Лейтенант Роман Конон: "У кацапів на генетичному рівні має закарбуватися такий страх, щоб вони боялися навіть подивитися в бік України"

Автор: Ольга Москалюк

Роман Конон на російсько-українську війну пішов добровольцем. Нині він - лейтенант 3-го батальйону "Свобода" у складі Бригади швидкого реагування НГУ "Рубіж". Має позивний Варвар через співзвучність прізвища з іменем вигаданого американським письменником Робертом Говардом воїна, що став головним героєм оповідань та фільму "Конан-варвар".

Цей персонаж брав участь у битвах у вигадану автором Хайборійську добу. Герой нашого інтерв’ю в реальності б’ється проти ворога – російської армії. Сьогодні він на Бахмутському напрямку. Нам вдалося записатися телефоном. Розмову ми почали з повномасштабного наступу росії на Україну 24 лютого 2022 року.

- Я дивилася ваше інтерв’ю, де ви розказували, що того ранку, бувши вдома, на власні очі побачили роботу нашої ППО, коли була збита ворожа ракета. Вам довелося пішки спускатися з 17 поверху із вагітною дружиною, собакою та декількома рюкзаками...

- Я тоді проживав у місті Бровари, тому 24 лютого, справді, вже з вікна 17-го поверху було видно, як пролітає така помаранчева ніби стріла. Було чути поодинокі вибухи. Ви все правильно сказали. Спускалися пішки, адже пересуватися ліфтом було небезпечно. Відбувалися доволі страшні події. Я завіз дружину до своїх батьків. Відносно, як здавалося, у безпечніше місце, хоча, думаю, такого в Україні взагалі не було. Тоді поїхав до своїх однопартійців - до офісу "Свободи". Там якраз уже кипіла робота: створювалося ДФТГ - добровольче формування територіальної громади міста Києва у складі ДФТГ "Свобода". Ми спочатку вирушили на Оболонь, потім – Бровари, а тоді на Чернігівський напрямок - Нова Басань, Старий Биків, де були перші зіткнення з кацапами. Після того нас залишили тримати опорні позиції біля села Лук’янівки (у Броварському районі Київської області. – О.М.), звідки було вибито кацапів, а частина наших побратимів поїхали на підмогу в Ірпінь.

- Після Київської області був Донбас?

- Так, Донбас. ДФТГ "Свобода" переформувалася в батальйон у складі Нацгвардії. На той момент це була 4 бригада оперативного призначення (а зараз – Бригада швидкого реагування НГУ "Рубіж"). Ми воювали у Сєверодонецьку, Лисичанську, Зайцевому. Я потрапив на ротацію вже під Бахмут. Сьогодні теж на Бахмутському напрямку.

- Ворог тут продовжує наступати. Чим найчастіше "криють", яку техніку застосовують?

- Насправді, вони накривають абсолютно всім, що у них є в наявності. На жаль, мають величезний арсенал і артилерійського озброєння, і броньованої техніки. Вони застосовують як касетні, так і фосфорні снаряди...

- Які, до речі, заборонені.

- Так, так. Фосфор же – самозаймиста речовина, яка пропалює наскрізь. Насправді, це дуже страшні боєприпаси.

Також не цураються доволі часто застосовувати керовані авіабомби - КАБи. Одним таким залпом можна знести п’ятиповерхівку і на її місці залишиться лише воронка. Така неприємна річ.

Як я сказав, у них дуже багато всього. Хоч переважно старого радянського зразка. Правда, вони здебільшого не влучають у ті цілі, які собі ставлять. Але за рахунок масових ударів перетворюють квадратні кілометри нашої землі на руїни. Ми її захищаємо і бережемо, та завдаємо по них точні удари у відповідь. Це відбувається завдяки тому, що до нас потрапляє новітнє озброєння, яке дозволяє нам доволі чітко наводитися. А наші хлопці, які це роблять, вміють класно працювати. Наші мінометники з батальйону "Свобода" влучають в ціль з другої міни. Для розуміння: щоб пристріляти міномет, потрібно від п’яти до семи спроб. А наші, повторюся, потрапляють з другої. Це дуже крутий результат! За рахунок цього вдається врятувати багато життів наших бійців з піхоти, які знаходяться безпосередньо в окопі на передньому краї і, відповідно, не дати кацапам просуватися. У нас бувають прекрасні контратакувальні дії. Однак хотів би наголосити на тому, що будь-які успіхи "пишуться кров’ю" й коштують життів наших хлопців. Нині мої побратими, друзі, які вже "на щиті", навічно захищатимуть нашу країну з небес, а нам залишається за них помститися і після перемоги відбудовувати вільну, сильну, незалежну Україну.

- У цьому й трагедія, що ми втрачаємо наших людей, хоч і намагаємося їх берегти. А вони своїх просто заганяють. Військові часто розказують, як тих же "вагнерівців" під Бахмутом кидали "на м'ясо". Така їхня тактика брати кількістю лишається і сьогодні?

- Це стара радянська жуковська тактика, яка у них незмінна. Вони, дійсно, не рахують свої втрати. Ця погань, яка до нас лізе, у своїй більшості – неблагонадійний елемент, який відправляють на неминучу смерть. Нам-то все одно, що вони нищать своїх зеків, ванєк-бухарів з глибинок, але ж це відбувається у нас, на нашій землі! У цьому й проблема, що лізуть сюди і намагаються своїми імперськими поглядами, з якими ми б’ємося й боремося, придавити й винищити українську націю. Але я щиро вірю, що у нас зараз є унікальна можливість знищити цей мордор, який розташований у нас під боком, і нарешті зажити нормальним життям без нависання та нагнітання цього імперського всесвітнього зла. Адже ця війна, насправді, триває не з 2014 року. І навіть не з 1918-го – часів УНР. Це тягнеться тисячу років. Вони постійно пробують нас захопити та заволодіти нашою країною. Так от зараз ми маємо шанс перемогти у цій тисячолітній війні та знищити усю їхню недолугу історію. Звичайно, боляче дивитися на те, що відбувається. Але іншого варіанту у нас немає. Для того, щоб наша нація вижила, потрібно відбитися. Для нас це буде священна війна за перемогу, за існування української нації. А що буде на кацапії - особисто мені абсолютно байдуже. Головне, щоб у нас все було добре.

- Справді, росіяни постійно хочуть воювати, тому й продовжують на нас нападати. У лютому цього року ви так охарактеризували результат їхніх дій на вашому напрямку: "Вороги мруть, як мухи". Також розказували, як тікають російські солдати, як їх розстрілюють свої ж… Зараз теж так?

- Ситуація в цьому плані не змінюється. Правда, у лютому тут були "вагнери", але півтора місяця тому вони здійснили недолугу спробу зробити переворот у самій кацапії. Результату я навіть не був здивований. Вони – як завжди: з першого разу навіть переворот нормально не можуть зробити! Тому тут нічого дивного. Але те, що вони б’ють один одного – це факт. Були непоодинокі такі випадки. Наші хлопці з аеророзвідки неодноразово доповідали, що бачили, як ті, хто розвернувся і не мав можливості просуватися вперед через наші укріплені позиції, почали відходити, і їх в упор розстрілювали свої. У них немає розуміння якоїсь навіть примітивної стратегії. Є лише оця жуковська тактика: тільки вперед! Причому незрозуміло, як і навіщо. Я переконаний, що у більшості із тих, кого сюди прислали, якесь, перепрошую, збочене розуміння того, що відбувається. Не усвідомлюють, чому вони тут. Хоч взагалі важко зрозуміти, чому вони поперлися в сусідню країну з війною. Їх сюди відправив той бункерний, який сидить десь захований. А вони, як сліпі кошенята, поперли сюди – за якусь копійку чи щось інше. Плюс, в кацапії добре працює пропагандистська машина, завдяки якій їх просто зазомбовували, розповідаючи якісь небилиці. Основний наратив – це імперське бачення та захоплення іншої країни. Таке бажання у вищого керівництва сучасного оркостану, а ці зазомбованці просто виконують накази, не думаючи, якою ціною, і скільки їх же тут поляже. Тому що, справді, на Бахмутському напрямку з липня 2022 року "200"-ми та "300"-ми "виведені з ладу" більше ніж 100 тисяч особового складу. Для розуміння, армія Чехії становить до 50 тисяч. Тобто на одному напрямку знищено більше кацапів, аніж середня армія в Європі! Це говорить про те, наскільки їх багато, і як вони напирають. Дійсно, пруть і пруть, як сарана. Ми їх б’ємо, свої ж добивають, а вони все одно пруть! Так, у нас задача-максимум, яку хочемо реалізувати – знищення того мордору, але основне: у кацапів на генетичному рівні має закарбуватися такий страх, щоб вони боялися навіть подивитися в бік України. Чим більше їх тут зараз поляже, тим простіше нам буде жити в подальшому. А лягає їх тут дуже багато.

- Із вищим російським керівництвом, про яке ви згадали, все зрозуміло. Але воює оцей звичайний російський солдат. Вони бачать, що відбувається. На початку ті ж строковики, яких ми брали у полон, розказували: "Мы не знали, куда идем. Нам сказали, что на учения". Але сьогодні вже інші реалії…

- Я не вірю в цю їхню байку: "Мы не знали, заблудились". Заблудитися можна у себе в Сибіру – територія велика, місця вистачає. Ідіть туди блудити! Чого блукати на нашій землі?! Все вони знали, розуміли своїм примітивним мозком і свідомо сюди йшли. Когось, як я говорив, підкупили якоюсь копійкою, інших обдурили чи змусили. Але вони знали, куди і на що йдуть! На початку повномасштабної війни у них був наратив "взять Киев за три дня". Але вони взяли не Київ за три дні, а тисячі своїх поранених і вбитих. Під Києвом вони дуже міцно отримали, перепрошую, по морді та поперли на Донбас. Кинули сюди усі свої резерви. Тут не працює ніякий наратив – ні за три дні взяти, ні за три роки. Ніколи у них цього не вийде! Чим більше їх поляже, тим для нас краще. Зараз ідуть мобілізовані. Там яка з ними ситуація? Десь у глибинці загрібають з наливайки якогось п’яного ваньку, п’ять днів його десь вчать крокувати, а потім кидають у цю "м’ясорубку", зокрема на Бахмутський напрямок. В середньому він тут проживає – від трьох до семи днів. Кому як пощастить. Здебільшого потім рідним навіть похоронка не приходить – цей ванька просто зникає з радарів, ніби його ніколи й не існувало. Хоча це вже їхні проблеми. Однак я вірю в те, що чим гірше у них ставатиме і більше виникатиме внутрішніх питань, тим ліпше для нас. Тим більше, з огляду на те, що до нас надходить новітнє озброєння і напрацьовуються нові тактики по знищенню ворога. Тобто у нас відбувається прогрес, а у них – регрес. Якщо така тенденція зберігатиметься надалі, у кацапів немає ніяких шансів.

- Ви говорите про те, як їх п’яними мобілізують. Але ж і на війні вони продовжують цю свою відому традицію зі вживання алкоголю. Буває, пиячать на позиціях, а потім ідуть на пошуки пригод. Якось це впливає на те, що вони почали частіше здаватися у полон?

- Справді, п’ють. Тут була така історія, як вони понапивалися у себе на позиціях й переплутали окопи. Один забрів до наших хлопців. Вони одразу зрозуміли, що, як і до чого. Просто підізвали до себе. Він прийшов до них із пляшкою в руках. Таким чином потрапив до полону. Але масової здачі немає. Я так розумію, у них спрацьовують пропагандистські наративи, то продовжують воювати. Однак у будь-якому разі вони нам не потрібні, як полонені, бо держава ще витрачатиме кошти на їхнє утримання. Єдине, де можуть знадобитися – виключно для обмінного фонду. Але ж, після повернення до себе в кацапію, його життя там довго не триватиме. Тому ще й спрацьовує страх не здачі в полон, а повернення додому, бо потім його ж "государство" і вб’є.

- Продовжіть фразу: російський солдат – це…

- Окупант і вбивця. Це не людина, а одноразова істота.

- А російський народ – це…?

- Ворог, який є підтримкою і спонсором війни в Україні. Не можна розділяти владу і народ. Я дуже не хочу, щоб з часом по нашій перемозі усе перетворилося на таку ситуацію, коли росіяни розказуватимуть: "Мы здесь ни при чем. Это все кто-то один!". Ні, це не так! Усе населення росії просякнуте ненавистю до українців, пропагандою про необхідність знищення української держави, нації та взагалі усього українського. Потрібно раз і назавжди перерубати усі пересічення з оркостаном. Ми без них проживемо. Причому щасливо. Але війна йде через те, що вони без нас не можуть. Навіть уся їхня історія без нас не варта нічого. росія – це ракова пухлина на планеті Земля, яку потрібно вирізати. Тому нам потрібно все обрізати. Нехай потім ті, хто там у них виживе, за залізною завісою що хочуть, те й роблять. Головне – щоб не лізли до нас.

- Поки ще лізуть. Тому маємо продовжувати їх знищувати, на що нам потрібні відповідні ресурси. Ви нагадали про те, що нам продовжує надходити новітнє озброєння від наших партнерів. Але мені усі військові, з якими я спілкуюся, говорять: все одно наші потреби не закриті. Скажіть, чого вам не вистачає?

- Нам найбільше потрібні "очі в небі" – БПЛА різного типу. Також РЕБ-системи, щоб глушити радіо-передачі та ворожі безпілотники. А із озброєння – більше артилерійських установок, снарядів до них. Також броньованої техніки, бо це захист – чим більше її у нас буде, тим більше наших воїнів повернеться додому і розбудовуватимуть країну на усіх рівнях та підніматимуть ще вище імідж у світі. Я щиро переконаний, що по перемозі Україна займе лідируючі щаблі у світових рейтингах. Думаю, матимемо передові позиції і все буде добре. Але зараз треба дуже й дуже старанно попрацювати, усім згуртуватися, знайти, де взяти необхідну кількість озброєння та гроші на це. Є ті, хто займається цими питаннями. А наша тут справа – воювати та знищувати ворога безпосередніми прямими діями.

- До речі, про розбудову країни та нашу згуртованість. Думаю, ви знаєте, які корупційні скандали відбуваються сьогодні в тилу – як деякі посадовці наживаються на війні. Як ставитеся до них? Чи маєте час і бажання обговорювати це із побратимами?

- Я б не хотів тут шукати зраду чи ще щось. У нас є своя ділянка фронту, задачі, які ми виконуємо, мета, до реалізації якої ми прагнемо. Ми – солдати. А вони виконують поставленні завдання – захищають свою країну та усіх, хто знаходяться у них за спинами. Для вирішення внутрішніх питань є спеціальні служби, люди, які за це відповідають. Щиро сподіваюся, що вони цим займатимуться якісно. А ми зі свого боку виконуємо наказ – захищаємо Україну та українців. Ось це для нас сьогодні в пріоритеті. А якщо по перемозі будуть якісь проблеми, переконаний, ми з ними розберемося. Головне – відбити ворога й відкинути його до себе туди в кацапію. Це – номер один. Все решта буде потім.

- А ви думаєте про те, коли це може статися? Наскільки взагалі може затягнутися ця війна? Це місяці чи навіть роки?

- Цього, насправді, не знає ніхто. Я особисто вважаю, що війна закінчиться одномоментно, і ніхто одразу до кінця не зрозуміє, що ми перемогли. Це буде швидко й блискавично – раз і перемогли. Коли саме – поки не знаю. Але ми точно зараз робимо все можливе, щоб якнайшвидше наблизити нашу перемогу задля подальшого нормального життя.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото надані Романом Кононом