Волонтер Оксана Федків: "Бойовий дух воїнів вражає. Але дуже страшно, що на восьмий рік війни наші бійці не мають достатнього забезпечення зброєю та боєприпасами"

Автор: Михайло Ухман

Італійська діаспора дуже допомагає українським воїнам в боротьбі з російськими окупантами. Одна з найяскравіших її представниць, одна зі співзасновниць проєкту "Волонтерська сотня Брешія" (Італія) – Оксана Федків, в інтерв’ю для Цензор. НЕТ розповіла про волонтерську діяльність та боротьбу за "мізки" італійців.

Оксана приїхала в Україну на кілька днів, щоб владнати сімейні питання. За цей час вона встигла відвідати на сході України зону бойових дій. Переповнена враженнями від зустрічей з нашими воїнами, вона розповіла окремі епізоди з побаченого на війні. Не оминули ми і її життя в Італії. Оксана розказала, як вдається збирати волонтерську допомогу та як ставляться італійці до російсько-української війни.

Я КАЖУ ЙОМУ: "БАНДЕРА БУВ ПРОТИ НІМЦІВ І ЧЕРВОНИХ ОКУПАНТІВ, ВІН ВІДСТОЮВАВ ІДЕЮ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ. ЗА ЦЕ ЙОГО В ТЮРМІ ТРИМАЛИ ГІТЛЕРІВЦІ, А МОСКОВИТИ – ВБИЛИ"

- У 2000-му році я поїхала в Італію до свекрухи. Спочатку думала - тільки на рік, але так вийшло, що живу і працюю в цій країні досі.

Приїхавши з України в Західну Європу, я побачила, що люди тут вміють жити безтурботно. Найбільше вразили місцеві пенсіонери, які ходили усміхнені, на відміну від наших. Я просто не можу передати відчуття, коли дивилася на італійських пенсіонерів і бачила, як вони тримаються за руку, ідучи на танці.

Для молоді в цій країні теж створювалися всі умови для розвитку: гуртки, футбольні секції… Щось подібне я бачу в нашій країні зараз, проте двадцять років тому ми катастрофічно відставали.

Технологічно наша країна розвивається непогано, але ментально - підхід до життя, життєві цінності - набагато нижчі, ніж в Італії. Як і зарплати та пенсії в цілому.

- Радянська завіса і бездіяльність нашої влади до війни зробила Україну невідомою для тамтешніх жителів. Коли ти відчула, що відбуваються зміни в свідомості європейців?

- Так склалося, що на початку Помаранчевої революції я поверталася в Італію - вагітна своїм сином, який вже там народився. По дорозі, в яке кафе ми б не зайшли, люди привітно усміхалися. В самій Італії майже всі магазини були в помаранчевому. Цей колір став "трендовим" і це був знак визнання та підтримки нашої країни.

До Помаранчевої революції в мене була постійна словесна та емоційна війна з італійцями. Коли я їм говорила, що народилася в Україні, мене запитували: "Екс уніоне советіка", тобто - колишній Радянський Союз? Я відповідала їм, що саме звідти родом. "То ти руса"? - знову запитували вони. Доводилося переконувати, що Україна – це окрема держава. "Ви один народ"? - повторювали вони слова російської пропаганди. Довелося пояснювати їм, що ми різні, що наша країна має понад тисячу років і головне, що росіяни вкрали нашу історію.

В мене був випадок у 2003 році, коли я працювала барменом в одному кафе, куди з’їжджалися старі італійські комуністи. Один з них теж запитав, звідки я приїхала? Почувши відповідь, що з України, почав говорити, що це територія Росії. В нас виникла суперечка, комуніст - італієць доводив, що Другу світову війну виграли завдяки Сталіну…

Я сказала йому, що відчула "комунізм" на своїй шкірі і він геть не такий, як їм розповідали. Коли я намалювала роги Леніну - моя мама два місяці зарплату не отримувала. Тоді я запитала в італійця, чи він знає щось про перший голодомор в Україні, другий голодомор? Запитала чи знає він про сотні тисяч репресованих українців, розстріляних?

Італієць почав говорити, що Бандера був з нацистами. Я кажу йому: "Бандера був проти німців і червоних окупантів, він відстоював ідею Незалежної України. За це його в тюрмі тримали гітлерівці, а московити – вбили. Останні мого діда забрали і він пропав безвісти тільки за те, що хотів бути господарем на своїй землі". Я кажу до італійця: "Зайдіть в інтернет, послухайте аудіокниги ( чоловік був сліпий), де розповідається справжня історія, а не вкрадена і викривлена Москвою.

Італійця цілий тиждень не було в кафе, власники сміялися, що він через мене отримав інфаркт. Через тиждень він з’явився, впав на коліна і почав цілувати мені руки зі словами: "Вибачте, я не знав". Це був - 2003 рік, моя інформаційна війна тільки розпочиналася.

- Помаранчева революція не досягла тих результатів, які хотіли отримати українці. Як реагували на Україну згодом італійці?

- Вони такі люди, що позитивні новини сприймають радісно, а негативні новини просто блокують. Тим більше, що там сильна російська пропаганда. Розумієш, росіяни вкладають багато грошей в італійський туризм, купують нерухомість. Італійці живуть з росіян, але не люблять цих диких, невихованих, некультурних нащадків совдепії. Італійці просто використовують їх в своїх цілях, росіяни економічно вигідні їм.

Українці теж були прирівняні до цього дикого російського народу разом з молдаванами. Зараз італійці говорять – будь яка нація, тільки не "руссо". Нас італійці знають як роботящих, вихованих, терплячих людей. Росіяни, здебільшого, які приїжджають туди на роботу, не хочуть працювати, проте вимагають зразу гроші.

Хоча був випадок у 2016 році, який нас дуже здивував. Українські діаспоряни на Великдень ішли у вишиванках святити паску в Італії. Навпроти нас ішла жінка, в одну мить вона стала на коліна і почала просити пробачення. Як виявилося, вона була росіянка, десь із Красноярського краю. Жінка почала розповідати, що в них там всі говорять: "шо" і "га". А також вони не винні втому, що їхня влада воює з Україною. Мовляв, багато простого російського народу – не підтримують Путіна.

Тобто все ж таки є свідомі росіяни, які визнають вторгнення російської армії в Україну, хоча їх небагато. Дивно на цьому фоні виглядають так звані українці, котрі кликали Росію і її війська, а тепер кажуть, що в нас "громадянська війна".

Ось так українська діаспора в Італії, інформаційно пробиває холодну завісу навколо нашої країни, на відміну від української влади. На жаль, російський інфопростір переважає поки що нас.

- Місцеві телеканали щось розповідають про Україну ?

- Коротко дуже все подають. Навіть під час трансляції футбольного матчу Україна – Англія (на Євро-2020. – Ред.), вони показували більше англійців. Хоча наші вболівальники кричали, співали гімн України. І їх було більше, ніж англійців.

Наша держава нічого не робить, щоб ми були цікаві інформаційно і не тільки для українців.

МИ ХОДИЛИ ПО ВСІХ АПТЕКАХ І ПРОСИЛИ ДОПОМОГТИ ЛІКАМИ НА ФРОНТ. ДУЖЕ БАГАТО ІТАЛІЙЦІВ ВІДГУКНУЛИСЯ

- Початок Революції Гідності, ти в Італії. Як сприйняла інформацію про неї? Розуміла, що в нас відбувається?

- Бувши в Італії, мені здається - я мала більше інформації, ніж ви. По інтернету, 24 години на тиждень, ми слідкували за Майданом. Революція розпочалася - 21 листопада, в День Архистратига Михайла, саме тоді в мене день народження. Ми з друзями сиділи за столом і ввечері у прямому ефірі побачили, як побили студентів.

В Італії піднявся інформаційний бум, ми були готові віддати все, лиш би допомоги вистояти протестувальникам. Українці об’єдналися, ми збирали гуманітарної допомоги на тисячі євро і все відправляли на Майдан.

В січні 2014 року, я підійшла в місцеву аптеку і запитала, чи зможуть вони дістати потрібні препарати та скільки це буде коштувати? Коли там дізналися, що це допомога в Україну, то виділили нам невеликий ящик препаратів суто від аптеки.

У березні, коли росіяни окупували Крим, власник аптеки мені передзвонив і сказав, що спробує ще дістати джгути та інші медичні препарати. На початку травня він вийшов на зв'язок і попросив приїхати після закриття аптеки. Виявляється, цей чоловік закупив на фабриці потрібних нам ліків на суму – 5000 євро, сам оплатив, щоб ми могли відправити на фронт.

- Чим він це аргументував?

- Він знає, що таке війна, розуміє, що Україна знаходиться в центрі Європи, проте була багато років окупована Москвою. Він розумів, що Радянський Союз і комуністи - злочинці. Тому по добрій волі – вирішив допомогти. Після цього випадку, ми ходили по всіх аптеках і просили допомогти ліками на фронт. Дуже багато італійців відгукнулися.

Крім ліків, у перші два роки війни ми відправляли в Україну машини швидкої допомоги. Перший такий автомобіль працював на фронті – три з половиною роки. Про цю швидку навіть говорилося в телепередачі "Хоробрі серця", мовляв, у ній не загинув жоден військовий. Ще дві карети швидких ми передали на фронт у підрозділ ДУК "Правий сектор".

До речі одну із карет швидкої допомоги нам подарував італієць, який одружився з дівчиною з Тернопільщини.

- Звідки ви брали ці автомобілі?

- В Італії купували. Там швидка від'їжджає 200 тисяч кілометрів і вважається непридатна. Ці автомобілі з повною комплектацією списують, щоб потім возити котів і собак. Ми спілкувалися з італійцями, нам говорили, що є автомобілі швидкої допомоги за 2300 – 2800 євро. Нам їх віддавали, з кисневими балонами, реанімацією. Ми між собою робили дописи в інтернеті, збирали кошти і їхали купували швидку, щоб відправляти в Україну. Але в 2016 році на кордоні припинили пропускати такі вантажі.

- Що говорили в прикордонній службі?

- Не знаю, що могло слугувати причиною відмови від такої потрібної на фронті допомоги... Проте італійці досі готові віддавати карети швидкої нам, лишень би владнати бюрократичні питання на кордоні.

- 2014 рік - активні бойові дії на Сході України. Італійці розуміли, що це росіяни воюють проти нас, а не міфічні "шахтьори"?

- Хто хотів, той розумів, але Росія дуже сильно давила своєю пропагандою і через італійські ЗМІ, передавала інформацію про "громадянську" війну. Дуже багато італійців купилися на російську брехню і пішли воювати на боці російських найманців. За 20 кілометрів від мого дому, навіть фірма була відкрита, яка вербувала італійців на війну на боці Москви…

- Вони законно це робили?

- Звичайно, що ні. Вони працювали як агенція, вербували і кричали: "Комуністи вперед. Ми відновимо соціалістичну державу".

- Це все російська пропаганда?

- Яка дуже сильно працює. Щоб ти розумів, в Торіно під кінець 2018 на початку 2019 року, навіть відкрилося так зване "консульство "ДНР і ЛНР". Терористи мають кураторів італійців, вони співпрацюють з Москвою. Наше консульство зреагувало і написало лист, в Римі теж відреагували, так зване консульство терористів закрили. Але тамтешнє приміщення досі слугує місцем зустрічі для російських найманців. Навіть їхні ганчірки там висять, які вони називають прапорами своїх "республік". Коли ми приїхали на суд до нацгвардійця Віталія Маркова, нас вигнали через синьо-жовтий прапор і прапор батальйону "Азов". Тамтешні журналісти кричали, що ми фашисти, нацисти і не маємо права бути на суді…

- Фашисти??? А вони не хочуть поговорити про італійця, фашиста Муссоліні?

- Ми їм наводимо цей приклад. Проте вони здебільшого хвалять Муссоліні, тому що більшість нормальних законів, які вони мають, прийняли фашисти на чолі з Муссоліні.

Розповідаю одній італійці: "Я приходжу до тебе додому, наливаю вина, беру сигарету, сідаю на диван і кажу, щоб ти йшла працювати". Вона на мене дивиться і каже: "Ти що"? Я відповідаю їй: "Москаль прийшов у мою хату без дозволу і саме так поводиться. Вони намагаються привласнити історію в нашої країни, хоча Україна уже вісім століть була на карті світу, тоді, як про Москву навіть згадки не було".

Кажу до італійців: "Поїдьте у Ватикан і подивіться, чому там Володимир Великий намальований з Тризубом"? Вони лишень плечами кивають, тому що не знають справжньої історії нашої країни. І в цьому багато винні також наші громадяни. Крайні вибори в Україні – це яскраво показали. Ми вміємо чути, але не вміємо читати і бачити. Послухали чи побачили когось по телевізору, як вівці пішли за ним і голосуємо.

До нас приїжджала співачка Тіна Кароль. На кожному кріслі, де сиділи глядачі, вона написала" "Здраствуй солнишко". Як можна приїжджати до української діаспори із своїм російськомовним лайном? В нас ще тоді був величезний скандал, адже я назвала людей, які пішли на цей концерт – "бидлом".

Мені важко зрозуміти, чому українці поводяться, як "низькосортні", коли не хочуть спілкуватися державною мовою, співати наших пісень, просто гордитися, що є українцями і цю гордість передавати по всьому світі. Якщо ти шануєш свою мову, країну, історію, тебе поважають, де б ти не був.

- За роки проживання в Італії в тебе безумовно є знайомі італійки, подруги. Їхня думка про події в Україні, їх не лякали наслідки від війни для всієї Європи?

- На початку російсько-української війни їм було страшно, що війна може прийти в Європу. Вони мали дуже мало інформації. Тому я і мої друзі багато розповідали про Майдан, про те, що люди постали проти Януковича, адже бажають жити у вільній країні. Коли італійці розуміють ситуацію, стають дуже співчутливими, вислухають, допоможуть. Саме такі італійці допомагають нам воювати проти російських найманців.

Проте, наголошую, більшість італійців – не мають достатньої інформації про нашу країну і війну проти московитів. В цьому - ми програємо. Тим часом, росіяни розказують, які вони молодці, як все в них супер, а українці забороняють їм в’їзд в Україну, "забороняють" - російську мову.

- З 2019 року, наша війна з російськими окупантами взагалі втратила інформаційний вектор. У мирній частині України подекуди інформація звелася до мінімуму. Що відбувається в Західній Європі?

- Там взагалі майже перестали згадувати про війну. Про що ми говоримо, якщо ті, хто голосував за Зеленського кажуть: "В нас - не стріляють". Ти приходиш до українських водіїв, які займаються перевозками по Європі, в тому числі - в Італії, щоб передати допомогу нашим воїнам. А на тебе дивляться здивовано, мовляв, яка війна, кому передаєш?

Українці, на жаль, теж пересварилися між собою. Одні за Порошенка, інші за Зеленського, треті – націоналісти, які не підтримують цих двох, проте готові все віддати за Україну. Я саме з третього табору, мені не важливі політики, проте найбільше люблю свою країну, тому і допомагаю чим можу уже сім років.

ІТАЛІЙЦЯМ ОЧІ НА ЛОБА ЛІЗУТЬ, КОЛИ ВОНИ БАЧАТЬ ВЕРТЕП, КОЛЯДКИ, МЕЛАНКУ, ГАЇВКИ…

- Чи багато італійців прагнуть приїхати в Україну як туристи? Адже все таки більшість міст нашої країни безпечні для відвідування?

- З кожним роком їх стає все більше, але це заслуга діаспори і заробітчан. Ми зберігаємо свої традиції, робимо різні тематичні вечори до Різдва, Великодня. Італійцям очі на лоба лізуть, коли вони бачать Вертеп, колядки, Меланку, гаївки… Їм цікаво відвідувати українські регіони, де ще збереглися такі традиції, адже в них майже не має етнічної культури немає. А в нас вона є, ми тим живемо.

Ми - це українські громади в Римі, Тренто, Марке, Болонії, Бергамо, Мілані та інших містах, тісно співпрацюємо разом на благо України, допомагаємо одне одному. Саме тому італійці починають розуміти, що українці, окрема, незалежна нація.

- Наше Міністерство закордонних справ бере участь в цьому культурно-мистецькому процесі?

- Ми звертаємося до них з будь-яких питань, але в них можливості невеликі. Адже немає потужної інформаційної реклами. Дуже мале коло людей в тому зацікавлене. Наприклад у цих же мусульман, все розвивається на вищому рівні, в них свої так звані будинки культури, багато шкіл, де їхні діти мають можливість вивчати свою культуру, мову, історію.

В нас є українські суботні - недільні школи, але щоб мати освіту і проходити ЗНО, українські діти змушені вивчати українською мовою біологію, хімію, географію та італійською одночасно, а це дуже важко. Тому більшість із тих дітей, хто проживає офіційно в Італії, ходять в наші школи на волонтерських засадах, щоб не забути рідну мову, звичаї. Ми наполягаємо на цьому, дітям розказуємо, що в нас іде війна, ми маємо своїх воїнів, які є героями сучасності.

Діти вивчають народні танці, пісні, екранізують героїв українських народних казок. Дуже багато молоді, яка працює тут, мріє повернутися в Україну і працювати вдома, якщо їм дадуть належні умови.

- Ти приїхала в Україну і тобі вдалося побувати в зоні бойових дій. Розкажи про свої враження?

- Сам бойовий дух воїнів вражає. Проте дуже страшно, що на восьмий рік війни наші бійці не мають достатнього забезпечення: зброєю, боєприпасами.

На фронті в мене складалося враження, що я попала в інший світ. Я розмовляла з україномовними і російськомовними, проте відчувала – Україну. У мирних регіонах нашої держави я не відчуваю того…

Навіть в західних теренах нашої країни люди запитують: "Чому ти туди поїхала? Там ще стріляють? Чому ти допомагаєш їм? Я відповідала запитанням на їхнє питання: "Чому ти не їдеш туди, не допомагаєш..?"

Не розумію влади цієї країни, яка говорить про любов до нашої армії, а сама нічого не робить, щоб допомогти українським воїнам. Забезпечте армію належним чином і проблема війни з російським окупантом відпаде сама по собі. Тому що росіяни не будуть воювати з сильною армією і сильною, заможною країною.

- Спілкуючись із хлопцями віч-на-віч, ти не відчувала, що вони втомилися?

- Без перемоги над рашистами ніхто з них додому не повернеться. Вони настільки заряджені, що я сама зарядилася від них цією енергією. Коли приїхала додому з фронту, довго не могла на цю тему говорити. Наші бійці для себе нічого не просять. Вони дякують за звичайні обійми, добрі слова, усмішки. Я не побачила в них розчарування, воно є в мирних жителів. Розумієш, здається, що в нас одна країна, хоча насправді, тут два світи. Навіть три світи, бо є ми - діаспора, яка через соціальні мережі живе обстрілами, пораненими, вбитими…

Мене раніше запитували чи маю когось на фронті? Так, маю велику родину, багато братів і сестер. Всі вони - наші. В нас є жінка українка - хвора на рак. Раз на місяць вона дає сто євро на допомогу українським воїнам. В нас є італійці, які кажуть: "Дай знати нам і ми теж допоможемо". Після такого жоден справжній українець не кине нашу армію і свою країну в біді. Разом ми обов’язково переможемо російську нечисть.

 Михайло Ухман, Цензор.НЕТ