ТРИ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ БОРОТЬБИ ІЗ КУРІННЯМ

З часу прийняття першого в Україні законодавчого акта, яким на державному рівні запроваджено системні заходи із боротьби з курінням, минуло 14 років.

За цей період і законодавцем, і виконавчою владою, і медичними працівниками, і фахівцями сфери соціальної політики зроблено немало.

Одним із головних досягнень є те, що куріння тютюнових виробів офіційно визнано шкідливим явищем, а Україна сформувала своє ставлення до проблеми куріння у вигляді державної політики - системи заходів, об'єднаних загальною метою зменшити поширеність куріння в нашій країні.

Проте час не стоїть на місці: розвиваються технології, змінюються соціальні та вікові пріоритети, економічна ситуація. Більше того, змінилося ставлення до куріння, в першу чергу, молоді. Молоді люди стали віддавати перевагу здоровому способу життя. Куріння перестає бути модним. Разом із тим питання контролю та виконання законодавства про боротьбу з курінням все ще залишаються актуальними.

Настає час для переосмислення практичних аспектів політики протидії курінню. Тому вважаю наступні принципи політики боротьби з курінням визначальними:

1. Врахувати специфіку вітчизняної правової системи та існуючих регуляторних механізмів при запозиченні іноземного досвіду боротьби із курінням тютюну та здійснювати адаптацію іноземних практик до українських реалій з метою відходу від практики «порожніх» декларацій і заяв і впровадження ефективних і практично дієвих рішень.

Вітчизняна система впливу на суспільні відносини, на споживання продукції, контролю її якості далека від ідеальної. Але якщо, при прийнятті законів і їх виконанні, не враховувати її специфіку, принципи дії та особливості роботи, будь-які найкращі міжнародні регуляторні винаходи та ідеї можна буде побачити в дії в дуже далекій перспективі. Проте, гострота проблеми куріння тютюну не дає нам часу на теоретичні експерименти та просте запозичення чиїхось готових рецептів.

Будь-який іноземний правовий метод боротьби із курінням тютюну має бути перероблений і підготовлений до застосування в Україні. Для цього, до адаптації іноземної практики та законодавства слід залучати вітчизняних професіоналів в галузі соціальної роботи, висококваліфікованих вчених-медиків (зокрема в галузі наркології), професійних юристів-міжнародників.

При всій повазі до величезних досягнень та наполегливої праці небайдужих осіб, які зрушили проблему боротьби із курінням з мертвої точки, в інтересах самої ідеї прийшов час передати пальму першості у підготовці регуляторних рішень професіоналам, які здатні швидко і максимально ефективно створювати проекти регуляторних актів.

2. Зосередитися на забезпеченні виконання та ефективному контролі додержання законодавства про боротьбу із курінням тютюну, а не на множенні нових декларативних норм.

Масив законодавства, необхідного для ефективної боротьби із курінням тютюну вже сформовано. Дійсно, необхідно і надалі удосконалювати законодавче регулювання тютюну, з-поміж іншого, впроваджуючи в українське законодавство найкращі європейські і світові практики, що вже довели свою ефективність у інших країнах. Разом із тим, варто визнати, що ефективний контроль і виконання навіть вже чинних положень - це саме те, чого бракує державній політиці в цій сфері. Так, наприклад, порушення законодавчих обмежень щодо куріння у громадських місцях, зокрема куріння кальянів у закладах громадського харчування, куріння на зупинках громадського транспорту, у підземних переходах, залишаються вкрай поширеним явищем.

Викликає питання, чи доцільно саме зараз створювати нові норми в умовах, коли держава не в змозі забезпечити виконання вже існуючих обмежень і правил. Адже, просте прийняття закону не може бути самоціллю і не може вважатися справжнім досягненням держави.

Варто прислухатися до середньовічного англійського філософа Ві́льяма О́ккама, який проголосив, що «не варто множити суще без необхідності». І саме цей класичний «принцип заощадливості», варто взяти за правило законодавцям при прийнятті законів і виконавчій владі при створенні підзаконних актів. Спочатку треба забезпечити виконання прийнятих рішень і правил, а вже потім, створювати нові.

3. Українська державна політика повинна формуватися в Україні, а пріоритетом мають бути інтереси українського народу, а не іноземних утворень чи організацій, досвід і пропозиції яких доцільно не просто копіювати, а брати до уваги і критично переосмислювати.

Слід визнати одну просту і очевидну річ, що лише українці, і ніхто інший, по-справжньому дбає про долю українців. Жорстока реальність доводить, що жодна міжнародна організація (яка складається із багатьох держав-членів із своїми власними, іноді полярними інтересами) чи жоден іноземний суб'єкт не буде ставити інтереси нашого народу понад свої власні або інтереси своїх спонсорів. І чим швидше ми відмовимся від «рожевих окулярів», тим швидше ми станемо господарями своєї власної політики. Це не означає, що слід відкидати допомогу чи корисні поради. Але ж, слід стати реалістами та «позитивними егоїстами», критично переосмислювати все те, що надходить до нас у вигляді порад, навчитися тверезо оцінювати справжні наміри тих, хто впливає на формування державної політики, відмежовуватися від популістів, незалежно від країни походження.

Реалізації цього принципу тісно пов'язана із реалізацією попереднього. Адже лише професійно підготовлені, досвідчені і тверезомислячі патріоти в змозі відмежувати інтереси іноземних суб'єктів від інтересів українців і навпаки віднайти ефективне поєднання таких інтересів, маючи пріоритетом Україну і її народ.