Від перемоги до поразки

Наприкінці 2022 року, коли минув шок перших днів вторгнення, а ворог виявився не таким уже й сильним, і змушений був відкотитися назад, зализувати рани, нам усім, напевно, здавалося, що перемога близько.

Західна військова й фінансова допомога йшла потоком, нам давали гармати, протитанкові ракети, бронемашини, обіцяли ППО, сучасні танки й літаки. В армію йшли добровольці, ніхто нікого не примушував. У засобах масової інформації тільки й розмов було, що про терміни визволення окупованих територій і анексованого Криму, про те, якого розміру репарації ми отримаємо, коли розвалиться росія, і де судитимуть путіна.

Минуло два з половиною роки. Ми отримали десятки мільярдів доларів, сотні танків і бронемашин, сотні тисяч тонн боєприпасів, сучасні комплекси ППО, крилаті й балістичні ракети, винищувачі F-16, побудували сотні кілометрів доріг, переклали тисячі кілометрів бруківки, впорядкували сотні парків і посадили черговий мільйон дерев...

І втратили сотні тисяч людей убитими й пораненими.

А перемоги досі немає. Гірше того, в повітрі явно смердить військовою катастрофою і капітуляцією. Може, ми робимо щось не так?..