артилерія порівняно з тим, як це було в Рубіжному та Сєверодонецьку, коли міста просто руйнували. Зараз вона застосовується помітно менше. Можливо, це наслідок роботи нашої зброї, яка надана західними партнерами, зокрема HIMARS. Нами була знищена низка великих російських складів боєприпасів. До того ж, запаси гармат і стволів у росіян закінчуються. Але й не можна сказати, що нашої артилерії більше, тому що перевага ворога приблизно 1 до 5, 1 до 8.
Бахмут дуже неоднорідний. Є прифронтові ділянки, центр, де насипають тільки заради того, щоб насипати, а також околиці міста, що на лінії розмежування, які так само сильно руйнують. В принципі, тактика російської артилерії не змінилася з часів навіть Першої світової війни, коли її застосовують квадратами. Ще імперська армія робила ставку на неї. Використовується система координатів 1942 року, коли квадратний кілометр розбивається на "равлика" – 9 маленьких квадратиків. Для російського сержанта або офіцера достатньо назвати квадрат 300 на 300, куди треба стріляти, і ворог зобов’язаний великою кількістю снарядів опрацювати дев’яту частину квадратного кілометра – тобто 333 на 333 метра. У них така тактика використання арти, як у полях, лісопосадках, селах, так і, на жаль, в містах. Тому Бахмут дуже руйнується. Але окупанти самі ж стали заручниками цієї тактики. Якщо ще в травні-червні у них була тотальна перевага в артилерії – 1 до 20, 1 до 30, то зараз ситуація трохи змінилася. Відповідно, вони не можуть настільки ж масово застосовувати цю тактику вогневого валу. Так, шукають слабкі місця, де можна зрівняти квадратний кілометр або його дев’яту частину, та намагаються просунутися. Однак отримують гідну відсіч. Хочу зазначити, що в цьому процесі наведення артилерії західних, українських і, на жаль, ще радянських зразків є дуже важливим. Тому зараз у нас є потреба в дронах. Адже виявлення ворога на відстані 2-3 чи 5 кілометрів від лінії розмежування – це завдання оператора БПЛА, артрозвідника, розвідника. Ми дотримуємося тактики економії боєприпасів, ресурсу ствола, невиявлення наших вогневих позицій, щоб з максимальною точністю завдати найбільших уражень по конкретно виявленому об’єкту, а не просто по квадрату на карті. Можете подивитися у мене на Facebook чи YouTube принцип і результати роботи української артилерії, завдяки чому ворог зазнає величезних втрат. От ви запитали, чому росіяни зараз застосовують тактику "завалення трупами". Тому що у них немає особливого вибору. Вони складно просувалися в Рубіжному та Сєверодонецьку, коли у них була значна перевага в артилерії, але навіть там мали великі втрати. Сьогодні у них набагато менше ресурсів, на них тиснуть, і вони розуміють: не мають іншого вибору, окрім як перейти до методики Жукова та кривавих маршалів СРСР, коли штрафбати гнали, як "гарматне м’ясо". Тепер для росіян бойова одиниця у вигляді "одноразового солдата" (мобіка) та кожного "вагнерівця" (злочинця, вбивці, ґвалтівника, який, швидше за все, помре за якісь копійки) дешевша за боєприпаси. Їх тут заганяють на штурм малими натовпами. У посадках, лісах, селах і на вулицях околиць Бахмуту все завалено "гарматним м’ясом". Російське командування бачить, що їхні дії не дають результат, але все одно не зупиняється. Також вони розстрілюють тих, хто йде назад. Взагалі їхні втрати на Бахмутському напрямку доходять до тисячі щодня. Це ділянка фронту приблизно в сто кілометрів.
- Якщо, як ви кажете, все завалено трупами, виходить, росіяни їх не забирають?
- Так, справді, не забирають. Більше того, наші розвідники бачили з квадрокоптера, що вони своїми ж трупами укріпляють бліндажі та окопи. Наприклад, на даху якогось невеликого їхнього укриття лежав труп "вагнерівця". На це просто огидно дивитися!
- Про що свідчить таке ставлення командування до свого особового складу?
- Про те, що російська армія не зробила жодного кроку вперед від радянської. От хто такі "вагнерівці", найманці? Той самий асоціальний елемент, якого не шкода, про який ніхто не запитає. Їхнього зникнення ніхто не помітить, і це не відобразиться на соціальній ситуації в країні. Це навіть не раби, а, дійсно, "гарматне м'ясо", яке потрібно утилізувати. Про це свідчить поведінка російського командування. Вони не забирають не тільки трупи, але й поранених. Змушують їх, як вони кажуть, не симулювати, а продовжувати йти у наступ, поки не отримають таке сильне поранення, яке не дозволить пересуватися. Тобто контузія "одноразового солдата" чи "вагнерівця" – це не привід вийти з бою.
- А які вони вояки, зокрема "вагнерівці"? Які на полі бою?
- Дуже різні. Бувають ситуації, коли вони йдуть маленькими натовпами і мають величезні втрати. Так і є відносно підготовлені бійці, які вміють тримати автомати. Але здебільшого вони не екіпіровані – ми бачимо, що без бронежилетів та касок. Але все одно не варто недооцінювати ворога. Він підступний та сильний. Там є навчені найманці, хоч їх і небагато залишилося. Їх "економлять" та бережуть, але застосовують вперемішку із "дешевими солдатами".
А наші військові – справжні герої! Вони одночасно проходять два випробування: відбивають по декілька атак ворога, навіть врукопашну у бойових зіткненнях та борються із жахливими погодними умовами. Ви ж прекрасно розумієте, що копати, облаштовувати бліндаж чи колоти дрова не виходить, коли ти під постійними атаками та дощем.
- Як вважаєте, чи вплинуло визволення Херсону на ситуацію на Донбасі, зокрема на Бахмутському напрямку? Чи стало вам складніше?
- Я б не сказав, що тут ситуація сильно змінилася після визволення Херсону – як вони тиснули з вересня, так і продовжують. Також не можу сказати, що їхня кількість на лінії фронту збільшилася. Єдине, що ми їх знищуємо, але приганяють нових. Як нам розказували полонені після того, як ми їх про це ввічливо попросили: от 200 загинуло – наступного дня стільки ж прислали. Там якийсь безкінечний "станок зі штампування дешевих солдатів". На нашій ділянці я бачу лише одну задачу для української армії: темп знищення окупантів має бути швидшим, аніж російська машина може "виробляти" нових. Байдуже, чи це мобіки, чи "вагнерівці" та контрактники. Ми знаємо, що у них уже є великі проблеми із мобілізацією саме зеків. Тому що до в’язниць не надходила інформація про те, що якийсь з них отримав амністію і спокійно гуляє вулицями якогось міста мордора. Більшість уже прекрасно усвідомлює: краще відсидіти 10 років у теплій в’язниці, ніж за 5 днів сконати у холодному окопі і загинути якщо не від снаряду чи кулі, то від відмороження, адже вдягнені вони відповідно – навіть не у кожного є ватна фуфайка.
- У них на початок січня ніби знову запланована чергова хвиля мобілізації.
- У нас своя задача. Для її виконання нехай продовжують постачати нам зброю, боєприпаси, коптери. Наші хлопці – дуже злі, професійні та виважені. Наше командування, зокрема у батальйоні "Свобода", ставить пріоритетом збереження якомога більшої кількості життів українських героїв та завдавання максимальних втрат ворогу. От чому ми постійно говоримо про Starlink, пікапи, дрони? Тому що ця війна – високотехнологічна та високодинамічна, що потребує відповідних комунікацій та зв'язку. Знову ж кажу: давайте нам більше боєприпасів, ми готові цілодобово знищувати ворога.
- Ви говорите, що війна стала високодинамічною. Як підлаштовуєтеся?
- Справді, те, що зараз відбувається, відрізняється від того, що було під час АТО. Я маю досвід участі у війні першого року (з 2014-2015-й) на одній із найскладніших ділянок фронту – Дебальцеве. Виходив звідти із оточення ледве не останнім. Я бачив динаміку того часу. Це навіть не порівняти із тим, що зараз. Тому що сьогодні відбувається один постійний перманентний бій, який не вщухає ні на хвилину. Якщо ворожа артилерія десь замовкає, то наша працює, ми виявляємо скупчення ворога або йде стрілецьке протистояння. Тобто сутичка безперервна. У хлопців, які на передку, немає часу навіть на сон.
- Росіяни сюди заходили з ідеєю "взяти Київ за три дні". На що вона перетворилася?
- Слухайте, вони за три дні не можуть просунутися навіть на сто метрів на багатьох ділянках фронту. Я не можу казати, що вони загалом ніде не просуваються. На жаль, буває і таке. Але на такі відстані їм доводиться витрачати тижні та чималу кількість своїх солдатів.
- Я так розумію, коли вони ставили собі таку задачу, не очікували отримати від українців такий супротив…
- Справді, не очікували. Сьогодні ж вони все більше йдуть ва-банк. Але війна перемагається, коли повністю перехоплюється ініціатива. Вона за нами на Харківському, Луганському, Херсонському напрямках. А на нашій ділянці ворог зберіг відносно організоване боєздатне угруповання, що нагадує гральний автомат, в який постійно вкидаються кошти і піднімаються ставки в надії виграти. От путін зберіг "пульт" цього грального автомата у робочому вигляді: там є якась структурованість підрозділів, оборона до кінця не посипалася, і він може їх насичувати ресурсами, щоб спробувати перемогти. Але йому не вдається. Стоїть завдання, щоб він не міг "підвищувати ставки" навіть на цій ділянці фронту.
- Ви вже згадали, що на цій війні були в Рубіжному та Сєверодонецьку. Там теж відбувалися важкі бої. Що вас тоді найбільше вразило?
- Згуртованість, стійкість української армії і те, як ми можемо при тотальній перевазі ворога в живій силі, бронетехніці та артилерії битися і давати відсіч. Тоді ми зрозуміли, що росіяни – ніякі воїни, які можуть хіба прикриватися артою, і то – їм це не особливо допомагає. Мене реально вразило, як ми, не дивлячись на усі складнощі, воювали, тримали оборону і "перемелювали" ворога. Хочу тут провести певну аналогію: тим, що ворог кидав свої безкінечні ресурси, щоб захопити декілька кілометрів землі, ми перехопили ініціативу на інших ділянках, де вони вже просто не мали резервів.
- Де складніше – там чи тут на Бахмутському напрямку? Взагалі чи можна порівнювати?
- Порівнювати дуже складно. Там було непросто – ворог постійно гатив і знищував усе навколо, навіть мости. Ми от з вашим головним редактором Юрієм Бутусовим тоді переправлялися човном через Сіверський Донець й навіть перевернулися. Тобто там теж були свої виклики. Але тут зараз набагато важче. Повторюся: доводиться боротися як з безкінечним "гарматним м’ясом", так і з жахливими погодними умовами. На дорогах – постійне багно, через що і машини не можуть доїхати. Застряють навіть вантажівки. Логістика страшна. Холодно. Дощ. Окопи просто замиває. Так, в Рубіжному та Сєверодонецьку було більше боїв, пострілів і вибухів. Тоді ми теж це сприймали, як один цілковитий бій, але нас настільки не відволікали побутові питання. Зараз складність й через це. Ви можете подивитися на сторінках наших бійців в соцмережах, в яких умовах нам доводиться тримати оборону.
- А якщо провести паралель із 2014-м, коли важче – тоді чи зараз?
- Якби тобі був такий темп, як зараз, то рік з 2014-го по 2015-й можна було б помістити у місяць-два нинішньої війни.
- Ви на початку думали над тим, наскільки може затягнутися війна, що на нас чекають роки протистояння?
- Я вірив в українську армію і бачив, що вона може знищувати ворога і перемагати. Наприклад, у "дебальцевському котлі" росіяни сконцентрували у 5-6 разів більше військових, але їм все одно не вдалося нас подолати – ми вийшли з боєм. Вони зазнали набагато більше втрат за нас. Тоді я прекрасно зрозумів: якби була політична воля на той момент для оголошення воєнного стану та загальної мобілізації, ми б могли ще у 2014-2015 закінчити цю війну. Принаймні у мене тоді були такі думки і нерозуміння, чому цей процес не відбувається - чому ми не закінчили на початку, маючи сильніших і мотивованих воїнів? Ми ж бачили, що росіяни слабші, їх можна вбивати і перемагати, а російські танки дуже легко горять.
- Чого вас навчила ця війна?
- Остаточні висновки можна буде зробити, коли ми переможемо. Сьогодні маємо працювати на результат та перемогу, застосовувати усі знання, навички і досвід, швидко приймати рішення й розуміти, що від цього залежать життя десятків бійців. Тому зараз можна сказати, що війна вчить, передусім, відповідальності та вміння відповідати за помилки. Вони, на жаль, у нас були як на початку війни, так є і нині. Звичайно, немає жодної людини, яка б не помилялася. Просто у них є ціна, тому потрібно діяти зважено. Вкотре повторюся: ми маємо берегти життя кожного українського героя.
- Ви робите прогнози, коли може закінчитися війна? Ця тема обговорюється весь час після повномасштабного вторгнення. Спочатку Олексій Арестович говорив про два-три тижні. Тепер Кирило Буданов сказав про початок літа цього року. Хоча Валерій Залужний очікує, що росія ще почне чергову велику атаку на Україну…
- Пана генерала Залужного я наочно знаю ще з Дебальцевого. Знайомий з осені 2014-го з нинішнім начальником Генштабу Сергієм Шапталою, який тоді був командиром 128 бригади. До прогнозів цих офіцерів я ставлюся із повагою та розумінням. Так само, як і до пана Буданова. Не буду коментувати пана Арестовича – можливо, він грає певну роль, але його прогнози стали вже певним мемом в українському суспільстві. Не хотів би забирати його славу, однак дуже сподіваюся, що зовсім скоро на Бахмутському напрямку будуть гарні новини. Недарма я вам розказував логіку своїх думок, адже коли українська армія отримає ту кількість озброєння, боєприпасів, яка необхідна для того, щоб знищувати російських солдатів швидше, аніж вони "народжуються" їхньою системою, ми зможемо ще ефективніше ліквідовувати тих злочинців, які прийшли на нашу землю грабувати, ґвалтувати та вбивати українців, і ініціатива буде за нами. Я бачу, що у багатьох з них уже є паніка. Їм все частіше доводиться розстрілювати тих, хто відмовляється воювати. Були випадки, коли "одноразові солдати" хотіли здатися, то їх вбили свої ж із сусідніх позицій. Цей маховик дисципліни стискають все сильніше. Ми знаємо, що на деяких ділянках уже вчасно не поставляють нових на заміну. Тому я говорю про гарні новини. Ми, батальйон "Свобода", очікуємо на збільшення озброєння, щоб починати локальні контратаки – не скажу, де саме, але продовжуватимемо тиснути, щоб ворог ставав ще більш дезорганізованим та розгубленим. Однак хочу вкотре наголосити, що він – сильний, небезпечний, тому в жодному разі не можна його недооцінювати.
- А чи вірите ви в те, що війна може закінчитися завдяки прозрінню росіян, які, зрештою, виступлять, проти цього? Чи російський народ і надалі підтримуватиме свою владу?
- Думаю, ситуація на росії зміниться тоді, коли вони відчують слабкість диктатора. Повірте, цей сморід вже відчуває весь світ. Останнім "цвяхом в труну" цього режиму має стати виснаження окупаційної армії на Бахмутському напрямку, адже він останній, де вони можуть ще якось концентрувати свої зусилля. На інших – ініціатива за нами. Але "диванним експертам" хотів би відповісти, що будь-яке просування має бути з мінімальними втратами з нашого боку і максимальними з російського. Можливо, потрібно кілька тижнів чи місяців почекати та познищувати окупантів високоточною зброєю, а тоді вже визволяти території, звідки ті тікатимуть.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані Володимиром Назаренком
