На яких підручниках і прикладах нам вчити історію?

Днями Лєна Чиченіна блискуче провела батл між авторами та противниками того самого підручника історії. Реально, на це не шкода витратити 2 години свого життя, бо всі сторони показали себе у всій красі.

Звісно, що найрозтиражованішою цитатою звідти буде винесена назагал Vlasta Lazur фраза Олександра Гіссема про пораду Генштабу написати про підготовку до війни з 2021 і як частину підготовки вказати Велике будівництво: "Мало хто знає, що підручник – це державний документ", який має не тільки відповідати методиці, а й пройти погодження і має свої "прапорці".

І далі просто епічне:

"Фахівці центу дослідження воєнної історії ЗСУ, за участю Генштабу, ГУР та Національного університету оборони імені Івана Черняховського розробили рекомендації на 29 сторінок, де чітко було написано, як треба висвітлювати війну".

По-перше, від цих рекомендацій дико тхне совком. По -друге, це стало майстер-класом для всіх з невдалого одягання сови на глобус.

Бо історик Олександр Сапронов логічно зауважив, що в інтернеті стільки цитат про шашлики і що війни не буде, і їх так часто цитують дорослі, що дитина з недовірою поставиться до цієї тези в підручнику. І раз вже так, то можна було б через кому дописати, що влада вирішила не нагнітати суспільну паніку чи щось таке.

Далі було виправдання авторів, що портретів Кучми на 1 більше в книжці ніж Зеленського. Блін, ви це правда рахували? І це вже якось плавно перейшло в питання Марії Воротило, а чому тоді так мало фото і згадок героїв війни?

І тут Гіссем вже вирішив добити мою психіку методичками часів розвитого совка про те, що хотіли показати роль народу. Ну, блін, просто "народ-трудівник", "країна-житниця".

І зверху таке уїдливе, що геройство - це наслідок поганого керівництва командирів.

Гм… Тут можна було би якраз довести цю думку до логічного завершення, але …

Сапронов зреагував розумніше і нагадав,

що розмите народ-герой зітреться швидко, а от конкретні приклади якраз вріжуться в памʼять.

Вже ввечері ми всі читали про 14-річного Кирила Ілляшенка, який рятував людей з палаючого автобуса в Сумах. І це було про цінності, які привиті дитині. Про те, чому дітей треба вчити і що з ними розбирати.

І це живий приклад, вибачте за тавтологію, на яких прикладах вчити історію і писати книжки.

Для мене найцінніша була дискусія між Гіссемом і Сапроновим про нелінійне вивчення історії. Гіссем кинув, що в Британії рік вчать холеру в Лондоні. Але, може, дійсно хай вони розбирають довше кілька питань, а потім вже зазубрюють лінійку хронологій. Бо вивчення дат направду мало що дає, і геть не дає розуміння процесів. А по життю важливо навчитись розуміти якраз наслідки дій.