Ігор Луценко: "У нас зараз відбувається передова війна усієї планети. Найактивніші, зокрема і найкращі фірми світу, тут випробовують свої новітні технології"

Автор: Ольга Москалюк

Екснардеп та громадський активіст Ігор Луценко знає, що таке російсько-українська війна не з новин та розповідей. 2014-го брав участь в АТО, а з початку повномаштабного вторгнення минулого року був аеророзвідником у 72-й ОМБр. Нині перебуває в Києві, куди повернувся на початку літа.

- Я тут у відрядженні. Займаюся секретними завданнями державного масштабу, - говорить мені під час зустрічі і посміхається. - Чи надовго? Це не від мене залежить.

- Ти повернувся до Києва з Вугледарського напрямку, де точаться серйозні бої, і побачив загалом мирне місто. Якою була твоя реакція? Чимало військових, приїжджаючи у неприфронтові населені пункти, відчувають когнітивний дисонанс. Тож якими були твої перші враження?

- Загострене відчуття мирного життя. Я бачу не просто людей, а тих, хто живуть оце мирне життя. Причому вони можуть навіть не здогадуватись, що так роблять. Таким чином можна жити багато років і навіть не думати, що все може бути абсолютно іншим.

- Але ж життя було іншим в тому ж Києві на початку повномасштабного вторгнення. Хіба цього не пам’ятають?

- Частина людей на початку повномасштабного вторгнення виїхала, а потім повернулася. Тому і реакція у них відповідна.

- Добре, але ж по нас досі регулярно летять ракети та дрони. Ми з тобою говоримо, коли тільки-но закінчилася повітряна тривога. Правда, обстрілу не було, але мали таку небезпеку. Вночі гатили по Одесі та Миколаєву. Як на мене, це вже не те життя, яке було з початку війни й до 24 лютого минулого року, коли для більшості війна була "где-то там". Сьогодні інша реальність!

- Так, вона дещо інша, але ми платимо помірну плату за розуміння населенням об’єктивної реальності порівняно з тією, яку ми сплачували, коли російська сухопутна армія прийшла під Київ. Тобто ці повітряні атаки – набагато менше зло.

- Виходить, для повного усвідомлення потрібно, щоб під Києвом весь час стояли російські війська чи як?

- Для того, щоб державний апарат знову почав працювати, як раніше, тільки так. Справді, приблизно два місяці після нападу українська держава демонструвала ефективність, небачену ніколи ні до, ні після.

- І єдність.

- Єдність, жертовність. Так-так. Все це було. Мало вигляд приблизно такий, як воно загалом має бути - у частині не підготовки, а дій по факту.

- А дії нині красномовні: барабани і овочерізки для бомбосховищ, серіал за 33 мільйони гривень про досить, скажу так, суперечливого персонажа Олександра Поворознюка із, м’яко кажучи, дивним сюжетом (ми говоримо 20 липня, коли розгорівся публічний скандал навколо цієї події. - О.М.) Це про що?

- Мирна реальність значно сильніша за військову. Вона перемагає. От з чого складається мирна реальність посадовців? Насамперед, із схем з особистого збагачення. Що має статися, щоб від них відмовитися?! Лише у разі розуміння, що весь твій світ може зникнути разом з тобою, як це було, коли російські війська були під Києвом. А коли бачиш, що він навіть таке пережив, то виникають відповідні бажання. Бо комусь війна, а комусь – і мати рідна. Зараз увага суспільства до корупційних проявів набагато менша, адже частина активу пішла воювати, багато хто загинув. Не тільки на фронті, а й в тилу є інформаційний "туман" війни. Відповідно, мені здається, красти зараз за таких умов навіть легше.

- Що робити свідомим людям, які все ж не погоджуються з таким станом справ? Терпіти, ставитися з розумінням, адже війна – це утопія. Державні кошти розкрадаються, направляються на проєкти, у яких немає нагальної потреби. Оцей серіал, який я згадала, як на мене – блюзнірство. Ми весь час говоримо про те, чого не вистачає на фронті, збираємо кошти, а мільйони з держбюджету планують витратити на таку типу смішну історію. Не знаю, кому вона такою видається. Судячи з сюжету, тут плакати треба. Та й взагалі не розумію, кому в нинішній ситуації аж настільки весело. Я вважаю, такі речі сьогодні взагалі не на часі. Краще дрони купити!

- Проблема не в тому, щоб їх купити. Грошей у нас достатньо. Немає організованості для того, щоб витратити їх на те, що треба. Унаслідок цієї неорганізованості, некомпетентності та у певних моментах корупційного інтересу (хоч і не завжди) кошти просто витрачаються на усіляку фігню.

- То як в такому разі ми плануємо виграти цю війну?

- Ми плануємо якось по-іншому, аніж хтось там десь. Я бачу, що дехто взагалі не планує її вигравати.

- Поясни.

- Замінити керівника "Укроборонпрому" через півтора роки з повномасштабного вторгнення означає діяти дуже повільно. Відповідно – не працювати на перемогу, а просто очікувати на неї.

- Тоді вона може й не статися…

- Звісно, вона може не статися. Навіть нічия стане для нас поразкою. А судячи з того, як все виглядає, до цього й рухається. Принаймні на Східному фронті.

- Що саме ти маєш на увазі?

- Коли ми, наприклад, вичерпаємо свій наступальний потенціал, але не досягнемо якихось значних саме стратегічних успіхів. Я маю на увазі не політичні, як-от повернемо Бахмут (там уже немає, що повертати), а заблокуємо Крим. Не зможемо - доведеться там зупинитися. Якщо вузько дивитися на ситуацію, аналізувати російсько-українську війну по нинішній лінії фронту, вона звужується та йде до самофіксації. З усіма війнами так. Але вони завжди отримують імпульс через якісь нові рівні. Тому у нас може "запалитися" Чорне море або кордон з Білоруссю, де "вагнери" вже проводять якісь навчання…

- До речі, уже є припущення щодо повторного нападу на Київ з боку Білорусі за участі "вагнерівців". Таке можливо?

- Я – не великий військовий експерт. Але свого часу зненацька з такою величезною кількістю техніки і достатньо вмотивованими навченими бійцями це не вдалося. Щоб ти розуміла, тоді моя 72-ка виїжджала на позиції під Києвом навіть без рацій, але трималася. То зараз ми приблизно розуміємо, що і як треба зірвати, щоб росіяни нікуди не просунулися. Тому я не вірю, що таке пройде вдруге. Питання в тому, що вони можуть завдати удар там, де ще такого не робили.

- Наприклад, на кордоні з Рівненською областю?

- Так званій приватній компанії "Вагнер" не буде проблемою захопити одну з країн Балтії або, справді, спробувати піти на Рівненську область – там вони ще не ходили. Тобто відкрити новий фронт. В принципі, це хороша ідея для тих, хто в росії й далі хоче продовжувати війну, адже сподобалося жити швидко й яскраво. Життя "вагнерівців" проходить приблизно в такому стилі. Тому я розглядаю їх, як дуже цікаву частину русского мира, що варта вивчення. Це одна з тих речей, котра живить війну, як таку. Не якийсь напівмертвий путін, не напівбожевільний гіркін (ми записуємо інтерв’ю до його затримання. - О.М.), а вони. Це низовий рух, який став субкультурою. Раніше були металісти та панки, а зараз – "вагнера". Це не путін чи ще хтось, а російський народ. Їм подобається. Вони розуміють, що у той спосіб, який пропонував Сталін, їм помирати дуже нудно. А у той, який пропонує "Вагнер" – набагато веселіше. Це прикольно! Все одно далі чекає смерть. Але ж вона може бути яскравою.

- Мені завжди подобався твій сарказм.

- Так тут реально мінімум сарказму!

- Але здебільшого ніхто не хоче помирати.

- Звісно, вони усі хочуть жити. Але статистика говорить про інше (посміхається. - О.М.): 80 відсотків" вагнерів" – поранені й вбиті. Тим не менш, у них такий понт: ми ж круті! Якби інша військова частина мала такі втрати, то це капець! Навіть якщо змінити співвідношення, то й 20 відсотків – забагато. Так, вони не рефлексують з цього приводу настільки глибоко. Їх все влаштовує. Все нормально. У них є варіанти, як загинути: у страшній болотній формі в рабській російській армії за усіма їхніми традиціями сталінізму, як голі й босі чмобіки, а можна із таким бандитським форсом. Тому це їм цікаво.

- Про "вагнерівців" різне розказують. Мені деякі військові, які стикалися з ними в бою, говорили: там вистачає професіоналів.

- Звичайно ж. Там керівництво – найбільш професійне серед росіян. Не порівняти із середнім рівнем російської армії. Інша справа, що вони використовують наявний антисоціальний матеріал – зеків, авантюристів, мусульманських радикалів. Але над усім цим стоять російська військова думка й тактика. Носіями цього є їхні найкращі військові професіонали. Дійсно, через них ми несли втрати під тим же Бахмутом. Зокрема і наша бригада. Тому ця бахмутська "м’ясорубка" була з обох боків.

- Вона продовжується не тільки на Бахмутському напрямку. Війна триває. Ти говориш, що не є великим військовим експертом, але тебе можна назвати спеціалістом з дронів…

- Так, це вже можна констатувати.

- В одному з нещодавніх інтерв’ю ти звернув увагу на те, що нині ми маємо першу війну дронів. Цитую: "Як воювати без них, уже не уявляємо ні ми, ні та сторона". Ти брав участь у АТО до повномасштабного вторгнення, коли БПЛА не використовувалися так активно, як зараз. Ці зміни викликані технологічним прогресом чи збільшенням лінії фронту? У чому причина?

- У тому, що одна світова компанія під назвою DJI дуже класно розвинула та реалізувала свою продукцію. Вся ця війна відбувається на ній. По суті, у росіян є Орлани, Ланцети, шахеди. Але, за великим рахунком, якщо брати кількість зробленої військової роботи, то 80 відсотків – це одна китайська компанія.

Ми тепер тут маємо нову гру з новими, так би мовити, "іграшками". Паралельно це все тягне додаткові рішення. Усі розуміють, що рано чи пізно DJI в такому вигляді закінчиться, тому треба рухатися далі - вшир, вглиб.

- Чому вона закінчиться?

- Це – цивільні дрони. Війна прогресує, у нас і у ворога з’являються все кращі антидронові засоби, військові дрони стають усе більш просунутими і доступними, тож рано чи пізно військово-промисловий комплекс стане переважати цивільний.

- Зрозуміло, що застосування БПЛА має свої плюси, головний з яких – зменшення людських втрат. Це також інші затрати – вартість дронів і військової техніки навіть не варто порівнювати. Певне, нам не завадило б налагодити серйозне державне виробництво безпілотників. Але цього немає. Нещодавно це визнали на офіційному рівні – таку заяву зробив і менеджер "Укроборонпрому" Олег Болдирєв, відомий як Мартін Брест...

- Так, у державному секторі немає серійного виробництва дронів. Ми в обороні взагалі не маємо реального серійного виробництва – ні патронів, ні снарядів, ні мін! Є малесенькі партії. Хтось десь клепає снаряди потроху – це все ні про що! Чому склалася така ситуація? Тому що цим питанням займалися люди, які ніколи не збиралися воювати та не мали нічого спільного з організацією військового виробництва. Були тут настільки далекі, наскільки це взагалі можливо. Як і від війни, патріотизму, чесності, совісті тощо. Вони були зайняті іншими справами.

- Ти про які роки говориш?

- Та про всі абсолютно!

- Війна в Україні – дев’ять років. Повномасштабна – півтора. Хоча б за цей час можна було вирішити це питання…

- Погоджуюсь. Але щось пішло не так. Зрештою, можна було хоча б провести великі закупки. Однак навіть цього не було зроблено! Зараз місцеві ради забивають в бюджетах витрати на дрони. Хоча у нас є урядовий бюджет, який мав би на це йти. Але повторюся: питання не в грошах! У нас сьогодні достатньо своїх коштів на війну (навіть не союзників) принаймні в тій частині, щоб забезпечитися безпілотниками. Однак не вистачає людей, які хочуть і можуть тут щось організувати, розуміють як це зробити, і таке інше. Звісно, це все непросто. Але цим треба було б займатися. Сподіваюсь, на якомусь році війни таке все ж станеться.

- Пам’ятаю, як в "Укроборонпромі" повідомили, що ми вже успішно застосовували безпілотник з дальністю ураження тисяча кілометрів…

- Тут треба розуміти: демонструвати ми можемо будь-що. "Кукурузник" літає на відстань десь 900 кілометрів. Можна його показати й сказати, що це наш дрон (всміхається. - О.М.). Але ж питання, наскільки в цьому є потреба. Справа в тому, що дронова індустрія має свій центр тяжіння навіть не у виробництві. Найцікавіше відбувається на етапі конструкторського бюро. Тут має пройти такий страшний "алхімічний процес", коли надійде ПРАВИЛЬНИЙ ЗАПИТ (усе великими літерами), а далі щоб його реалізовували у якісь розумні терміни, бо цим можна займатися безкінечно. Але у нас цього немає! Такий процес відбувався років 40 тому. От чим займався Кучма – один з найталановитіших негідників сучасності? Будучи компартійним босом, клепав ядерні ракети. Отак це тоді працювало: найвища політична влада зайнята найбільш стратегічною технологією. У нас хіба таке є?! Зеленський взагалі цікавиться, які у нас сьогодні відбулися випробовування?! А тоді перші секретарі компартії зранку телефонували конструкторам й запитували: "Що ви сьогодні випробовуєте?". І був результат. Зараз нам, в принципі, потрібна така сама схема: найвища політична влада має конвертуватися у найновіші технології. От в росії це розуміють. Але, на щастя, там на нашому боці корупція (посміхається. - О.М.). Я на диктофон не казатиму, про що конкретно йдеться. Але "герої України" є і там, тому що кожен кошторис множиться на сто! Молодці ж! А нам потрібен правильний запит. Нам треба ресурси на r&d - research and development, тобто на дослідження й створення зразків. Без жартів, я найбільше поважаю пана Федорова (міністр цифрової трансформації. - О.М.), але я все одно не погоджуюся з його думкою, що це має бути чисто приватна ініціатива. Вона, можливо, працюватиме, але це зовсім інший рівень бізнесу. Бізнесмени не інвестуватимуть в щось, що буде розроблятися невідомо скільки часу та з незрозумілими перспективами, бо який з нього буде комерційний зиск? От у нас усі кинулися створювати дрони. Яку ахінею інколи дехто робить – просто жах! Так, держава закупає, але це речі, які не треба пускати й на "поріг" військової частини!

- Це в Україні ж?

- Так. Почали клепати те, що вигідно. Це провладний бізнес. Звісно, є й хороші виробники, але, скажемо так, я б робив інакше. Менше з тим. Основне питання – це конструкторські роботи! Тобто оскільки у нас взагалі бізнес-культура в цьому сегменті відсутня, як така, і Федоров вважає, що приватний бізнес вирішує цю задачу, то ми ще довго очікуватимемо. Тут необхідно дуже активно втручатися державі. Так, Федоров не хоче сидіти, але треба все ж брати на себе відповідальність.

- Чому він може сидіти?

- Тому що якась наступна влада може йому пред'явити звинувачення в тому, що він діяв не за законом, забуде про реальних корупціонерів, а Федорова можуть тягати, як знакову постать. Але якщо ти вже сказав "а" щодо закупівель, то потрібно рухатися до "б" - грантів на розробки. Втрачати тобі вже нічого. Ми тебе підтримаємо. Абсолютно серйозно! Він колись мене спитав: "Ти ходитимеш до мене на суди?". Стоп! Я - людина, яка всю депутатську каденцію ледь не більше за всіх інших нардепів бувала в судах. Якби ти в той час ментально був в Україні, цікавився політикою, ти б мене знав. Мені було образливо, але нехай (всміхається. - О.М.). Думаю, що Федоров функціонально здатний ризикнути і щось в цій сфері робити, але до моменту нашого з тобою інтерв'ю цим займаються якісь інші люди. Вони себе, на мій погляд, нічим видатним не проявили. Але я все ж сподіваюся, що ще проявлять.

- Що за люди?

- Мінстратегпром хто там очолював? Хтось взагалі це знає?! А тут же по назві усе зрозуміло! Треба, щоб у нас з’явився Мінстратегпром з великої літери. Нехай він буде не публічним – це не є проблемою. Але матиме широку відомість у вузьких колах. Сьогодні вона на дуже поганому рівні, на жаль. Там зараз новий керівник (Олександр Камишін. - О.М.). Я йому бажаю успіху і сподіваюся, він щось зробить. Однак до того це була просто якась суцільна поразка! А треба "построїти" всіх цих негідників з державних підприємств і попередити: "Богуслаєва бачите? Там може бути і з вами!". Бо там реально саботаж, нахабство і спроба заробити на рівному місці. Це не корупція, а просто намагання збагатитися. Якби мене пустили у Мінстратегпром, я б свого добився у будь-який спосіб. Купа бізнесменів ходять з чемоданами грошей. Вони готові інвестувати у виробництво будь-яких дронів, бо це зараз стало модно. Але так моментально не працює: ти прийшов, поставив чемодан і одразу готова "дитина". Ні. Має пройти дев’ять місяців. А перед тим ще потрібно закохатися. Я до того, що r&d потребує часу. А у нас умови для нього дуже погані. Це війна, помножена на бюрократизм всієї цієї "машини". Якщо, наприклад, ти розробляєш дрони, тобі треба їх облітати. На що має бути час хоча б поза повітряними тривогами, прольотами нашої якоїсь бойової авіації. Щоб робити r&d, нам треба, у кращому випадку, по три тижні очікувати на доставку з Китаю. Це абсолютно неможливо за таких умов. Будь-який бізнес скаже: "Краще я поїду працювати кудись до Польщі". Я вже не кажу про митницю, про відсутність якогось прогнозованого державного замовлення і так далі. А ти спробуй зараз усе це пройти! Тому воно швидко так не може "народитися". Сьогодні у нас досі відсутнє серійне виробництво наших шахедів, хоч усі розуміють, що вони потрібні, бо ми маємо відповідати росіянам симетрично. От усі це розуміють! Але цього досі немає, тому що, повторюю, потребує часу.

- Повертаючись до нашого визначення, що це війна дронів, як нам її виграти, не маючи їх у достатній кількості для переваги над противником?

- Для того, щоб переважати противника, треба говорити і про кількість, і про якість. Усе диктує мода. Так працює людська свідомість: всі побігли, і я теж. Зараз усі куди побігли? Інвестувати в дрони. Для того, щоб виграти війну, треба тут розвернутися на 180 градусів і подумати про антидронові системи. Я вважаю, у цей напрямок треба в рази більше інвестувати, аніж у БПЛА. Тому що дрон – це, перш за все, загроза. От він вилетить, і ти не знаєш: десять кілометрів туди, десять – сюди, куди він полетить? А щоб "закрити" ці 20 кілометрів, потрібні рішення, кошти, інвестиції – оце от усе. Однак цей напрямок зараз не такий модний, тому що всі хочуть зараз клепати дрони, зокрема FPV. Мені навіть друзі телефонують і кажуть, що хочуть їх виготовляти. Відповідаю: "Добре, бажаю успіху". А питання в тому, що нам треба захищатися. Хто краще це робить, той має перевагу. Це як в боксі, до речі. Ти ж прекрасно знаєш, що боксери мають вміти захищатися. Як би ти класно не бив, якщо не маєш захисту – до побачення! До того, про що я говорю, суспільна думка поки не дійшла. Зараз Мадяра, Берлінську нарешті чують, коли вони говорять про дрони. Але це далеко не все.

- Ти згадав Берлінську. Я перед нашою зустріччю читала про її перепалку з нардепом від "слуг" Микитою Потураєвим. Вона сказала, що наше військово-політичне керівництво не підготувалося до війни, тому зараз фронт не забезпечений дронами і на десять відсотків від потреби...

- Це правда. Не займатися підготовкою до війни – таким був консенсус наших еліт. Ми бачимо, яка велика кількість волонтерів або діячів у сфері, перш за все, ВПК, будучи радикальними прихильниками попередньої влади, перейшла у спадок цій. Як це сталося?! Якимось дивним чином. Просто фантастика! То що ми від них очікуємо?! Що вони інакше вестимуть цей "корабель"?! Тому, справді, не підготувалися. Більше того, навпаки - переконували, що все буде добре. Через що сьогодні забезпечення армії на собі тримають волонтери або квазіволонтерській ініціативи на кшталт виділення коштів з місцевих бюджетів, як-от в Києві та Дніпрі, на закупки дронів. Але десять відсотків – це ще дуже хороша оцінка. Спитай Міністерство оборони, скільки вони їх закупили? Скажуть, що це військова таємниця (всміхається. - О.М.). Але всі її знають, хоч і не озвучують.

– Щось ми з тобою не дуже позитивну картину малюємо…

- Насправді, я дивлюся на війну дуже оптимістично. При такій кількості провалів ми змогли досягнути таких результатів, які маємо сьогодні. Як тільки ми хоча б вдвічі зменшимо кількість цих провалів, у нас взагалі все складеться прекрасно. Ми станемо такою регіональною силою з інтересами в Африці, Азії, всюди. Як тільки ми правильно освоїмо усі інструменти, станемо глобальним гравцем. У нас зараз відбувається передова війна усієї планети. Найактивніші, зокрема і найкращі фірми світу, тут випробовують свої новітні технології. Ми бачимо, що працює, що – ні. Якщо цей потенціал правильно використовувати, можна стати світовим гравцем. У нас же конфлікт масовий, а не якась мікроскопічна війна, яку бачили раніше. Тоді щодо масових рішень, будь ласка, звертайтеся до українців.

- Які продовжують збирати кошти на армію, на ті ж дрони. Це один з найпоширеніших зборів.

- Думаю, колись ця кількість мусить перейти в якість. Треба час. Справді, нам постачають багато техніки. Сподіваюся, буде ще більше. Поки якось ми виживаємо. Боремося.

Зросла свідомість українців. Наприклад, я звернув увагу, що менш, ніж за рік, у Києві стало значно більше української мови. В цілому, я бачу, що ми не лише втрачаємо, а й здобуваємо. Але, справді, досі не вистачає політично-громадської позиції. Я, як військовий, не можу виходити й називати конкретні прізвища і озвучувати корупційні схеми в силу їх засекреченості. Я сьогодні навіть намагаюся не звертати увагу на те, що не в силах поміняти, зосереджуюся на невеликій кількості речей, які точно принесуть позитивний результат. Ми мусимо якось випрацювати методологію роботи громадянського суспільства під час війни. Коли велика його частина пішла воювати, в тилу мусить бути підтримка, яка тиснутиме на владу. Ті, хто раніше їй протистояли, обороняють країну. Має бути захист військових. Це означає вибити для них дрони, бо гроші, як я говорив, є.

- А яким чином? Дієвим інструментом у такому разі є мітинги, але за законом під час воєнного стану вони заборонені.

- Треба якусь нову технологію. Проводити якісь ритуали чи що… Не знаю, що робити. Але має бути демонстрація цього сигналу.

- Як варіант, ми зараз також подаємо сигнал владі. Почитають.

- Так, вони читають (посміхається. - О.М.). І подумають: "Ми це вже чули".

- Тож як інакше бути за нинішніх умов, не порушуючи закони?

- Функціонують усі органи місцевого самоврядування. Я знаю, що декого зараз притискають. Правильно чи ні – не впевнений. Але місцеве самоврядування все ще лишається відносно вільною політикою. Мені здається, його поки не "придушили". Там є легітимність, яку потрібно використовувати.

- Місцева влада також має дійти висновку, що цими питаннями потрібно займатися. А вона зайнята іншими справами. Наприклад, стадіонами.

- Місцева влада не свята. Я жодного разу не бачив там людей з німбом (посміхається. - О.М.). Я пам’ятаю, як в Бахмуті восени минулого року проводили прикрашання міста на виїзді на Дніпро, в той час, коли східну частину вже рівняли із землею. Усім було очевидно, що саме назріває. Навіщо це робилося - я можу лише здогадуватися.

- Бюджетні кошти.

- Так, бюджетні кошти, які треба було освоїти.

- Я ж кажу: так ми війну не виграємо.

- Безумовно! Але війна змінюватиметься якісно та переходитиме з цієї а-ля "комп’ютерної гри" - "Візьми Київ", "Візьми Бахмут" у більш індустріально-промислові нудні та довготривалі процеси. Однак не перестане бути війною. Стихійності буде набагато менше. І там вже відіграватимуть роль оці промислові потужності. Але за умови, що не відкриватимуться нові фронти. А я вважаю, як вже сказав, вони відкриватимуться.

- Тобто ця війна на роки?

- Треба готуватися, що ця війна до перемоги може бути на роки. Це реконкіста. Може таке статися, що це навіть стане справою поколінь. Зараз не виглядає так, що все візьме й закінчиться. Порахуймо, скільки ми йтимемо сьогоднішніми темпами – десь так і виходить: десятиліття, щоб дійти до Керчі. Тому треба зайнятися планом прискорення (посміхається. - О.М.)

- Технологічний прогрес може нам в цьому допомогти? Я нещодавно спілкувалася з військовослужбовцем, який є спеціалістом з кібербезпеки і дотичний до розробок БПЛА. Він говорив, що ми застанемо таку війну, коли використовуватиметься маленький дрон з однією кулею, який вилітатиме, знаходитиме конкретного військового, ідентифікуватиме його і уражатиме.

- Так, приблизно щось таке може бути. Світ скоро буде іншим: без значної кількості бронетехніки, великих літаків, які займатимуть вузьку нішу. Це буде нова війна.

- Ти навіть не допускаєш, що росія може дати нам спокій?

- А навіщо? Їм подобається! Як казав Олександр ІІ: "россия – это государство не торговое и не земледельческое, а военное, и призвание его быть грозою света". От вони такими будуть завжди, допоки не припинять існувати.

- Може таке статися, що росія припинить існувати в нинішньому вигляді? Розпастися?

- Розпад – це одна з форм внутрішнього протистояння, яка там може бути. Але не найбільш ймовірна. Вони, розуміючи таку небезпеку, "зачистили" це поле дуже гарно. Навіть Кавказ, який колись бунтував та вів партизанську війну, зараз мовчить попри те, що росія в рази ослабла завдяки нам. Якщо найбільш радикальна частина їхніх сепаратистів нічого не робить, я б не чекав, що раптом розпад став би головним сценарієм. Більш ймовірна боротьба між баштами кремля. Нам оце треба вивчати, щоб розуміти, що буде далі. Росіяни воюватимуть з росіянами, а не чеченці чи дагестанці з ними. Щось мусить статися всередині. Але для того, щоб до цього дійти, доведеться докласти чимало зусиль. Потрібно завдати серйозних поразок, провести багато військово-інформаційних операцій, щоб росія почала всередині з’ясовувати, хто винен?!

Загалом я тобі так скажу: Хочеш швидкого закінчення війни, готуйся до війни в довгу. Така трансформація відомого висловлювання: "Хочеш миру – готуйся до війни". Війна у нас вже є. Тож хочеш коротку її версію – готуйся до довгої.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото надані Ігорем Луценком