Юрій Федоренко, командир батальйону УБПАК "Ахіллес" 92 ОШБР: Коли завершиться війна, в усьому горі будуть звинувачені топові військові, полетять голови "польових" командирів

Автор: Анна Мірошниченко, "Хто з Мірошниченко?"

Про операцію на Курщині, загрозу застосування ядерної зброї, сухий закон, політику, гроші і допомогу від партнерів говорив Юрій Федоренко, командир батальйону УБПАК "Ахіллес" 92 ОШБР з Анною Мірошниченко.

В програмі "Хто з Мірошниченко?" військовослужбовець поділився думками про мобілізацію, ТЦК й загрози, які бачить для військових після перемоги.

Я не хочу жити в Європейському Союзі фактично, фізично в цих країнах. Мені не цікаво. Я був у цих всіх країнах. Поважаю, ціную цікаву культуру, але то не Батьківщина. Я не хочу жити в Сполучених Штатах Америки, вони ментально інші. Ми маємо брати від них найкраще, як вони від нас, але я не хочу там жити. Я хочу жити над цій Богом даній землі. Держава Україна – це батьківська земля. Вона для мене важлива. Я хочу, щоб мої діти були народжені в Україні і жили саме тут. Чому? У нас є все для життя. У нас є гори, у нас є ріки, у нас є родюча земля, у нас є інтелект, у нас є підприємство. У нас просто не було кому все скрутить і зробити правильно. Але держава молода відносно.

- Вмотивована команда, яка зібралася в стрілецькому підрозділі територіальної оборони. Неодноразово розповідав – 90-95% людей перший раз взяли зброю до рук. Контингент дуже цікавий, весь соціальний зріз: підприємці, політики, різноробочі, вчителі, лікарі, особи, які відбули позбавлення за вчинення злочинів і тяжких злочинів, але вийшли на той момент, студенти... весь соціальний зріз прийшов захищати Батьківщину, і коли я озвучую тезу, за яку мене хейтять і най так і буде, потім, пройде час, ми обов'язково це впровадимо, я впевнений, що ми впровадимо, і майбутні покоління скажуть "дякую". Це про те, що всі мають бути військовозобов'язані.

- Задачі виконані успішно, повертаємося на доукомплектування і далі на державний кордон. Повертаємося з гарним настроєм і повертаємося під оцю пісню. З вами Ахіллес, Медмакс, Ганс, Шабат, Беззміна, команда 4-ї роти.

- В травні ми заїхали на Схід, в такий досить складний театр бойових дій. В серпні 60% підрозділу вже вміли пілотувати засоби БПЛА, яких мали три і ми собою закрили на той час вже 30 кілометрів бойового зітнення: обороняли населенний пункт і додатково забезпечили дорозвідку для нашої артилерії. Пройшли весь Харківський контранаступ, нам запропонували з ТРО перейти до 92-ї штурмової бригади. І це пропозиція, я ніколи не забуду - Павло Юрійович Федосенко - любимо, цінуємо, поважаємо, безмежно дякуємо за всебічну підтримку, допомогу, за сприяння і за жорстку руку управління. Мені полковник Федосенко буде сниться після перемоги, дай Боже, все будем в живі, ще дуже довгий час. Людина, яка вміє організовувати процеси і тримати особовий склад в тонусі, скажу так, м'яко.

Так ось, він мені зробив пропозицію тоді з ТРО, каже: "Слухай, ну ви ж виконуєте завдання, по суті, безпілотниками, виконуєте достатньо добре. Зараз за ініціативою главкома Залужного вводиться в війська таке поняття, як рота ударних безпілотних авіаційних компелксів, гайда до нас!" На той час у мене в підпорядкуванні була 91 людини плюс 10 приданих, ми з ТРО ротою були придані до 92-ї штурмової бригади. Я переговорив з хлопцями і 47 з 91-го погодилися перейти в 92-гу штурмову бригаду. Чому така кількість, половина? Решта, ось тільки це весь соціальний зріз, про що ми казали, це люди, які були у віці зокрема. І ці шість місяців повномаштабної війни підняли наверх всі хронічні захворювання, всі захворювання, які проявляються під час нервових стресів і так далі. Незважаючи на мотивованість і професійність цих хлопців, вони просто фізично вже далі не могли продовжувати виконувати бойові завдання. Ціную кожного з них, які зараз проходять службу в інших підрозділах територіальної оборони. 47 людей перейшли до 92-ї штурмової бригади. І протягом 2023 року, згідно з оцінкою Forbes, оцінка була за NATO-стандартом, оцінювалась комплектація, навченість, забезпечення, планування, виконання бойових завдань, суміжність з іншими підрозділами в Силах оборони, там, сім пунктів, ми зайняли в Україні третє місце. Навіть не так, ми увійшли в топ-3, але перші два не назвали.

- То, може, це перше?

- Окей, топ-3, най буде третє.

- В чому секрет успішного батальйону?

- Команда додаткового фінансування і ти маєш працювати 24 на 7, і трошки ще більше, ще на помідорчики - тоді буде результат. Постійне самовдосконалення, навчання, самомотивація, мотивація особового складу і постійне долучення додаткового ресурсу для війни. Війна – це дуже дорого. Дуже дорого. На сьогоднішній день ми залучаємо 4 мільйони доларів додаткового фінансування на ведення бойових дій, щомісяця. Тому основна, напевно, формула успіху – це професійна команда, вмотивована, плюс додаткове фінансування.

- Завжди хотіла запитати у військових, на даному етапі, не соромно звертатись до людей і просити гроші? Знаєш, як військові говорять, друзі, ну, скиньте там на каву... І ти іноді дивишся, і це такий класний військовий, дуже потужний. І він стоїть і наче просить у людей, які, здебільшого, на жаль, байдужі, цих грошей. От як вам, військовим, коли донатів мало, а просити треба?

- Та взагалі немає ніякої межі. Дивіться, давайте розберемось. Я ж не прошу, це дуже важливий момент, тому що в комунікації деякі представники бізнесу, окремі особистості, як називаю: "Братику, ми тобі допоможемо, ми тобі все зробимо", і так далі. Я кажу: "Друзі, не мені. У вас підприємства на території України. У разі, якщо Україна буде мати неуспіх в цій війні, ваші підприємства віджмуть кац** и. І вас там не залишиться. Цим ресурсом буде користуватися Російська Федерація. Ви повернетеся до точки нуль. Гроші, які у вас лежать за кордоном, швидко закінчуються. Це нормальна практика, якщо не поповнювати. Тому, будь ласка, усвідомте, і це звертаючись зараз до нації, ви допомагаєте не батальйону "Ахіллес", ви допомагаєте собі, своїй родині, ви допомагаєте державі і майбутнім поколінням, що вони були в безпеці." Через батальйон "Ахіллес", якому ви даєте ресурс, і як наслідок, ми зберігаємо життя та здоров'я наших військових, які виконують бойові завдання в лінії нуль, і забираємо життя та здоров'я військових. Для мене немає жодних складнощів звернутися до українців і попросити цієї допомоги. Для мене це не є принизливо, тому що ми виконуємо спільно задачі: люди забезпечують, ми фактично виконуємо бойові завдання. Плюс додатково із зарплатні, по особовому складу трохи по-іншому, по собі, можливо, за весь період часу я витратив за два з половиною роки, ну напевне, в районі 200 тисяч на себе.

- Це на що?

- Це якісь такі речі, там, смаколики, кросівки це довоєнні у мене зараз на мені, футболку якусь замовити, я не знаю. Мені, в принципі, ні на що не потрібно.

- Тобто всі гроші, вся ваша зарплата йде на війну?

- Так, абсолютно.

- Яка у вас зарплата, Юр?

- Висока. Зарплата у мене ... 98% часу провожу на війні, відповідно, грошове утримання я отримую 100+, напевно 120 там з копійками.

- Це висока зарплата для військового в нинішніх умовах - 100 тисяч гривень. 

- Для тих, які перебувають у відміці 0, на передовій позиції, ні, але для них передбачено додатково, ще вони отримують там в районі 70 тисяч. Головне, щоб командири це правильно відпрацьовували, фіксували, коли конкретна людина перебуває на передовій позиції, коли відтягнулася. І загалом виходить в районі 5 тисяч доларів, плюс-мінус, якщо правильно всі на рахування, військовий може отримати, який перебуває у відмітці 0. Це солдат-сержант. Для офіцера грошове утримання в 3 тисячі доларів на поточний момент в умовах того, що країна  в повномасштабній війні, мені здається, що достатньо. Коли ми скажемо, що ми завершили війну і боремося за професійне військо, звісно, зарплату треба буде підвищувати.

- А зарплата в 30 тисяч гривень?

- Це історія про інструкторів, до речі. Основа збереження життя і забезпечення результату на полі бою – це підготовка. Це наша, не так, це не ми придумали, на жаль. Я б хотів сказати, що це батальон Ахіллес... Підготовка вирішує майже все на полі бою. Інструктори – це люди, які мають вміти знати, як передати досвід, зокрема бойових дій, який є в них для майбутнього покоління. Для тих, хто трошки філонить, назвемо це так, вмотивувати, знайти правильні слова, систему примусу застосувати, якщо потрібно. Розумієте. І от уявіть, людина була на нулі, отримала в районі там 100+, а потім їй треба працювати з повною завантаженістю в тилових умовах, і вона отримує там 30, як інструктор. Так не має бути, вона нікого нічого не навчить. Ті, які високо вмотивовані люди, в них все одно за плечами стоять сім'ї, де треба зібрати портфель в школу, де треба купити, полікувати, забезпечити і так далі. Тому 30 тисяч гривень – ну це…

- Який ви вихід бачите з цієї ситуації? Бо дуже багато людей з такими історіями. Я думаю, що в коментарях так само будуть написати. Я просто нещодавно зробила інтерв'ю і там говорила з командиром, який мені говорив, що у нього 32 500 плюс премії. Він каже, якщо не буде премії, я не знаю, як мені жити і залишатись військовим, бо йому треба орендувати квартиру, в них молода сім'я, і це 32 500 у Києві.

- Це за межею бідності, я б сказав так. Я розумію, що в Києві є набагато нижчі зарплати. Якщо подивитись, скільки отримують представники медичних закладів, санітари, медсестри і т.д. це ж взагалі поза межами. Зараз кажемо про військових. Ми маємо собі сказати чесно і відверто, в державі грошей майже немає, ми повністю дотаційні, зараз за рахунок підтримки заходу. Незважаючи не те, що партнери поводять себе, поставимо три крапки, після перемоги все скажу, обов'язково. Якщо до того часу залишусь в строю, повірте мені, буде дуже цікаво.

Що стосується грошового утримання, ми повністю дотаційні, партнери забезпечують нас, зокрема, і фінансами. Бюджет в Україні  в дуже поганому стані, зрозуміло, стільки грошей втрачає держава в зв'язку з війною і стільки ми маємо витрачати на війну, але ми маємо визначати перед собою ці пріоритети. Що сильне військо – це потужна держава. Чому потужна держава? Бо військо формує безпековий фон. А тільки туди, де безпечно, можуть дати потенційно гроші на майбутній розвиток. Тому, так чи інакше, нам треба ці гроші знайти. Вмовити, купити, все, що завгодно, але військових треба забезпечити. Якщо ми не втримаємо потенціал той кадровий, який зараз є у війську, нам кінець. Треба ще проговорити зараз, доки я військовий, можливо, це було б не коректно, але ми проговоримо. Коли звинувачують певних посадових осіб у некомпетентності. 

- Військових?

- Військових, так, які зараз рівня генералів. Давайте розберемося, як це відбулося? Розпад Радянського Союзу, 90-ті роки, це або випускники, або випускники через декілька років, які отримали "лейтенантів" і прийшли у військо. Військо навмисно вбивається Російською Федерацією, незважаючи на те, що Росія не той час була слаба, вони робили все можливе, щоб через корупцію вивозити боєприпаси, підривати склади, вивозити броньовану техніку, позбавляти нас будь-якого потенціалу. Тому що Україна стала вільною державою і зрозуміло, що ми будемо визначатися з вектором, як ми рухаємося далі. Тому завдання було як для Заходу, так і для Російської Федерації, насамперед, максимально зробити нас слабкими. В цей час грошове утримання для військових мінімальне, соціальних гарантій немає майже ніяких, діти потребують додаткового фінансового утримання. Їх треба, як мінімум, годувати, я зараз мовчу за освіту і за все інше. Хто залишився в війську. Хтось пішов з війська, бо військові - це люди розумні, крапка. Хтось з війська пішов в приватний бізнес, хтось поїхав працювати за кордон, хтось пішов, на жаль, по іншому маршруту, кримінальному. Але, тим не менше, у війську залишились ті, хто не знайшовся і більше ніде. 85% і 15% вмотивованих офіцерів, які, незважаючи на всі обтяження військової служби і конче негативне ставлення з боку держави та соціуму до військових, знайшли спроможність так чи інакше розвивати військо. 15% таких є, і вони зараз, зокрема, стали і генералами.

Решта – це, які дивляться, яка у нього там "сєтка" по посадах, що там рапорт, "згідно-відповідно", як куди що завести. Взагалі не розуміють, що відбувається на полі бою. Має відбуватися як? Ми маємо дати результат на полі бою і адаптувати весь механізм під те, щоб цей результат був. Я не можу сказати там, кажуть, паперова армія і так далі. Там є багато розумного всього, але часи змінюються, реалії змінюються, поле бою змінюється, ми маємо забезпечувати результат і, відповідно, впроваджувати певні зміни в тилових частинах, зокрема. А з ким впроваджувати зміни, якщо на рівні полковників...? Війна закінчується на рівні командира бригади. Командири бригади в більшості в Силах оборони – це люди притомні і високомотивовані, бодай ті, з якими мені довелося співпрацювати, взаємодіяти. Останні, хто воює з офіцерів, це командир бригади. Решта – ТГР, ОТУ, ОСУВ. З високою повагою до них, з високою повагою до всіх, вони роблять дуже хороші організаційні речі, і так далі, і так далі, але мені не з багатьма довелося попрацювати, де дуже гарний персонал, хоча й такі теж були.

- Скажіть, ви постукали щойно по столу, з приводу цих людей, про кого ви зараз говорили, їх не можуть звільнити, бо вони "не звільняємі"? Чи, якщо їх звільнять, на їхнє місце не прийдуть нові, амбітні, такі енергійні, як ви?

- Я не можу сказати, що я енергійний. Дивіться, моя присутність в Силах оборони пов'язана виключно з таким: я усвідомлюю, що ми виборюємо право на життя. Ще раз. Якщо Україна зазнає невдачі, нас всіх вб'ють - або відразу, або поступово, це треба розуміти. І наші сім'ї в тому числі. І той, хто зараз ходить, думає, мені тут немає значення жовто-блакитний чи "Aquafresh" - його теж перемелять - так працює Росія, так працює Російська імперія. Тому ми виборюємо право на життя. І виконуючи завдання в повномасштабній війні, моє уявлення про Сили оборони зафіксувалось і зацементувалося достатньо чітко. Сильне військо = успішна й розвинена країна, тому що це безпека для нас. Відповідно, я щиро вважаю і дуже хотів би, щоб держава змогла сформувати передумову і залишити високовмотивованих професійних людей у війську, як за рахунок грошового утримання, так і за рахунок інших соціальних гарантій. Військо має бути професійним. Скажу вам більше, що я не планував свою кар'єру як військового і досі не планую, але якщо знадобиться щось війську для того, щоб вилаштувати фундамент стартової площадки, яка дасть можливість розвиватися і нарощувати, я готовий на це витрати якусь частину свого життя.

- Я прочитала, що у вас там головне - дисципліна і прочитала, що у вас "сухий закон" і ви надто жорсткий в цьому. І з наркотиком, мабуть, так само. Що, є проблема зараз в армії з алкоголем і з наркотиками?

- Так, серйозна проблема.

- Розкажіть. Просто це така тема, знаєте, вона дуже тонка і про неї зазвичай не говорять. Так само знаєте, як про певні хвороби, які є в армії.

- Я не можу сказати, що я максимально гуманний командир. У нас жорстка дисципліна з усіма проявами. Я не бачу сенсу, до прикладу того чи іншого військовослужбовця тут же ввести до військової служби правопорядку - це ні до чого не призводить. Його позбавляють премії і на тому все завершиться. Якщо це людина безнадійна, їй треба дати дорогу в інше місце, якщо це людина, за яку варто поборотися, вона йде за певною процедурою, яка визначена в підрозділі. І після цієї процедури дуже довгий час перебуває в тверезості. Я не можу сказати, що в батальоні "Ахіллес" немає жодних проблем 100% з алкоголем чи з наркотиками. Періодично, виникають ті чи інші проблемні питання в різних підрозділах від людей, від яких ніколи не очікували. Так буває. Люди перебувають в стресі, і до цього треба ставитися з розумінням. В нас є два рази. Чому два? Перший, от якщо це ніяк не вплинуло на бойову роботу, це десь між виходом на бойову позицію, ніяк не вплинуло, ні на підготовчу, ні на організаційну, умовно, ввечері випив, ліг поспати, а зранку не взяв слухавку на годину пізніше і в цей час не треба було виходити на бойову позицію. Умовно. Це перше попередження, за певною процедурою, озвучувати не буду. І потім є ще друге попередження. Після третього ми кажемо "До побачення". Якщо це вплинуло на бойову роботу, або, не дай Боже, підставило під загрозу когось з інших військових, карають дуже суворо, дуже суворо. І далі ми не розмовляємо. Ця людина живе в іншій реальності, в інших структурних підрозділах Сил оборони.

- Ви ж політик?

- Я зараз про це не говорю. У мене в підрозділі проходять службу - я від одної політичної сили, навмисно не кажу від якої не тому, що я не поважаю, не тому, що я вважаю, що вона неефективна. Взагалі, нинішній парламент Верховної Ради за всі часи, напевно, один з найефективніших, незважаючи на всі його проблеми, які виникали.

- Ви серйозно?

- Абсолютно. Якщо подивитися по рівню реформ і змін, які були прийняті, це один з найефективніших парламентів. Це перший парламент, куди зайшли люди, як це передбачено Конституцією України, пересічні громадяни. Вони були дотичні до того чи до іншого, займалися якоюсь певною діяльністю, але відсоток пересічних громадян в Верховній Раді став набагато більше, ніж було раніше, за всі часи незалежності депутати Верховної Ради України – 95% – це представники фінансово-промислових груп, яких делегували на ці відтинки. В нас організувалися в державиці, ми зараз прийшли в політику, я б не дуже хотів, тема "князівств маленьких". Мажоритарні депутати – це царьки на місцях з усіма витікаючими невзгодами, які до того дають потім негативний момент, тому що стабільність не завжди дає можливість до руху і розвитку. Тому дійсно, цей парламент абсолютно я вважаю революційним.

Те, що вони допустили дуже багато помилок – це правда.Те, що неповною мірою відпрацювали питання, пов'язані з повноваштабною війною, – так, ідеалізувати про це не буду, але до тієї ситуації, в якій опинилась Україна, це питання не одного дня. Це питання системного руйнування української державності з 1991 року. В тому числі за рахунок афільованих і депутатів Верховної Ради різних скликань від проросійських сил.

Або, типу, проукраїнська сила, але при повному спонсоруванні з Російської Федерації. І як на майбутнє вилаштувати? Військових не буде в парламенті, коли ми переможемо.

- А чому?

- Не в тій кількості, в якій всі думають. Я поясню. Держава, громадяни України не усвідомили всього горя, яке відбулось. Поки що ще не усвідомили. Навіть спілкуючись з друзями і знайомими, ми не розуміємо, який відбувся відтік людей за кордон, скільки ми втратили. Ми не розуміємо до кінця скільки людей вбитих, замордованих і закатованих. До кінця. Який ресурс фінансовий і матеріальний втратила наша держава і на який відмітці ми опинимось, коли завершиться повномаштабна війна. Перші 7-10 років будуть дуже складні. Коли завершиться повномаштабна війна, все, що було не на часі, стане топовими темпами обговорення в Україні. В людей почнеться перевертатися свідомість і тут нікого не можна буде звинувачувати, буде дуже боляче і образливо. За ті речі, про які навіть собі зараз питання не ставлять. В усьому горі будуть звинувачені топові військові і це вже почалось: як ті, які приймають рішення, я маю на увазі зараз Генеральний штаб, рівень Головнокомандувача і так далі і полетять голови у "польових" командирів. Ми будемо винні у всьому, що відбулось.

- Ви, тобто Юрій Федоренко, буде винний в тому, що...

- Юрій Федоренко і інші військові, польові командири і вище керівництво військове в тому, що відбулось у державі.

- А військові готові до цього?

- А який у нас є вибір? І я вам маю сказати, що судити будуть ті і звинувачувати, про яких зараз навіть не чутно. Просто побачите. На жаль, це не я придумав. Це вже все було, як казав Кучма. Один з тих, який має безпосередньо долученість до зруйнування української державності - "Це ж вже було".Тому нічого нового. І відсоток військових буде невисокий. Плюс, додатково, якщо ви звернули увагу, то вже дискредитуються військові через ТЦК, через різні сварки, які оприлюднюють ті, хто не мали б цього робити.

- Мар'яна Безугла.

- Процес почався, не обговорюю персоналії. Час всіх розсудить і розставить по своїх місцях.

- Як ви оцінюєте зараз роботу ТЦК на нинішньому етапі? Щось змінилося чи щось змінюється?

- Змінюється, але в нас патова ситуація в країні. З одного боку, мобілізаційні процеси дають можливості фронту отримувати той ресурс, який підготовленим складом посилюється. Посилюються ті напрямки, які просипаються в зв'язку з дуже активним діями ворога. З іншого боку, ми вбиваємо своє виробництво, ми вбиваємо промисловість, ми вбиваємо об'єкти критичної інфраструктури тому що, насамперед, вигрібають людей звідки? З системних структур: підприємства державні, муніципальні, заводи і пішло – поїхало. 22-й рік, кінець літа, тут мало б активно обговорюватися питання мобілізації і готуватися необхідні закони, в тому числі економічне бронювання. В чому логіка зараз спробую пояснити? Є фахівець у мене, ось, до прикладу, наш оператор, без нього підприємство не може працювати. Я сплачую за нього певну заробітну платню. Окей, я можу на рік його економічно забронювати, за цей рік взяти вас на роботу і навчити орієнтовно того, що виконує ваш оператор. Таким чином, після цього він іде виконувати військовий обов'язок, ви виконуєте його функціонал. Підприємство не просідає, і все в нас окей. Певна кількість співробітників, їх не можна швидко навчити за рік, але, я думаю, що так чи інакше, по кожному підприємству можна окремо проговорити. Просто там виникають інші питання. Що є до прикладу підприємство, яке виготовляє боєприпаси, приватної форми власності, працює на військово-промисловий комплекс. А є лотерея онлайн, яка зареєстрована в Україні, точно так само сплачує податки. І треба як працівників боєприпасів бронювати економічно, так і є лотерея, яка обдирає військових, розумієте? Є дуже багато питань, з якими мають впоратися зокрема, наші законодавці. Я цій каденції взагалі не заздрю Верховної Ради.Тому, на поточний момент, я вам маю сказати, що ми маємо і мусимо розвивати рекрутингові і компанії і так чи інакше, наша держава рухається до того. Я думаю, початок 25-го року, не так, переконаний, ми майже повною мірою вийдемо в рекрутингові компанії і перестанемо бачити, де людей забирають на бусиках ТЦК. Це десь початок 25-го року, весна може 25-го.

- Я вам хочу сказати, Юрію, що добра частина населення думає, що на початку 25-го вже і війна закінчиться. Є така думка.

- Якщо так станеться, супер.

- Це до того, чи є у людей зараз мотивація йти в армію, просто зараз? Коли їм говорять про переговори, про певний план, до речі, вже готовий, президент його повезе, покаже нашим партнерам. Тому, чи буде мотивація наступного року?

- Та в нас вже все, було, було "2-3 недели", було пів року, було, "вже відчувається смак перемоги", завтра ми переможемо чи там, через пів року. В будь-якій справі, і це стосується не тільки складної війни, а й в цивільних, треба завжди готуватися до найгіршого. Коли ви йдете здавати іспит, той чи інший, треба бути в матеріалі. Ви можете витягнути білет, який найменше знаєте і давати відповіді. Може бути викладач, який з особливим ставленням до вас, все, що завгодно, ви маєте бути готові до найгіршого. І якщо вам так вдасться, що просто подивляться заліковку і поставлять гарну відмітку, це супер, значить, пройшло добре. Якщо буде найгірший сценарій, ви точно здасте і підете далі. В боротьбі за життя, яке зараз є, ми маємо бути готові до того, що будемо воювати довго. Війна буде довготривалою, відповідно, країну треба приводити на військові рейки, треба необхідним чином налаштувати мобілізаційні процеси, забезпечити роботу критичної інфраструктури і підприємств. Ми маємо до цього готуватися. А якщо так станеться, що на якихось позиціях про щось домовляться, і на це ніяк не зможе впливати  український народ, а приймуть як належне, ну окей, тоді будемо виходити вже з тієї ситуації. Набагато гірше, якщо ми будемо думати, що через пів року все завершиться, а через пів року стане лише гірше.

- Ви теоретично припускаєте, що війна може закінчитися наступного року?

- Я не бачу для цього передумав поки що і на яких умовах це могло б відбутись. Я на це питання можу дати вам відповідь на початку грудня, якщо буде цікаво. США. Все залежить від того, як завершаться вибори в листопаді у них, треба зайти на посаду і десь початок грудня, навіть середину, буде зрозуміло, який подальший вектор. Чи вони збираються завершити цю війну, чи буде додаткова допомога, і тоді можна сказати точно, скільки буде тривати війна. На поточний момент треба зрозуміти, як діють партнери. Просто, я вам клянусь, я все життя думав, що там сидять якісь розумні люди, які мають там по три-чотири освіти, наукові степені, які розуміють, як працює цей світ, розуміють високі матерії, як циркулюють гроші.. Це те, що я бачу. Дитячий садочок. Знаєте, коли "Це моя цукерочка". Добре, а ми забрали собі цукеречку, а викладач не бачила, Сполучені Штати не бачили, ой, не бачили, добре, ми посидим. Оп, викладач, віддайте цукеречку, Штати кажуть, партнерам. А, да, дійсно, вона у нас є. Я не знаю, чи вдалися мені передати всю глибину глибин, але воно так і є. Тому що, типу, якщо зараз подивиться, чим зайняті партнери, загальний вектор "допомагаємо Україні". Дипломати українські роблять більш ніж достатньо. Я вам абсолютно, я не знаю, хто міг би зробити більше. Якби у нас всередині було більше в дружності, ми повернемось до політичного питання, більше в дружності і менше протидіяли один одному, я думаю, що у нас би набагато більше могла бути перемовна позиція і набагато більші інвестиції долучені до держави і допомоги. Про це поговоримо також після війни. На жаль, не змогли знайти цього порозуміння і єдності. І використати весь свій потенціал і ресурс тих, хто може це робити. Про "Партнери"...

- Партнери чи друзі? Давайте зараз визначимось.

- Партнери.

- Не друзі?

- Ні, ні, ні. Немає в Україні друзів і я намагаюсь не використовувати це питання, формулювання, як друзі, ніколи. І я скажу вам більше, що не тільки в Україні і в них всередині себе теж немає друзів. Є ситуаційні партнери, з якими збіглися інтереси: безпекові, фінансові будь-які інші. Якщо казати про деякі країни, я називати не буду, дивіться, вони в нас крадуть під час війни. Що мається на увазі? Є країна X, ця країна X каже: "Ми готові виділити на підтримку України там один мільярд, але, ми поставимо виключно те, що виготовлюється в нашій країні нашими підприємствами". Україна їм каже: "Дивіться, у вас немає того, що нам необхідно.

Те, що є, окей, давайте, але немає там певних засобів. Це стосується і БПЛА, зокрема.

Вони кажуть, жодних провалів немає. У вас в країні є український виробник, який випускає те, що потрібно для України. Ми готові його купити. І виробник, наступаючи собі, перепрошую... бо це його творіння, це його дитина, він, розуміючи, стільки цього може зайти в Україну, техніки виготовленої, він вимушений продавати свою ліцензію. А це все, це з країни пішли технології, модернізації всі, в по-дальшому буде проводити та країна. Ну, де ж та дружба, які це друзі? Це ситуаційні партнери, з якими збігся тимчасовий інтерес. Тому в міжнародній політиці друзів не буває, буває лише партнер.

- А партнери хочуть перемоги Україні?

- Точно вони не хочуть, щоб Україна програла.

- Таке розмите формулювання.

- Я поясню. Партнери зацікавлені в тому, щоб держава Україна існувала на мапі світу. З якими територіальними межами? В їхніх інтересах декларувати, що в загальго визнаних світових межах 1991 року. Так бачать партнери. Але те, що відбувається війна в нас в державі, насправді дуже сильно світ не обтяжує. Коли кажуть, що світ стомився... В будь-якому разі зі свого рівня я цього не бачу. Якщо казати про топ-лідери- країни, це треба так зробить, додуматися, вони скинули весь мотлох свій військовий, на яких ми виконуємо бойові задачі. Дали в користування певне новітнє озброєння, яке себе зарекомендувало дуже непогано і зараз вони отримали на вироблення цього замовлення від інших країн партнерів їхніх просто мільярдні контракти. Тобто топові країни вони точно не втратили, скажімо так, від війни в України фінансово. І коли я чую, що там партнери не додають грошей, ну типу немає там або ми не готові і так далі. Друзі, ви нічого не витратили. Ви заробили колосальні гроші просто на цьому. Я не сказав би, що війна намисно якось там сталася, щоб хтось заробив. Ні, ні, ні. Просто з цього всі країни, які нам допомагають, мають дуже позитивні дивіденди.

- Ви ж розумієте, що без цього мотлоху, про який ви зараз говорите, нічого б не було?

- А я не применшую важливість. Дуже важливо. Фінансова допомога від всіх наших країн-партнерів, військова, матеріальна, інноваційна - без неї Україна не встояла б. Це чиста правда. І треба визнати, подякувати світу за те, що підтримували, підтримують. І є перспектива, що будуть і в майбутньому підтримувати. Я кажу лише про інше, що коли ми кажемо дайте додатково, ми не йдемо з просягнутою рукою. Тому що вони не втрачають колосально на тій війни, яка є в Україні, і мають свої позитивні дивіденди, в тому числі і технологічні. Більше того, ці країни, як би він не був виписаний той Будапештський меморандум, про Кучму свою думку я сказав, так чи інакше вони гарантували безпеку. І те, що відбувається в Україні дуже негативно впливає на подальшу міжнародну політику, на такому, дитячому прикладі, наведу. Північна Корея. Вони мають ядерну зброю, розвивають ядерні програми, мають сталу підтримку з Російської Федерації і інших країн. От міняється щось у світі. Росія зазнала невдачі. З'являється ось ця можливість провести перемовини для того, щоб роззброїти від ядерної зброї і зняти таким чином загрозу для світу. Після України яка ж країна повірить в те, що можуть бути будь-які безпеки і гарантії? Жодна країна не повірить. І так, як дискретутували себе США у всій війні і підтримці України, так ще треба постаратся. Вони просто прокотилися по своєму авторитету важким катком, який буде мати наслідки протягом довгих років.

- Як вважаєте, світ боїться Російської Федерації зараз. І коли вони видають заяви про ядерку, наприклад. Чи серйозно сприймає світ заяви Путіна? Навіть заяви тих депутатів, які, пам'ятаєте, один з них говорив про те, що давайте підірвемо ядерну бомбу, десь там, на території Росії.

- В Курській області, типу, ми не можемо застосувати по території України.

- Ну, як от світ реагує на такі заяви? Вони бояться? Чи вони реально думають, що це нездорові люди? Хай говорять.

- Ні, так не думають. Росії бояться. Україна попідписувала ряд конвенцій, деякі забороняють нам застосувати те чи інше озброєння. Зокрема, це некроване протипіхотне мінування і так далі. Російська Федерація застосувує все за винятком ядерної зброї. Всі доступні мінування, напалми, фосфори, гази, отруєння і так далі. Все застосовує проти України. Коли Росія відступає або зменшує активність? Коли ми, Сили оборони, даємо їм дуже і дуже і дуже міцно по зубах. Тобто, на конкретному малому принципі я зараз пояснив, що Російська Федерація розуміє лише силу і з противником, який не дотримується жодних правил і норм, треба діяти рівнозначно. Відповідно, замість того, щоб намагатися регулювати відносини з Російською Федерацією через інституції, які деякі були мертвонароджені, а деякі втратили після Другої світової війни свою актуальніст, треба нарощувати спроможності і казати кожного разу Російській Федерації, б'ючи по руках: "Так не можна робити!" На конкретних прикладах. Дали дозвіл на застосування високоточки на певну відстань? Це суттєво призупинило ворога. Дали, окей. Дайте дозвіл на застосування високоточки в глибину. Україна показала, що нічого страшного від того не буде. Чи можлива ядерна війна? Ні. На поточний момент неможлива. Це значить кінець світу. Хто в цьому зацікавлений? Ніхто в цьому не зацікавлений. Тому партнерам дійсно треба перестати боятися Росії, вони її бояться, бояться панічно. Плюс треба не забувати, що в будь-якій незрозумілий ситуації - шукай гроші. Давайте будемо відверті, фінансово-економічні стосунки продовжуються з іншими країнами, зокрема, Європейського Союзу.

- Скажіть, як ви вважаєте Курська операція - це прояв нашої сили, як ви її оцінюєте? І як ви бачите її подальші перспективи?

- Це один з тих кроків, який був життєво необхідний. Коротко чому. Противник дуже активно розвідував Сумську область, ДРГшки працювали постійно. Лише було питання часу, коли вони перейдуть Курську область або на стику з Харківською, або  зайдуть в саму Сумську область. Тобто ми б мали ще один гарячий відинок на території України. Друге. Ми показали політично процедент, що так можна. Вперше з Другої світової війни на території Російської Федерації частина території опинилась під впливом іншої держави. Третє. Ми відтягнули сили і засоби противника. От коли кажуть про те, що там Донецький напрямок просів у зв'язку з Курською операцією, до кінця ті, хто про це говорять, не усвідомлюють, що було б, якби не було Курщини. І оцей ресурс підготовлених військових, який ковався всередині Російської Федерації, не пішов би на подолання цієї протидії. В нас би на Харкові був би просто ад. А близькість самого міста Харкова до державного кордону з Російською Федерацією, там є певні проблемні питання. Тому ця міра була би вимушена, а як наслідок противник в Харківській області успіху не має.

Якщо казати про Куп'янщину, він мав певний частковий успіх, але там ситуація дуже близька до стабілізації. Третє. Це відтягування сил і засобів противника. Четверте. Ми нормально понабирали кадирівців, яких зараз вже перших активно обміняли на тих, які довгий час перебували у російській неволі і, зокрема, на людей, які мають високе звання Героя України. К**пи не віддають Героїв України. Це також є достатньо важливо. Ну і плюс, ми продемонстрували світу, що Україна може перебувати не лише в обороні, а проводити ударні штурмові дії там, де це є можливо. А не коли партнери кажуть  - ну давайте через 7 ліній оборони покажіть себе в справі, ми дали вам 3 Абрамси чи 30, не суть, на швидкість не впливає. Я до того, що Курська операція була необхідна і свою функцію, вже станом на сьогоднішній день, виконала. Далі все залежить від наших дипломатів і залежить від розвороту подій, які будуть відбуватися в США.

- Ви за цей час, очевидно, навчилися читати ворога і прогнозувати, ми не любимо це слово, я більше використовую "читати ворога". Чи можете ви сказати, як ви бачите осінь, осінню кампанію Путіна, якою вона буде в російської армії?

- Наступальною.

- Чого чекати цієї осені?

- Наступальною, до грудня місяця вони будуть наступати, до середини грудня, це моє переконання, до того, доки Штати стабілізуються. Чому буде штурмувати противник? Має сили, має засоби, тактику, яку застосує ворог на полі бою, авіація спроможна літати в будь-який сезон, плюс-мінус, піхота спроможна виконувати бойові завдання по наступальних діях в будь-яку погоду. Вони переважно штурмують живою силою зараз. Легкоброньована, броньована техніка застосовується не часто. Двоколісні мотоцикли їдуть як по сухій дорозі, так і, відповідно, по роздоріжжю. Теж ніяких проблем немає. Для противника критично важливо, зокрема, в Донецькій області, максимально просунутись вперед і закріпитися до середини грудня, до того часу, доки буде зрозумілий подальший вектор від наших стратегічних партнерів, як ми рухаємося у війні.

- Які складнощі ви бачите, в нашій армії можуть бути цієї осені? Чого бракуватиме, чого не вистачатиме?

- Росія переважає нас за чисельністю, за озброєнням, за можливістю здійснювати вогневий вплив по позиції, можливість застосовувати авіацію, за протиповітряними засобами. Засобами БПЛА ми нормально зараз противнику піднаступили на п'ятки. Основна загроза в тому, що ворог ще довгий час може зберігати сталу динаміку проведення високоінтенсивних бойових дій і повзучих наступальних операцій. Для того, щоб його позбавити цієї можливості, треба високоточкою бити по території Російської Федерації. Чим менше в них є можливості забезпечити передню лінію, тим менше спроможність доведення штурмових дій, а чим менше спроможність доведення штурмових дій, тим більше у нас можливості оборонятися і наступати.

- Ви збирали гроші на безпілотники зі штучним інтелектом. А вони діють? Розкажіть, як вони діють?

- Максимально просто. Про безпілотники з штучним інтелектом: є дві частини. Я спробую пояснити максимально примітивно. Про це знає ворог, тому ми вільно розмовляємо.

- А в них, до речі, є такі?

- Вони працюють над цим, але ворог не ідіот. Я не знаю, ким родилась теза, що вони ідіоти. Ми поговоримо про це після перемоги. Про це я кажу утретє. Так, як була спланована наступальна операція, проведення "СВО" - так питань немає. Ми просто на тому рівні, де знаходимося, держава, і можемо з вами говорити, це виключно подвиг української нації. Противник не очікував, в нього таких розвідданих не було. Все решта, в них просто...я не можу сказати, що противник ідіот. Противник, можливо, не має цього в моменті іскри розуму для виготовлення тих чи інших засобів. Вони дуже ретельно слідкують над тим, що робимо ми, і перебирають тактики, застосування і так далі. Але противник не дурень, він розвивається, вдосконалюється. З офіцерами як у них сталося? Спочатку вони офіцерів, ланка командира роти, батальйону максимально, згідно зі статутами, як це має бути, вперед в бій. Як наслідок, була висока інтенсивність втрати цього кадрового потенціала. Потім противник такий, ну ми нічого не можемо зробити, що робити? А давайте не будемо відсилати командирів батальйонів, командирів рот іти разом зі штурмовими групами. Тому що штурмові групи для РФ це видатковий матеріал. Що вони додумалися, до чого? Що людей вони приганяють в підрозділі нових, командирам підрозділів вони забезпечили умовну безпеку. І вони, типу, вбили одну роту, такі, ага, це так не працює, наступна. Чік, наступну вбили, о, вже з кращим результатом. І ланка командир роти, командир батальйону, вони здобувають досвід шляхом перемелювання ряда людей. Ну, для Росії це абсолютно нормальне явище. І за рахунок цього росіяни стали воювати об'єктивно краще. Тому що у них вже є носії знань, які розуміють, яка буде від Сил оборони протидія. Тому противник розвивається на всіх рівнях. Повертаючись до конкретного вашого запитання. Є дві частини. Є автоматичне донаведення машини, кажуть "машинний зір".  Летить дрон, на нього тут все впливає, РЕБ наш, противника і так далі. Йому дуже складно, але він пробивається через терни до зірок, виявляє ціль, яка там, умовно, нехай це буде система реактивного вогню Град. Це може бути як FPV-дрон, так і ударне крило. Виявляє, починає, в нього заходити. Тут вникають проблеми з радіооризонтом і ще портативна РЕБка скоріш за все, буде стояти на цій машині. При підльоті у великій відсотковій ставці пропадає відео або пропадає зв'язок і дрон не потрапляє в ціль. Автоматичне наведення дає можливість з певної висоти оператору в екрані, і відбувається автоматичне захоплення цілі. Далі, після надання цієї команди, дрон летить вже без участі пілота, тобто йому байдуже на РЕБ, його можна збити тільки стрілковою зброєю. Це те, що називається автоматичним наведенням або машинним зором. І ці технології дуже активно застосовуються Силами оборони, зокрема нашим батальйоном. Що таке штучний інтелект? Всі ж чули "рій дронів". Тепер думаємо, якщо ми маємо застосувати "рій дронів", як це можна зробити? Кожен дрон, який ми відсилаємо в той чи інший квадрат, летить незалежно від оператора. Йому задана програма, він летить в цей квадрат. Коли він прилітає в квадрат, він має подивитися навколо себе, розібратися, що на місцевості і завдати вогневого ураження по тій цілі, яка запрограмована - там танчик, БМП, машина не має значення. А тепер виникає питання в тому, що, перше, як він має попасти в той квадрат, при такій протидії засобів радіоелектронної боротьби, щоб йому не збило орієнтування, де він перебуває. І друге питання, коли він потрапив в цей квадрат, як зробити так, що вони якісно розпізнавали цілі і цей весь один рій дронів не знищив один давно згорілий танк? Я дуже примітивно поясню, але має бути зрозуміло.

- Зрозуміло, зрозуміло.

- Тому, над цим набагато складніше. Але є вже сетапи в нас, в державі, які пройшли випробування в тилових умовах і зараз дуже активно певним підрозділом застосовується на фронті. Скоро, думаю, через пару років можна так сидіти в ресторанчику і дрон так: пум.

- Серйозно?

- Так просто буде зрозуміліше, тому що так показують в соціальних мережах. Але так повністю ймовірно, що це буде величезна загроза.

- Це дорого?

- Ні, це не критично дорого. Автоматичне наведення вартує плюс 100-150 доларів на одній одиниці техніки. Сам сетап штучного інтелекту, це буде дороге рішення, це  про мільйони доларів. Але потім в практичному застосуванні, як видатковий матеріал, це буде не так дорого.

- Ми залишимо посилання під інтерв'ю. Обов'язково, якщо, друзі,  вам цікаво те, що розказав Юрій, реально крута дуже технологія, тому скидайте гроші і обов'язково лишайте якісь коментарі під цим інтерв'ю, щоб оцінити і роботу нашого Юрія і, власне, побажати натхнення і всього найкращого команді. Я ще, Юрію, хочу запитати про особисте вас. Ви дуже змінилися за час цієї війни?

- Я розумію, що для того, щоб вижити в Україні, хоча життя, також, я розумію, що може закінчитися кожного дня, про це поговоримо  окремо. Ми маємо знаходити в собі ті сили, можливості, щоб на що сказати "поговоримо після війни", за що болить душа, за що сказати "будьте ви назавжди прокляті і, якщо немає суду людського, буде суд Божий, або, якщо немає Божого, хто атеїст, все одно воно як ікнеться, за вмиті кров'ю руки до ліктів". А ми ставимо лише одну собі вимогу. Що я, Юрій Федоренко, що команда зробила сьогодні, що зробить завтра для того, щоб Україна вижила, і наші сім'ї залишилися живими, щоб перемогти ворога-окупанта. Далі. Ми живемо в атмосфері, коли нас постійно хочуть вбити. До цього звикаєш, на жаль, більшість хлопців, які воюють 2,5 роки, в них дуже низкий рівень самозбереження і з цим нічого не можна зробити. Думка та, що тебе можуть вбити кожну секунду, її треба або опанувати, або вона тебе зведе з розуму. Я поборов це так: мене тішить, що ми зробили вже дуже і дуже багато для того, щоб держава України відбулася станом на сьогоднішній день. Я розумію перспективу, настільки ми можемо зробити багато в майбутньому. І я активно працюю над тим, щоб ряд військовослужбовців, які працюють в команді, в разі моєї загибелі, могли замінити, це треба робити всім, могли мене замінити і продовжити загальну справу. Таким чином, я не боюсь померти, і я дякую Богу за кожен день, коли я можу відкрити очі, сказати, я живий. Навіть якщо цей день починається з холодного підвалу з крисами, мишами, після КАБового обстрілу в повному тумані пилу. Я живий, і це є кайф. Тому моя мотивація буде залишатися незмінною протягом ще довгих років. Весь біль і некомпетентність в деяких питаннях я через себе намагаюсь не пропускати. І це відповідь, до речі, на питання про політику. В підрозділі я проговорив за політичну силу, в яку входжу я. Поважаю, не цураюся називати, але вважаю, що зараз недоречно. В мене входять в підрозділ, заступник командира батальйону депутат Київської міської ради з іншої політичної сили, також називати не буду, які між собою не дуже контачаться, але ми воюємо пліч-о-пліч з першого дня повномасштабної війни. Ціную. Гордий. В мене заступник командира першої роти депутат Вінницької міської ради від ще третьої політичної сили. І всередині підрозділу в кожного різні бачення. Хтось підтримує минулого президента, хтось теперішнього, хтось підтримує інші політичні вподобання. Я заборонив, настільки це можливо, це моє прохання було до особового сладу. Ми не обговорюємо політику, ми не спілкуємося на політичні теми. Є синьо-жовтий стяг, під яким ми воюємо і за який ми воюємо. І є загальний результат, до якого ми маємо дійти. Дійдем до цього результату і потім скажемо одне одному все, що ми думали.

До "сухого закону" два слова. Хлопці отримують, я борюся за кожного, хто заслуговує за отримання державних нагород, відомчих нагород, навіть ті, хто каже, що для них нагороди неважливі. Все одно нагорода, вона і для того утворена, щоб вказати тому чи іншому військовослужбовцю, що він робив все правильно і це бачать і цінують. Відповідно, для своїх військових я борюсь. У мене управлінський склад за винятком декількох осіб, вони всі орденоносці. І дивіться, орден кожного з них мав би бути ще плюс один. Тому що це чуваки, які пройшли з окопа до важливих керівних посад. Також багато сержантів стали офіцерами. І відбулося дуже-дуже багато всяких цікавих подій, які потребують певних святкувань. Ми домовились між собою: виграємо війну і протягом тижня будемо гуляти.

- Та ви що? Ви нас запросите?

- Обов'язково.

- Я вам дуже дякую. Я вам бажаю міцного козацького, як ви говорите і ще сподіваюся на ще парочку інтерв'ю. Вони будуть і про політику, ну і про щось інше. Але згодом, поки що не на часі.