Альтернативна стратегія оборони України (ч.3)

Початок:

частина 1 https://censor.net/blogs/4618/alternativna_strategya_oboroni_ukrani_ch1

частина 2 https://censor.net/blogs/4630/alternativna_strategya_oboroni_ukrani_ch2

Мета і завдання Стратегії оборони України

Метою Стратегії є організація зусиль українського народу і його держави на забезпечення їх незалежності, відновлення порушених суверенітету і цілісності в умовах існуючого збройного конфлікту з РФ та нагальної загрози його переростання у широкомасштабну війну.

Завданнями Стратегії є:

Ø оцінка зовнішньо політичних умов та загроз існування України;

Ø оцінка внутрішньо суспільних умов, що суттєво впливають на обороноздатність України;

Ø визначення сил і засобів, необхідних для забезпечення обороноздатності України та відновлення порушеного її суверенітету й цілісності;

Ø формулювання замислу забезпечення обороноздатності України та відновлення порушеного її суверенітету й цілісності;

Ø визначення концептуальних завдань державним і суспільним інститутам та органам щодо набуття ними відповідності визначеному місцю і ролі в рамках цієї Стратегії;

Ø організація управління реалізацією Стратегії;

Ø основні принципи всебічного забезпечення реалізації Стратегії;

Ø організація наукового супроводження і коректування Стратегії.

Оцінка зовнішніх умов та загроз безпеці України

Зовнішньополітична обстановка для України визначається триваючою збройною відкритою і прихованою інтервенцією проти неї Росії, окупацією Росією частини її території, підривною діяльністю Російської держави по дестабілізації суспільно - політичної обстановки в Україні, існуючою загрозою подальшого розширення, поглиблення і інтенсифікації російської збройної агресії, переходу її в форму відкритої широкомасштабної війни, не виключено, з застосуванням тактичної і оперативно - стратегічної ядерної зброї, з метою зламу спроможності України до організованого збройного опору, окупації значної частини її території, захоплення її основних промислових і політичних центрів, знищення або суттєвого обмеження її суверенітету, незалежності і територіальної цілісності.

Російська держава володіє значними за чисельністю, організацією й озброєнням збройними силами (СЯС, ВКС, СВ, ПДВ, ССО, ВМС) та воєнізованими структурами (РосГвардія, МВС, ФСБ), що загалом володіють значною чисельною і якісною (організаційною, технічною і вогневою) перевагою над наявними силами оборони України (ЗСУ, НГУ, частково ДПСУ та МВСУ), вже частково беруть участь в збройній інтервенції проти України та окупації частини її території, спроможні наявними силами інтенсифікувати збройну агресію з метою захоплення нових ділянок території України, підірвати спроможність та волю українського народу до продовження боротьби та обмежити його суверенітет та незалежність. Після проведення часткової чи загальної мобілізації та перегрупування наявних сил з глибини території РФ до кордонів з Україною, будуть спроможні шляхом переходу до широкомасштабної агресії знищити основні українські організовані збройні сили, захопити значну частину її території та основні її промислові і політичні центри, знищити або суттєво обмежити суверенітет і незалежність українського народу.

Оцінка наявного мобілізаційного, промислового потенціалів РФ, стратегічних матеріальних резервів і морально - психологічного стану населення вказує на їх достатність і придатність для здійснення як широкомасштабної воєнної агресії проти України, так і тривалого ведення обмеженими силами збройної інтервенції з перемінною інтенсивністю, з метою ресурсного й морального виснаження українського народу й держави.

Для сприяння меті і завданням збройної інтервенції проти України, російська держава володіє значним потенціалом (ресурсним, організаційним, агентурним, медійним) для організації масштабної дестабілізуючої, підривної і диверсійної діяльності на її території.

Після суттєвого звуження протягом останніх років стратегічного потенціалу дестабілізуючих та підривних дій спецслужб РФ проти України, поступового зниження для РФ стратегічних перспектив ресурсно - економічного й морально - психологічного виснаження України в ході інтервенції (війни) низької інтенсивності, імовірність переходу РФ до широкомасштабної агресії проти України продовжує наростати, та є найбільш імовірним сценарієм розвитку обстановки в середньостроковій перспективі. До такого сценарію дій російське військово - політичне керівництво підштовхує й характер і динаміка їх внутрішніх суспільних і економічних процесів. За минулим досвідом, підготовка РФ до широкомасштабної агресії буде супроводжуватися провокаціями, сфабрикованими інформаційними приводами та загальним пропагандистським фоном, заходами оперативно - стратегічного прикриття та введення в оману. Є імовірними спроби прямого підкупу чи агентурного проникнення в вищий ешелон українського військово - політичного керівництва, та досягнення таким чином рішучих оперативно - стратегічних цілей в рішучий момент.

Набуття організаційної, технічної і ресурсної готовності РФ до різкої інтенсифікації конфлікту та переходу до широкомасштабної агресії проти України відбулося на середину осені (жовтень - листопад) 2016 року. З урахуванням зовнішньополітичного фактору (можливого паралічу владного механізму ключових держав (насамперед США, ФРН, Франції) в момент ротації їх кадрового апарату), черговий максимум воєнної небезпеки з боку РФ очікується протягом грудня 2016 - січня 2017.

Попри поточну динаміку розвитку воєнно - стратегічної обстановки навколо України та за будь якого варіанту її розвитку, загалом Російська держава в сучасному її вигляді і стані оцінюється як постійне і головне джерело загрози незалежності, суверенітету і територіальній цілісності України.

В рамках протидії російській агресії проти України, зовнішня політична, військово - стратегічна і економічно-стратегічна обстановка на теперішній час в цілому є сприятливою для України та є головним стримуючим фактором для розширення російської агресії. Росії, в ході її агресії проти України, не вдалося уникнути конфлікту інтересів з ключовими світовими і регіональними політичними суб'єктами (США, ЄС, КНР, Туреччина), і тому проблематика Російсько - Української війни була винесена на субрегіональний і глобальний рівень. РФ опинилася в відносній міжнародній політичній і економічній ізоляції, що суттєво ускладнює її стратегічну спроможність до продовження і нарощування збройної агресії проти України.

В той же час зовнішньополітична підтримка України з боку ключових глобальних і регіональних політичних суб'єктів носить яскраво виражений кон'юнктурний характер. Україна на цей час не має твердої і гарантованої військово - політичної підтримки від інших держав чи міждержавних союзів в рамках союзницьких відносин чи організацій колективної безпеки.

Імовірно, загальний обрис стратегії ключового глобального суб'єкту - США, попри її спрямованість на стримування та протиборство з Росією, є в цілому згубним для інтересів України, оскільки, імовірно, передбачає "заманювання" значних збройних сил Росії на територію України, з метою організації їм спротиву силами українців та остаточного підриву матеріальних і моральних сил РФ в боротьбі по завоюванню і утриманню України (за прикладом війни США у В'єтнамі та СРСР - в Афганістані). Така їх стратегія суперечить інтересам України, оскільки робить фактором ризику саму її незалежність і суверенітет, може викликати неприйнятні її людські й матеріальні втрати, нарощування внутрішньо українського колабораціонізму з ворогом, продовження конфлікту у вигляді війни українців проти українців під проводом і керівництвом зовнішніх гравців. Основним шляхом протидії згубній стороні стратегії США по відношенні до України є послідовне і цілеспрямоване укріплення її обороноздатності.

Імовірно, загальний обрис стратегії ключового субрегіонального суб'єкту - ЄС, попри таку ж її спрямованість на стримування Росії, в цілому полягає в "умиротворенні" РФ, в тому числі і шляхом поступок, в першу чергу за рахунок України. Така стратегія ЄС може суперечити інтересам України, оскільки створює загрозу часткової втрати української територіальної цілісності, суверенітету і незалежності, суспільно - політичних і економічних перспектив її розвитку, а також не призводить до гарантованого вирішення проблеми російської воєнної загрози для України в середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Імовірно, загальний обрис стратегії одного з ключових регіональних суб'єктів - Туреччини, спрямований на гру на протиріччях між США, ЄС і РФ, та отримання таким чином обмежених політичних і економічних дивідендів. Така стратегія Туреччини не створює для України міцного підґрунтя для побудови твердих союзницьких відносин з Туреччиною по протидії Російській агресії.

Загалом, сприяння глобально - стратегічної і регіонально - стратегічної обстановки інтересам України на теперішній час носить ситуативний і тимчасовий характер, що з одного боку спонукає РФ вести в стратегічному вимірі тактику вичікування (найбільш сприятливого зовнішньополітичного моменту), з іншого боку вимагає від України в її боротьбі з Росією розраховувати здебільшого на власні сили.

Російська окупація частини території України, агресивна політика і підтримуваний нею збройний конфлікт на сході України є на теперішній час найголовнішими і найбільш нагальними небезпеками, що загрожують самому існуванню української держави, цілісності і суверенітету Народу України.

Протидія російській агресії у вигляді боротьби українського народу за свою незалежність, української держави за своє виживання, вимагає всезагальної мобілізації й зосередження на ній усіх зусиль українського народу і його держави. РФ на теперішній час є єдиним реальним воєнним противником України, з яким вона вже веде збройну боротьбу. Україна реально може і має стратегічно планувати та очікувати вихід з існуючого збройного конфлікту через свою воєнну перемогу.

Інші зовнішні і внутрішні загрози безпеці України, існуючі і уявні, на фоні всеохоплюючої протидії збройній агресії РФ, тій, що вже ведеться, та тій, що нею планується, є стратегічно малозначимими, відволікання на протидію їм значних суспільних і державних ресурсів є стратегічно недоцільним і шкідливим.

Оцінка внутрішнього стану, власних сил та ресурсів

На теперішній час Україна являє собою досить ослаблену й виснажену державу в моральному, демографічному, економічному й ресурсному відношенні. Всебічне ослаблення й виснаження України спричинене головним чином тривалим згубним й безвідповідальним відношенням пануючої економічної і політичної еліти до зміцнення суспільно - економічних, суспільно - політичних й організаційно - ресурсних засад існування нашої держави, неефективними олігархічно - клептократичною системою організації політичної влади й економічних відносин, а також територіальними, людськими, матеріальними й моральними втратами, понесеними українським народом і його державою в ході поточного збройного конфлікту з РФ.

В демографічному відношенні людські резерви України до 2,5 разів менші за аналогічний потенціал РФ, при відносній рівності їх за якісними показниками. Населення України характеризується відносною "старістю", обмеженістю мобілізаційного ресурсу та низькою часткою в ньому військово навченого резерву. В разі широкомасштабної війни з РФ, на теперішньому етапі Україна буде спроможна протистояти їй лише в разі радикального кількісного розширення військової навченого резерву, рішучого нарощування його якості.

В моральному відношенні в українському суспільстві існує ряд значних проблем, що суттєво підривають обороноздатність держави, а саме:

уособлення й відсторонення значної частини економічної й політичної еліти від інтересів і потреб широких верств населення, від цілей і завдань війни з РФ, що ведеться; тягне за собою відсторонення значної частини суспільства від проблематики війни та інтересів збройного захисту Батьківщини ;

моральне виснаження тяготами війни складу діючої армії та частини військово навченого населення, що брало участь в бойових діях в складі мобілізованих контингентів;

наявність певних верств населення, які є об'єктивним насліддям колоніального минулого України, що розділяють світоглядне бачення бувшої метрополії, тепер РФ, та співчуваючи ворогу, спроможні у взаємодії з ним інспірувати внутрішні осередки збройної боротьби, підривної діяльності та саботажу.

Усунення цих моральних проблем для укріплення обороноздатності України є критично важливим та першочерговим.

В матеріальному й ресурсному відношенні Україна в цілому є в рази слабшою за свого воєнного противника- РФ, що утворює вкрай несприятливі умови для її воєнної перемоги в ході збройного конфлікту з РФ будь якої інтенсивності.

Воєнні сили України чисельно і якісно недостатні для стримування широкомасштабної збройної агресії РФ на декількох оперативних напрямках одночасно, в технічному відношенні слабо оснащені застарілими та технічно ненадійними бойовою технікою і озброєнням. В зв'язку з низьким рівнем мотивації основної маси особового складу мають значний некомплект і високу текучість кадрів, через що не вдається підтримувати бойову навченість особового складу та бойову злагодженість підрозділів на високому рівні. Матеріально - технічне забезпечення військ характеризується значною дефіцитністю по більшості напрямків забезпечення, низькою логістичною ефективністю і оперативністю. Мають низьку оперативну вогневу потужність, зокрема в засобах авіаційного й ракетного нападу, низьку бойову спроможність системи протиповітряної оборони. Мають недостатні оперативні запаси боєприпасів і засобів матеріально - технічного забезпечення військ, та низькі можливості по їх поповненню (виробництву, відновленню). За комплексом ознак (низька технічна оснащеність, технічна надійність ОВТ, навченість особового складу та злагодженість підрозділів, неефективне МТЗ) воєнні сили України характеризуються обмеженою боєздатністю (умовно здатні для ведення лише позиційної (неманевреної) оборони, мають низьку оперативну мобільність). В умовах імовірного захоплення противником панування в повітрі та його вогневої переваги в засобах глибокого вогневого ураження (авіаційних, ракетних), а також імовірного застосування противником оперативно - тактичних ядерних боєприпасів, на сучасному етапі спроможність воєнних сил України організовано проводити військові оборонні і контр наступальні операції, а також здійснювати оперативний маневр військами і резервами є вкрай сумнівною.

Система воєнної розвідки України не забезпечує своєчасне викриття стратегічних та оперативних планів і намірів противника, надійне і своєчасне визначення стратегічних й оперативних об'єктів для вогневого ураження.

Система державного і військового управління України не має досвіду функціонування в умовах масованого вогневого, радіоелектронного, кібернетичного, диверсійного й підривного впливу противника.

Система воєнної мобілізації України організована та функціонує в застарілих структурних формах і технологіях, що вже показали свою низьку ефективність в умовах збройного конфлікту низької ефективності, та створюють реальну загрозу зриву воєнної мобілізації у випадку широкомасштабної воєнної агресії з боку РФ.

Транспортна система України не має досвіду організації масових оперативних перекидань військ і резервів, роботи в умовах вогневого, диверсійного й підривного впливу противника.

Енергосистема України вразлива для вогневого і диверсійного впливу противника та слабо пристосована для надійного енергетичного забезпечення оборонних потреб і потужностей держави.

Воєнна промисловість України не має досвіду і виробничих потужностей для масового виробництва озброєння, військової техніки, боєприпасів у необхідній кількості, якості, технічній досконалості та асортименті для забезпечення проведення послідовних військових операцій в ході широкомасштабної війни.

Промисловість України має незадовільні мобілізаційні можливості по переведенню на воєнний лад та випуску продукції воєнного призначення.

Науковий і інженерно - конструкторський потенціал України є недостатнім для швидкого досягнення якісної військово - технічної і технологічної переваги над противником.

В зовнішньо - політичному аспекті Україна не має стійких воєнних союзницьких зв'язків з жодною з регіональних чи світових держав, і в збройному конфлікті, а тим більше, війні з РФ, змушена покладатися виключно на власні сили.

В цілому оцінка внутрішнього стану, власних сил та ресурсів вказує на значну глибину існуючих проблем для воєнної безпеки України і величезний потенціал укріплення її обороноздатності, якого можливо досягти через внутрішнє політичне й економічне регулювання.