Володимир Власюк: Ми - в пастці глобалізації. Імпортуємо дорогі товари і з їх допомогою виробляємо сировину

Автор: Юрій Віннічук, Сергій Головньов

Чому Україна може експортувати 100 мільйонів тонн зерна, але все рівно залишиться бідною країною.

Фото: reporter.vesti

Чому ми бідні? Через деіндустріалізацію економіки Україна потрапила в пастку глобалізації. Тобто ми постачаємо світу сировину і робочу силу, щоб купувати дорогу імпортну техніку, машини та обладнання для споживання та все більшого виробництва сировини.

Про те що, куди і кому ми продаємо, чому статус аграрної країни для нас більше прокляття, ніж благо і як нам потрібно поводитися, щоб розбагатіти БізнесЦензор поговорив з директором ДП "Укрпромзовнішекспертиза" Володимиром Власюком. 

Про це БізнесЦензор поговорив з директором ДП "Укрпромзовнішекспертиза" Володимиром Власюком.

Держпідприємство "Укрпромзовнішекспертиза" (УПЗЕ) займається обробкою економічних статистичних даних. Аналітики підприємства слідкують за цінами сировини і української продукції на світових ринках, збирають інформацію про обсяги виробництва, експорту та імпорту.

ЕКСПОРТ

Про структуру експорту та імпорту

Минулого року Україна наростила обсяги експорту та імпорту товарів. Однак імпорт зріс більше, ніж експорт. Так в 2016 році ми мали $36,4 млрд, а за 11 місяців 2017 року – $43,3 млрд. Тобто зростання експорту відбулося більш ніж на 19%.

Водночас імпорт зріс із $39,2 млрд в 2016 році до $49,5 млрд за 11 місяців 2017 року. Тобто зростання більше 30%. Таким чином, негативне сальдо нашої зовнішньої торгівлі (коли ми купуємо з інших країн більше, ніж продаємо) зросло з $2,9 млрд до $6,3 млрд.

Давайте зробимо деякі порівняння. Максимальне негативне торгове сальдо у нас було в 2012 році – $15,8 млрд. Далі динаміка покращувалася. В 2015 році ми навіть вийшли на позитивне сальдо торгівлі, бо значно зменшили імпорт газу. Зараз у нас знову торгове сальдо погіршується, тобто повертаємося на те саме коло.

Формування негативного торгового балансу вказує на те, що наша економіка, як і раніше, не може запропонувати світу достатню кількість конкурентоздатних товарів переробної промисловості.

Тобто слабка товарна позиція в торгівлі з іншими країнами залишається "Ахіллесовою п'ятою" нашої економіки.

Про ефект від переробки в середні країни

В товарній структурі експорту у нас на перші шість позицій приходиться більше половини нашого сукупного експорту і це все (окрім соняшникової олії) сировинні позиції.

Перша позиція експорту – соняшникова олія на $4,3 млрд. Обсяги експорту збільшилися на 19%. Позаминулого року експорт олії у нас був менший. Якби ми експортували не олію, а насіння соняшнику, то заробили б всього лише $800 - $900 млн.

Окрім соняшнику у нас є й інші олійні культури, які ми активно експортуємо. Наприклад, соя. Її експорт становив $1,06 млрд. Ще одна культура – ріпак. За 11 місяців 2017 року ми продали його на $882 млн.

Для переробки цих культур у нас достатньо потужності. Тобто їх переробка в Україні значно покращила б ситуацію. У нас би залишалося більше доданої вартості. Це була б ситуація, аналогічна з насінням соняшнику.

Для структурних змін економіки просто необхідно всю цю сировину переробляти у себе. Експорт сої та ріпаку наразі показує, що ми ведемо себе дуже неефективно.

Постає питання, чому переробники не можуть запропонувати експортну ціну, щоб перехопити ці обсяги? Одним з можливих пояснень може бути те, що у нас значні обсяги сировини наперед законтрактовані на експорт. І ти, навіть давши кращу ціну, просто не можеш на внутрішньому ринку купити товар.

Причина полягає в тому, що виробники кредитуються у великих трейдерів під майбутній врожай.

Тому соя та ріпак – це перші номінації, переробка яких значно покращить наш торговий баланс.

Наприклад, експортна ціна однієї тонни сої складає близько 350 $/т, а продукти її переробки (олія та шрот) коштуватимуть 770 $/т. В минулому році ми експортували сої біля 2,9 млн. тонн на 1,06 млрд. $. Якби ми переробили ці обсяги та експортували продукти переробки то отримали б вже $2,2 млрд. Отака ціна питання.

Як повідомляв БЦ, на початку грудня 2017 року Верховна рада внесла зміни до Податкового кодексу, якими скасувала відшкодування ПДВ при експорті сої та ріпаку. Ця норма вступає в дію для сої – з вересня 2018 року, для ріпаку – з початку 2020 року.

Про інші статті українського експорту

Друга сходинка в експорті з України – це металопрокат. Минулого року його було експортовано на $4,1 млрд. Але якщо ми сюди додамо ще й експорт стальних напівфабрикатів на $2,6 млрд, то це буде $6,7 млрд. Тобто фактично експорт металопродукції у нас залишається на першому місці за експортом.

Далі у нас йде експорт зерна кукурудзи на $3 млрд. Її ми могли б переробляти в різноманітну продукцію: муку, пластівці, крохмаль, сиропи. Зараз цю продукцію широко використовують в виробництві продуктів харчування по всьому світу.

Четверта позиція – експорт пшениці. Її ми вивезли на $2,76 млрд за 11 місяців 2017 року. Тонна пшениці на експорт при нинішніх цінах дасть $80 доданої вартості. Але якщо б ми переробили її в борошно, то це було б вже $140 доданої вартості на тонні. Один мільйон тонн пшениці переробленої в борошно – це додаткових $50-60 млн.

От приклад з історії – раніше в українських селах власники млинів завжди були заможними людьми. А власник двох млинів взагалі був казково багатим за мірками тих часів.

Про відсутність переробки пшениці у борошно

Чому наші агрохолдинги на переходять на виробництво борошна? Бо вони сильно зав'язані на моделях експорту сировини. Тобто їм наразі простіше просто зібрати урожай і відправити його на експорт, ніж розбудовувати потужності та інфраструктуру під муку.

Крім того, агрохолдингам буде непросто прийти з конкурентним товаром на ринки, де вони раніше продавали переробникам нашу пшеницю.

З іншого боку, поглянемо на Туреччину, яка імпортує наше зерно, переробляє його в борошно і відправляє на продаж в інші країни. Ця країна – лідер з експорту борошна.

Взагалі на узбережжі Туреччини знаходиться багато переробних підприємств, які націлені на переробку сировини з інших країни, в першу чергу – з України.

Водночас українське борошно може купувати Китай, Південно-Східна Азія, Близький Схід та Латинська Америка.

Переорієнтація з пшениці на борошно не відбудеться в один момент. Але потрібно, щоб українські великі гравці вже сьогодні почали міняти модель бізнесу на користь переробки.

Відзначу, що за 11 місяців 2017 року експорт муки та хлібобулочних виробів зріс на 70%.

Про ріст цін на залізну руду

П'ята позиція нашого експорту – залізна руда та концентрат. Цієї сировини ми експортували на $2,6 млрд. Тут ситуація цікава тим, що обсяги експорту руди у нас зменшились. Але виросли ціни.

Це дало ефект збільшення надходження експортної виручки за 11 місяців на $566 млн при зменшенні фізичних обсягів. Зростання цін на залізорудну сировину становило 48%. Ріст цін спровокував Китай.

Про виробництво дротів для автомобілів

Далі у нас їде позиція в експорті – дроти та кабельна продукція для автопрому. Це близько $1,2 млрд.

А що таке ці дроти та кабелі? Це продукт, який вимагає багато недорогої робочої сили. Ця позиція вибилася в лідери по експорту завдяки приходу в Україну міжнародних компаній з виробництва кабелів для автопрому: японських Fujikura та Yadzaki, німецької Leoni AG, американської Delphi.

В міжнародній класифікації така продукція визначається як машинобудівна. Але ми ж розуміємо, що на цьому етапі виробництва Україна отримує мінімальну додану вартість, адже ми просто переробляємо давальницьку сировину, оскільки у нас дешева робоча сила.

Після кабелів ідуть феросплави та соєві боби, насіння ріпаку, макуха, чавун, ячмінь та глинозем.

Про частку сировини в структурі експорту

Ось всі ці позиції – найбільші наші експортні статті. І всі вони - сировина, окрім стального прокату та ізольованих кабелів.

Тобто у нас серед найбільших експортних статей – 55% сировина та напівфабрикати. Це дуже негативний показник. Нормальним вважається, коли сировинний експорт індустріальної країни не перевищує третини від загального обсягу.

Що нам потрібно зробити? Збільшити глибину переробки нашої сировини в середині країни. Це має бути основним трендом.

Нам потрібно зупинити деіндустріалізацію економіки та надолужувати втрачений час. Щорічно треба рости на 7% ВПП. Для цього нам потрібен притік робочої сили.

Водночас у нас відтік робочої сили та зростання зовнішнього боргу. В історії економіки ще не було такого випадку, коли б економіка росла високими темпами при цих двох факторах.

Про зростання експорту готової продукції в ЄС

Хочу зазначити, що паралельно у нас з'явились товарні позиції експорту в країни Євросоюзу, які показують значний приріст. Ця продукція має високу додану вартість. Дані поставки поки не роблять картину в загальному експорті, однак я б звернув увагу на збільшення поставок цієї продукції.

Наприклад, минулого року на $129 млн виросли поставки продукції легкої промисловості. Транспортні засобі – $70 млн, будівельні матеріали – на $65 млн, пластмаси та полімери – на $65 млн. Поставки електроприладів в ЄС виросли на $102 млн (100% приросту).

Поставки деревообробної продукції в Європу за 11 міс. 2017 року зросли на $158 млн. Водночас поставки наших необроблених лісоматеріалів в країни всього світу зменшились на $105 млн, в тому числі в ЄС зменшились на $45 млн.

Тобто можна казати, що мораторій на вивіз лісу-кругляку сприяв збільшенню переробки нашого дерева в країні.

Про перспективні позиції експорту

Поговоримо про приріст поставок продуктів харчування. Поставки соків зросли на 39%, маргарин – на 108%, а вершкове масло – на 675%. Україна займає друге місце по поставкам вершкового масла в Європі.

Поставки соєвих бобів ми збільшили на $128 млн, до $243 млн за 11 місяців 2017 року проти поставок соєвої олії на $53 млн. Тобто нам є куди рости в переробці сої.

Цікавий кейс – косметика. Її поставки в ЄС зросли на $8,1 млн. До речі, один проект в Великобританії дослідив та дійшов висновку, що потрібно розвивати виробництво косметики та іграшок. Це перспективно.

ІМПОРТ

Про найбільші позиції в структурі імпорту

Тепер давайте глянемо, що ми імпортуємо. Відразу скажу, що картина імпорту сильно відрізняється від експорту. Далеко на в кращу сторону.  

Перша позиція по імпорту товарів в Україну – нафтопродукти. Це $4,2 млрд. Хто найбільше купує нафтопродуктів? Аграрний сектор, водії і таж таки "Укрзалізниця". В негативному торговому балансі ця продукція грає ключову роль.

Раніше таким продуктом був природний газ.

Це критична ситуація для нас. Подивіться, всі країни-сусіди виробляють нафтопродукти. У нас з п'яти НПЗ працює лише один.

Далі в імпорті у нас йде природний газ. Його за 11 міс 2017 року ми імпортували на $3,8 млрд. Відзначу, що газ – це та позиція, яка збільшила негативне торгове сальдо через збільшення обсягів імпорту газу в 2017 році.

Третя позиція – імпорт вугілля. Загальні обсяги імпорту за 2017р. становили $2,7 млрд.

Обсяги імпорту зросли через припинення поставок з ОРДЛО на початку 2017 року. Найбільші обсяги ми завезли із Росії. Фактично через цю країну ми втратили доступ до наших ресурсів вугілля і тепер імпортуємо паливо з її шахт, погіршуючи тим самим наш торговий баланс. Також почався суттєвий імпорт енергетичного вугілля із США (0,68 млрд. $).

Про відсутність імпортозаміщення

Ще одна позиція імпорту – автомобілі ($2,1 млрд). Це без євроблях. Лікарських засобів ми імпортували на $1,43 млрд. Далі у нас йде позиція "апарати електричні, телефони" ($1,2 млрд).

Майже на мільярд доларів імпортували металопрокату. Чому металургійна країна імпортує стільки багато металопрокату? Тому що ми не виробляємо багато видів металопрокату, якого наразі вимагають сучасні технології.

Наприклад, виробництво листа для металокераміки, чи доброго оцинкованого прокату. Це все питання нашого розвитку. Навіщо ж розвивати різні види прокату, коли можна просто експортувати напівфабрикат, чи звичайну руду?

Чому так сталося? А тому, що у нас по-серйозному не займаються політикою індустріального розвитку.

Про імпорт готової продукції заради експорту сировини

Ще у нас росте позиція по імпорту пестицидів. Їх крана імпортувала на майже мільярд доларів. Комплексні добрива – на $760 млн. Трактори - на $690 млн. У нас в принципі відбувся великий приріст імпорту аграрної техніки. Своїх тракторів та комбайнів ми майже не виробляємо. Краща ситуація в навісної техніки та обладнання для тваринництва.

Через розвиток нашого сировинного АПК, зростають і обсяги імпорту готової продукції, зокрема проміжного споживання, необхідної для сільськогосподарського виробництва. Так, імпорт тракторів виріс на $175 млн, ввіз комплексних добрив зріс на $192 млн, азотні добрива – на $121 млн, пестициди – на $132 млн.

Сукупно у нас аграрного імпорту було десь на $5,2 млрд. Ось та сума грошей, яка йде на покупку компонентів. Тобто, ми купуємо багато продукції з високою доданою вартістю, щоб з її допомогою виробляти сировину з низькою доданою вартістю та відправити її на експорт.

Ми наразі перебуваємо в пастці глобалізації – імпортуємо дорогі товари переробної промисловості з вищою доданою вартістю, щоб з їх допомогою виробляти та експортувати сировину. Ми ніколи на станемо заможними без розвитку власної переробної промисловості.

Про аграрний шлях України

І от ми приходимо до питання "Україна - аграрна країна?". Американці кажуть, що ми можемо виробляти 120-125 млн. тонн зерна. Уявляєте, скільки техніки, палива, добрив та пестицидів потрібно буде для цього купити?

А скільки країна доданої вартості отримає з цього? Порахуємо це через зерно пшениці. Нехай при ціні за тонну пшениці в сучасних $160 ми отримаємо $90 доданої вартості. Помножим це на збільшений обсяг виробництва зерна біля 60 млн. тонн (згідно з оцінками американців), і ми збільшимо наш валовий внутрішній продукт лише на $5,4 млрд., або 5,5% від рівня ВВП 2017р. (біля $100 млрд). Зауважимо, що номінальний ВВП, наприклад, Польщі ще в 2016р. склав $470 млрд. Тобто, поточне відставання в 4,7 рази!

Отже, чи хоч якось ми, нарощуючи експорт зерна, вирішимо питання надолуження? Чи вартує воно того, при таких гігантських зусиллях і навантаженні на землю?

Ми зробимо колосальні зусилля. Нам намалюють, що ми лідери в експорті, але ми залишимось бідними.

ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Про ЄС, як стратегічного партнера

Європейський союз наразі грає роль нашого головного торгового партнера. І ця частка щороку зростає. Так в експорті вона збільшилась до 40,5% з 37% в 2016 році. Водночас імпорт з ЄС у нас взагалі 44%.

В Азію у нас експорт зріс на 9,7% і доля поставок становила майже 30%. В Росію ми постачаємо 9,6% наших товарів.

Україна все більше прив'язується до ЄС. І тут важливо, чи використаємо ми шанс і почнемо постачати їм перероблену продукцію чи просто підлаштовуватимемось під досконалішого партнера, якому наразі потрібна сировина і люди.

Про відсутність вигоди у торгівлі з Китаєм

Вигідно торгувати з тими, у кого з нами найменші асиметрії в товарній структурі експорту. Візьмемо, для прикладу, Китай, як показник таких асиметрій. Їм взагалі нашої переробної продукції не потрібно, бо Китай – це суцільна фабрика.

В торгівлі з ЄС у нас також суцільні асиметрії.

Отже Китай. Негативне торгове сольдо з цією країною в 2017р. у нас становило $3,6 млрд. Експорт був – $2 млрд, імпорт - $5,6 млрд. Позаминулого 2016 року негативне сальдо складало $2,9 млрд.

Тепер перейдемо до товарної структури. Ось три позиції нашого експорту в Китай, які займають 70%. Це: залізорудна сировина ($630 млн), олія соняшникова ($500 млн) та кукурудза ($420 млн). Китай не бачить нашої переробної промисловості. Їм з наших готових продуктів майже нічого не потрібно.

Що ми імпортуємо звідти? 44% - це машини та обладнання. 11,8% - продукція легкої промисловості, 11,5% - продукція хімії, 10,2% - метали та вироби з них. Кінцева продукція з вищою доданою вартістю, яка імпортується з Китаю, становить до 90%.

Отже, в економічному обміні з Китаєм Україна знаходиться в явно програшній позиції.

Про експорт робочої сили в Польщу

Візьмемо інший приклад – Польща. В цій країні працює приблизно 1,4 млн. українців. ВВП Польщі за паритетом купівельної спроможності становить $27 тис. на душу, або приблизно $54 тис. на одного працівника. Це означає, що наших 1,4 млн. людей генерують $65-70 млрд доданої вартості в Польщі. Чому вони там? Бо там є розвинена переробна промисловість, здатна пропонувати конкурентоздатні робочі місця.

Скільки наші робітники переказують в Україну з Польщі? Нехай $4 млрд. Навіть ці приблизні підрахунки нівелюють думку, що країна може жити та розвиватися за гроші українських заробітчан.

Є і інші наслідки – розвал сімей, наприклад. Або коли діти ростуть без батьків.

Можемо стверджувати, що українці зараз це один із факторів економічного зростання Польщі. Згадаємо заяву голови Нацбанку Польщі про те, що без притоку працівників із-зовні (зокрема із України) Польща не матиме економічного зростання. Їм потрібно ще 5 млн робітників і вони розрахують взяти їх в Україні та Білорусі. Без таких працівників їх чекає економічний спад.

Про торгівлю з Польщею

Чим ми торгуємо з Польщею? Негативне сальдо з цією країною у нас становить – $700 млн.

Туди ми експортуємо ізольовані кабелі, прокат, залізну руду. Далі йдуть меблі та їх частини. Як тут меблі з'явилися? У поляків хороша меблева індустрія і через великі замовлення вони не встигають виконати їх. Тому частину замовлень вони переводять в Україну, на аутсорсинг.

Тут ми для них виготовляємо частини для меблів, які вже в Польщі складаються докупи. Тобто мова не йде про виробництво готових меблів.

Що імпортуємо з Польщі? Машини та обладнання, транспортні засоби, харчова продукція, газ, нафтопродукти, хімічна продукція, полімери, продукти легкої промисловості та меблі. Тобто наші робітники там зробили меблі з нашого лісу, а поляки експортували, зокрема і в Україну.

Що нам робити?

В Україні повинна бути запроваджена політика нової індустріалізації. Починаючи від макроекономіки та зменшення вартості грошей і закінчуючи роботою над торгівлею з окремими країнами. Працювати над зменшенням асиметрії, рахувати ефективність, вести переговори.

Таку політику повинна проводити держава.

Варто зрозуміти, що розвиток переробної промисловості це лише наша проблема. Ніхто не змушувати нас її розвивати. Логіка дуже проста - навіщо мати ще одного конкурента, який забиратиме робочі місця у їхніх громадян. Кредитори із розвинених країн не будуть від нас цього вимагати, бо їм цього не потрібно.

В той же час, якщо зараз активно зайнятися новою індустріалізацією, то за п'ять років ми змогли б багато чого досягти. Приклад успішних інвестицій та й взагалі атмосферу економічного розвитку має започаткувати внутрішній бізнес. Тоді і зовнішні інвестори ідуть в країну набагато активніше.