Спецпризначенець ГУР Артем Ракітін (Ракета): Під час операції по "вишках Бойка" ракета вдарила по човну, потім працював літак
Як готуються і проводять спецоперації в морі? Як росіяни штурмують українські позиції на землі? Таємниці Головного управління розвідки привідкрив спецпризначенець ГУР Артем Ракітін "Ракета". Він розповів про те, що коїлось на острові Зміїний, як літак у морі обстрілював човен, чому побратим провів 14 годин у відкритому морі і про "дорогу життя" з Чернігова. Про це і не тільки говорили в програмі "Хто з Мірошниченко?".
ПРО ОСТРІВ ЗМІЇНИЙ
- У яких гучних операціях саме ви брали участь?
- Зміїний, Крим. Зміїний – це була штурмова дія, були, як кажуть, орки. Ми до цієї операції готувалися, це як "Отче наш" у нашому підрозділі. Було завдання утримувати острів Зміїний. Ми були там перші десь 7 днів – висадилися, вийшли. На той період часу ми знали, що там нікого немає, ми пройшли зачистку, раптом що, там багато різних капонірів, бійниць, бомбосховищ, підвалів. Пройшлись. Там багато заміновано було, так, острів був і впоперек, і всередині, де не розбиті були сховища, щоб там не було заміновано.
- Росіяни залишили там щось?
- Залишили багато чого, розтяжки поробили, реально по інженерці шкоди наробили, вони цим славляться і на цьому розуміються.
- Ваше завдання було утримувати острів 7 днів?
- Так. Це контроль Чорного моря, безпосередньо, це підетапне завдання на півострів і воно робилось так, так і так. Перша дія, друга, третя…
- Росіяни, вочевидь, розуміли, що хтось є на Зміїному?
- Так.
- Як вони вираховували вас?
- Літали "пташки" їхні, "Орлани" літали, потім літаками пробували і на другий день, ми там сидимо, по позиціях, по станції передає командир безпосередньо команду, що в небі "негодяї". Наші ПЗРКшники це взагалі, щоб ви розуміли, в нашому підрозділі всі борються, щоб скоріше збити "сушку" і, щоб ви розуміли, в нас відморожені хлопці наглухо просто. Коли я був на острові, моя мрія була, не те щоб мрія, це так звучить… Бажання було, щоб літак скинув ФАБ на острів, а не КАБ. Якби він скидав ФАБ, він мав би пролітати над островом – і в нас була б змога збити його "Стінгером".
- Кружляють ці літаки, ви розумієте, на скільки небезпечним було перебування ваше на Зміїному?
- По-перше, острів настільки… внутрішній стан, вам не передати, наскільки він заряджає. Море, коли шторм іде. Дивишся і розумієш, ти не те, що не віддаси його… Внутрішній стан, коли ти дивишся, яка гарна країна, яка гарна Україна, і ти готовий не те, що боронити – перегризати їх.
ПРО КРИМ
- Я уявляю, які відчуття будуть, коли Крим буде наш.
- Будемо боротися.
- Як щодо Криму, до речі, працюєте?-
- Ми працюємо, управління працює.
ПРО ОПЕРАЦІЮ "ВИШКИ БОЙКА"
- Поговорімо про "вишки Бойка", складна операція. Ви брали участь у ній, так?
- Так, готувалися десь півтора місяця. Це поетапна візуалізація цієї усієї місії, тобто утримання Зміїного острова, "вишки Бойка", півострів. Хтось причетний на острові Зміїний, хтось причетний на Бойка, хтось причетний на півострові. Це командна праця.
- І от, власне, той день, коли ви вирушаєте туди…
- Ми проговорювали це з хлопцями, по моєму взводу ми працювали, ми плавали в одязі, без гідрокостюма, на дві години на плаву, в одязі, без броні, без каски. Кажу, як є. Плавали, щоб від А до Я це відпрацювати. Потім включилися наші інструктори – вони найкращі. Будуть хлопці дивитися, це наші старші брати, не те, що товариші, а брати реально.
- Наскільки це складно на човнах, у морі…
- Складно. Головне, розуміти, як ти навіть на човен можеш, коли відпрацьовуєш в одязі, в гідрокостюмі, піднятися, коли ти випав за борт, самому піднятися дуже тяжко, коли в тебе зброя, погрузка, вигрузка. Це дуже-дуже тяжкі вправи, і ти маєш розуміти, що у тебе ствол напоготові, з чим ти працюєш, якщо в тебе тешка – ти вибіг за тешкою – ти маєш не намочити, правильно вискочити, правильно заскочити. І ми всі ці тонкощі відпрацьовували на практиці. Десь комусь під руку, десь хтось ногу поставив, тобто, як книжка пише, ми не робили. Знаєте, висадка десанту, загрузка – ні. Ми робили все від свого досвіду, від нашої практики. На такі операції не всі підписуються.
- Операція щодо "вишок Бойка" як відбувалася? Скільки заходів, скільки спроб було?
- П’ять.
- І ви в усіх п’яти брали участь?
- Я взяв участь у двох. Два рази були небезпечні.
З півострова відкривається, словом, ракета підіймається угору, відкривається і б’є моторну… тепла якась ракета була, це реально факт, я вам кажу. І ми починаємо крутитися. Хвилин, мабуть, десять, в акваторію виходить літак і він починає по нас працювати. Ми з хлопцями працюємо, це коли була маневровість, легендарний Конон, котрий випав з човна.
- Це той хлопчина, що 14 годин був у воді?
- Так. І ми не могли зупинитися, тому що по нас працював літак, літак працював, не знаю, 30-ки, що там стоїть, у нас би пілотка на дві частини розійшлась, щоб ви розуміли який калібр. Там не допоможе ні бронежилет, ні броня, нічого не допоможе. Хлопці працювали з усього, зі зброї. У нас були труби, я ухвалив рішення працювати з труб. Він нижче був, потім піднявся вище. Мабуть, коли він був нижче і працював по нас, я спрацював з АТ – і він піднявся вище, тому що він думав, що по ньому працює Стінгер. По Конону ми пройшли вперед і почали наярювати вісімки, кола, шукати нашого побратима, кричати. І в нас ще була така ситуація, що один набій потрапив у балон, це на задньому борту, де був я. Хвилин 40, до години, це тривало. І вони заходять, він відпрацьовує. Ми маневровість робимо, вони починають. Ми кола робимо, щоб він з неба в нас не влучив. З божою допомогою він не влучав по човну, тільки одним снарядом влучив у балон, тобто у нас човен трохи маневровість втратив, бо трохи здулася частина балона. Ми почали крутитися за Кононом, зв’язку не було, потім пробився зв’язок і мені дали команду повертатися назад – така ситуація була. Ми покрутилися, покрутилися, результату немає. У нас були трекери, позначка була, я знав у якому квадраті його шукати, тому що ми точку відбили, в якому напрямку шукати його. Наш брат каже – я бачу вас, ви розумієте? Він каже – я бачу човен, кричу, а ми його не бачили, розумієте? Бачу, що човен крутиться, а ми трошки вперед відпливли, треба ще було назад повернутися, а ми шукаємо, літак знову заходить, і таке рішення вже було…
- Потім його знайшли, так?
- Так, так. Знайшли, завдяки нашим пташкам, підняли, це теж команда божевільних хлопців, і через 14 годин чи 12 годин. 14 годин він провів у морі.
- І з ним все в порядку?
- Так, такий козак.
- Він служить?
- Служить.
ПРО ПОРАНЕННЯ І ШТУРМ
- За яких умов ти був поранений?
- Наразі перебуваю у військовому госпіталі, дістав поранення, це була позиція, лісосмуга була. Розклали позицію, поставив усіх хлопців по еспешках, і минула десь година - година двадцять – і ми почули характерний гул техніки. Я передав на штаб, щоб підняли пташку в небо і подивилися – що і як. Не минуло там… Дві короткі. Не минуло хвилини-півтори і пішов штурм нашої посадки. Вони приїхали на двох БПМ.
- Їх було багато?
- 35-40 людей. Нас було 6. Мого підрозділу 6 людей і 4 суміжного підрозділу зі Збройних сил України. Вони приїхали двома бехами і танчик. У мене на еспешці був "Бульдог" – це американський ручний гранатомет. Я ухвалив таке рішення, тому що не було бійниці і я не міг з гранатомета вистрілити у ворога. Почали швидку висадку – десант з БМПшок вистрибувати і я почав працювати з "Бульдога". На стільки вони швидко позиції займали, що в мене не було часу перезарядити… Я буквально це роблю, як з "Бульдогом бігаю", роблю 15-20 секунд, оперативно, скинув, закинув і знову працював і все. Я ухвалив рішення, що вони вже так близько, такий був контакт, вони були близько-близько.
- Близько, це на скільки метрів?
- 35 метрів, мабуть, взагалі 30-35 метрів, ми візуально все бачили, з чим він біжить. І я ухвалив рішення й почав працювати "зігзауером", це 5.56. І відпрацював один магазин, перезарядив другий магазин і все, приход. По моїй позиції спрацював танк. Те, що трапилося з оком, це з Божою поміччю я в дуже-дуже гарному стані і нас не зламати. Мою позицію відпрацював танк, я, як кажуть, "захрапев, окунулся в мир иной", ця картинка, про неї скажу, що вона є, як дитячий садок, сім’я, батьки…
- Це секунди?
- Це секунда, картинка, весілля, діти, дружина і картинка мого сина. Моєму хлопчику зараз 6 рочків, а у фото, я його пам’ятаю, як "Отче наш", йому 4 рочки, він стоїть розмальований, оця фотографія сина. Я хроплю. Щоб ви розуміли, я бачив своє тіло, клянусь, зверху. І я Господа Бога прошу – як так? Я стільки гарних речей роблю, за нами перемога, це наша земля. Як так? Вмовляю, як колись маму піти взимку на ковзанку чи коли ти приходиш пізно зі школи, щоб тебе відпустили на вулицю. І от так я молив Господа Бога, Покрову Пресвятої Богородиці, це моя Покрова і вона мене завжди оберігає, і так-от, чесно і просиш, як мамку просиш. Покрова, ну як так, я не можу, 30 років, я ще багато не встиг зробити… Я навіть не пам’ятаю той момент, коли знімав відео на телефоні. Я багато крові втратив, від удару танкового злетіла аптечка, я просто держав око руками, хлопці продовжували бій. На сьогодні око не бачить, прооперували вже двічі. Треба робити пластику, це поетапний процес лікування. І будуть боротися хоча б за боковий зір. Прямо я вже не бачитиму. Лікар сказав. Але на бокову хоч трохи, тіні, щоб щось бачив збоку.
- Страшне.
- Та ні, це добре.
ПРО ПІДТРИМКУ
- Коли ви йдете в якусь операцію, як ви повідомляєте про це ваших рідних і чи розповідаєте ви їм деталі цієї операції?
- Я зі своєю жінкою ділюся, мабуть, відсотків на 50. Якби я все розповідав, мені б довелося наймати психолога, щоб працював з нею. Так сталося, що вона вже на психологічному рівні підготовлена. Розуміє, що вона нічого не може зробити з цим і вона нічого не зробить. Я такий, який я є.
- Ви можете по кілька днів не виходити на зв’язок?
- Буває, що не виходжу на зв’язок. Вона переживає, бо теж не дурна дівчина у мене і розуміла, коли я був там, на що вона попідписувалась. У телеграм-каналах російських, понаписували, що ліквідували один човен, другий розстріляв спецназ…така маячні, і вона дивилася це, зв’язку нема. Вона попри все розуміла, що це не так, але у глибині душі каже, блін, я переживала. І ще. Моя сім’я, мій син – це мій мотиватор. Мотивує мене дуже-дуже сильно. Оце з гоупрошки переглядаю відео, де якісь бойові дії є, і я кричу: "За дітей за наших".
ПРО ЕВАКУАЦІЮ З ЧЕРНІГОВА
- Наш герой з Чернігова, хто з Чернігова і хто знає Артема, пишіть у коментарях. І ви займалися евакуацією на момент повномасштабки?
- Так, проводив евакуацію. Коли повернувся до Чернігова, я спершу евакуював свою сім’ю і потім повернувся обороняти міст. Ми евакуювали своїм транспортом. Не рахуючи тих людей, які прилаштовувалися за нами колонами і виїжджали. Це дуже багато людей. Я зібрав команду до 25 осіб, це крім водіїв. У нас історій було дуже багато. Евакуація це не так, що ти прийшов на точку, сів у нормальний транспорт і поїхав. Ні, це були вантажівки, з термобудками автобуси. Я в одному навіть дірку бив. Телефоную власнику, брат, кажу, така ситуація. Він каже, братан, роби що хочеш, щоб людей евакуювати. Я пробивав дірку, щоб для людей був кисень. Багато людей на візках були, епілепсія траплялась, панічні атаки. Термобудка без світла або вантажівка, це були 5-тонні машини, які раніше возили картоплю. Це була "дорога життя", наші хлопці, з моєї команди, підіймали мавіки, літали, це під Лукашівкою було, дивилися, щоб вони не працювали мінометами. Дурили їх, ми їхали по дорозі, вони працювали мінометами. Ми ухвалили рішення ближче до орків везти людей і воно спрацювало, тому що вони кидали мінометами, по карті вони дивилися, що по дорозі працювали, а ми на 500-400 метрів ближче до них їхали і дорогу накатували. Це командна робота була. Танковий бій під Ягідним… В Ягідне зайшли кацапи, я їду колоною, на своїй машині. Їхав першим. Тут танковий бій починається. Вам не уявити, що це таке. А у мене колона, щоб ви розуміли, десь 15 автобусів і 30-40 машин позаду і починається бій конкретний. Підбита БМПшка наша стоїть, танчик працює, міномети й арта працюють, щоб ви розуміли, а я їду. Бачу, як влучає в будівлю, але їду вперед. Якби я крутився назад, то думаю, що хтось би загинув, бо було б влучання. І я вирішую на танковий бій от так прямо їхати. Мені треба було до кілометра, кілометра півтора-два проїхати прямо і завернути ліворуч. Вони ще не були в Лукашівці, та дорога не прострілювалася. Я ухвалюю рішення – газ у підлогу і їдемо прямо й ось поворот ліворуч… У нас все вийшло тоді. Не було ні дня, щоб я не був у Чернігові. Коли навіть підірвали міст, я вам скажу як корінний чернігівець, маршрутів у нас було дуже-дуже багато, вода, в човні, кілька маршрутів…
ПРО СПЕЦПІДРОЗДІЛ "АРТАН"
- Ви там навчилися на евакуації і тому пішли в "АРТАН", бо вже знали і про човни…
- В "АРТАН" – я через побратима. Він запропонував. Каже, що ти, братуха, будеш служити? Я кажу, так. Тобто я хотів безпосередньо служити, не проходити службу, а служити. Якщо ухвалювати рішення йти служити, значить, треба служити на сто відсотків.
- Які характеристики треба мати, щоб бути у вашому спецпідрозділі? Як відбувається відбір до вас?
- По-перше, у нас нема людей, які прийшли просто з вулиці. У спецпідрозділ головного управління розвідки "АРТАН" люди не заходять через військкомат, ні. Це мотивовані хлопці, які хочуть служити. У нас відсотків 80 – це спортсмени. Я як спортсмен, я боксував, скажу, що конкуренція це передусім. І так само підрозділ "АРТАН" – це пацанячий колектив.
- Жінок у вас нема?
- Є кілька.
- Яку фізичну форму треба мати? Хтось подивиться, зацікавиться вашим підрозділом?
- У нас майже всі – колишні спортсмени. Але як кажуть колишніх спортсменів не буває. Всі в гарній фізичній формі. У нас або такі котигорошки як я, або… У нас усі спортивні хлопці.
ПРО МОТИВАЦІЮ
- Що вас особисто мотивує?
- Сім’я, син, наша Україна. Я патріот своєї неньки-України. Мені подобався 2022 рік, коли люди настільки були єдині…Зараз я це відчуваю. Як військовослужбовець, я це відчуваю, якісь закони про волонтерів ідуть не зрозумілі для мене.
- Ви не бачите тієї єдності, яка була раніше?
- Так.
- У чому ви не бачите єдності?
- Я розділю людей, хто причетний, можемо сказати, а хто не причетний. Якщо відверто. Причетні – це військовослужбовці, це волонтери, це ті люди, які допомагають, які живуть цим, я їх називаю причетними. А непричетний, це просто… Я не маю стосунку, це не моя війна…
- Є такі, які зараз говорять – коли це вже закінчиться? Вони навіть не говорять що це війна. Вони так і формулюють – коли це все закінчиться?
- Так, а що ти для цього зробив? Єдине питання, щоб воно все закінчилося. Я жалкую, що не брав участі тоді…я це кажу особисто і схиляю голову перед хлопцями, які були в АТО. Мене це не торкнулося, на той період часу, але я казав – стосуватиметься мого міста – тоді я піду. Я своєї обіцянки дотримався і вважаю, що я гідний син неньки-України. Це нині стосується кожного міста Україна. Я ховав побратимів своїх, вам не передати внутрішній стан…
ПРО ВТРАТИ
- Як ви переживаєте втрати?
- Я вже навчився переживати втрати. Це дуже мене лякає. Коли ти починаєш дружити з братами, я можу так сказати, брати, братство, і коли ти втрачаєш першого побратима, другого побратима, близьку людину…В тебе є внутрішні настанови, якийсь жаль, смуток, ти засмучений, до плачу справа доходить, але зараз я в такому стані, що в мене немає цього. І це мене лякає, що я поховав брата, побратима, і цей стан… Він завжди в серці, фотографії є. У мене дружбанчик, царство небесне, я втратив, це Кардан, це братушанька такий був у нас на цих операціях, він багато у яких операціях брав участь, він став мені братом. Юрчик, Мішаня… гідні брати, це справжні герої, це близькі для мене люди, яких я втратив.
- А що ви ніколи не розкажете своєму сину про війну?
- Моєму сину і нашим дітям… це не треба взагалі знати. Я буду все робити, щоб моя дитина не опинилася в моїй шкурі. Я і ворогу не побажаю, що в психологічному стані зі мною. Велика шана батькам і подяка, що вони… У кожного хлопця контузія дає про себе знати, тобто реально кажу, воно дає про себе знати. Цього не сховати, не приховати. Буває наскоками – дивлюся, якого хера, чим він відрізняється від мене? Я воюю, а він ні. Буває, буває. Всіх накриває.
- Які ваші подальші плани, враховуючи ваш стан фізичний?
- Фізичний стан у мене дуже добрий, хоча трохи погладшав.
- Маю на увазі з оком що робити?
- У мене ліве око є. Що робити?
- Реально продовжите службу?
- Це 100 %, це не обговорюється, я відразу сказав про це комбату. Він сказав: все, Ракета, нема питань, ти в обоймі.
- Бережіть себе. Я думаю, що люди зараз накидають коментарів. Побажайте успіхів сьогоднішньому герою і подякуйте за те, що він робить. І напишіть свої враження про нашого гостя, вони надзвичайно приємні. Я дуже рада, що ми з вами познайомилися, я вам бажаю успіхів, одужуйте і дякую за те, що ви робите.
Анна Мірошниченко, "Хто з Мірошниченко", 5 канал
