Козаком був, козацький свій шлях славно завершив: Пам’яті героя оборони Києва Олега Собченка
Учора у Вугледарі загинув Олег Собченко - воїн 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, який особливо відзначився в боях за Київ, ветеран АТО.
У мирному житті підприємець із Корсуня-Шевченківського на Черкащині відомий як непримиренний борець за збереження здорового довкілля й пошуку та гідного вшанування вояків армії УНР, чиї могили чекали на це 100 років. Також загалу Собченко відомий як той, хто розкрутив справу вбивства свого побратима Василя Сергієнка, контролюючи ведення справи в поліції, прокуратурі та судах, залучаючи пресу та чинячи перешкоди виходу на поруки обвинувачених у вбивстві.
Олег Собченко знову взяв зброю до рук з перших днів "великої війни", приєднавшись до 72-ї.Пройшов бої від Києва до Вугледара.
Без найближчої людини лишилися дружина й донька.
ЗАХИСНИК КИЄВА: ПІВГОДИННИЙ БІЙ, ЯКИЙ УРЯТУВАВ СТОЛИЦЮ
Нині його називають героєм оборони Києва, бо в критичний момент перебрав на себе командування на одній з вирішальних ділянок фронту – на підступі до дамби річки Ірпінь, хоча не мав для цього повноважень та освіти. Сам Олег той випадок дуже скромно описав одним реченням. Натомість його напарник Ігор Луценко розповів, як Собченко врятував ситуацію.
Ірпінська гребля є стратегічно важливою для безпеки Києва й околиць, адже вже не вперше ця ріка стала природною перешкодою для загарбників. Цього разу вона успішно зупинила росіян, а стало це можливим завдяки воїнам, які уможливили підрив дніпровської дамби. У результаті завдяки ірпінській воді російським зайдам (155 бригаді морської піхоти з Владивостока) не вдалося захопити село Мощун.
Після провалу російського плану із просування захопленими селами і містечками Київщини вороги спрямували увагу на дамбу, адже всі шляхи до Києва з півночі йшли через річку. Оскільки завдяки весняній погоді вони не змогли її просто переїхати, то вороги перекинули через Ірпінь кілька гребель і мостів. Українці прийняли рішення підірвати дамбу, щоб вода з Київського моря наповнила Ірпінь до небувалих масштабів і звела нанівець всі намагання росіян організувати переправи. Однак масштабну операцію з підриву вдалося реалізувати не з першого разу, групи російських нападників штурмували дамбу кілька разів. Як нині пригадують очевидці, вирішальний бій тривав близько 30 хвилин, але концентрації вогню вистачило, щоб відбити ворога.
Дамбу тоді захищали… тільки семеро наших вояків з мізером бойових засобів, з них двоє солдатів сиділо в секреті на протилежному березі, за кількасот метрів від головної позиції. Секретом власне була трансформаторна будка. У проміжку між першим та другим підривом близько 20 російських десантників пішли штурмом на українські позиції.
Під час атаки воїнів у трансформаторі росіяни закидали гранатами. Врятувало залізо будки – крізь нього ці уламки не пройшли, тож обоє лишилися порівняно неушкодженими.
Тоді, 1 березня, екіпаж аеророзвідки у складі Олега Собченка та Ігоря Луценка прибув у район села Козаровичі для вивчення позиції біля дамби. Дрон з повітря зафіксував групу із 15 осіб, однак не було певності, чиї це вояки – свої чи ворожі. Коли стало зрозуміло, що таки вражі, то старшина кинувся попереджати підлеглих у секреті про наближення ворога. Дорогою він загинув.
Завдяки квадрокоптеру, який висів над полем бою, ми бачили, де розташовані дві групи ворожої піхоти. Серед загального хаосу командування боєм взяв Олег Собченко. Йому вдалося відбити атаку еліти ворожої армії. Передусім завдяки загороджувальному вогню з флангів, щоб не зачепити своїх.
Окрім того, Собченко використав обманний маневр, створюючи видимість, що українських воїнів більше, ніж є насправді. Вояк бігав між флангами з автоматом і снайперською гвинтівкою, вистрілюючи з різних точок.
Далі негласному командиру також довелося діяти креативно. Він наказав механіку-водію БМП виїхати вперед і відкрити вогонь. Однак це не вдалося, бо БМП не заводилася, лише стріляла. Тому ухвалили рішення використати ті засоби й місцевість, які мали - відкрили вогонь по бетонних стовпах над групою ворожої піхоти. Шматки побитого бетону ранили ворогів не гірше від осколків. Зрештою вони забралися з дамби.
Луценко розповідає, як їм вдалося сконтактувати з добровольчим рухом ОУН і попросити підкріплення, яке незабаром дійсно надійшло. Так само як і засоби ППО.
Коли росіяни усвідомили, що позицію їм не взяти, то почали нещадно крити її артилерією. Однак головне вже було зроблено – зібраність і командування Собченка лишило контроль над водою річки Ірпінь за стороною добра. З Півночі Київ було врятовано.
НЕЗАВЕРШЕНА КНИГА
Олег Собченко доволі відверто писав про війну, особливо про весняний її період, і планував колись звести уривки в книгу. Почитайте:
СПОГАДИ: КОЗАК І ЛІРИК
Напарник Ігор Луценко, екснардеп та громадський активіст:
"Козацька доля. Сьогодні у бою, при обороні українського Донбасу мій побратим Олег Собченко загинув. Загинув, як герой. Козаком він був, козацький свій шлях славно завершив.
***
Тяжко писати якісь слова, коли треба писати так само невимовно красиво і сильно, як жив Олег.
Познайомилися ми на Майдані, завдяки Тетяні Чорновол. Під час подій Вогнехрещі на майданівців у Черкасах напав Беркут. Олегу проломили лоба, буквально розтрощили кістку. Його чудом врятували з лікарні, вивезли за кордон. Потім він отримав за ті події свій перший орден "За мужність".
Далі у складі невеликої групи добровольців ми поїхали на війну ще у 2014-му, у квітні. Собченко провоював понад півтора року в першу фазу, був результативним снайпером, мав непоганий досвід контактних боїв. Його знання й уміння були безцінними у перші хаотичні тижні великої війни. Завдяки йому я лишився тоді живий.
Загалом з ним ми працювали як екіпаж аеророзвідки перші 10 місяців повномасштабки.
***
Я знаю, саме завдяки Собченку вистояв Київ. Коли в березні в районі Козаровичів група російських десантників спробувала захопити греблю Ірпеня, Олег у слушний момент взяв командування на себе і зметикував, як тими жалюгідними засобами відбити атаку елітних солдатів.
Ми тоді не дали можливість росіянам взяти під контроль воду в річці Ірпінь – річці, котра потім, завдяки відкритій греблі, розлилася, і вирішальним чином допомогти захистити столицю з Півночі, утримати Мощун.
Безумовно, за це, а також за багато інших подвигів, Олег заслужив звання Героя України. Нам тоді дали по ордену "За мужність", що теж, звісно, не дарма.
***
Це був козак, якого якась машина часу перенесла у наші часи. Жорсткий воїн і одночасно лірик: любив пісні, увесь український спектр – що народних і класичних, що нових – намагався знати досконально. Ми ділилися один з одним рідкісними композиціями.
Любив жінок, уважно на них дивився, але завжди підкреслював свою вірність дружині – чеснота, така рідкісна у наш час.
Безкомпромісно грав роль мого старшого брата, мав крутий характер, любив сваритися на блокпостах. Я теж маю не надто хорошу вдачу; ми постійно сперечалися, але трималися разом. Бо коли треба було йти у сіру зону, то я міг кликати лише його, а він – мене.
Жорсткий характер, утім, поєднувався з добротою. Усі порятовані нами істоти песячого і котячого виду – це його заслуга.
З ним ми пройшли найспекотніші бої цієї війни – Мощун, Лисичанськ, Бахмут.
Але яким би досвідченим вовком війни ти не був, нинішня щільність артилерійського вогню математично передбачає тобі мало шансів.
Вічна пам'ять герою, царство небесне!".
Адвокат у справах Майдану, а нині – воячка ЗСУ Євгенія Закревська:
"Я в певному сенсі по-хорошому заздрила Василю Сергієнку, що в нього є друг - Собченко Олег. Все ж таки щось в цьому є, коли на випадок твого вбивства в тебе є людина, яка знайде по гарячих слідах твоє свіжозакопане тіло і витягне на світло і тіло, і всю історію вбивства. Аж до замовника. Переб’є чувакам всю малину і на п‘ятнадцять років наперед не дасть спокійно жити твоїм вбивцям. Дасть свідчення. Підтримуватиме дружину, подружиться з адвокатом. Виколупає мозок слідчим і прокурорам. Ходитиме на суди. Приводитиме журналістів. Судитиметься із замовником за те, що називає речі своїми іменами а вбивць - вбивцями.
Коли ти усвідомлюєш, що поруч, або взагалі десь на цьому світі є така людина, це заспокоює… Навіть не те що заспокоює - а відчуваєш якусь таку злобну радість, щось схоже на віру в життя після смерті. Завдяки такому-от, як Олег, є впевненість, що ти не зникнеш назавжди в ямі, закиданій землею і сміттям після асфіксії, спричиненої кровотечею від ножового поранення в шию, а з-під цієї ж землі продовжуватимеш тріпати нерви і нищити життя своїм вбивцям…
І от тепер тебе немає. Сказати, що на цьому світі стало незатишно - образити капітана очевидність…
Тепер тут страшно вмирати".
"Олег Собченко був прикладом для кожного із нас. Він був дуже відповідальним, ніколи не відступав від своїх цінностей та ідей і був завжди готовим допомогти.
Завдяки його праці та майстерності в Україні було встановлено пів сотні пам'ятників та меморіалів, присвячених воякам Армії УНР та УПА. Олег був у команді Благодійний фонд "Героїка" з самого початку.
Він брав участь у захисті української мови та Мовному Майдані у 2012 р. Олег був активним учасником Революції Гідності – зазнав численних поранень під час сутичок з Беркутом на Черкаському Євромайдані.
Олег значну частину свого життя присвятив правозахисній діяльності та боротьбі проти проросійських колаборантів. Він вперто добивався покарання винних у вбивстві Героя Небесної Сотні Василя Сергієнка - журналіста, закатованого у 2014 р. на Черкащині.
Окремою сторінкою його діяльності був захист навколишнього середовища та екологія. Олег боровся за порятунок річки Рось від забруднення й обміління. #SaveRos
Доброволець. Протягом 2014-2016 рр. Олег добровольцем пішов на фронт та воював у лавах одного з підрозділів полку "Азов". У лютому 2022 р. добровольцем долучився до лав 72 ОМБр. Брав участь у обороні Києва, боях в районі річки Ірпінь та с. Мощун, боях за Лисичанськ та Бахмут.
24 січня 2023 року аеророзвідник 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олег Собченко загинув у бою проти російських окупантів у м. Вугледар (Донецька обл.)
Вічна пам'ять, Тобі, друже!".
Сиджу в заціпенінні й не можу повірити... Правдиво сказано: жорсткий воїн і одночасно лірик. Легкість, хазяйновитість і принциповість у ньому гармонійно поєднувалися.
З Олегом ми знайомі років 5. Великою мірою завдяки йому не заглохла справа вбивства його побратима Василя Сергієнка, чого так добивалися злочинці. Олег по гарячих слідах вийшов на закопане в лісі тіло і слід убивць. Організовував підтримку громадськості на судових засіданнях і штурмував поліцію, прокуратуру і пресу, щоб не "забули" це резонансне вбивство. Нині дійшло навіть до затримання організатора, а справа з місцевих черкаських судів, які доволі "творчо" її розглядали, передана до Києва. Що ж, ой здобуток він застав за життя.
Борець за збереження річки Рось і умов для риболовлі, борець за патріотизм і здорове майбутнє рідної Черкащини та України. При цьому він вмів зберігати холодну свідомість і критичне мислення.
Душу вкладав у відновлення могил вояків армії УНР - в рамках проєкту "Героїка".
Пройшов АТО і нині став до оборони з перших днів "великої війни". Захищав Київ - за його лаконічними дописами "а бачте, як вражий літак впав? Це ми" ховалася титанічна напруга і героїзм оборонців Києва, які в прямому сенсі йшли на смерть.
Він з тих, хто потім зізнавався, що готувався їхати на заробітки за кордон, але лишився "про всяк випадок" на тлі попереджень західних розвідок і ГУР МО.
Погортайте його історії з війни, які він описував відверто.
Світла вічна пам'ять тобі, Воїне! Спасибі тобі уклінно за все...".
Воїн ЗСУ і громадський активіст Андрій Ковальов:
Сьогодні в боях з російськими окупантами у Вугледарі загинув Олег Собченко мій товариш і соратник по Благодійний фонд "Героїка" . Він багато років безкорисно працював над відновленням меморіалів та могил старшин і козаків Армії УНР. Це він керував відбудовою могил вояків Армії УНР у моїй рідній Боярці у 2013 році. Він у благодійному фонді був майстром, тобто людиною, яка безпосередньо реалізовувала всі масштабні меморіальні проекти своїми руками. Я не знаю, як ми тепер після перемоги будемо без майстра. Скільки ще було планів і проектів. Якось під час короткої зустрічі після боїв за Київ на весні 2022 року сказав йому, що мусимо відновити могили козаків 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР у Гавронщині біля Макарова, тим паче дуже символічно, бо Гавронщина постраждала під час боїв за Київ. А Олег відповів- "давай вже після перемоги!". Хто ж тепер буде відливати хрести? Хто буде впорядковувати могили, друже?
Олег Собченко - мешканець Корсуня на Черкащині. Дуже активний чоловік, дієвий український націоналіст. Був активним учасником Революції Гідності та дістав чисельні поранення і забої під час протистояння з Беркутом у Черкасах. У 2014-2016 роках Олег воював к складі добробатів. У лютому 2022 року долучився до 72-і бригади імені Чорних Запорожців, героїчно захищаючи Київ під Мотижином.
Олег - надзвичайно добрий, оптиміст з почуттям гумору, завжди із загостреним почуттям справедливості, і завжди, завжди все робив на совість! Кожен проект проживав, присвячував себе роботі. Сьогодні в бою з російськими окупантами - він всього себе присвятив боротьбі і віддав за Україну найцінніше - своє життя.
Царство Небесне! Вічна пам'ять і вічна слава воїну Олегу Собченку!
Журналістка Єлєна Щепак:
Востаннє з Олегом Собченком ми бачились восени 2021-го. Тоді разом із Іриною Малюковою та Олексієм Хуторним знімали розслідування для Суспільного про смерть малих річок. Олег завжди боровся за річки, екологію і справедливість.
Тоді я вперше в житті поїхала в Корсунь. Олег багато розповідав, вразив нас своєю доброзичливістю, жартував і казав про "біоту". Нам тоді здалось це слово настільки дотепним, що після цієї зйомки ми з Ірою часто згадували про біоту й Олега. Особливо, коли писали сценарій і намагались ще раз у голові скласти пазл про течії, біоту, скиди, РОВР і ГЕС.
До цього епізоду Олега я бачила переважно на судах. Він - серед перших, хто боровся за справедливий вирок для вбивць журналіста Василя Сергієнка. Олег розслідував це вбивство особисто, щиро вболівав, тиснув на суд, відстоював честь Василя. Я ніколи не була знайома з текстами Василя, але завдяки Олегові максимально переймалася цією справою і ненавиділа виродків, які вбили цього журналіста.
У травні 2022 наш Артур брав інтерв’ю у Cобченка. Такі, як Олег, завжди йдуть у бій першими. І він пішов. На той час був у аеророзвідці. Завдяки Олегові і його побратимам вистояв Київ. Я вичитувала цей текст і розмірковувала про те, що колись ми з ним говорили про біоту, дивились на жовті "кувшинки" і одним з головних наших болів була забрудненість Росі.
Олег був онлайн менше доби тому. Це можна перевірити навіть у месенджері. Але ми вже ніколи не поговоримо знову про біоту. Він загинув. Такі новини завжди приходять у тил раптово і б’ють по голові. Список людей у телефонній книзі, які ніколи не зателефонують, збільшується. Від цього стає страшно і боляче. Спочивай з миром, Герою. І спасибі тобі за все-все.
Цензор.НЕТ
