Фермерів змушують продавати сою та ріпак за заниженою ціною. Кому це вигідно?
Уже кілька тижнів поспіль в Україні точиться дискусія щодо ініціативи запровадити експортне мито у розмірі щонайменше 10% на сою та ріпак.
Ідею "збільшити обсяги переробки і позбутися статусу сировинної держави" активно просуває Мінагрополітики. Заборонити, обмежити експорт цих культур квотами або запровадити мита вимагають представники профільних асоціацій переробників.
У законодавчому полі ініціатива вилилась у так звану "соєву поправку" до законопроєкту №13134. Документ обговорювали на засіданні Податкового комітету Верховної Ради 13 червня. Автори ідеї стверджують, що такий крок стимулюватиме внутрішню переробку сировини і наповнить бюджет.
Однак більшість аграрних об’єднань і експертів критикують цю ініціативу, називаючи її повторенням сумнозвісних "соєвих правок" 2017 року, після яких посівні площі під соєю зменшились на 20%. Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) закликала парламентарів відхилити ці зміни, адже експортне мито на олійні матиме низку негативних наслідків: від дискримінації дрібних фермерів до порушення угоди з ЄС.
Ілюзія вибору
Суть правки, яку запропонували внести до законопроєкту нардепи Дмитро Кисилевський та Андрій Мотовиловець, полягає в тому, що 10% митом мають обкладатися експортні операції трейдерів. Натомість виробники сої та ріпаку, які самостійно експортуватимуть продукцію, таке мито не сплачуватимуть. Такий підхід нібито має диференціювати дві категорії експортерів, стимулювати переробку, а також збільшить надходження до держбюджету. Зміни до законодавства хочуть внести саме в червні, оскільки активна фаза експорту сої та ріпаку починається у липні, а пік припадає на серпень.
"Найбільше виграють від появи переробки в країні якраз малі і середні фермери. У них зʼявиться вибір. Вони зможуть свою продукцію або продати, або віддати на переробку, або віддати на експорт", – заявив під час засідання комітету Дмитро Кисилевський.
Крім того, за його словами, зараз на українських фермерах двічі заробляє Євросоюз.
"Перший раз на тих митах і квотах, які вони вводять проти нас, і другий – на переробці нашої сировини…Ця ініціатива повертає ситуацію навпаки. Ми впроваджуємо мито, причому не для виробників, а виключно для трейдерів, яке буде надавати ці кошти в наш бюджет, а не в їх бюджет. Далі ми стимулюватимемо переробку. У нас є вільні переробні потужності. Їх з 2022-го року зараз набудовано 3 млн тонн переробки і ще майже 3 млн тонн зараз будується. Кожна тонна переробки – це додаткові надходження в державний бюджет. Вивезена сировина – це менше надходжень в державний бюджет. Тобто, якщо ми вводимо це мито, країна Україна заробляє двічі", – запевняв депутат.
Однак самі аграрії наголошують, що вибору, про який говорить Кисилевський, насправді немає. Передусім через те, що "винятки" для малих і середніх виробників, які теоретично могли б самі експортувати продукцію і не сплачувати додаткових мит – це міф. Дрібні виробники не будуть заповнювати вантажно-митні декларації, у більшості з них немає налагоджених каналів експорту, а через відсутність відповідних норм у Податковому кодексі кооперативи фактично не розвиваються (йдеться про звільнення патронажних дивідендів від оподаткування прибутку, як це зроблено в успішних кооперативних моделях інших країн). За таких умов дрібні фермери практично позбавлені можливості скористатися заявленим авторами правок "винятком" – експортом без мита власними силами.
Як відзначають у Всеукраїнській аграрній раді, фактично ця ініціатива спрямована на збільшення прибутків переробників за рахунок аграріїв і створює нерівні умови на ринку, адже тисячі дрібних фермерів будуть вимушені збувати врожай на внутрішньому ринку зі знижкою як посередникам для подальшого експорту, так і переробникам. Для перших мито буде фактично дисконтом від ціни закупівлі, а для других – можливістю отримати дешевшу сировину.
Старі граблі "соєвих правок"
Голова податкового комітету Ради Данило Гетманцев прямо назвав пропоноване нововведення повторенням "сумнозвісної соєвої правки" 2017 року, яка передбачала скасування відшкодування ПДВ виробникам сої, що фактично стало для них додатковим тягарем. Це рішення також декларувалося як стимул для розвитку внутрішньої переробки: трейдерам стало невигідно експортувати сировину, якщо вони не виробники, тож очікувалося, що її спрямують на переробку.
У підсумку дрібні виробники, які не мали змоги формувати експортні партії з відшкодуванням ПДВ, були вимушені продавати сою посередникам за зниженою ціною, тому для багатьох вирощування цієї культури стало збитковим. Як результат – до 2019 року площі під посівами сої скоротилися на 21%. У 2020 році ці правки було скасовано, зростання площ відновилось.
"Так, це соєва правка, сумновідома, яка вже була у нас. Внесена була минулим скликанням, "збита" вона була нами, тому що такого роду рішення впливають на ринкові умови. Хтось від цих рішень виграє і це, очевидно, зокрема великі виробники агропродукції, які контрактують судна великі для експорту. Хтось від цього рішення програє – ті, хто не можуть дозволити собі прямий експорт за кордон, не зможуть скористатися цими можливостями. І програють трейдери, великі трейдери, які не мають своїх виробничих потужностей. Безперечно виграють переробники", – пояснив Гетманцев.
Повторення історії із "соєвою правкою" може призвести до падіння доходів сільгосппідприємств, скорочення інвестицій у виробництво, неможливості оновити техніку чи придбати достатньо добрив. Вже в середньостроковій перспективі аграрії будуть вимушені скорочувати площі посіву сої та ріпаку, адже ці культури стануть для них менш вигідними, кажуть у ВАР. Зрештою, запровадження мита нібито задля розвитку переробки, може досягти протилежного ефекту – скорочення виробництва олійних взагалі, що поставить під удар всю галузь.
Своєю чергою падіння прибутковості і скорочення посівів олійних може призвести до зниження вартості сільгоспземель і, як наслідок, – до зменшення орендної плати власникам паїв та скорочення робочих місць, попереджають галузеві експерти. Постраждають і сільські громади: менше грошей зароблять фермери – менше податків надійде до місцевих бюджетів, скоротяться програми розвитку інфраструктури, соціальні проєкти, а відтік робочої сили з села може прискоритися.
"Соя та ріпак – це високорентабельні культури, вирощування яких забезпечує доходи для десятків тисяч агровиробників. Запровадження мит або квот призведе до різкого зниження закупівельних цін, втрати прибутковості та занепаду виробництва. Це особливо критично для малих та середніх фермерів у прифронтових та постраждалих регіонах", – зазначають у Європейській Бізнес Асоціації.
До того ж, обмеження експорту призведе до зниження конкуренції за сировину і створить умови, близькі до картельної змови. Переробні підприємства і так часто згуртовані у профільні асоціації (наприклад, "Укроліяпром"), які лобіюють вигідні для них рішення. Мета таких ініціатив одна: створити штучний надлишок сировини на внутрішньому ринку, щоб закуповувати її дешевше і збільшувати власну маржинальність.
Відгомін логістичної блокади
Учасники ринку попереджають, що сьогодні переробні заводи незавантажені не через брак сировини, а через небажання платити за неї конкурентну ціну. Потужностей в Україні вже достатньо, щоб переробити весь урожай олійних, але фермери часто віддають перевагу експорту, адже експортери пропонують кращу ціну.
На початку повномасштабної війни, коли операційна діяльність портів Великої Одеси була заблокована, а на логістиці втрачалось до 30% експортної ціни, переробний бізнес показував надприбутки. Але не з причини надзвичайно вигідної конʼюнктури на глобальних ринках олії та шроту. А тому що український фермер був в безвихідній ситуації і продавав продукцію з величезним дисконтом аби отримати хоч якісь кошти. Звичайно, за таких умов планова окупність інвестицій у будівництво переробного заводу становила неймовірно короткі три роки. Що спричинило "бум" таких інвестицій, підтверджували галузеві ЗМІ.
Проте щойно "морські ворота" відкрилися – продаж ріпака і сої на переробку став для фермера нецікавим, оскільки трейдери почали пропонувати набагато кращу ціну. Водночас підприємці зацікавлені якнайшвидше повернути вкладені у будівництво нових переробних потужностей інвестиції. Один з найпростіших варіантів – штучно примусити фермерів продавати сировину дешевше на внутрішньому ринку. Таким чином, експортне мито фактично стане прихованою дотацією для переробної галузі за рахунок аграріїв.
"Шкурне" питання?
Непередбачуваність регуляторної політики посеред сезону, в розпал жнив чи у пікові місяці для експорту, підриває залишки довіри бізнесу до влади. Надалі інвестори двічі подумають, чи варто вкладати гроші в країну, де правила змінюються "на льоту".
"Якщо б ви це зробили через пів року, через рік, заздалегідь, весь бізнес попередили – окей, назвіть це державною політикою, протекціонізмом. Коли це робити день в день таким способом – воно виглядає як "шкура", звучить як "шкура" і є "шкура", скоріше за все. Давно я такого підходу в комітеті не бачив", – заявив під час засідання Податкового комітету заступник голови Ярослав Железняк.
Серед іншого, нові мита – це ще й порушення Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, яка прямо забороняє впровадження нових постійних експортних мит. Хоча автори правки називають це мито "тимчасовим", насправді у запропонованій редакції ставка 10% не обмежена в часі, тобто фактично є постійною.
Репутаційні наслідки такого рішення можуть бути серйозними. По-перше, такий крок підважує довіру європейських партнерів до України як до країни, що дотримується домовленостей. Це може ускладнити подальші переговори про інтеграцію до ЄС та отримання підтримки. По-друге, виникає дисонанс: коли деякі сусідні країни ЄС обмежували імпорт українського зерна, Київ рішуче протестував, називаючи це недружнім і незаконним кроком. Однак тепер Україна сама розглядає обмеження експорту зерна, що виглядає непослідовно і може бути розцінене як прояв протекціонізму.
Крім того, в разі зменшення обсягів експорту, українські аграрії можуть втратити основні експортні ринки в ЄС і на Близькому Сході. Вони формувалися роками, вибудовувалися торговельні зв’язки та довіра до українських постачальників. Якщо ж Україна раптово перекриє або різко обмежить експорт ріпаку і сої, "нестачу швидко закриють великі гравці – Австралія, Канада, Німеччина, Франція (по ріпаку), США, Бразилія (по сої)", застерігають галузеві експерти.
До того ж падіння офіційного експорту часто супроводжується розвитком тіньових схем – ринок все одно намагатиметься обійти заборони, але вже без контролю держави.
Альтернативні підходи
Як можна розвивати внутрішню переробку, не знищуючи фермерів? Наприклад, через прямі стимули для переробників. Замість того щоб відбирати гроші у фермерів, державі варто підтримати саму переробну галузь через податкові та фінансові стимули. Приміром, зниження ПДВ на продукцію глибокої переробки.
Слід також звернути увагу на розвиток суміжних галузей і внутрішнього попиту. Доцільно підтримати інновації у глибокій переробці та тваринництві, аби зростала внутрішня потреба у переробленій продукції. Якщо в країні з’явиться новий значний споживач (наприклад, розвинене птахівництво або скотарство, що споживає більше шроту), фермери самі будуть зацікавлені продавати олійні на внутрішній ринок без жодних квот і мит.
Крім того, аби українська олія, шрот та інші продукти переробки успішно конкурували на зовнішніх ринках, потрібна підтримка держави у просуванні їх за кордон. Експерти радять уряду домовлятися про кращі умови доступу української рослинної олії та шроту на ринки ЄС, Азії, Африки. Зняття технічних бар’єрів, сертифікація, промоція вітчизняного бренду – усе це сприятиме зростанню експорту з високою доданою вартістю. Як зазначають у ВАР, якщо переробка стане прибутковою, "аграрії самі будуть зацікавлені продавати більше сировини на внутрішній ринок без жодних квот".
