Оборона нашого спільного простору
Наближаючи нашу перемогу, народ спільно щоденно платить страшну ціну. Жахливо, що в процесі національно-визвольної війни знаходяться ділки, які на державному рівні просувають інтереси кількох забудовних картелів, з метою забрати в громадян хоч-якусь можливість впливати на процес відбудови сіл, селищ, міст та всієї України.
Те, що збирається провернути під куполом Парламенту голова президентської партії Олена Шуляк – узаконення мародерства в процесі відбудови. А громадяни, які зайняті боротьбою на фронті та виживанням в блекаутному тилу не мають ні змоги, ні права публічно протестувати проти таких дій влади. Тому про результати ухвалення законопроекту 5655, який стоїть в порядку денному Верховної ради на наступний тиждень, суспільство дізнається вже пост-фактум, коли забудовники з батальйону Монако зі своїми партнерами за кошти міжнародних донорів набудують непридатних до життя квадратних метрів.
Рік тому незважаючи на висновок НАЗК щодо корупційних норм в законопроекті 5655, незважаючи на звернення представників органів самоврядування, незважаючи на публічні виступи архітектурної спільноти, Парламент ухвалив проект в першому читанні. Громадськість ще тоді намагалася протистояти збільшенню впливу корупційного капіталу на спільні простори, який просуває Олена Шуляк та її партнери в уряді і середовищі забудовників.
Ми з колегами-архітекторами, вперше вийшли організовано на вуличну акцію під час Маршу за Київ та заявили гучно суспільству і владі про ризики змін, які несе законопроект 5655, який дає необмежені повноваження забудовникам щоб перетворити моє рідне місто і десятки інших українських міст на фавели непридатні для життя. Коли ми дійшли до Хрещатика, я помітив хлопця з невеликим плакатом: на картоні був напис маркером "КИЇВ сам себе не відстоїть".
В цьому простому плакаті для мене була вся квінтесенція Маршу. Я був поруч з тисячами людей, для яких Київ є спільним простором взаємодії, творчості, радості, життя, любові. Я відчував серцем, розумом і шкірою, що оці різні за віком, фінансовим станом, освітою та районом проживання люди готові діяти, щоб захистити і розвивати цей спільний простір.
Вже через чотири з половиною місяці я отримав додаткові докази на підтвердження того мого відчуття. 24 лютого люди, з якими я був на Марші, стали на захист свого спільного простору. Вони приєднувалися до ЗСУ і тероборони, змішували бандерівське смузі в дворах і гаражах, годували і обігрівали, надавали медичну допомогу оборонцям, гнали автомобілі та іншу техніку для сил оборони, інформували світ про нашу боротьбу за незалежність у війні з росією. І навіть коли загроза для Києва минула вони не зупинилися, а далі продовжують боронити країну і звільняти кожен наступний населений пункт. Адже кожна громада є спільним простором для життя, радості і любові.
Деякі мої колеги-архітектори, з якими я був на Марші зараз теж боронять країну і звільняють наші міста і села від російських загарбників. Вони знищують ворогів, які хочуть щоб наш народ вже ніколи не знав життя, радості та любові, щоб наші громади вже ніколи не були простором спільного, а лише точкою на карті імперії, де панує страх і покора. Мої друзі архітектори пишуть мені з цих зранених, але звільнених міст і сіл: "В нас попереду стільки роботи!"
Роботи дійсно буде дуже багато, адже завдання полягатиме не в тому, щоб "зробити як було". Цього буде недостатньо. Чи оце "як було" дозволить громадам розвиватися, а жителям взаємодіяти, підтримувати один одного і жити щасливо? Чи можливе щасливе життя в смарт-квартирі вікна якої виходять на інші 500 смарт-квартир, а поруч немає ні школи, ні дитячого садка, ні скверу? Чи захочуть повертатися в "як було" ті, хто обиратимуть вже не між своїм райцентром і облцентром, а між ними та Вроцлавом, Брно і Турином?
І з цієї перспективи мені дуже гірко усвідомлювати, що в Україні ще залишилися люди, які впевнені, що інструменти і практики, якими руйнувалися Київ та інші міста нашої країни, мають використовуватися після нашої перемоги для відбудови України. Ні війна, ні величезні хвилі міграції, ні постійні сигнали тривог та тотальні блекаути не зупинили лобістів законопроекту 5655 з їхньою псевдореформою містобудування. Під гаслом "Все для відбудови!" забудовники та їхні посіпаки в Парламенті вже напевно знайшли голоси, щоб ухвалити цей законопроект і віддати наші міста на поталу любителів закатати все в асфальт і продати подорожче. І вже ні місцева громада, ні органи місцевого самоврядування, ні архітектурна спільнота не матимуть ніякого впливу на те, якими будуть наші міста, селища і села. Рішення про те, яким буде спільний простір прийматимуть ті, хто мислить виключно категоріями квадратних метрів. І тих, хто лобіює ухвалення законопроекту 5655 в Парламенті, в КабМіні та в Батальйоні Монако зовсім не лякає, що такими діями вони закладають під наші міста бомбу сповільненої дії, яку не зможе знешкодити ніякий Пес Патрон.
Девʼять місяців ми українці дивуємо світ своєю сміливістю. І я очікую такої ж сміливості від авторів і лобістів цього законопроекту. Настав час перестати себе обманювати і називати корупційні інтереси кількох осіб реформою. Саме час забути про законопроект 5655 і напрацювати нову містобудівну політику, яка б враховувала інтереси громадян, органів самоврядування, професійних спільнот і створювала умови для ефективного розвитку наших міст і щасливого життя в них. Ми, як країна, ще можемо напрацювати нову містобудівну політику, яка буде для людей і про людей перш ніж в рамках "Великої Відбудови" постануть бетонні свічки-термітники або типові проекти, які плодитимуть проблеми десятиліттями після нашої перемоги.
Тому я пишу цей текст, намагаюся достукатися до всіх авторів законопроекту, керівництва Верховної Ради з пропозицією напрацювати нову містобудівну політику для всіх. Для тих, хто відбудовуватиме свої міста – щоб вони змогли вдихнути в них нове життя. Для тих, хто вагається чи варто повертатися – щоб вони мали стимул повернутися. Для тих хто боронить і загинув в боротьбі – щоб міста, як простір взаємодії, любові та поваги стали одним зі способів вшанування памʼяті полеглих героїв та подяки для тих, хто повернеться з Перемогою.
