РЕЄСТР ВИКИДІВ ТА ПЕРЕНЕСЕННЯ ЗАБРУДНЮВАЧІВ: ЧИ БУДЕ ЗРОБЛЕНО КРОК ДО ЕКОЛОГІЧНОЇ ПРОЗОРОСТІ В УКРАЇНІ?

Співавтор: Анастасія Загоруйчик, ГО Зелена Альтернатива

Про що говоримо?

Українські підприємства, які впливають на якість повітря, ґрунтів та води, тепер повинні регулярно надавати звіти про викиди забруднюючих речовин із кожної своєї установки. Ця вимога виникла внаслідок прийняття євроінтеграційного Закону України "Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів" (РВПЗ) восени 2022 року. Він розроблений з метою запровадження правових та організаційних засад створення та функціонування національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів (далі — національний РВПЗ) і створення єдиної уніфікованої електронної системи доступу до інформації про стан довкілля для органів влади та надання кожному громадянину доступу до такої інформації для підвищення ефективності електронного врядування у сфері охорони навколишнього природного середовища. Найважливішим в свіжеприйнятому законі якраз є те, що публічний реєстр забезпечить громадськість вільним доступом до екологічної інформації, виконуючи зобов'язання, визначене Орхуською конвенцією, яке взяла на себе Україна, ще в 1998 році, але досі не виконала всі свої зобов’язання.

Небезпечні речовини, які утворюються внаслідок діяльності підприємств, більшою мірою, промислових, можуть за високих концентрацій бути смертельними. За даними Глобального тягаря хвороб (GBD), лише в 2019 році в Україні було зафіксовано 42 900 передчасних смертей, пов'язаних із забрудненням повітря, що становить близько 10% всіх випадків захворюваності та смертності. Тільки протягом 2021 року, згідно з Держстатом, викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел склали 2,2 млн тонн. Це не враховуючи забруднення ґрунтів та водойм. А після початку повномасштабного вторгнення згідно тих самих даних Держстату, де враховано понад сім тисяч підприємств, вже 1,8 млн тонн.

Впровадження реєстру також є необхідним, щоб синхронізувати нашу довкіллєву політику із європейським порядком денним. РВПЗ тісно пов’язаний з Директивою про промислові викиди 2010/75/ЄС, яку ми, як країна-кандидат на членство в ЄС, маємо імплементувати.

Європейський реєстр викидів і перенесення забруднюючих речовин (E-PRTR) наразі містить дані за понад 10 років, що охоплюють понад 35 000 суб’єктів господарювання у 27 країнах-членах ЄС, а також Ісландії, Ліхтенштейні, Норвегії, Швейцарії, Сербії та Великобританії. Інформація в реєстрі оновлюється щорічно та надає дані щодо кількості забруднюючих речовин, які викидаються в повітря, воду та ґрунт, для кожного суб'єкта господарювання. Також вказується інформація про перенесення забруднюючих речовин поза межі підприємства для обробки чи утилізації. Дані включають викиди та перенесення 91 окремого забруднювача, як-от ртуть та інші важкі метали, тверді частинки (пил), оксиди сірки та навіть діоксид вуглецю (CO2), у 65 галузях промисловості – від виробництва цементу чи сталі до енергетичних електростанцій.

Для зручнішого моніторингу ситуації, Єврокомісія запустила Портал промислових викидів, де можна подивитися всю інформацію про підприємство, його координати, наявні дозволи і, звичайно, кількість та тип забруднюючих речовин, які генерує підприємство. Саме над подібним порталом наразі працює Україна, аби в першу чергу кожен громадянин мав доступ до інформації про забруднення, а отже про вплив на власне здоров’я.

Скріншот з сайту European Industrial Emissions Portal

Ефективність такого реєстру може виявлятися у різних аспектах. Наприклад, дані РВПЗ можуть бути корисними для визначення пріоритетних об'єктів для впровадження найкращих доступних технологій. Наприклад, дві компанії, які займаються подібною діяльністю та використовують подібну сировину, можуть мати різницю в обсязі викидів хімікатів чи забруднюючих речовин. Це може бути сигналом, що впровадження більш "чистої" виробничої технології буде вигідним рішенням для менш екологічно ефективного підприємства. До того ж, поширення даних РВПЗ для громадськості в ЄС призвело до конкуренції між підприємствами за зменшення викидів забруднюючих речовин. Підприємства, що дотримуються європейських стандартів соціальної відповідальності, не бажають, щоб їх сприймали як свідомих порушників екологічних стандартів та загрозу здоров’ю людей.

На сьогоднішній день в Україні частково цю функцію виконує SaveEcoBot, який збирає інформацію з різних реєстрів (багато з яких закриті або частково доступні державними розпорядниками) та відображає в агрегованому вигляді.

Який статус імплементації РВПЗ в Україні?

Першим етапом у формуванні національного реєстру стане реєстрація суб’єктів господарювання, яка зараз здійснюється через електронний кабінет користувача на екологічній платформі Міністерства довкілля "ЕкоСистема". Оскільки закон набув чинності лише у жовтні, в українських підприємств є час до 31 березня 2024 року, щоб пройти процедуру реєстрації. Цей етап відбувається без участі представників влади. Керівники підприємств, або ж їхні представники, самі реєструють суб'єкти господарювання. Станом на грудень 2023 року, в системі зареєстровано 7 підприємств з понад 7000 активних суб’єктів господарювання, що подають свої звіти про викиди забруднюючих речовин до Державної служби статистики. На другому етапі формування РВПЗ – підприємства подаватимуть звітність.

Скріншот з сайту
від Міндовкілля

За європейським зразком, звітуватимуть щодо 91 забруднювача, включаючи важкі метали, дрібнодисперсний пил, метан, сірку та інші речовини, небезпечні для людини та довкілля.

Наповнювати РВПЗ України мають підприємства, які ведуть наступні види діяльності:

• енергетика;
• виробництво та обробка металів;
• промисловість з переробки мінеральної сировини;
• поводження з відходами та стічними водами;
• виробництво і переробка паперу та деревини;
• інтенсивне виробництво продуктів тваринництва та аквакультура;
• хімічна промисловість;
• продукти тваринництва та рослинництва з сектору виробництва харчових продуктів та напоїв;
• інші види діяльності.

Контролюючим органом у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів за Законом є Держекоінспекція, яка наразі призупинила планові перевірки суб’єктів господарювання через Постанову №303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" воєнний стан і має опублікований план перевірок на 2024 рік лише для ЦОВВів.

Незважаючи на умови воєнного стану, Держекоінспекція повинна складати такий самий план перевірок для суб’єктів господарювання на 2024 рік, оскільки до норм пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" не забороняє формування такого плану, тож зобов’язання зі ст.5 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" сформувати план залишається.

Як саме відбуватиметься контроль, поки що, незрозуміло. Проте, згідно ст.17 ЗУ" Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів" за неподання чи несвоєчасне подання звіту або за подання недостовірних даних, уповноважені особи підприємств нестимуть відповідальність. Штрафи можуть бути нараховані в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати на момент виявлення порушення.

Що турбує громадянське суспільство?

Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів говорять вже давно: ще від моменту набрання чинності Орхуської Конвенції — 30 жовтня 2001 року. Нарешті, маємо суттєві зрушення в темі завдяки нашим зобов’язанням в рамках євроінтеграції. Але що може досі турбувати кожного з нас? Очевидно, наш з вами вільний доступ до інформації з цього Реєстру. Якщо формат оформлення, подачі та зберігання інформації добре відомий, то формат публікації залишає питання. Отже, розглянемо.

По-перше, загальними положеннями Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів" визначено, що "Міндовкілля забезпечує необмежений у часі та неавторизований доступ громадськості до даних, що містяться в Реєстрі, та їх використання відповідно до статтей 12, 14 Закону програмними засобами Реєстру та в приміщеннях Міндовкілля з можливістю перегляду, копіювання та збереження таких даних."

Цьому пункту протирічить розділ постанови "Вимоги до створення та подання даних (інформації) до Реєстру" в частині створення електронного кабінету користувача, якими є в т.ч. фізичні особи в значенні даної Постанови: "Доступ до електронного кабінету користувача ЕкоСистеми здійснюється після проходження користувачами електронної ідентифікації та автентифікації з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації та кваліфікованого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа або інших засобів електронної ідентифікації, що забезпечують аналогічний рівень довіри до засобів електронної ідентифікації, відповідно до вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги". Тобто, Користувачі через електронний кабінет користувача ЕкоСистеми повинні створити обліковий запис шляхом внесення відповідних даних (інформації). Але користувачі системи чітко не визначені Законом, що створює невизначеність зобовʼязань та прав. Тобто, якщо фізособа теж є користувачем системи, то на неї розповсюджуються вимоги закону щодо авторизації.

Виходячи з вищевикладеного, в тексті Постанови немає чіткого визначення, що користувачами системи, які мають зобов’язання авторизації та створення електронного кабінету, є виключно юридичні особи (окрім інститутів громадянського суспільства) або фізичні особи-підприємці. А отже, доступ до інформації з реєстру може бути ускладненим або неможливим для неавторизованих користувачів системи — пересічних громадян України.

По-друге, п.7 цього Порядку зазначає, що Міндовкілля забезпечує необмежений у часі та неавторизований доступ громадськості до даних, що містяться в Реєстрі. А вже в п.22-39 Порядку зазначаються процедури внесення та змін інформації в Реєстрі різними користувачами ЕкоСистеми. Але в жодному з пунктів Порядку не зазначено, на якому з етапів ці дані Реєстру стають доступні для громадськості. Потрібно зробити роз’яснення та необхідно врегулювати в Порядку на кожному з етапів внесення або змін інформації, чи буде ті, чи інші дані Реєстру публічно доступні для громадськості.

І по-третє, в Загальних положеннях Порядку немає пункту, згідно з яким оброблені дані про викиди та перенесення забруднювачів і відходів, крім інформації з обмеженим доступом, Міндовкілля регулярно або Реєстр автоматично буде публікувати на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних у формі відкритих даних, тобто набору даних (електронного документа) у форматі, щоб дало змогу здійснювати автоматизовану обробку електронними засобами даних Реєстру з метою їх повторного використання.

Наступні кроки і наші очікування

За словами Міністра Руслана Стрільця, вже за два роки український реєстр планують інтегрувати з Європейським. Відтак Україна зможе обмінюватися актуальними, верифікованими даними з компетентним органам ЄС та синхронізувати власну довкіллєву політику. В Міністерстві зазначають, що для реалізації цієї цілі наразі тривають консультації з представниками європейського РВПЗ для поєднання компонентів обох систем.

Запровадження відповідної норми та створення РВПЗ — гарний додатковий стимул для суб’єктів господарювання якісно та постійно моніторити обсяги своїх викидів та знижувати ці рівні забруднення від них, впроваджуючи НДТМи. Варто зауважити, що головний бенефіціар РВПЗ — саме громадськість, тож в першу чергу Міндовкіллю варто звернути особливу увагу саме на рекомендації громадськості при розробці нормативно-правових актів, технічного завдання для реєстру та пілотного періоду експлуатації реєстру. В протилежному випадку можемо тільки технічно зараховувати виконання наших зобов’язань як країни-підписантки Оргуської конвенції.

Загалом, створення та якісна реалізація реєстрів викидів і перенесення забруднюючих речовин в Україні дасть змогу громадянам отримувати чітку та зрозумілу інформацію про викиди у навколишнє середовище, та реалізовувати свої права на участь у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Тільки чітко знаючи про забруднення українці зможуть боротися з ним, а також створювати ефективні адвокації із захисту та відновлення довкілля.