Як видати власну книгу про війну? Ми запитали у видавництв та у військових письменників
Україну захищає близько мільйона військовослужбовців. Багато з них ведуть щоденники та роблять дописи у соцмережах. Перетворити рукописи про війну на книги жадають десятки українських видавництв – бо з’явився попит.
Фото: Валентин Бобир ©
"Коли руськіє зайшли в Херсон, перше, що вони зробили, це спалили наші книжки і випустили дитячу книжку про Херсон як місто "руськой слави". Вбивали та катували вчителів, бібліотекарів, всіх, хто не хотів працювати з руськими книжками.
На початку війни у нас не було власного голосу. Голосу, яким би ми могли розповідати свою історію боротьби, але зараз це змінилося", – каже співзасновниця видавництва "Білка" Ірина Білоцерківська, яка воєнну літературу зробила своєю спеціалізацією.
Наразі таким "голосом" стали майже всі видавництва України. П’ять з них спеціалізуються на воєнній літературі, інші – розширюють тематичну лінійку.
У 2023 році видавництво "Білка" випустило перший та єдиний в Україні каталог сучасної воєнної літератури. В каталозі близько 1,3 тис книжок, з них біля 260 написані військовими.
На думку авторки каталогу, дослідниці Ганни Скоріної, видавництва зараз випускають вдвічі більше книжок про війну, ніж у 2021 році. Проте "голосів" тих, хто воює, не більше 10%.
БізнесЦензор дізнався, скільки коштує самвидав, та розпитав видавництва, на яких умовах вони працюють з авторами, і зокрема військовими.
Також ми зібрали досвід військових, які вже видали власні книги. Поспілкувалися з письменниками Юрієм Руденко, Віталієм Запекою, Дмитром Вербичем та поетом Максимом Кривцовим, який у грудні випускає свою першу збірку віршів.
Дмитро Вербич, письменник
"Друзі-поети пишуть, і дуже непогано. Прозаїків таких не знаю. Мабуть тому, що поезія це більше про творчий політ, а проза це про рутинну роботу.
Я писав на фронті в зовсім інших умовах ніж зараз,і то зовсім трохи. "Точка неповернення" з’явилася пізніше.
Зараз не здатен писати. Сподіваюсь, це колись зміниться. Але щоб я не написав, марно сподіватись, що це хоч трохи передасть весь пізд.ць реальності".
Як письменники боролися за воєнну літературу
Авторка каталогу Ганна Скоріна, маючи бібліотекарську освіту, професійно досліджує воєнну літературу з 2014 року. У 2017-му вона почала ділитися знахідками у Фейсбук з хештегом #книги_про_війну та згодом заснувала однойменну групу.
"Наприкінці 2017-го ми почали обговорювати, що є таке явище, як книги написані військовими. Їх нарешті відокремили від тих, що написані цивільними. Але називались 20-30 книг. Мені було сумно, що люди знають тільки про ці кілька десятків книжок, бо їх насправді вже було 150", – розповідає дослідниця.
Ганна Скоріна, авторка каталогу сучасної воєнної літератури
Ірина Білоцерківська згадує, як у 2015 році знайшла в книгарні лише дві книги про війну – збірку "Ноука від Горького Лука" і "Аеропорт" Сергія Лойко.
"Й та, й інша були написані не військовими. А Лойко взагалі не українець", – відмічає Ірина Білоцерківська.
На думку Ганни Скоріної, до 24 лютого 2022 року книги військових лишалися поза контекстом літературного процесу.
У 2019-му, на шостий рік війни, "Книжковий Арсенал" відмовив в участі невеличким видавництвам, серед яких були ветеранські. Тільки після розголосу Мартін Брест разом з іншими воєнними письменниками дійшли згоди з "Книжковим Арсеналом" та встановили окремий "Ветеранський намет".
"Поставили величезну військову палатку. Це був великий старт для військових письменників, – згадує Ганна Скоріна. – До цієї події військові видавали книги на локальному рівні, і мало хто вибивався на загальноукраїнський".
У першому "Ветеранському наметі" читачам запропонували майже 90 книжок від 60 авторів.
"Ветеранський намет" останній раз встановлювали у 2021 році. У 2022-му "Книжковий Арсенал" відмінили через повномасштабне вторгнення. А у 2023 році вже з’явилися стандартні тематичні секції з воєнною літературою. За оцінками Ганни, в них було представлено близько 500 книжок.
Чому військовим варто видавати книжки саме зараз
"Я почала читати літературу про війну, щоб зрозуміти чоловіка, який воює, – згадує Ганна Скоріна. – Військові, наші рідні, повернуться іншими після війни. І не завжди вони про це будуть казати. Але є книги, які дають змогу зрозуміти їх".
24-го лютого 2022 року війна торкнулася майже всього суспільства. Після того, як з’явився суспільний запит, почали друкувати більше тематичної літератури. Ганна фіксує приріст у 50%. Але зауважує, що 90% з книжок написані цивільними.
"В нас зараз дуже багато видається книг про війну, у тому числі, журналістами та письменниками. Але, по факту, це люди, які не воюють. Вони зараз відрефлексують, і закриють цю тему. А коли хлопці і дівчата повернуться зі своїми книгами, буде спад",– каже Ганна.
На думку дослідниці, з часом інтерес знов може звузитись до родин, де є військовослужбовці. Бо чим більше цивільне населення буде травмоване війною, тим менше воно читатиме відповідні книжки. До того ж лишається велика прогалина в суспільстві з тих, для кого й досі не існує війни.
"Тема буде актуальною цей та наступний рік. Це золотий час для військових, щоб зібрати свої тексти та видати їх", – вважає дослідниця.
Юрій Руденко, письменник
"Писати на фронті необхідно, бо багато чого забудеться. В процесі роботи над другою книгою "Світло й цегла", я витратив багато часу на відтворення хронології подій, і це при тому, що усі учасники були доступні, і з радістю допомагали. Але скласти назад цей пазл було геть складно. Тобто, якщо не "чистовик", то хоча б якісь помітки, хронологію подій, якісь цікаві чи важливі моменти, автор має намагатись фіксувати по гарячих слідах".
Чому іноді краще самвидав
Свою першу книгу "Психи двух морей" Юрій Руденко випустив у 2016 році самостійно – без видавництв. "Просто знайшов типографію, яка сподобалась за ціною робіт", – згадує письменник.
Самвидав Юрій Руденко обрав після того, як видавництво "Фоліо" запропонувало йому гонорарза книгу у розмірі 50 гривень.
У 2016 році наклад в 500 примірників автору обійшовся в $1 тис.
За даними БізнесЦензор, вартість друку у доларовому еквіваленті з тих пір не змінилася.
Створення макету, дизайн та спілкування з технологом типографії взяла на себе подруга письменника, яка мала досвід друку різної продукції. Ці послуги, за додаткові 50-100% може надати і типографія.
"Усі витрати були з моєї кишені, але і увесь прибуток також – в мою кишеню. У цьому плюс самвидаву", – посміхається співрозмовник БізнесЦензор.
Витративши на друк першої книги $1 тис, Юрій Руденко заробив вдвічі більше.
"Видавництва не будуть пропонувати високі роялті невідомим авторам – і їх можна зрозуміти. Це бізнес. Книгу продає ім'я автора. Але спогади про війну – це найдорожчі в житті спогади, бо за них багато хто сплатив життям. Тож, продавати ці спогади дешево – погана ідея", – каже Юрій Руденко.
Мінусом самвидаву Руденко вважає неможливість розмітитися в книгарнях. Хоча формально книга з друкарні має такі ж самі вихідні відомості, що книги видавництв.
Це підтверджує видавчиня Ірина Білоцерківська. Автор йде до видавництва саме для того, щоб його твір продавався через книгарні, ярмарки та інтернет-магазини.
Бібліотеки, як правило, також мають змогу придбати книжку для поповнення фондів. За законом, бібліотеки беруть тільки книги у твердій обкладинці.
Більшість самвидаву виходить в поганій якості, як текстовій, так і поліграфічній. І саме це перекриває йому дорогу у роздріб.
"Професійний підхід до видання книги та широкий спектр майданчиків – в цьому основний сенс співпраці з видавництвом, – резюмує Білоцерківська.
Проте видавчиня вважає, що самвидав може бути гарним варіантом для автора-початківця. Невеличкі буклети на подарунки друзям можуть потім збиратися у велику книжку.
"Самвидав дає можливість побачити слабкі місця. Автор отримує критику від незнайомих людей. Це боляче будь-якому творцю, то все одно як сварять твою дитину. Але якщо ти збираєшся бути в літературному процесі, то ти маєш бути витривалим", – каже вона.
Юрій Руденко успішно розпродав самвидав першої книги серед підписників у Фейсбук. Після чого до нього звернувся упорядник збірки "14 друзів хунти" від "Діпи" з пропозицією написати твір.
Розповідь "101 кінська сила", яка ввійшла у збірку видавництва, він досі вважає своїм найкращим твором. В процесі роботи письменник познайомився з керівним складом "Діпи" і подальші книги вже випускає "під цим прапором".
Досвід у регіональному видавництві
Віталій Запека, автор роману "Цуцик", який п’ять років є хітом продажів, для першої книжки обрав регіональне видавництво – житомирський "Бук-Друк".
У 2017 році Запека видав в ньому фотоальбом "Батальйон Полтава: роки війни".
"За три роки війни я зібрав понад 10 тисяч знімків, з яких 200 опублікував у фотоальбомі. Додав трохи розповідей. Я фотохудожник та не збирався ставати письменником", – каже Запека.
"Цуцик" писався "для себе" дев’ять місяців поспіль. "Після останньої крапки у мене стався емоційний зрив. В цей час моє видавництво, яке за мною слідкувало, виманило рукопис хитрістю", – розповідає автор.
Коли Запека оговтався та вирішив забрати рукопис, то з’ясувалося, що вже купа людей задіяна в роботі над книгою.
Книгу видали до "Книжкового Арсеналу-2019" за рекордний строк – 1 місяць та 21 день. Зазвичай на це йде півроку.
"Перше редагування було бездарне, тому склалася думка, що це самвидав", – згадує автор.
Але це не завадило роману "Цуцик" увійти в шорт-лист номінантів Національної премії імені Тараса Шевченка 2021.
Після дев’яти перевидань та номінації книга потрапила до видавництва "Білка" – на десяте перевидання, яке відбулося у цьому році.
"Якщо автор робив самвидав чи видавався в іншому місці, тоді робіт у видавця може буде менше. Десяте видання "Цуцика" Віталія Запеки, наприклад, вийшло з оригінальною обкладинкою, яку вже знають та люблять. Це одна з найпрекрасніших книг про війну, – відмічає видавчиня Білоцерківська.
Самвидав чи регіональне видавництво – це найтяжчий шлях, вважає Ганна Скоріна. Потрібно мати час на промоцію, їздити по фестивалях та продавати книги. Одних соцмереж автору не вистачить.
Спеціалізовані видавництва чи видавництва широкого профілю
В шкільній програмі зараз відсутні книги про російсько-українську війну. Але у Міністерстві освіти та в суспільстві в цілому є запит на великий роман.
"Не потрібно чекати цього великого роману, не потрібно чекати нових Ремарка та Хемінгуея. Можливо в нас цей роман вже написаний. Просто ми його ще не оцінили. Потрібно видавати та читати те, що є" – каже дослідниця Ганна.
Щоб продати спогади про війну "дорого" треба звертатися до видавництв, які спеціалізуються на літературі про війну, радить Юрій Руденко.
Для цих видавництв той факт, що книга про війну є більш вагомим фактором, ніж впізнаваність автора.
До спеціалізованих видавництв відносяться "Діпа", "Білка", "Залізний тато", "Орієнтир", Видавництво Марка Мельника.
ТОП-3 видавництва за кількістю виданих книжок про війну з початку 2014 року:
- "Білка" (спеціалізується на воєнній тематиці)
- "Діпа" (спеціалізується на воєнній тематиці)
- "Фоліо"
Але спеціалізовані видавництва з воєнної літератури є невеличкими та не можуть забрати на себе весь потік.
"Білка", наприклад, видає не більше 10 книг на рік.
"Я маю дуже-дуже уважно обирати цю десятку, – каже Ірина Білоцерківська. – Я працюю на надзусиллях, тому що я – жінка, яка чекає чоловіка з війни. І те, що я роблю, роблю на тій невеличкій крапельці енергії, яка залишається після волонтерства та очікування. Тому я не хочу ніякого масштабування. Принаймні поки чоловік у війську", – розповідає Ірина.
Чоловік Ірини Сергій Панков є співзасновником видавництва. Він ветеран АТО і з 24-го лютого на війні.
Видавництво Старого Лева, якому понад 20 років, видає більше 100 книжок на рік. Книжки військовослужбовців присутні у лінійці з 2014 року.
Видавництво розглядає рукописи, які надсилають, і саме може проявити ініціативу – запитати, чи є текст в того чи іншого автора.
"Видавництво працює з авторами-військовослужбовцями так само, як і з будь-якими авторами. Якщо це важливий текст, і він видається нам таким, що лягає в лінійку Видавництва Старого Лева, ми підписуємо договір", – розповідає Оксана Зьобро, керівниця відділу PR & Marketing.
Після повномасштабного вторгнення в видавництві вийшли чотири книги військовослужбовців. Зараз готується до друку книга Артура Дроня, який до повномасштабного вторгнення працював в команді Видавництва Старого Лева.
"Йому 22 роки. В нього вже є поетична збірка. Під час того, як наш колега брав участь у боях на Донеччині, він почав писати неймовірно сильні вірші про свій і побратимів досвід, які перетворилися на збірку "Тут були ми", – розповідає представниця видавництва.
Доброволець, а зараз боєць ССО, Дмитро Вербич у 2020 році видав книгу "Точка неповернення" у "невоєнному" видавництві.
"Наш Формат, бо давно знав Влада Кириченка (власник видавництва "Наш формат" – ред.), момент довіри. От і все. Фінансові умови, мабуть, некоректно розкривати, – каже Вербич. – Порадити можу – подивитись, як видавництво просуває на ринку своїх авторів, що для цього робить. Ну, і ідеологічна, і естетична складова".
"Зараз існує велика кількість та різноманіття жанрів – навіть є комікси про війну та дитячі книги. У нашого видавництва є мемуари, збірки оповідань, романи", – розповідає Ірина Білоцерківська.
Але коротка прозаїчна форма та вірші – це те, що зараз превалює серед рукописів військових.
"Бо вони на війні, у них немає часу", – просто пояснює тенденцію дослідниця Ганна Скоріна.
Максим Кривцов у грудні очікує першу власну збірку "Вірші з бійниці". Майже рік він її готував до друку разом з видавництвом "Наш формат".
"Надсилав вірші у всі видавництва, в яких на сайті була вказана пошта для зворотнього звʼязку. Відповів лише "Човен", в якому подякували, але пояснили, що в них інша специфіка, і "Наш Формат", – згадує Максим Кривцов. – Зателефонував керівник видавництва. З ним домовились про співпрацю. Минуло тиждень-два від моменту, коли я надіслав рукопис".
Максим Кривцов, поет
"Я шостий рік на війні. В мене мирного дорослого життя після навчання, яке я закінчив у 2014 році, було зовсім трішки. Тому і не видав тоді першу книгу.
Мені цікаво писати, щось вигадувати. Потім це прочитати і показати. Отримати реакцію. Мені це подобається.
Пощастило, що "Наш Формат" в мене повірив. Вони ризикнули – це їхні перші вірші. Напевно, варто викладати тексти в свої соцмережі, і потроху набувати хоча би невеликої впізнаваності, чи то медійності. Тоді, можливо, видавництво саме тобі напише".
Максим Кривцов: "Прочитайте ці вірші, або ні. Можливо, в них немає нічого хорошого. Але спробуйте побути поруч і я дещо покажу"
В видавництві "Відкриття", яке працює з 2021 року, немає жодної книжки, яку би написав безпосередньо військовий. Хоча на початку повномасштабного вторгнення видавництво вистояло завдяки дебютному роману, який присвячений "Дебальцевському котлу" у січні-лютому 2015 року. Це була "Лотова жінка" переможниці конкурсу взаємочитань від видавництва у 2021 році Олени Просцевічене.
Через велику війну видавчиня Наталія Васильєва не мала грошей на видання роману, але відчувала, що це майбутній хіт продажів.
"Я продовжувала працювати, та згодом отримала грант", – згадує вона.
У червні 2023-го року, під "Книжковий арсенал", у видавництві "Відкриття" вийшов артбук "#4.5.0." – спільний проєкт поетеси Інни Гончар та фотографії військового Юрка Костишина.
"Юрко фотографує і виставляє світлини в Інстаграм з тегом #450 (4.5.0. – на сленгу військових означає "все спокійно" – ред.). Інна відгукується до них віршами", – розказує Наталія.
За її словами артбук – це цікавий формат для військових-фотохудожників.
"У нас немає творів військових, не тому що ми відмовляємо. Якщо до мене потрапить така вартісна книжка, то я зроблю все можливе і неможливе для того, щоб її видати власним коштом. Але автор повинен розуміти навіщо це йому – видати власну книгу – та прийти до нас сам", – каже Наталія.
Які фінансові моделі співпраці пропонують авторам видавництва
У вересні 2022 року вийшов письменницький довідник "Після останньої крапки" Наталії Васильєвої. Написати власну книгу порад для авторів-початківців видавчиня вирішила тому, що їй автори ставили одні й ті ж запитання.
У цьому році "Відкриття" виходить на показник близько 40 книжок. В рік заснування – у 2021-му – було видано лише чотири книги.
"Ми фокусуємося на сучасній українській літературі. У 2021 році я відкрила видавництво саме тому, що автори, з якими я співпрацювала, як редакторка, не могли видатися в існуючих великих видавництвах. Вони надсилали рукописи та не отримували жодних відповідей", – розповідає Наталія, яка закінчила Харківську державну академію культури за напрямом "Менеджмент книгознавчої діяльності".
"Відкриття" пропонує різні моделі співпраці: видавництво інвестує у книгу; витрати діляться 50/50; автор оплачує весь тираж. Вартість книги "під ключ" орієнтовно коштує $2 тис. При цьому збірка з 50 віршів може бути надрукована за суму від 15 тис. грн.
Видавництво долучається до промоції книжок по мірі можливості у співпраці з автором.
"Книжку беруть або тому, що покупцю цікаві книжки саме цього видавництва, або тому, що знайомі з творчістю автора", – наголошує Васильєва.
Видавництво "Білка", яке спеціалізується на військовій тематиці, працює з авторами за двома фінмоделями.
"Модель номер один. Автор – це мій автор, він вже в мене видається. Якщо його наступна книга відповідає напрямку мого видавництва, і мені подобається текст, я її видаю за власний кошт", – розповідає Ірина.
Якщо у видавництві немає фінансових можливостей, автору, який приносить першу книгу, можуть запропонувати почекати або вкласти власні гроші.
Друк 1 тис. примірників коштує від 90 тис. грн.
Кожна книга готується від 6 міс. до року. Над нею працюють біля 20 різних спеціалістів. Вартість підготовчих робіт коливається.
Автор частково сам може вибирати, які напрями роботи йому потрібні, а які – ні. Від ілюстрацій можна відмовитися, але коректура є обов’язковою.
"Це дуже важливо, – наголошує видавчиня. – Є, наприклад, транслітерація руського тексту, який в сучасних воєнних творах часто зустрічається, суржик, неформальна лексика. Вже не кажучи про звичайну перевірку орфографії".
Видавництво Старого Лева працює, як більшість середніх та великих видавництв. Згідно з договором, автор отримує роялті. Розмір роялті в видавництві не називають, але кажуть, він є стандартним для усіх авторів. Підготовка книги до друку, друк, промоція та дистрибуція – ці основні функції видавництво повністю бере на себе.
Віталій Запека, письменник
"Ніхто не виглядає, ніхто не виплакує очі, де ж цей автор, коли ми дочекаємося від нього рукопис?.. Але і через 20, і через 50 років нашу війну будуть вивчати. Навіть якщо книжка не має літературної цінності, це важливий документ конкретної людини, конкретного підрозділу, конкретної ділянки фронту.
Чим більше книжок про війну буде, тим краще".
Рost scriptum
"Важлива особливість книг про сучасну російсько-українську війну від військових – це відсутність образу жертви", – відмітила спільну рису творів Марина Рябченко, кандидатка філософських наук, викладачка КНУ імені Шевченка.
Цю цитату дослідниця Ганна Скоріна взяла епіграфом до передмови в каталозі сучасної воєнної літератури, який перевищує тисячу книг.
Але в яких жанрах не працювали б військові, мотиви в них однакові. Їх сформулював автор книги "Спокійної ночі" Максим Петренко.
"Почати писати мене змусили флешбеки. Бажання увічнити пам’ять полеглих побратимів. Врешті-решт, бажання залишитися у цьому світі", – розповів в інтерв’ю військовий, який у 2014 році пішов захищати країну.
Демобілізувавшись, він написав книгу "Спокійної ночі" про події весни-літа першого року війни та бої за Слов’янськ. Після повномасштабного вторгнення Максим повернувся на війну.
"Макс пропав безвісті. Ми не знаємо, що з ним. Він був програмістом, викладачем. Розробляв сайти та любив літературу – каталоги з військової тематики він теж робив. Я багато чого планувала з ним створити разом. Але зараз в нас є тільки його книга "Спокійної ночі", – каже Ганна Скоріна.
Максим Петренко, письменник, "Спокійної ночі"
"Ніч стирає реальність, і я не міг втямити, що я вдома. Здавалось: це просто більш спокійний блокпост, але потрібно бути готовим. Я кинувся намацувати свій автомат, броню та берці. Але який жах! Їх нема! Я беззбройний та беззахисний серед бою!.. Через деякий час зрозумів, що вдома і заспокоївся. Я повернувся. До наступної ночі…"
