З приводу направлення в Україну іноземних військ

Звичайно, тема іноземного військового контингенту в Україні актуальна, цікава та багатогранна.

Яку можна довго розвивати, розширювати та поглиблювати.

Яку можна довго обговорювати, аналізувати та піддавати критиці.

І головне, добре на ній піаритися.

Можна говорити про різні умови, строки та порядок.

Можна говорити про різні статуси, роди та види військ.

Війська спеціальні, інструктори чи війська забезпечення.

Війська регулярні.

Війська НАТО, війська груп держав або війська окремих держав.

Війська французького Іноземного легіону.

Або взагалі, підрозділи приватних армій. 

В яких, до речі, з урахуванням обставин, маса переваг перед регулярними військами. 

І перш за все, відсутність прямої належності до регулярних збройних сил будь-якої держави.

І з цим, відповідно, вирішується головна проблема наших так званих союзників - вони не хочуть вступати в пряме воєнне протистояння з рф. 

Хоча саме для такого протистояння їхні війська, начебто, і були створені. 

Адже різниця в імперських амбіціях між СРСР та росією практично відсутня.

Але є одне суттєве "АЛЕ".

Яке мені свого часу озвучила в розмові представниця сторони обвинувачення - в Трибуналі для колишної Югославії.

Тоді я задав просте, начебто, питання:

"Чому голландські миротворці  просто пропустили без будь-якого опору війська, які після цього вчинили різню в Сребрениці і голландців за це не осудили?"

(Для тих, хто не в курсі, нагадаю, що під час громадянської війни на території колишньої Югославії 11 липня 1995 року біля містечка Сребрениця війська боснійських сербів вбили понад 8 000 мирних боснійських мусульман, переважно, стариків та дітей.)

На що я отримав відповідь, яка переслідує мене й досі:

"НІХТО З ЦИХ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ НЕ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ ВМИРАТИ ЗА ЧУЖИХ ЇМ ЛЮДЕЙ В ЧУЖІЙ КРАЇНІ."

Для кращого усвідомлення, наступною ціллю тих, хто влаштував катівню в Сребрениці, був анклав Жепа.

І там їх зупинили ще на підході, а мирних людей врятували.

Інші миротворці.

Загальною кількістю... 79.

Українці.

На додаток, можна згадати терміновий, скажімо так, вивід військ союзників з Афганістану.

Хто врятував цивільних, які співпрацювали з західними союзниками?

Після того, як від цього відмовився спецназ американський і спецназ британський.

Українці.

А задовго до цього, в жовтні 1993 року, мала місце гуманітарна спецоперація Збройних сил України по порятунку сакартвельських біженців в горах Сванетії під час  абхазько-сакартвельської війни. 
Коли в надважких умовах переважно гвинтокрилами було евакуйовано більше 7600 мирних жителів та надано більше 480 тонн гуманітарної допомоги.
Коли Україна та українці були єдиними в світі, хто відгукнувся на благання про порятунок.

І справа не тільки в тому, які ми мужні та сміливі.

Ми інші і вони інші.

Тому оповідання про західні війська у війні в Україні (не про окремих добровольців, які мужньо воюють пліч-о-пліч з українцями), принаймні, на цьому етапі, а не тоді, коли наша Перемога буде в самій близькій перспективі, пропоную залишити на совісті політиків.

Що точно нам потрібно від Заходу, так це сучасні зброя, обладнання, екіпірування та технології.

Не як допомога, а як їхня інвестиція у власну безпеку.

Терміново.

Адже рашисти-антилюди чекати не будуть.

Скільки?

А скільки коштує Західна цивілізація?