"Планував поселити українських дітей у п’ятизірковий готель. Але виявилося, що там були російські туристи". Як австралійський бізнесмен Ентоні Тревізан став українським волонтером

Автор: Євген Кузьменко

За мирного життя цього знайомства могло б і не статися; ба більше – лютневе вторгнення путіна змінило погляди Ентоні Тревізана та його особисте ставлення до проблем України. З’явилося нестримне прагнення допомогти.

А коли допомагати 82-річний Тревізан вирішив дітям, які втратили батьків на фронті російсько-української війни, він звернувся саме до "Соборної" – фонду, що підтримує родини загиблих захисників. Так у фонду з’явився новий надійний партнер, відомий у бізнес-колах австралієць.

Співпраця виявилася не тільки ефективною, а й оперативною, і вже у вересні цього року на Мальту, історичну батьківщину Тревізана, задля просвітництва та оздоровлення приїхали 14 дітей загиблих військовослужбовців, віком від 12 до 15 років.

Ці два тижні запам`ятаються їм надовго. Організацію навчання та відпочинку забезпечила одна з найкращих мовних шкіл Мальти - International house Malta. Програму перебування вони підготували спеціально для української групи, тому доклали максимум зусиль, щоб у дітей було багато купання на різноманітних пляжах Мальти і сусідніх островів Гозо та Коміно. Дітлахи відвідали сучасну столицю Мальти Валетту, неймовірно красиву Мдіну, сучасний центр Esplora; ходили на каяках та саббордах; розважалися в аквапарку та Popay`s village.

Діти жили в 4-зірковому готелі Paradise Bay Resort Malta | Hotel & Resort Malta, там само відбувалося й навчання.

Мальтійці були напрочуд гостинними – дітей запросили на зустріч з першою леді Мальти і навіть на екскурсію до сучасного місцевого заводу з виготовлення напоїв.

Разом з дітьми радів і Ентоні Тревізан. А вже за кілька тижнів він прибув до України, щоб вивчити можливості для подальших благодійних проєктів. Принагідно австралієць поспілкувався з кореспондентом "Цензор.НЕТ".

- Запитання, яке поставив би вам будь-який український читач – без сумніву, з теплотою і повагою, але все ж таки: ви австралієць за походженням, бізнесмен зі славним портфоліо успіхів за ці роки. Ви могли б насолоджуватися життям у мирному місці (чи багатьох місцях) без жодних ознак війни, бомбардувань, людських страждань та повітряної тривоги. Однак – ви зараз в Україні, одному з найнебезпечніших місць на Землі. Звідси логічне запитання: чому, Тоні? Яка ваша мотивація?

- Це дуже гарне запитання. Коли мова заходить про питання принципів, мене дуже легко зачепити, і Україна є класичним прикладом цього. Протягом багатьох років мені була цікава політика, я вивчав політологію в університеті. І я не бачив жодної причини, чому в Україну, суверенну державу, можна вторгтися виключно з чиєїсь примхи. Кривава бійня, яку розпочали в Україні, – це те, що я вважаю неприйнятним. Я нічого не можу із цим вдіяти, я не можу воювати на фронті. Тому я вирішив допомогти в інший спосіб. Знаєте, Черчилль казав, що першою жертвою війни стає правда. Від себе додам: а далі йдуть найбільш вразливі категорії суспільства, і діти – серед перших у цьому списку, особливо діти, які втратили батьків та інших дорогих членів сім`ї. Я це знаю, бо бачив наслідки війни протягом 12 років своєї служби в британській армії.

І от оскільки діти – це наступне покоління в Україні, я вирішив зосередитися на дітях. І коли я зв'язався з фондом "Соборна Україна", і вони розповіли мені, що відбувається, і як ці травмовані війною діти страждають від стресів, пов'язаних з перебуванням у зоні бойових дій. Вони дали мені картину того, що відбувається з деякими дітьми зараз. Діти втратили своїх батьків і матерів і зазнали жахів війни...

І я вирішив щось із цим зробити. І я сподіваюся, що цей маленький проєкт, який ми реалізували на Мальті з "Соборною", переросте в регулярний і почне "відколювати" цифри, які стоять за списками (загиблих). Щоб дати їм відпочити від усього, що відбувається в Україні.

- 24 лютого 2022 року, день початку повномасштабної війни, став переломним моментом у житті багатьох українців. Якими були ваші перші думки, коли ви почули цю новину? Чи справді ви очікували, що путін нападе на Україну?

- Як ви пам'ятаєте краще за мене, було піднято низку червоних прапорів: США говорили одне, путін – інше, його міністерство закордонних справ – третє. Але було очевидно, що накопичення сотень тисяч військ на кордоні України мало закінчитися чимось зловісним. І як колишній військовий я знав, що так чи інакше щось має статися – і це, на жаль, сталося. І ніхто не знає, чим це все закінчиться – обидві сторони мають свої власні погляди на те, що потрібно робити далі. Що ми можемо зробити? – Піклуватися про дітей!

- Чим ви займалися як військовий?

- Я був пілотом у Військово-повітряних силах.

- Тож, коли 24 лютого 2022 року ви прочитали про бомбардування українських міст і сіл, ви змогли зрозуміти, що вони відчували в цей момент?

- Так, безперечно. Я брав участь у евакуації поранених і загиблих і був свідком горя близьких після прибуття на нашу базу. На війні немає переможців. Є лише переможені.

Війна – це жахливий досвід, особливо для дітей. Вони не розуміють, що відбувається – усе, що вони чують, це вибухи, новини про зниклих безвісти близьких, батьків і матерів, і чистий страх війни.

- І в розпал війни ви вирішили допомогти Україні в найбільш вразливому місці – допомогти дітям.

- Так. Я вже не в тому віці, щоб їхати на фронт і щось там робити. Але я з радістю залишуся в Україні й буду вчити дітей або навчати людей того, що роблю сам. Я був би дуже радий зробити це – зібрати гроші, якщо зможу, і подивитися, що ми можемо з ними зробити.

- Але ви могли б допомогти з безпечного місця, залишаючись на відстані. Чому ви вирішили приїхати сюди фізично?

- О, якщо ти хочеш зробити щось правильно, ти маєш зробити це особисто. І саме тут моя лінія фронту, а не на кордоні з росією. Я маю бути тут, щоб бачити ситуацію і діяти відповідно до неї.

- Так, і як бізнесмен ви прекрасно знаєте, що великі угоди укладаються не через зум чи скайп, а віч-на-віч, з рукостисканнями та фізичною присутністю.

- Безумовно. Потисніть руки, подивіться в очі, щоб зрозуміти, про що вам говорять.

- Які ще варіанти допомоги Україні ви розглядали?

- Моя перша думка була абсолютно непрактичною – відвезти дітей до Австралії, дати їм провести там деякий час, а потім, можливо, знайти прийомних батьків для тих дітей, які втратили обох батьків. Але це виявилося  занадто складно, і в короткостроковій перспективі ми вирішили піти простим шляхом – відвезти дітей на Мальту на 2-3 тижні. І це стало нашим експериментом номер один. І діти були чудові! Ці діти були найкращими послами України. Вони дуже добре поводилися, дуже добре себе презентували і розповідали свої історії. У багатьох випадках – журналістам. Дуже чітко і дуже зрозуміло. Вони дуже хороші діти. А діти – вони розповідають свою історію від щирого серця. Там немає ніякої брехні. Все так, як воно є. І вони виступили надзвичайно добре. Я їх обожнюю.

- Розкажіть докладніше про табір на Мальті. Я багато про нього чув, але більшість наших читачів – ні.

- Я знайшов міжнародну мовну школу International House https://www.ihmalta.com/en/ – і домовився з її директором. Ми сплатили певну суму з розрахунку на одного студента і поселили дітей у готелі на пляжі. Тож вони проводили час, відвідуючи історичні місця, купаючись та граючись у піску на пляжі і витрачаючи декілька годин на навчання – англійська мова і таке інше.

- Чи правильно я розумію, що головна ідея цього табору полягала в тому, щоб не давати дітям часу думати про свої втрати й труднощі, а заповнити цей час морем, уроками та цікавими місцями?

- Безумовно. Ми зробили все можливе, щоб зняти стрес від сирен і зустрічей з людьми, які страждають так само, як і вони. І вони показали себе дуже добре! Це дивовижні діти. Так, була одна чи дві ситуації, коли були сльози – але дуже-дуже мало. На Мальті їх усі любили. Всі.

- Крім вас, як ідейного натхненника проєкту, хто ще брав у ньому участь?

- Міжнародна школа, яка працювала із цими дітьми. Так чи інакше, це був бізнес, який ми робили разом. Спочатку я планував поселити дітей у пʼятизірковий готель. Але виявилося, що там були російські туристи.

- Типова ситуація на сьогодні. І щоб діти не були травмовані можливими сутичками, ви змінили план?

- Так, ми розмістили їх в іншому місці. І їм дуже сподобалося! Це був приватний пляж, і вони проводили час, граючись на сонці. Одне чи двоє трохи обгоріли – ось наскільки їм там сподобалось.

- Зараз – лише на мить – я забуду, що я журналіст... Від імені українців і від себе зокрема, дуже дякую вам за вашу турботу про цих дітей, Тоні... А тепер повернімося до нашої розмови. Ви перебуваєте в Україні вже три дні. Про що ви збираєтеся тут говорити?

- Основна мета – обговорити процес відбору наступної групи дітей. А також обговорити фінансування з боку Австралії та Великої Британії. Це процес, і ми тільки починаємо.

- А перший візит – це гарна нагода побачити перелік проблем, які можна вирішити, чи не так?

- Так, саме так.

- Наскільки мені відомо, ви були у Львові та Києві.

- Так, і обидва міста прекрасні.

- Ви бачили невеличку виставку спаленої російської військової техніки? Її розмістили біля вашого київського готелю.

- Так, я це бачив.

Біля стіни пам`яті загиблих на війні українців. Серед фото є і портрети батьків дітей, які побували в таборі на Мальті

Я також зустрічав кількох людей на милицях і розмовляв з деякими з них.

Знаєте, був ще один результат нашого проєкту для дітей на Мальті. Ми висвітлили ситуацію в Україні в стані війни. І це призвело до ще більшої підтримки України в цій країні. Мені хотілося б думати, що нам вдасться зробити щось подібне в Австралії, де ми зможемо показати це на телебаченні. Ви знаєте, Австралія надала Україні певне військове обладнання. Але з плином часу люди втрачають інтерес.

- Так, і, напевно, неминуче, що західний світ – незалежно від того, наскільки він почувається та діє солідарно з Україною – втомлюється від цієї війни і необхідності допомагати Україні. Ви теж помітили цю тенденцію, Тоні?

- Ну, населення Австралії складається з багатьох національностей. Там багато росіян і багато українців. І що стосується російської частини суспільства, то вони намагаються висвітлювати свою версію подій у газетах, на LinkedIn і тому подібних сайтах. Через мою проукраїнську позицію навіть зламали мій акаунт у LinkedIn. Але потрібно щось робити, щоб представити картину українського вільного народу, що бореться за свободу, щоб допомога продовжувала надходити. Навіть з Австралії. І немає кращих за дітей послів.

- Знаєте, саме на це путін і розраховує – на те, що суспільство в західних країнах втомиться підтримувати Україну в цій війні, і ініціатива потихеньку перейде на його бік.

- Так – і він не помиляється. Ви бачите, що зараз відбувається в Америці. Якщо у 2024 році оберуть Трампа, ми зіткнемось з проблемою, Україна зіткнеться з проблемою.

- Тож як найкраще боротись із тим, що світ втомлюється від війни в Україні?

- Як я вже казав – показати картину перед очима громадськості. І діти – найкращий спосіб це зробити.

- Тому що скрізь люди приймають дитячу біду близько до серця?

- Так.

- Ентоні, на Вашу думку, чому численні санкції проти росії, запроваджені більшістю цивілізованого світу, не є ефективними? Ми всі бачимо, що чимало потужних корпорацій продовжують працювати в росії. Але чому в російських ракетах і безпілотниках, які вбивають наших людей, ми досі знаходимо компоненти західного виробництва? Я запитую вас про це, тому що ви добре знайомі із західним бізнесом, його дорожніми картами і, скажімо так, психологією. І ви також мали певний бізнес із росіянами в якийсь момент свого життя. У нафтовій галузі, якщо я правильно пам'ятаю.

- Так, це було в Комі, що за сотню миль на південь від Баренцевого моря. Типова росія. Ми пішли витрачати мільйони доларів – і коли ми почали видобувати, вони встановили податок на продукт, який ми виробляли! І не просто обклали податком – вони почали змішувати нашу нафту зі своєю низькосортною нафтою!

- Насправді це типово для них. Чому ж західні санкції не працюють так ефективно, як ми сподівалися на початку російського вторгнення? Чому потоки західних товарів і компонентів озброєнь все ще знаходять свій шлях до росії, попри ці санкції?

- Людей найбільше мотивують гроші та прибуток. І поки існує мотив прибутку, люди знайдуть способи заробити гроші й обійти ці обмеження, які ми наклали на російську економіку. Я не можу пояснити, чому люди це роблять, але гроші – це великий рушій. І навіть у США Білл Клінтон, коли його запитали, як проходять різні аспекти виборів, відповів: "Вся справа в економіці, дурню". Відомі слова! Кожні вибори, що відбуваються в західних країнах, стосуються економіки. Те саме можна сказати і про те, що відбувається зараз. Звичайно, є Північна Корея, є Китай. Але я не розумію, чому Індія, яка вважається прозахідною, значною мірою допомагає росіянам!

- Дуже філософське питання. Тоні, ми живемо у XXI столітті, серед чудес науки і техніки. Здавалося б, м'яка сила бізнесу має бути головним, якщо не єдиним, інструментом зовнішньої політики. То чому ж ми досі маємо великі криваві війни на кшталт тієї, яку росія розв'язала проти України? Чому?

- Коротка відповідь: "Я не знаю". Я намагаюся бути нефілософським, щоб не здатися занадто занудним, але... матеріальні блага мають властивість розбещувати людей. Ви дивитеся на свого сусіда: у нього краща машина, ніж у вас, тому ви прагнете мати кращу машину, ніж у нього. І це лише мікросторона справи. Макросторона полягає в тому, що нації роблять те саме. Я маю на увазі, подивіться на Китай, який весь час намагається розширити свої кордони: може бути війна з Філіппінами, може бути війна зі США за Тайвань. Це просто процес, який ніколи не задовольняє людську природу. І у нас є такі люди, як путін, який хоче відновити СРСР, нову російську імперію. А для цього потрібно ув'язнити людей, які пишаються тим, що вони вільні, і хочуть бути самі собі господарями. І він робить саме це!

- У цьому інтерв'ю ви говорили про один із способів сповільнити процес охолодження австралійців до цієї війни чи російської пропаганди, яка представляє свою власну версію подій, – це висвітлення війни на широкий загал. Можливо, варто подумати про те, щоб запросити в Україну відомих людей з Австралії, щоб у вашій країні прозвучав їхній голос проти війни? Візьмімо, наприклад, музику. AC/DC і Кайлі Міноуг, Нік Кейв та інші австралійські зірки, які підтримують український спротив, могли б багато чого змінити. Що ви думаєте про таку можливість?

- Я не думав про це – а це гарна ідея. Я не можу пригадати жодного всесвітньо відомого співака в Австралії на сьогодні. Я маю на увазі, що найвідоміший співак в Австралії – Джон Фарнхем – і він зараз не дуже добре себе почуває. Але я знаю всесвітньо відомого мальтійського тенора. Не знаю, скільки він коштує, але...

- А як щодо австралійських топакторів, як-от Рассел Кроу?

- Так, але він кінорежисер. Він не виступає з такими промовами. До речі, він зараз на Мальті, знімає там фільм.

- Гаразд, це гідна тема для наших майбутніх інтерв'ю. І на завершення, Тоні, чи не могли б ви сказати кілька слів, звертаючись до наших читачів?

- Добре, я скажу кілька слів: Слава Україні!

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото: Андрій Жилін, архів "Соборної"

Редакція дякує Арзи Хайредіновій за переклад бесіди