Святошинський військкомат роззброює армію

У 1995-му я отримав капітана. У 2000-му звільнився з армії. У травні 2022-го, навоювавшись добровольцем, знову пішов у Святошинський військкомат, записуватися в армію. Виявилося, що мою особову справу загубили, залишилася тільки облікова картка, в армію мобілізували, капітаном, із вислугою... менше двох років.

Мені, звісно, абсолютно наплювати. Мене не цікавлять ані вислуга, ані посада, ані нагороди, ані пільги. У мене є і орден (ще від Порошенка), і нагородна зброя (дві штуки), але я не за це воюю. Я людина самодостатня, самостійна, у мене панів в голові немає. Я ні перед ким не кланяюся, і нічого не прошу. Це - моя країна, моя війна, і ніякий військкомат не може мене ні змусити воювати, ні заборонити мені воювати.

Але коли якийсь там той самий Святошинський військкомат (ТЦК по-новому) своїми тупими розпорядженнями, своїм бажанням вислужитися, прогнутися перед начальством хоче позбавити мене озброєння для війни - я проти. Я їх, накуй, на молекули порву.

Історія така: уже вкотре Святошинський військкомат забирає в нас людей, які роблять для нас дрони. При тому, що це не якісь підприємства з вулиці - вони вже з початку війни виконують оборонні держконтракти, але воєнкому насрати - ні наявність контракту, ні статус критично важливого виробництва, ні прохання військових його не хвилюють - йому головне виконати план. Потім він, сука, буде бігти до польського кордону, але це буде потім...

«Кожен ларьок, - каже він, - сьогодні критично важливе виробництво». «Ідіть служити», - каже він. На дрони йому наплювати. На війну наплювати. На людей наплювати.

Завтра я відкладу всі справи і піду в Генштаб, у Кабмін, в Офіс президента, у прокуратуру. Я їх, сука, порву. Це моя війна. І мені треба чимось воювати.