Саксонський щоденник 3/3
Черговий день почався достатньо рано - за останні дві доби нам належало побачити ще з півдюжини міст, серед яких - Емден, неподалік від якого ми планували відвідати один з найбільших сухих доків Європи, та Дудерштадт - там, окрім бургомістра, на нас чекало керівництво компанії Ottobock - певне, найбільшого в Європі виробника протезів.
Мікробус, який за цей час став для нас більшим домом, ніж готель, знов законсервував нас на декілька годин подорожі. Ми скористались цим, щоб поспілкуватись на тему біженців - ситуацію доволі неоднозначну в Європі. Ця тема здається мені цікавою з огляду на можливі паралелі із переселенцями з Донбасу і Криму, та як тільки ми вдалися до деталей - я зрозумів, що паралелі тут точно не перетинатимуться. Німці переконані, що наступна велика і гучна тема для європейської політики - саме інтеграція, адже біженці - це проблема, яка так чи інакше торкнулася майже кожну родину в Німеччині. Тому, питання біженців вирішуватиметься як на республіканському рівні, так і окремо на рівні земель і муніципалітетів.
Під час форуму мерів в Гамельні, про який я писав раніше, один із спікерів зауважив: «Ми мусимо спитати у себе - як люди вчать нашу мову? Чи вистачає для них мовних курсів? Тому, що якщо вони не вивчать мову - вони не зможуть знайти роботу, і навпаки. Ми маємо також спитати себе як вони соціалізуються і на що розраховують? Чи достатньо інклюзивні наші комуни, чи уважні до них співробітники наших установ? Тому що, якщо вони вирішили лишитись - ми мусимо зробити все, для того, щоб інтегрувати їх, як гідних членів соціуму, із можливістю працювати, вчитись і облаштовувати тут своє життя. Якщо ж ми були настільки інклюзивними, наскільки могли, настільки уважними, наскільки це було можливо, але так і не отримали від них чіткого розуміння свого місця в нашому суспільстві, то ми мусимо вжити всіх заходів, щоб такі люди не ставали тягарем для інших наших співгромадян, в тому числі - тих, хто добросовісно прийняв рішення ними стати».
Німці щиро вірять в інтеграцію, адже, з їх слів - нічого не інтегрує так сильно, як свобода вибору і демократія - дві речі, якими вони справді пишаються. «Що може бути більш переконливим, ніж власний досвід? Коли особисто ти - основа демократичної держави, в якій вільно проживаєш і приймаєш рішення стосовного свого майбутнього?»
- Але приймаєш рішення відповідально? - перепитую я.
- Тільки так, - погоджується мій співрозмовник.
- Тож, заборона виступу турецьких міністрів в Кьольні - це теж частина "відповідальності"?
- Певною мірою - це наша відповідальність перед власними громадянами - забезпечити їх безпеку і не допустити впливу іншої держави на їхнє життя всередині Німеччини. Так само і з біженцями - ми не ховаємось від цієї проблеми, а беремо на себе відповідальність за неї, не звалюємо її на землю. Та, якщо ми не зможемо, при цьому, виконати вимоги по безпеці, що нам їх висувають наші громадяни - у нас немає іншого вибору, ми будемо змушені йти на непопулярні, з першого погляду, заходи.
- Аж до депортації?
- Аж до депортації. Це і є - відповідальність.
- Але те, про Ви говорите - це відповідальність влади. Як щодо громадянської відповідальності? Як вона проявляється серед населення?
- Ну, почнемо хоча б з того, що з міграційною кризою Україна перестала бути єдиною країною в Європі з настільки потужним волонтерським рухом. У нас також з'явилось дуже багато волонтерських ініціатив, які займаються проблемами біженців, опікуються ними, допомагають місцевій владі. Без волонтерів - простих німців - ми б не впорались. Так, вони стоять у нас під дверима, вони ставлять нам питання, вони нас критикують, але це якраз той прошарок громадян, який взяв на себе відповідальність і допоміг державі у цей скрутний момент. Ваші волонтери забезпечують армію і допомагають ветеранам. Та чи готові вони допомогти переселенцям?
- А чи готові переселенці, щоб їм допомагали? На прикладі "ваших" же біженців? Тільки відверто.
Це питання так і лишилось без відповіді - ми приїхали в пункт призначення.
Нас зустрів молодий мер, у важкому, металевому старовинному намисті - воно століттями передається від бургомістра до бургомістра й містить герб і печатки міста. Всі були вистроєні в шеренгу. Відповідальність і традиції.
За рукостисканням послідувала безрадісна дисципліна вітальних слів.
Спілкування було доволі відвертим. Червоною лінією майже всіх зустрічей з бургомістрами проходила тема інвестицій. Добра половина мерів жалілися на те, що вони витрачають занадто багато часу на капітальні ремонти, замість того, щоб вчасно витрачати кошти на обслуговування об'єктів і їх поточні ремонти. Наш теперішній візаві не був виключенням.
Коли від нас пролунало справедливе питання «чому?», він зауважив, що місцеві бюджети із інвестиційних все більше перетворюються на споживчі. Ми повторили своє питання.
- Розумієте, місцеве самоврядування останнім часом надто політизувалось. Нація старіє, мешканці стають більш вибагливими, а депутати місцевих рад, замість того, щоб піклуватись про майбутнє міст, піклуються сучасними електоральними настроями населення. Велика політика входить в маленькі міста. Довгострокові програми і довгострокове планування важко реалізовувати у місті, необхідні заходи, які покращать можливості інвестиційного планування міст. Головним питанням наступної земельної легіслатури буде рівномірний розподіл інвестицій. Необхідно змусити бюджетні кошти працювати на міста, а не навпаки.
На цьому моменті я згадав власний досвід, коли ще очолював Комінтернівську (на той момент - не декомунізовану) районну державну адміністрацію в Одеській області. Напередодні літа 2016 року, мені вдалося переконати депутатів районної ради виділити 200 000 гривень на проведення першого в історії району кайт-фестивалю, із залученням голландця - чемпіона світу з кайт-серфінгу. Та коли ми почали витрачати ці кошти в процесі підготовки до фестивалю, я з жахом усвідомив нерозуміння причинно-наслідкового зв'язку і базису економічної теорії серед тих же самих депутатів. Після проведення фестивалю критика була безглуздою і нещадною- «краще б за ці гроші вікна у школі поміняли».
Цій проблематиці я присвятив достатньо розгорнуту і зухвалу статтю, у якій стверджував, що в закритій системі типу «виділення бюджетних коштів - дороги/вікна/ліхтарі - розкрадання бюджетних коштів - недофінансовані роботи - збитки - виділення бюджетних коштів на покриття збитків» новим грошам не було звідки взятись. Точніше, взяти їх якраз можна було, але здебільшого - на роботи, які не були виконані в повному обсязі, або такі, що потребували додаткових коштів, і цей процес тривав безкінечно. Дороги клалися щоб одразу почати їх ремонтувати. Бюджетні кошти циркулювали по колу від одних і тих самих розпорядників, до одних і тих самих підрядників і для одних і тих самих робіт.
Тоді ми вирішили випустити «брудну кров» і спробувати дати бюджетним грошам окупити себе самих, іншими словами - змусити їх самих працювати на себе. Здається, наш німецький колега говорив про те саме.
Я поділився своїм досвідом з паном бургомістром, який філософськи відзначив, що по-справжньому ефективні демократії починаються з відповідальних муніципальних депутатів і закінчуються таким саме парламентом і урядом. І що ефективність - це вміння і можливість планувати на строк, який виходить за межі власної каденції. А, зважаючи на подібний підхід до місцевої політики народних обранців, демократія ризикує втратити ознаки ефективності. Я не міг погодитись з ним більше. До того ж, шановний мер, певне, не чув про такий ризик, як волатильність політичної конфігурації, в реаліях якого постійно перебуває Україна, тому не розумів наскільки їхня демократія ще далека від неефективності.
- Деякі політики вважають, що світ можна пояснити за допомогою 150 цифр, в тому числі - і спад інвестиційної привабливості муніципалітетів, - відзначив бургомістр. Але у нас, на комунальному рівні це не працює, тут все складніше, ніж здається, тут - свої тонкощі.
Взагалі, вся Німеччина - складніше, ніж здається, із своїми тонкощами. Тут справді відчуваєш, що світ еволюціонує від індустріального суспільства до сервісного, і паралельно змінюється і структура економіки. Тож німці знаходяться на певному рубежі і переглядають звичні їхньому суспільству структури - від податків до інвестицій. Ми, певне, теж знаходимось на рубежі, і тільки зараз починаємо переглядати такі базові речі, як участь громадянського суспільства у політичних процесах, громадський контроль та інше.
Ця думка законсервувалась в моїй голові так само, як і члени нашої делегації в мікроавтобусі, який, по закінченню дня, повертав нас в Ганновер. Наступного ранку ми мали вилітати на Київ, там на нас чекали вже звичні українські тонкощі. Одна з них - децентралізація, за тією моделлю, яку пропагує Кабінет Міністрів.
Німці погоджуються і прямо визнають, що події в Україні впливають на їхніх сусідів в ЄС, і що Україна має стати сильною державою, це і в їх безпосередніх інтересах. Та стати такою, на їх думку, Україна зможе тільки спираючись на децентралізовані потужні місцеві комуни. Саме у цьому вони бачать ключ до сильної демократичної країни. З однієї сторони - я їх розумію, як і розумію саму ідею послаблення впливу центру і посилення регіональної автономії, але ж існують об'єктивні обставини, які не дозволяють говорити про однозначність цього «рецепту успіху».
- Ми замало допомагали нашим сусідам у створенні ефективної системи управління демократичними структурами, - говорив пан Бусеманн. Ваш візит сюди - один з кроків у намаганні це виправити. Україна платить за демократію жахливу ціну у тисячі життів її найкращих громадян, в той час, як на півночі від вас країною досі керує останній диктатор Європи. Чи не єдиний шанс вижити в цій м'ясорубці - побудувати міцну стіну інклюзивної демократії, забрати аргументи у спекулянтів на темі «обмеження прав і свобод». Ми прийняли рішення приймати біженців в тому числі і тому, що розуміли - це знижує загрозу тероризму. Зараз це звучить як маячня і парадокс, але якщо ви справді задумаєтесь над цим, то цілком можливо зможете зрозуміти, що я маю на увазі.
Одна з центральних проблем міських суспільств - як забезпечити єдність населення перед викликами ззовні? Зараз ви - навіть не одне велике місто. Масштабуйте це питання на рівні країни - чи у вас є відповідь?
- Як щодо відповідальності і традицій?
- З відповідальністю у ваших громадян вже точно набагато краще - волонтери, добровольці, громадські діячі, журналісти. Та чи готові вони змінити громадську відповідальність на політичну?
- Напевне, саме таку традицію нам слід плекати.
Fin.
