Від фронту до шпиталю. Хто такі "Діти Айболіта" і як вони рятують українських бійців
Слухаючи, як полковник медичної служби, лікар і науковець Всеволод Стеблюк розповідає про особовий склад ввіреної йому медичної роти бригади наступу "Буревій", розумієш, чому рота носить напівдитячу назву "Діти Айболіта". По-перше, тому, що давній позивний Стеблюка на цій війні – Айболіт. От тільки у героя Корнія Чуковського не було ордена Свободи і недержавної, але дуже почесної, нагороди "Народний Герой України". А в Айболіта-Стеблюка – є.
По-друге, підрозділ, повна назва якого - окрема медична рота спеціального призначення Першої Президентської бригади "Буревій", - є вдалою реалізацією задуму пана Всеволода півторарічної давнини.
І по-третє, близько 100 одиниць особового складу для Стеблюка – ті самі діти. Незалежно від того, чи це кандидати наук і професори (а їх у медроті чимало), які лікують поранених бійців; водії, що довозять їх до стабпунктів чи кухарі, які їх годують. У бесіді з кореспондентом "Цензор.НЕТ" він так і рветься розповісти про кожного з підлеглих. І для кожного знаходить тепле слово.
Але починаємо ми наше спілкування – від тієї самої початкової конструктивної Ідеї.
- Коли у квітні минулого року у вас з’явилася думка створити окрему медичну роту особливого призначення бригади наступу "Буревій", які головні засади ви хотіли реалізувати у цьому проєкті? Що мало відрізняти його від попередніх?
- У квітні минулого року я ще не знав, що це буде медична рота саме бригади "Буревій". Просто з початку повномасштабного вторгнення мені довелося займатися різними справами. Зокрема працювати з друзями. Тоді це було просто об’єднання добровольців, в минулому – співробітників МВС, людей, які стали на захист Батьківщини. Було дуже складно потрапити до офіційних структур. Була лише одна така структура, яка прийняла моїх друзів; десь в березні я дізнався, що вони в Національній гвардії. І ми почали їздити разом на зачистки, евакуаційні заходи. Коли почалося визволення Київщини, це були рейди груп спецназу, який ми супроводжували як медики, абсолютно на волонтерських засадах.
- Чому на волонтерських? З вашим досвідом та авторитетом держструктури мали вишикуватися по вас у чергу. Особливо на початку повномасштабної війни, коли був величезний попит на профі; на людей, які серед паніки вміли робити вкрай потрібні речі швидко і якісно.
- На жаль, для мене, полковника, не знайшлося на той момент посади ані в військкоматі, ані безпосередньо в кабінетах медичної служби міністерства оборони. Всі казали: ви ж така авторитетна людина, ми не можемо вас так просто взяти, треба максимально використати ваші знання, досвід…
- Як результат ви волонтерили повсюди: і в лікарні "Укрзалізниці" працювали, і розробляли методички про дії в разі хімічної загрози (які потім ми читали на комунальних платіжках по всьому Києву), і ще багато чого. Але як вирулили саме на створення медичної роти особливого призначення?
- Коли я почав їздити з Національною гвардією, то сказав: хлопці, давайте якось будемо створювати структуру. На початках планував окремий медичний загін спеціального призначення. Аналогічні загони є в армії Ізраїлю. Я був знайомий з військовослужбовцями цих загонів. Це - медичний спецназ, який виконує завдання евакуації із самих небезпечних зон. Має підготовлених фахівців, обладнання і робить саме те, що робили ми на деокупованих територіях і під час зачисток.
Пішли в МВС - там ця ідея сподобалася. Але не було офіційної структури, за яку можна було б зачепитись. Бо існуюча адміністративна машина вимагає, щоб від початку все було вивірене, передбачені джерела формування, постачання, кадрового резерву, транспортного забезпечення і таке інше. І, може, воно й правильно – але впирається в дуже тривалий період формування штатної структури.
- Як вийшли з цього глухого кута?
- На початку квітня на одній з локацій на деокупованій території я зустрів Гену Друзенка з ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова. – Є.К.). Він каже: слухай, тут датчани хочуть передати мобільний госпіталь – то давай передамо тобі! Воно йде по лінії Мінздраву, але ПДМШ є бенефіціаром, тому що даньска Агенція з надзвичайних ситуацій хотіла передати це саме громадській організації, а не офіційній структурі.
- От же ж молодчинки.
- У мене зберіглась переписка Друзенка з міністром охорони здоров’я Ляшком, де він пише: є полковник Стеблюк в Нацгвардії, який туди забере мобільний шпиталь. Спочатку пан Віктор сказав: та ні, навіщо їм воно треба? У них там 5 шпиталів. Друзенко сказав: немає жодного, це нас трошки плутають зі Збройними силами. На що пан Ляшко сказав: нехай забирає. Ми пішли в командування Нацгвардії з конкретною ідею створення загону спеціального призначення медичного і з фондом данського мобільного шпиталю. З існуючих структур була структура медичної роти. Тобто така, що можна було її провести через оцю бюрократію без зайвих постанов, без створення юридичної особи, отримання ліцензії і всього іншого. Так постановили, але через певні моменти узгодження з рядом інстанцій створення цієї медичної роти загальмувалося майже на 9 місяців. У цей період ми з госпіталем були в ПДМШ, де мені довірили посаду медичного директора. Але нині все позаду, і в бригаді "Буревій" скоро буде рік як працює медична рота спеціального призначення.
- Багато наших читачів мають дуже обмежене уявлення, що таке медична рота, як вона функціонує. Скільки людей в особовому складі? Який розподіл за лікарськими спеціальностями та медперсоналом? І у чому унікальність проєкту, про що часто доводиться чути?
- У роті – близько 100 осіб. У нас немає жодного мобілізованого за повісткою чи за контрактом. Лише добровольці, які прийшли саме в наш підрозділ. Здебільшого ці люди – мої друзі або друзі моїх друзів, перевірені фахівці. Це надзвичайно мотивовані люди, про яких можу про кожного багато розказати. Наприклад першим, разом зі мною, прийшов мій друг з часів Майдану - Павло Богдан – власник "Швидкої комп’ютерної допомоги" та відомий в Україні та за її межами дайвер, творець Ютуб-каналу DIVE.UA, а сьогодні – найкращий зампотех у бригаді!
Наша унікальність полягає в тому, що на противагу іншим медичним ротам ми є повноцінним функціонуючим, як в військовій медицині кажуть, організмом. Тобто ми маємо фахівців практично всіх профілів, які необхідні для виконання завдань. У нас є фахівці з медицини невікладних станів, які є найкращими у медичній евакуації, незалежно від того, чи доводиться евакуювати у зоні бойових дій, чи це транспортна евакуація або міжгоспітальна. Є хірург, є травматолог, анестезіологи, отоларингологи, неврологи, офтальмологи, психіатр, рентгенолог, стоматолог, лікар УЗД. Є чудовий начальник лабораторії. Про кожного з цих людей я можу дуже багато розповісти. От у мене група медиків, які прийшли з батальйону ім. Кульчицького. Тобто це люди з величезним бойовим досвідом. З перших днів вони воювали, - хто з 14 року, хто з початку цієї великої війни. Моя заступниця з лікувальної роботи Марина Рязанцева – вона сама з Донбасу. Не знаю, чи можна казати, звідки вона. Звісно, що вона переїхала сюди, в Київ, з окупованої території, з однієї з місцин, які стали гарячої точкою ще у 2014 році. Сімейна лікарка, яка працювала на Донбасі, вона одразу з початку війни приєдналася до Національної гвардії і всі ці роки віддала службі. У 2021 році у неї закінчився контракт. Але з 24 лютого 2022 року вона знову була у своїй частині. Воювали вони і в Сєверодонецьку, і у Святогірську. Просто маленька тендітна жіночка…
-Як функціонує рота в сенсі логістики? Гвардія наступає - разом з нею пересувається і медична рота?
- Медична рота вся не пересувається. У нас є базовий табір під Києвом, який функціонує як госпіталь з усіма потужностями і можливостями: рентген, лабораторія… Є передова госпітальна база, яка функціонує, як госпіталь, - приймає на себе пацієнтів з етапів медичної евакуації. Є евакуаційні групи, які працюють безпосередньо на точках збору. Врешті-решт, на стабілізаційних пунктах медики з "Дітей Айболіта" працюють з медиками Збройних сил, Національної гвардії, інших підрозділів. Більше того, у нас є підрозділ, який має власний мобільний стабілізаційний пункт, поки – резервний. Це найбільш гаряча робота - максимально наближена до лінії бойових дій, надзвичайно відповідальна.
- Скільки людей з роти у зоні бойових дій, а скільки у тилу?
- На сьогодні у мене дві третини медичного персоналу у відрядженні.
- Спочатку ви були медичною ротою бригади наступу "Буревій" – а нині обслуговуєте фактично уже усю гвардію наступу. Чому еволюція проєкту йде так швидко?
- Це просто вимоги такі, розумієте? От ми маємо класних фахівців з медичної евакуації. А для того, щоб забирати важкопоранених, тримати такий підрозділ кожній окремій військовій частині немає сенсу. Тому вже з весни цього року ми почали з евакуації 1-2 бійців, на рівні "з потяга перевезти до госпіталя". Потім були питання: чи можете ви перевезти важкого, реанімаційного пацієнта, на штучній вентиляції легенів? – Так, можемо. А багато пацієнтів одночасно? – Маємо евакуаційний автобус-реанімобус.– А можете чимось допомогти в зоні по евакуації?- Можемо. – А по лікуванню, щоб поряд? - Ми розгорнули маленький стаціонар, це називається передова госпітальна група, в одному із містечок прифронтових. А якщо до нас приєднаються інші з Національної гвардії? – Так, безумовно…
Зараз ми виконуємо завдання на 4 локаціях в зоні бойових дій, де мої представники працюють на всі підрозділи не тільки Нацгвардії, а й МВС. Також надають допомогу іншим силам оборони. І усе це - це тому, що ми можемо. Не хочеться казати "хто тягне, на того чіпляють". Тому що ми це робимо не за примусом, а навпаки – випереджаємо, пропонуємо свої послуги.
- Тобто кількісний і якісний склад виріс настільки, що це дало можливість розширити свою роботу.
- Так, ми розширюємось – і нам ще потрібні люди. Командування бачить, як ми можемо працювати, розгортатися. Ми відкриваємо ще одну хорошу локацію. І зараз у нас стоїть питання розширення штату. Бо той штат, який нам дали, ми практично весь заповнили. У нас вакансії тільки по середньому медперсоналу. Ми бачимо, що нам цього мало. На сьогодні у мене на сході працює дві третини людей, і ще одна третина – тут. Цього не вистачає для повноцінного функціонування. Ми можемо робити більше.
- Тобто у вас зараз гостра потреба у нових кадрах.
- Насамперед ми чекаємо наказу про розширення штату, і у нас гостра потреба в кадрах, так. Нам будуть потрібні лікарі, медсестри, бійці охорони.
- Які помилки чи незручності організації роботи медиків у ЗСУ, які ви бачили за всі ці роки, виправили вже у цьому новому проєкті, "Дітях Айболіта"?
- Тут більше йдеться не стільки про виправлення помилок, скільки про вдосконалення системи медичної евакуації на передовій. На жаль, ми маємо дуже багато випадків турнікетних синдромів. Важкі поранені, які дуже довго перебувають з накладеними турнікетами. Це призводить потім до ускладнень. Турнікетний синдром – це на сьогодні справжній біч. Проблема у питанні доцільності накладання турнікету в тій чи іншій ситуації. Це все рівень бойових медиків. Але той, хто хоч раз був безпосередньо в окопі, в бліндажі, в полі і хто надавав допомогу, - той зрозуміє, що в той момент, коли ти під обстрілом, це ситуація шаленого стресу. І часто діє принцип: краще я зараз накладу турнікет, щоб поранений не помер від кровотечі. Інша річ, що сьогодні підготовка саме по перевірці доцільності накладання та по конверсії турнікету ще в процесі. Багато про це говорилося – і от нарешті ми отримали нові протоколи, за якими проводиться ця конверсія турнікета. Тобто перевірка: чи треба робити послаблення, чи він тут взагалі потрібен, чи можна обійтися тиснучою пов’язкою. На жаль, істина, до якої приходять, дається дуже важкими ускладненнями.
Друге – це те, що переважає в цій війні – мінно-вибухова травма з осколковими пораненнями. Це дуже важкі поранення, комплексні, багатосистемні. Третє – психологічно-психіатрична складова…
- Пане Всеволоде, у вас у колективі працюють кандидати наук, доктори, професори. Як удалося залучити до роботи на війні стількох суперпрофі? Це що – знаменита харизма Стеблюка чи люди рвалися на війну?
- Напевно, тут все разом. Здебільшого це мої знайомі, мої друзі або друзі моїх друзів. Так, напевно, харизма (не люблю це слово, краще – авторитетність) Я страшенно не люблю про себе розказувати, але так склалося, що маю знайомства і авторитет в дуже широких колах – в медичних, наукових, мистецьких, спортивних. Не є таємницею, що у мене служить Влад Ващук. Чи пішов би він, якби це була інша частина – не знаю. А так на дні народження кажу: Владе, а пішли. – Ну, пішли, спробую. Спочатку не сприймав ніхто це серйозно. А сьогодні, коли на евакуації кажуть, що в поїзді – "на вагоні" - Ващук, це значить, що Гвардія забере свого пораненого бійця якісно, швидко і професійно. Коли Заслужений майстер спорту під час руху реанімобіля тобі каже: "Сатурація 98!Тиск стабілізувався, я норик трохи підкручу…", це приємно…
Кандидати наук – це Академія медичних наук. Перший – це Андрій Гук, який був заступником директора інституту нейрохірургії. І сказав: я не можу вже просто сидіти, коли треба щось робити. І робив на одному з найгарячіших напрямків, разом з Юрієм Драгомириком з ЛОР-інституту!
Або начальник лабораторії у мене - молодий вчений, кандидат наук Володимир Рущак. Це - майбутнє української молекулярної біології і генетики, я його забрав із Сил спеціальних операцій. Він взагалі бойовим медиком пішов. Реалізуватися в повній мірі він може у мене, тому що ми проводимо дуже тонкі лабораторні дослідження, працюємо з генетичним матеріалом.
Але напевно, найбільше визнання – коли матері та батьки, мої друзі, відправляють до мене своїх дітей-медиків, які цілком могли б сидіти вдома на законних підставах. Ось це – визнання!
- У вас триває набір професіоналів до роти. На які лікарські спеціалізації у вас особливий попит?
- Насамперед це анестезіологи. Анестезіолог потрібен і на стабілізаційному пункті, і на етапах евакуації, і тут, на тиловій базі. Я сам анестезіолог за фахом і в душі. Тому цього ми потребуємо, і я можу оцінити рівень і, в принципі, керувати цією службою.
Потрібні хірурги та операційні медичні сестри. Потрібні вузькі спеціалісти. У нас є неврологи, але усього один отоларинголог, нам потрібно ще. Потрібні терапевти, тому що дуже багато терапевтичної патології. Ми ж працюємо на різних локаціях, тому ці фахівці і на базі потрібні, і в зоні бойових дій. В принципі будь-який медичний фахівець знайде себе в нашій команді. Тому що патологія на сьогодні – це не тільки бойова травма, а й дуже багато суміжних. У нас воюють люди від 20 років - і до 60. А це букети захворювань, треба допомагати. Тому будь-які лікарі, середній медичний персонал: насамперед потрібні медсестри-анестезистки і операційні, хірургічні медсестри. Тому що із загальною патологією можна впоратися.
Варто сказати, що у нас діє взаємозамінність, тому що на ті ж евакуації їздять не тільки анестезіологи чи лікарі невідкладних станів, а й фахівці будь-яких спеціальностей. Ми проводимо у себе донавчання. Я читаю цикли з невідкладних станів. Проводимо тренінги, починаючи від тактичної медицини і закінчуючи інтенсивною терапією високого рівня. У мене медики – універсали, але кожен має щось за своїм фахом. Коли мої хірурги на передовій, ми в тилу доліковуємо рани. Тут у мене оперували і стоматолог, і гінеколог. Видаляли осколки, бо це треба було робити.
- Слухаю вас – і розумію, що начебто дитяча назва "Діти Айболіта" - виправдана, бо про фахівців роти ви розповідаєте, як люблячий тато про своїх дітей.
- Так, це всі мої діти, і я їх страшенно люблю і сподіваюсь, що навзаєм маю таку саме повагу. Взяти тих же хлопців-санітарів, які повинні тягати на собі ноші з пораненими, прибирати, організувати чистоту. А водії, які можуть їхати будь-якими дорогами на тій швидкості, яка нам потрібна, та ще й брати участь в евакуації? А господарська служба? У мене чудові кухарі, які годують поранених і наш персонал на рівні мішленівських ресторанів!
- Щоб одужували швидше.
- Так. Це - ОРГАНІЗМ. Недарма на сленгу ці госпіталі мобільні називають організмами…
- Стосовно медиків, які можуть до вас прийти. Наскільки велике значення мають вік і досвід?
- Більше значення мають не вік і досвід, а бажання і здатність навчатися, опановувати нові навички. Безумовно, потрібен певний досвід, тому що довірити людське життя будь-кому неможливо. Тому оцінюється досвід, але, повірте, у молодих фахівців – свої переваги. От у мене служить студент медичного університету Богомольця, який взяв академічну відпустку, тому що треба захищати країну. І я вже знаю, що з нього буде дуже класний військовий лікар.
- Чому знаєте?
- Тому що він вчиться, у нього є бажання, у нього є мотивація. Так само вузькі фахівці, які приходили до нас, опановували суміжні спеціальності. Головне – бажання бути корисним, захищати свою державу.
- Бажання, безумовно, на першому місці, але не можу не спитати, як у вас з фінансовою складовою.
- На сьогодні грошове забезпечення стартує з 25 тисяч гривень. Це отримує солдат на солдатській посаді в тилу. Звісно, що лікарі отримують більше і за посаду, і за звання. Якщо вони мали вислугу, десь попередньо служили, то підіймається. Плюс всі виплати, які йдуть за виконання бойових завдань.
- Щодо небезпеки роботи. Зрозуміло, що вона досить серйозна, особливо коли працюють евакбригади. Я у наших медевакуаторів на фронті запитував і запитую, чи правда, що росіяни на фронті навмисно полюють на наші евакуаційні екіпажі. Отримую різні відповіді. А яка ваша точка зору?
- Полюють. У нас були втрати, були поранення людей з евакуаційних екіпажів мого підрозділу, коли москалі спеціально били дронами по санітарних автомобілях, по евакуаційних машинах.
- Болісне питання: втрати у "Дітей Айболіта" є?
- Ні. Поранені – так, а двохсотих у нас не було
- Сподіваюся, і не буде.
Всеволоде, у вас багато регалій, величезний досвід, авторитет серед колег. Все це і справді хочеться використовувати максимально ефективно. А як ви самі вважаєте: на цій посаді у цьому проєкті ваш ККД як фахівця - найвищий за роки війни?
- Напевно, що так. Я завжди намагався використати свій потенціал в будь-який період. У 2014 році був батальйон "Миротворець", був Іловайськ, я тоді по максимуму використовував те, що міг зробити. В період з 2014 до повномасштабного вторгнення теж багато збирався зробити; і коли був помічником міністра оборони, ми почали створення центрів медико-психологічної реабілітації, реформу військово-медичної освіти, потім у Військово-медичній академії проводили спеціальні курси.
На сьогодні – так, можу сказати, що щасливий від своєї роботи. Тому що є поєднання багатьох факторів. Перше: ми робимо роботу, яка є вкрай потрібною для всіх сил оборони, для порятунку життя та здоров’я захисників.
Друге – це матеріальні можливості. Ми не маємо жодних проблем з медичним постачанням, тому що маємо і державні програми, і, в більшості своїй, допомогу волонтерів і благодійних фондів. Взяти те ж забезпечення пальним – у мене за штатом є певна кількість машин, які заправляє держава. Але виконання задання вимагає більше. Тому у мене є стільки ж автомобілів від фондів і різних організацій. І ми їздимо. І завдяки нашим доброчинцям, які допомагають, ми маємо можливість заправляти ці автівки.
Да, доводиться докладати певні кошти, які із своїх. Мені дуже сподобалася фраза одного мого колеги: сьогодні, щоб служити в армії, треба десь підробляти. Ну так складається (сміється. – Є.К.). Але спільними зусиллями авторитет тих людей, які у мене служать, які є впливовими особами в своїх колах – допомагає нам існувати і забезпечувати виконання завдань на тому рівні, який має бути.
Я максимально використовую можливості організаційно-штатної структури; у мене повне порозуміння з командуванням. Знаєте це дуже-дуже рідко трапляється - коли медик військовий може сказати: у мене 100% порозуміння з керівництвом. У нас є це в бригаді з командуванням, з керівництвом медичної служби Національної Гвардії та МВС, на міжвідомчому рівні. Є підтримка профільного комітету Верховної Ради України, взаємодія з Інститутами Національної академії медичних наук України та з Alma mater – Національним медичним університетом імені О. Богомольця. Все гаразд. Тому ми можемо розвиватися, можемо використовувати свій потенціал заради спільної мети – нашої Перемоги!
Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
ФОТО: архів медроти "Діти Айболіта"
