Командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів "Рарог" 24-ої бригади Олег Гуйт: "За час існування роти ми завдали ворогу збитків більше ніж на сто мільйонів доларів"

Автор: Віолетта Кіртока

Лише за місяць цей підрозділ знищив шість танків, установку МСТА С, сім броньованих машин, три САУ, дві гармати, п’ять автомобілів, шість вантажівок, уразив ще шість танків і підтвердив безповоротні втрати 25 бійців "другої армії світу".

 А на сайті президента країни було розміщено відео про відбиття терикону на околицях Горлівки, у якому брали участь дрони під управлінням якраз операторів роти "Рарог". 

Про важливість ударних безпілотників, дронів-камікадзе та інших видів літачків зараз знають навіть діти. Ми поговорили з командиром роти, яка була створена менше року тому, про те, яку еволюцію проходять ці сили і засоби армії. Тим більше, що всі новинки ці оператори обкатують зразу на ворогах. І отримують результати, що не може не радувати. Вже перелічені втрати, завдані ворогу лише за один місяць, неподалік Бахмуту, де 24 бригада перебуває вже понад рік, доводять ефективність роботи літачків різних видів. 

"ВЕЛКАМ ТУ ПОПАСНА"

-Чому ваша рота носить незвичайну назву "Рарог"? 

- Це із слов’янської міфології. Рарог – це зброя богів, дух вогню, який з’являється у вигляді сокола або блискавки, схожої на хижого птаха. До речі, є навіть думка, що наш тризуб – то зображення сокола-Рарога, який стрімко летить на здобич. Мій друг, який допомагав нам з 3-D-друком, чув нашу нараду, коли ми думали, яку ж назву взяти для нашої роти – подібні пів року тому почали формувати в усіх бригадах. Бійці накидували різні ідеї. І тут від Олега мені приходить повідомлення: "Назвіться Рарогом – цей птах бив з неба всяких рублів – так ми між собою називаємо росіян. Всім ця ідея сподобалася. І ми тепер маємо багаторазові дрони літакового типу. Деякі дрони у нас розміром з пів машини. За їхньою допомогою ми і знищуємо ворога.

-Можете перелічити, що знищили останнім часом?

-На нашому рахунку МСТА С , шість знищених танків, шість – уражено. Тобто такий танк не загорівся і не здетонував, але на нього кинули стільки боєприпасів, що, скоріш за все, відсотків 80, він їздити не буде, його на запчастини порозбирають.

Бойові броньовані машини – сім одиниць знищено. САУ – три знищено. Гармати - дві знищено. Автомобільна техніка – п’ять. Вантажна техніка – шість. І 25 безповоротних руських. 25 голів. Ця цифра підтверджена. По санітарних втратах – середні і важкі 300 – 21 голова. З них однозначно хтось згодом перейшов в число двохсотих. У нас є відео, де з БМП руський падає, горить, біжить, знову падає, лізе, повзе. Далі не знаємо його долю. Здох, мабуть.

-Що особисто вас радує з того, що ви знищили?

-Артилерійські системи і танки. Чому? Тому що коли немає танка, екіпаж не зможе стріляти. Знищив танк – і все. А як знищив руських - будуть інші  руські. Їх же наплодили, мамкі нарожали. І тоді танки будуть далі кататися.

Зараз постійно говорять, що новостворені роти, які використовують FPV, дрони-камікадзе, багаторазові великокаліберні дрони - це збережене життя нашим піхотинцям. Саме завдяки знищенню танків, самохідних установок вдається берегти життя наших бійців.

-Як давно ви на війні? Ким були в цивільному житті?

-П’ять років я прожив у Чехії. Займався токарством, за фахом – інженер. Заробляв нормальні гроші. З початком повномасштабної війни прибув в Україну. Доїхав до кордону, забрав сім’ю, яка продовжувала жити в країні, поки я працював за кордоном, завіз на своє місце, повернувся і мобілізувався. Чому у 24-ту бригаду? Бо там уже служив мій батько. До повномасштабної війни я служив у 80-ій та 81-ій бригадах. Хотів потрапити в ДШВ, але батько мобілізувався в мінометну батарею 24-ки, і я попросився у військкоматі відправити мене до нього. Батько також приїхав з-за кордону. Він проживав у Польщі років десять.

Мені дали один день на збори і - велкам ту Попасна.

Я обрав собі посаду командира взводу мінометної батареї. В десантних військах був командиром батареї, це мені було знайоме. На той час вакантних посад було – обирай, яку хочеш. Тільки іди і працюй. Що вмієш, то роби.

Привезли нас у Попасну: "добро пожаловать в ад". Це було 10 березня - наступного дня після дня народження Тараса Шевченка. Я тому і запам’ятав. По місту вже не можна було пересуватися. Лише поза будинками. Така кількість артсистем працювала по місту. Ми ходили в туалет з пів третьої до половини четвертої дня. Це проміжок часу, коли відбувалася перезмінка. Лише тоді ніхто не стріляв. Можна було вийти з нори.

Одна людина у нас загинула зразу ж, як ми увійшли в місто. Всі інші – вийшли. Порівняно з піхотинцями ми зазнали найменших втрат.

Міномети у нас були, а от мін не було. 150, 50, 80, 60 на день. Неможливо це порівняти з тим, скільки кидав по нас ворог. Це співвідношення пів відсотка до тисячі!

Такого дня не було, щоб нам в город щось не впало. Це було метрів п’ять – десять від нашого укриття. Ні дня, ні ночі не було спокійної.

На той час у нас було два міномети. А проти нас працювала авіація! Не поцілили в нас, але все, що було поруч, зрівняли з землею. У нас позиція була нормальна, бо артилерія не могла нас викурити звідти. І тому застосовували авіацію.

-Не було паніки, що не вистоїмо проти такої кількості ворога?

-Я був написав листа своєму товаришу, який він мав передати моїй дружині. Чесно, я в такій сраці ще не був. І був більш ніж впевнений, що ми звідти не вийдемо. Нас обходили. Достатньо було вийти на вулицю, пройтись по дорозі і загинути. Переміщатися по Попасній, доставляти боєприпаси – це було вкрай важко. Звичайно, ми намагалися слідкувати за тим, що відбувалося на території України – Харків, Київщина. Я думав: хай краще буде тут війна, ніж у центрі України та на півночі.

Але є Бог на світі. Так, ми втратили Попасну, але накришили росіян там просто пачками. Вийшли, бо нам не було вже чим працювати. Піхота закінчувалася. Зайшли інші підрозділи. І ми перемістилися трохи північніше, в напрямку Золоте - Гірське.

"ЯК НЕ ВИЙДЕШ З УКРИТТЯ ТА НЕ КИНЕШ ПАРУ МІН, ПІХОТІ ХАНА"

-Перший раз я побачив безпілотний авіаційний комплекс саме у Попасній. Я вже став командиром батареї, - продовжує Олег.

-Якщо ви кажете, що не можна було вийти з укриття, то як ви працювали з мінометів?

-Нормально! Вибігали, кидали міни і ховалися. Пам’ятаю слова начальника артилерії, якого я пізніше замінив. Якось він виходить на мене і каже: "Треба працювати". А мені в город падає 122-ий снаряд, все січе уламками. Відповідаю: "Не можу з бліндажа вийти". Пам’ятаю його слова, як сьогодні: "Як не вийдеш, не кинеш тих пару мін бєглим вогнем, то піхоті хана. Піхоту обходять з усіх сторін. Треба хоч трохи подавити ворога. Щоб росіяни відтягнулися, і наші могли витягнути трьохсотих". І все. Я надів каску – хоча я не любитель касок, краще ще один бронежилет візьму. Ну що. Все навколо січе. Але біжимо, кидаємо. Відкидали десять мін. Підбігли вже і навідник з командиром відділення: "Іди в підвал, ми самі докидаємо". Пізніше навідник загинув. На Бахмуті…

Тоді я перший раз побачив, що є така жужа, яка бачить і може скорегувати. Бо я тоді планував залізти на багатоповерховий будинок з біноклем і корегувати хлопців. Тому що, як правило, нас корегувала піхота. А я прекрасно розумію, як піхоті корегувати ще й відстрілюватися. А по цьому будинку працював танк. Весь час. І начарт мені того не дозволив зробити. Сказав, що ми тепер будемо літати. Будемо корегувати з пташки. Але на той час у нас був лише один пілот. Він же - начальник розвідки.

Коли ми вийшли з Попасної, я хотів подивитися, що за пташка у нас є, як це відбувається. Виявилося, що то Мавік 3. Навіть 2. Я не міг собі уявити, що з відстані 500 метрів можна так класно бачити. І закохався, зрозумів, що оце моє. Артилерія плюс очі – буде результат.

Нас відвели буквально на пару днів і перекинули на Золоте-Гірське. Ми вже тоді потренувалися літати. Я сам тоді не літав, корегував свою батарею. Командир взводу мав час, щоб навчитись літати. Але ми тоді не стрімили ще. Я сидів на дереві з радіостанцією, щоб добивало до начальника артилерії. Він мені на планшетик транслював. Все так смішно видавалося, як на зараз. А тоді було - вау. З того дерева я і корегував. І перші росіяни, яких ми затрьохсотили та задвохсотили, - то було завдяки аеророзвідці. І тоді Остапа понесло.

Не так результат радував, як було завдання мінімізувати кількість викиданих мін. Тобто нам треба було якомога точніше стріляти. І ми постійно розвивалися, щоб справа ішла краще. Коли дійшло до того, що завдяки старлінку ми почали стрімити на КСП, стало зрозуміло: еволюція відбулася! Як порівняю сьогоднішній день і те, що було рік тому, – це людина і мавпа.

Ми спочатку стрімили на ютуб через закритий канал. У кого було посилання – ті бачили все, що відбувалося. Артилерія почала давати більше снарядів. Танки почали стріляти із закритих позицій по наших координатах. Справа пішла.

-Як еволюціонували пташки, які ви використовували?

-Починали ми з "Мавіка2". Були і старіші моделі, але ефективнішими показали себе саме другі. Пізніше вже закуповували масово треті. Волонтери долучалися. Завдяки їм ми бачили, куди стріляємо, працювали з меншою витратою боєприпасів. Згодом стало зрозуміло: день то день, але вночі також треба стріляти. Почали працювати і вночі.

Але сталося так, що в Золотому - Гірському нас противник обійшов. Майже замкнене кільце утворилося. Довелося підрозділам вийти. Нас вивели на відведення. Часу там ми не втрачали. Отримали потужні дрони нічного типу – "Матріс210". Всі боялися на ньому літати, бо він коштує близько  мільйона гривень. Втратити боялися. Війна така штука – недешева. Але почали працювати і вночі. А коли перейшли на третій "Мавік", почали ліпити на нього скиди.

На той час такого поняття як школа чи підрозділ, який ефективно працював зі скидами і вчив це робити, не було. Ми знали про літаки, які несуть боєприпаси. Це всім відомі "Байрактари" і "Посейдони". Ми грошей не мали, щоб купити подібне. Писали потреби, але на нас квадратними очима дивилися. Мовляв: "Дайте нам пташку, яка зробить десять вильотів, і її зіб’ють. А вона коштує 300 тисяч". Ніхто на той час не розумів, що снарядів немає, а ця пташка може знищити САУ, танк…

І ми почали створювати додаткові екіпажі. Просити волонтерів купити нам більше дронів, щоб ставити на них скиди. Але часу було мало. Після оточення ми зайшли на завод НЗФ у Лисичанську, а за три тижні поїхали на Миколаївщину та Херсон. Займатися літаками не було часу.

На Херсонщині я вже був на посаді начальника артилерії 3-го батальйону. І мені поставили завдання один із екіпажів, який мав великогабаритний гексокоптер, що несе до 10 кілограмів на 10 кілометрів, завести на позицію. Ми знали, де стоять російські танки, де їхні машини. Екіпаж працював і з 11 години ночі до 3 ранку знищив три танки, три БМП. Я не повірив, що це правда. Попросив: покажіть відео, бо це фантастика. Як це так? Ми випускаємо цілу купу снарядів, намагаємося підлізти, вразити броню з протитанкового засобу. А тут тіпи полетіли в небо і підбили стільки техніки. Це ж два відра медалей і - бажаю здоров’я.

Після цього росіяни не будуть працювати, поки їм не поставлять танки. Це купа часу. Що мені найбільше подобається в роботі екіпажів літаків: танк не знищений, є влучання, але тут починає працювати психологія. Екіпаж боїться виїжджати, починає думати, щоб такого приліпити на той кончений радянський танк, щоб наша закатка їх не знищила. Близько не підходять. Для мене також велику роль відіграє цей психологічний фактор, на який ми також впливаємо.

-Відео вам показали?

-Звичайно.

-Скільки разів його переглядали?

-До кінця не додивився. Подивися підбиття першого танка і одного БМП. І після того не міг на то дивитися. Чому ж ми так не працюємо? Давай телефонувати по виробниках, уточнювати, хто таким займається. Ну і збирати гроші.

З Херсонщини нас вивели на Київщину, де ми займалися навчанням піхоти. Після цього ми взяли участь в обороні Бахмуту. У нас все ще не було всього необхідного. І тут на державному рівні почали формувати штат роти. Командир бригади запропонував мені посаду командира. Я одразу ж погодився. Розумів, що можна двіжувати нормально, а я люблю двіжувати.

Пару днів тому я дивився, як виїжджає FPV-екіпаж, як працюють аналітики. І тут протягом двох годин отримуємо результат: дві машини, два руських, квадроцикл, джип... Про що ще можна говорити? При цьому втрат серед особового складу у нас немає. Вночі виїжджаємо. Результат – БТР знищено, КаМАЗ знищено і вантажівка, яка забезпечує підвіз боєприпасів і особового складу. Починають мрії збуватися! У мене була мрія заставити противника ходити пішки: посадками, ярами. Хай носять боєприпаси, а не возять. Я не хочу, щоб вони їздили. Я хочу, щоб кожен з них ходив і боявся, бо в тих краях літають хлопці з "Рарогу".

"КОЛИ ПИТАЮТЬ, СКІЛЬКИ МОЖНА ЗБИРАТИ НА ДРОНИ, ВІДПОВІДАЮ ТАК: СКІЛЬКИ Є ТАНКІВ, САУ І РУСЬКИХ, СТІЛЬКИ ТРЕБА ЗБИРАТИ"

-Коли ви почули про FPV-дрони і почали їх застосовувати?

-Ще минулого року на Херсонщині знав про такі засоби. Вже коли став командиром роти, поїхав на навчання і побачив, як вони літають, що потрібно для цього, дізнався, хто в Україні розробляє такі. Відправив свій екіпаж на навчання, хоча не знав, чи буде він працювати у нас на напрямку. Тому що кожний дрон застосовується на своєму напрямку. У кожного свої характеристики, можливості, але в арсеналі треба мати все.

Екіпаж навчався чотири тижні. Після того ще й дрон отримали. FPV вимагає багато умов. Для таких дронів важливий радіогоризонт, технічне обладнання. Але успіх наша рота має саме завдяки FPV. Станом на зараз ми випустили до 500 штук. Характер цілей для нас не важливий – б’ємо, що є. Багато хто працює виключно по техніці. Ми - по всьому. Це засіб. Єдине – міняємо тип боєприпасів.

-Ворог також розвивається весь цей час.

-Так. На кожну пташку тепер є своя система РЕБ, тому втрати від них будуть. Ми втрачаємо дрони і через стрілецьку зброю. Але… Кожного дня після роботи ми записуємо, що саме знищили і скільки що коштує. За весь час існування роти ми завдали збитків противнику більше ніж на сто мільйонів доларів. Це гармати, САУ, танки. Єдине, не знаємо як рахувати їхні різні антени. В цій сумі є рублі: один руський дорівнює один рубль. Вважаємо, такий курс найадекватніший. Відповідно до статистики, ми себе окупили в тисячу разів. І все майно, яке зайшло на роту.

-Можна почути розмови: скільки можна збирати гроші на пташок…

-Рахуйте самі. Нам треба не менше 200 FPV в середньому на місяць. Один коштує 25 тисяч гривень. Якщо рахувати ваговози, то потрібно по десять дронів на місяць кожного типу. У них малий відсоток втрат, тому на них рідше збирають. Тих самих Р18 треба чотири-п’ять комплексів на місяць. Станом на зараз у нас трохи їх є. Ми не зупиняємось – постійно шукаємо змогу купити пташку.

А стосовно питання "Скільки можна збирати?", відповім так: скільки є руських, стільки треба збирати. Скільки є їхніх САУшок і танків, стільки треба збирати. Я не хочу навіть знати, де би були наші війська зараз, якби не ці дрони. Якби у мене в Попасній були такі можливості, як зараз, думаю, ми би зараз говорили в Попасній.

Ми наближаємось до етапу завершення навчання роти і злагодження екіпажів. На початку створення роти я сам не знав, з чим буду мати справу. Тому що дрони, які хотів мати, дуже дорогі. Їх видають ДШВ та ССО. А я ж так само хочу вбивати і жити. Але служу в механізованій бригаді. І я особисто не знав, яке буде забезпечення, яким типом пташок. Тепер вияснили, які птахи ефективні, які ні. З Нового року, думаю, будемо працювати ще краще.

Я не шукав пілотів спеціально. Коли створилася рота, в піхоті ми знаходили молодого адекватного чувака, який готовий навчатися і працювати. Хтось прийшов до нас після поранення. Такі бійці хочуть помститися за своє поранення, тож готові працювати на повну.

-За якою втраченою пташкою ви сумували найбільше?

-Я закоханий в борти R18. Це мультироторний тип. І крайню таку пташку збили зі стрілецької зброї. Два були на сервісі. Залишався той одненький. Збивають той борт, а куча танків стоїть... Це другий виліт за ніч був. Ці борти найкраще себе показали. Вони дуже розумні, мають декілька каналів зв’язку, прості в управлінні. Таких бортів дуже мало. Але вони показують колосальні результати. За одну ніч хлопці якось вклепали САУ, дві гармати Д30, два танки, одну Рапіру, дві МТЛБ. Лише за ніч! Звичайно, я дуже засмутився через втрату такого борту.

-Як працюють ваші екіпажі?

- Протягом дня шукається ціль за допомогою пташки-розвідника, інформація аналізується. Ввечері вилітає нічна пташка. Екіпаж виїжджає на позицію, підтверджує ціль, чи варто туди летіти. Якщо все збігається, летить великий дрон.

-Тобто у вас цілодобова робота…

-Звичайно. Погодні умови інколи дають змогу відпочити. В основному, чотири екіпажі розвідки та два екіпажі птахів зі скидами працюють  щодня. Зараз готуємо людей на інші типи літаків. В роті 60 людей. Ми набрали стільки засобів, що нам не вистачає екіпажів. Багато людей в підрозділі працює на забезпечення. Це переробка боєприпасів, 3D-друк. Принтери працюють цілодобово, не зупиняючись. І трьох нам замало. Треба хоча б з десять одиниць. Тоді робота роти піде краще. Також треба ремонтувати автомобілі, підвозити продовольство, паливо. Необхідно і паяти дрони, бо в них також щось ламається.

Рота складається з чотирьох чоловік управління. Всі інші - пілоти. Це неправильно. В арміях світу – 15 відсотків становлять бійці, 85 - забезпечення. У нас виходить 60 відсотків бойових, інші - забезпечення. Відсотковість забезпечення треба підняти, бо ми не встигаємо. Екіпаж є, може працювати, але не вистачає 3D-моделей, боєприпасів, бо за ніч викидують по 100 одиниць боєприпасів. Хлопці працюють, ніхто не курить. Тим більше, що наш напрямок – Горлівка і все, що поруч, дуже важливий.

"ТРЕБА ЗАМІНИТИ ПІХОТУ… РОБОТАМИ"

-Батько ваш продовжує служити?

- Так. Як займався автомобільним транспортом, так і займається. Ми в одній бригаді, але не в одному підрозділі.

-За два роки війни ви діставали поранення і не раз. Як і в яких обставинах це відбувалося?

- Поранення були пов’язані з роботою. Перший раз це сталося так, що ми досі не розуміємо, як так вийшло. Нас засипало будинком. Це на напрямку Горлівка було. Раніше бігали по тих позиціях і все було нормально – чи ангелик сидів на тому місці. Рвалися снаряди поруч, авіація налітала, - все було пофіг. Милувало. А тут привалило. У мене нога постраждала.

Другий раз… Противник так само, як і ми, веде спостереження. Стався прихід в подвір’я, де ми знаходилися. Уламок прошив мою руку. М’які тканини порвав. Кістки не постраждали.

-Довго лікувалися?

-Десь місяць. Дірки були великі. На вході чотири, на виході - сім сантиметрів.

Щоб ви собі розуміли, коли ми були на Бахмуті і наша батальйонна розвідка виявила пілота, я кричав в радіостанцію, горланив: "Вогонь з усіх стволів!" Хлопнути пілота – для мене було це просто…

-Щось особисте.

-Не тільки. Це стратегічне! Знищення пілота – це штаб батальйону противника не знає, що у нього відбувається на передньому краї. Командир батальйону не знає, що у нього робиться на передньому плані, – він вже не управляє боєм. Пілот – це ціль номер один. І мої пілоти це також ціль номер один для противника. Тим більше, ми завдали їм таких колосальних втрат.

-Як сказав Залужний, нам треба зараз зробити ривок вперед. Як ви відчуваєте, щось нове знайдеться? Є потенціал?

-Звичайно! Ми недавно їздили в Київ. Нам запропонували модель дрона–машинки. І у нас з сержантом виникла ідея – якщо замінити живих піхотинців на роботів. Це ж все реально. Не є щось вау. В деяких країнах вже подібні розробки є. Просто там до кінця не розуміють, як їх застосовувати. Такому роботу потрібно дати зброю. Це буде дрон, який буде розуміти, де противник, і стріляти в нього. Треба замінити людей роботами. Це ж сучасна війна.

Раніше я, як піхотинець, в полі знав, куди мені впасти, бо чув вихід снаряда. Але коли мені в підвал залітає дрон-камікадзе, це вже не війна. Того піхотинця треба забрати з-під удару, поставити туди робота.

Ми воюємо з "другою армією світу", чисельність якої рахує мільйони цих рублів, вони самі напевне не знають, скільки у них того мобілізаційного ресурсу. У них людей - як гною. А у нас люди цінні. Якщо ми говоримо про сили та засоби – росіянам не шкода втратити тих самих САУ десять одиниць. Бо замість тих десяти приїде ще двадцять. А у нас це цінний ресурс.

У них по силах і засобах всього сила незлічена. Ми маємо бути розумнішими, іти на крок попереду. Хоча, мені здається, нам це поки не вдається. Так, у нас сильніші FPV, але у нас досі немає аналога "Орлана", який літає на висоті чотирьох кілометрів і його не можна збити. Немає "Ланцета" – баражуючого боєприпаса. Немає "Зали", "Куба"…

Нам треба розвивати своє. Відходити від Мавіків, від всього чужого. Треба наше. Навіть якщо це буде дорожче, ніж купляти в Китаї, все одно треба робити. Бо це кошти держави, які залишаться всередині. У нас все є цінним ресурсом - люди, техніка, засоби. Маємо все мати своє.

Кількістю ми ворога не візьмемо. Лише світлий ясний розум і кількість різних типів дронів допоможуть нам перемогти.

-Ви не втомилися за цей час?

-Я знаю, що цивільні часто говорять про це. Ми не маємо часу втомлюватися. На початку створення роти у мене були моменти, коли руки опускалися. Результату не було десь два місяці. При цьому кожен день треба було робити мільйон дзвінків, щоб знайти пташки, відправити всіх на навчання. Я був на грані. І тут хєрак – вночі борт нищить танк і куча рублів біжать, горять і лізуть в одну купку. Туди прилітає ще один наш боєприпас. Що може бути краще? І ти бачиш, як копійка – нога чи рука - полетіла в бік. Це такий драйв, адреналін! І нарешті починаєш розуміти, що все, що було зроблено, не було намарно.

Підтримати роботу роти "Рарог" може кожен:

офіційна волонтерська картка Монобанк 5375411203005736

Монобанка https://send.monobank.ua/jar/3jdXe6NGRr

PayPal [email protected]

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ