"Влада мені постійно не давала спокою". Чому бельгієць хоче продати ферму на Львівщині

Автор: Віолета Громова

Як бельгієць заснував ферму "Шеврет" у Львівській області та налагодив виробництво козячого сиру за французькими рецептами? І чому через 10 років він назвав свій сімейний бізнес "невдалим експериментом"?

Фото: Маргарита Громова

Засновник козиної ферми, на якій почали робити сир за оригінальними французькими рецептами – бельгієць Бернар Вілем – переконаний, що через корупцію сімейний бізнес в Україні приречений.

Вітчизняний аграрний ринок розділений між великими холдингами та людьми, пов’язаними з владою.

Знайомство Бернара з Україною розпочалося наприкінці 90-х, коли він разом із групою бельгійських бізнесменів приїхав до нашої країни з метою реалізації інвестиційних проектів.

"Перший раз я приїхав до України у 1999 році, коли співвітчизники запросили мене побути у якості консультанта. Їх цікавило, чи можна робити в Україні вироби з дерева та художні металоконструкції. Я проаналізував ситуацію щодо дерева і зрозумів, що через корупцію зробити нормальний контракт для купівлі та експорту деревини неможливо. Та й художні металоконструкції коштували в Україні у три рази дорожче, аніж, наприклад, в Індії".

Україна — рай для сільського господарства

Втім саме тоді Бернар Вілем, у якого дід-прадід були фермерами і який зріс на фермі, зробив висновок, що в Україні надзвичайно сприятливі умови для ведення сільського господарства.

"Я побачив велику кількість землі, хороші кліматичні умови і зрозумів, що тут можна займатися аграрним бізнесом. Тоді, у 2000-х роках, ніхто на нього не звертав уваги. Олігархи сміялися, коли йшлося про агроперспективи України. Тепер, через 15 років, ситуація кардинально змінилася. Майже усю землю розподілили між собою олігархи та люди, причетні до влади, які створили агрохолдинги".

З 2000 року, Вілем почав працювати в Україні як консультант із сільськогосподарських питань.

"Я консультував людей, які мали великі проекти по тваринництву. Тобто робив аналіз українського сільськогосподарського ринку".

Але бельгійця не полишала мрія створити власну сімейну ферму на кшталт тих, що є по всій Європі.

Як все починалося

Свій сімейний бізнес іноземець розпочав, власне, зі створення сім’ї, одружившись на своїй перекладачці Марії Хомяк.

"10 років тому я побачив, що українські супермаркети почали імпортувати козиний сир із Франції. Подумав, що це абсурдно — імпортувати козиний сир через те, що в Україні немає козиних ферм. Тож, я відкрив першу козину ферму".

Свою ферму подружжя облаштувало на потужностях колишнього колгоспу Дмитровичів — маленького села на Львівщині, неподалік містечка Судова Вишня. Кілька занедбаних тваринницьких комплексів і майже 100 гектарів землі стали основою для його ферми, яку назвали "Шеврет", французькою — "кізочка".

У ремонт приміщень, відбудову господарства, генетичний матеріал, закупівлю техніки і обладнання було вкладено один мільйон євро. Планувалося, що на фермі одночасно буде утримуватися тисяча кіз.

Неєвропейська реальність

Спочатку у Бернара почалися проблеми із створенням високоякісного маточного стада.

"Першими козами на моїй фермі були українські, тому що у 2008-2009 роках законом заборонялося імпортувати кіз. Мені було важко, тому що генетичного матеріалу було дуже мало. Я почав шукати і купувати кіз у навколишніх селах у радіусі 200 кілометрів від Львова. Їздив на Івано-Франківщину, Волинь, Тернопільщину, щоб знайти звичайних кізочок для маточного стада. Через міжнародну організацію мені вдалося купити за кордоном трьох елітних племінних зааненських цапів. Поступово, шляхом селекції, я виводив чистопородних кіз".

Нині фермер має кіз зааненської породи і альпійських. Їх селекцією займалися ще із 70-х років минулого століття, тож тепер саме вони — визнані світові лідери серед молочних порід.

"Кози дають за рік різну кількість молока, залежно від лактації. Тобто, молода дворічна коза на першій лактації (це 10 місяців на рік) дає 350-450 літрів молока, не більше. На другій лактації вона буде давати 600-700. На третій надої можуть доходити до 1000-1200 літрів. Якщо розділити 1200 літрів на кількість днів у році, то вийде приблизно по 4 літри на день від одної кози. Але такий результат буде тільки за умови хорошого раціону тварини. Після семи років коза починає давати менше молока. Ті, що цікаві як генетичний матеріал, становлять маточне стадо, інші ідуть на м’ясо".

Саме проблеми із виділенням землі, на якій вирощуються корми для тварин та ведеться випас, стали другою точкою спотикання іноземця в українських реаліях. Він переконаний, що процеси передачі землі в оренду проходять не прозоро, що усе вирішується купкою корумпованих містечкових князьків, а не за законом.

"Спочатку, коли я тільки починав, мені казали: "Приїжджайте, у вас будуть усі умови!". А потім почалося: дайте грошей на футбольну команду, "треба жити із громадою".

А що означає "жити із громадою"? Треба дати туди, туди і туди. Все вирішує кілька людей, а повинен працювати закон".

Бельгійця обурює, що вони з дружиною вимушені орендувати землю під свої приміщення, у які самі ж вклали немалі кошти, за найвищою ставкою — 12% від їх нормативної грошової оцінки.

"Оренду земельної ділянки під ОСГ дають за найвищою ставкою, тобто 12%. За законом, податкова ставка має бути від 4 до 12 відсотків. 12 — це під заправками і супермаркетами. Ні, моя дружина орендує під 12 відсотків, тому що вона — дружина іноземця. Хіба це закон? Це — дискримінація".

Останньою краплею для Вілема стало нещодавнє рішення міської ради Судової Вишні віддати землі сільськогосподарського призначення під будівництво гранітного заводу.

"Неподалік від нас є шматок землі, де від колишніх приміщень залишився лише фундамент та напіврозвалена автовагова. Власник продав це майно людині, яка до фермерства не має ніякого відношення. І оцей чоловік на 18 сотках цієї землі планує будівництво гранітного заводу. Я тут поклав 8 років свого життя, вклав у ферму мільйон євро, влада мені постійно не давала спокою і в результаті вони планують робити у нас під дверима гранітний завод, змінивши призначення сільськогосподарських земель, причому рішення було прийняте, поки народ відпочивав на різдвяні свята!"

Українська пастораль з французьким прононсом

Ми приїжджаємо з паном Вілемом на його ферму рано-вранці. Нас зустрічають кілька охайних приміщень тваринницких ферм, де нині утримується три сотні кіз – більше не дозволяє брак землі. Господарський блок, у якому працює сироварня та майстерня, кілька коней, запряжених у вози, з яких вивантажують вранішнє молоко, п’ять свіжозбудованих дерев’яних курників, біля яких гуляють чорні французькі кури.

На фермі "Шеврет", яка позиціонує себе як перша українська сироварня, що почала виготовляти козині сири за французькими рецептами, щоденно відвантажується від 30 до 200 кілограмів готового сиру (залежно від пори року), який миттєво розкуповують львівські ресторації.

"Сир робиться за рецептами, яким вже тисячі років. Нічого не треба вигадувати. Треба взяти молоко і додати екстракт зі шлунку молодого козеняти. А потім молоко має постояти за температури 24 градуси 24 години. І все. На другий день уже є сир. Потім питання витримки. Екстракт зі шлунку козеняти можна отримати двома способами: або купити (його продають маленькі лабораторії), або зробити самому. Для цього потрібне одне молочне козеня".

На фермі нині виробляється більше 10 видів сирів, які після народження у родини фермерів доньки Елізи продаються під торговою маркою "Фромаж д'Еліз", що у перекладі із французької означає "Сир Елізи".

Серед них — кілька варіантів молодих сирів — кроттен та бюш, витримані більше півроку том, томет та інші. Ціна на готову продукцію коливається від 35 грн (кроттен, 50-80 г) до 640 грн (500-700 г, том козиний) за головку сиру.

Частину інгредієнтів до своїх сирів бельгієць привозить із своєї батьківщини. Це деревне вугілля, яким посипаються деякі з видів продукції, трави, різні спеції.

На фермі є невеличкий магазин та стилізована під сільську світлицю дегустаційна зала. Тут є інша продукція, яку виробляють на фермі: мед, варення, трав’яні чаї, вермути, сік, рієт та триїн — це тушковане козине та яловиче м’ясо, козиний жир, вермут з цвіту бузини, сидр на естрагоні, віск для натирання меблів, мазі власного виробництва з календули...

Усе це, за словами працівників ферми, робиться за рецептами самого господаря.

Бельгієць полюбляє привезти на свою нову батьківщину якісь незвичайні сорти овочів. На столі дегустаційної зали — сині бульби якоїсь незвичайної картоплі, часник величиною з кулак, екзотичні боби…. З козячої шкіри фермер робить полотна для майбутніх картин. А ще — пише дитячі казки.

"Невдалий експеримент"

Втім, сам Бернар Вілем зізнався, що так і не зумів навчитися жити в Україні, тому що нічого не хоче "домовлятися". Над усім має бути закон, вважає він.

Ферма, за його словами, приносить щомісячно 2 тисячі євро збитків. Тож він не виключає, що найближчим часом продасть свій сімейний бізнес і зосередиться на консультуванні українських агропідприємств та забезпеченні їх високоякісним генетичним матеріалом з Європи.

За його словами, фінансово це цікавіше. Серед його клієнтів — СТОВ "Птахоплемзавод Коробівський", Агросоюз "ДніпроКріль", ПАТ "Миронівський хлібопродукт" та інші.

Бельгієць жаліється, що на усьому шляху від Львова до Дмитровичів, а це більш ніж 50 кілометрів, ніде купити якісної сільгосппродукції.

"В Україні майже не залишилося маленьких ферм. Зараз по трасі до Львова ви не знайдете жодної ферми, де можна купити молока чи пшениці на хліб. Тому що немає ферм. В Україні більше значення мають "варіанти і нюанси", ніж закон. Знайдіть мені хоч одну ферму в Україні, до якої не мають стосунку олігархи, колишні голови колгоспів чи представники влади. Їх немає".

Фермер вважає, що аграрний ринок України орієнтований на експорт, а можновладці зовсім не піклуються про свій народ.

"Люди, що мають владу, не мають бажання нормально годувати свій народ. Україні треба взагалі закрити кордони для ввозу продукції, яку вона сама може виробляти, або ж зробити на неї 100%-відсоткове мито. Треба завозити тільки те, що у тутешньому кліматі виростити неможливо — банани чи ананаси, наприклад".

Свій досвід із козиною фермою в Україні він називає "невдалим експериментом".