Боротьба з олігархами — на паузі: як Україна виконує вимоги на вступ до ЄС

Отримавши 7 рекомендацій від Європейської комісії у червні 2022-го року, ми чітко переконалися в одному: боротьба з корупцією — наш максимальний пріоритет. Не дарма Єврокомісія прямо або дотично згадує про викорінення цієї проблеми в шести із семи своїх вимог до України.

Один із пріоритетних напрямків — деолігархізація. Адже вплив великих бізнесменів із власними медіа і політичними силами стає рушійною силою для договорняків і корупції. Ми вже в цьому, на жаль, переконалися, коли правлячою партією в країні була нині заборонена "Партія регіонів". До тих часів не хочеться повертатися через 1000 причин, а олігархи — одна з них.

Що про нашу боротьбу з олігархами говорить ЄС?

У червні цього року ми отримали проміжні підсумки наших успіхів. Зокрема, і щодо деолігархізації. Усний висновок Єврокомісії був достатньо позитивний, адже ми виконали 2 із 7 вимог. Проте говорити про повне виконання щодо деолігархізації поки що дуже рано.

Європейські екзаменатори заявили, що Україна досягла певного прогресу у чотирьох напрямках: у боротьбі з корупцією, протидії відмиванню грошей, деолігархізації та питаннях, що пов’язані з правами національних меншин. Певний прогрес — це вже плюс, але остаточно це питання ми ще не закрили.

Влада намагалася боротися з олігархами ще до рекомендації ЄК

Боротьба з олігархами була одним із ключових гасел Президента Володимира Зеленського іще під час виборчої кампанії. Чинний Президент раніше не брав участі у функціонуванні державного апарату, тож був твердо переконаний, що йому вдасться змінити правила гри. Сміливо, але досвід показав, що швидких і водночас значних результатів не буде. "Турборежим" — не найкращий спосіб для змін, де потрібна довга і кропітка праця.

У 2021-у році парламент підтримав президентський законопроєкт, який мав назву "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)". Він і тоді здавався дещо вибірковим, проте альтернативи не було. Ми його прийняли і чекали на висновки від Венеційської комісії. Чекати довелося довго.

Венеційська комісія резюмувала лише цього року. На її думку, Закон у його нинішньому вигляді є недоречним, а його імплементацію потрібно відкласти. Це означає, що напрацювання 2021-го року були поспішними, а над новим законопроєктом, який би задовольнив "Венеційку", доведеться попрацювати ще не один місяць.

Натомість міністр юстиції Денис Малюська стверджує, що Венеційська комісія рекомендувала Україні просто відкласти імплементацію "антиолігархічного закону" нібито через війну. За його словами, закон про олігархів — "поки що на паузі".

Проте текст висновку Венеційської комісії наштовхує на думки, що цей Закон не варто впроваджувати взагалі:

"Заходи, запропоновані законом "Про олігархів", викликають серйозне занепокоєння щодо їхньої сумісності з Європейською конвенцією з прав людини і важко узгоджуються з принципами політичного плюралізму та верховенства права".

Олігархів стає все менше

Менше з тим, повномасштабна війна також деолігархізувала Україну у свій спосіб. Частина наших великих бізнесменів просто втратили значні статки через російську агресію, адже ворог окупував або знищив наші промислові райони. Відтак, у липні 2022-го року той таки Малюська повідомляв, що Ринат Ахметов більше не підпадає під визначення олігарха, що прямо пов’язано з втратою активів, відмовою від медіаресурсів та навіть складанням Новинським депутатського мандату.

Імовірно, що юридично під статус олігарха не потрапить той таки Новинський, який уже знаходиться під санкціями, а його мільярдні активи в Україні — заарештовані.

Досі незрозумілою залишається доля Ігоря Коломойського, який втратив українське громадянство за указом Президента, проте з його статками та медіаресурсами він усе ще логічно потрапляє до списку олігархів.

Невідомо, скільки олігархів залишаться в такому статусі до кінця війни. По-перше, великі бізнеси наразі не можуть робити ті фінансові обороти, що раніше. Купівельна спроможність пересічного українця в умовах війни зменшується, тому лише відчайдушні бізнесмени можуть планувати масштабування своїх проєктів.

По-друге, українські багатії потрапляють до списку олігархів завдяки впливу через медіа. Проте відмовитися від свого телеканалу, оформивши його на наближену людину — нескладний крок, який уже беруть на озброєння. До прикладу, 5 та "Прямий" телеканали з 2021-го року належать не Петру Порошенку, а холдингу "Вільні люди".

Що далі?

Важливо зрозуміти: чинні олігархи можуть не проходити до відповідного списку через формальні причини, проте реально впливати на українську політику. І нехай поки що за словами міністра юстиції, ми на паузі, проте попереду — розробка нової ініціативи. Ми маємо створити законопроєкт, який би відповідав вимогам Венеційської комісії і враховував усі можливі сценарії ухилення олігархів від набуття цього статусу.

Проте зустрічі з європейськими колегами дають зрозуміти одне: головним рушієм деолігархізації має бути суспільство. Адже в інтересах кожного з нас забезпечити реальну конкуренцію у великій політиці, бізнесі, на місцях і в громадах. Передусім народ як джерело влади в Україні мусить перешкоджати створенню монополій. Більша залученість активних громадян дорівнює менше лобізму в політиці.